Розділ 146 - чоловік з зав’язаними очима. Частина - 1
Кошар кинувся на бандита:
- Це така афера?
- ТЦ ... афера. Справді!
- Король хоче, щоб я вклав у щось гроші? Він сказав, що десь є хороша перспектива?
- Вкласти гроші! - Чоловік скрикнув від жаху і вказав на символ Західного королівства на своїй грудях: Це реально.
Кошар якийсь час вивчав символ, потім кивнув і на обличчі чоловіка відбивалося полегшення. Але той факт, що символ справжній, не означає, ніби Кошара переймається тим, як Західний король намагається його знайти. Він говорив напрямок:
- Я не відповідатиму на заклик західного короля. Навіть якщо це щось пов'язане з моєю сестрою.
- Но!.
Кошар все ще не виглядав переконаним. Чоловік обурився, але він розумів, що реакція Кошара зрозуміла. Скільки іноземців піде за ним, якщо він скаже їм, що їх шукає сусідній король? Можливо, якщо б це запрошення було зроблено в більш формальній манері, воно виглядало би правдоподібно. Але він повинен був подорожувати швидко і таємно, його зовнішність була більш ніж сумнівною. Проте Кошар відомий своїми м'язами, а не мозком і він не сподівався, що кошар так відреагує...!
Кошар фиркнув і натягнув повода. Зрештою він не поїхав, а чекав на чоловіка. Коли чоловік у замішанні подивився на нього, Кошар відповів:
- Ну і що ж? Хіба ти не повинен вести мене?
- Що?
Цей чоловік не думав, що Кошар піде з ним, так чому ж раптом ...? Він здивувався на нього, але Кошар не став ускладнювати себе поясненнями:
- Іди. Веди мене.
Чоловік здригнувся і пішов вперед:
- Йди сюди.
Кошар не збирався смиренно дивитися на західного короля. Він згадав чутки про те, що західний король по вуха закохався в Рашту на святкування Нового року. Коли Кошар збирав інформацію, щоб знайти слабкість Рашти, він почув, що любов Гайнлі була настільки велика,що публічно сперечався з імператором Солушу.
Кошар не довіряв королю Хейнлі. Хоч би скільки він думав про це, Захід король не має причин називати його. Але Кошар вигнаний зі своєї країни, і у нього немає ні роботи, ні прав. Тому він пішов за ним. Якщо Західний король дійсно викликав його ...
Він збирався переконати короля забрати Рашту.
***
Рашта втупилася на синє пір’я птаха. Вона не знала, що це за вигляд, але відчувала навколо неї благородну аура. Але тепер не час захоплюватися виглядом птахів.
- Мені дуже шкода. - Пробурмотала Рашта і потягнулася до птаха.
Вона схопила горбість його пір'я, перш ніж глибоко вдихнути і видерти їх. Птах завів і тремтіла від болю, але клітина не дозволяла їй вирватися.
Рашта знову простягла руку і витримала ще кілька пір’я, а птах скрикнула та клюнула її в руки. Вона різко відтягнула руку назад.
Птах кинув на Рашту похмурий погляд. Якщо вона знову зв'яже руку в клітину, то дійсно може постраждати. Рашта відірвалася, у неї вже було достатньо пір'я, і вона підібрала їх з підлоги та сховала в наволочку.
- Мені дуже шкода. - Рашта знову вибачилася перед пташкою.
Незважаючи на почуття вини, вона постановила захистити себе і свою дитину. Тоді як брутального брата імператриці вигнали, решта її сім’ї залишилися. Окрім обіцянки Совішу зробити Рашту імператрицею, вона повинна сама забезпечити свою власну безпеку всіма засобами.
Навіть якщо це означає, що їй доведеться чинити жахливі речі.
Як же мене так далеко занесло?
Все це через ворожість імператриці. Якби імператриця і її брат не напали на неї першими, Рашта була впевнена, що вона б цього не зробила.
Вона сіла в крісло, поклала руку на живіт і заридала.
Через кілька годин небо потемніло, і коли Совешу увійшов до кімнати, вона все ще плакала. Сумління виглядало виснаженим, але коли він побачив Рашту, то відразу подумав:
- Чому ти плачеш?
Рашта ввела на клітину. Брові Совішу злетіли вгору, коли він побачив недостачу пір'я на птаху.
- Чому вона в такому стані? Ні, навіщо тобі цей птах?
Імператриця відіслала птаха назад, а Деліз взяла його і дала Раште.
- Чому її пір'я таке?
Совешу підійшов до клітини, оглянув рану і щільно стиснув губи, наче намагався придушити свій гнів.
- Рашта нічого не знає.
Вона похитала головою, шмигаючи носом. Їй було шкода, птах так пильно дивилася на неї, але вона думала, що зможе відплатити їй і виростити її для себе.
Рашта склала руки разом в благанні жесту:
- Ваша Величносте, тепер, коли імператриця відправила птаха, чи може Рашта залишити її собі?
Я мовчазно дивився на птаха. Він був глибоко ображений тим, що його дар було повернено таким чином. Рашта знову злилася, витираючи сльози:
- Ваша Величність. Рашта хоче подбати про птаха. Це так шкода.
Я озирнувся на Рашту і знервувався:
- Навіщо тобі птах, яку хтось кинув? Я куплю тобі нову.
- У цієї істоти теж є життя. Як же ти можеш її викинути?
- А хто сказав, що я її викину?
- А? Ти не кинеш?
- Я сам про неї подбаю.8
- Чому ти хочеш залишити пташку, яку кинула її Величність?
Рашта нервово глянула на нього. Його реакція не має жодного сенсу. Вона не сподівалася, що він сам дбатиме про птахів. Імператор гордий, він мав розлютитися через те, що Імператриця зродила і відкинула його дар. Імператор не такий злий, як слід було б. Можливо, тому, що він все ще відчуває почуття до імператриця? Він сказав, що збирається її змістити. Невже він передумав?
Якби Рашта могла читати думки Свешу, вона б відчула полегшення, а не тривогу. Сумління справді розізлилося. Імператриця знепритомніла, тому що птах принца Гайнлі померла, але вона вирвала пір'я у птахів, які він подарував їй. Він хотів зустрітися віч-на-віч з імператрицею і запитати, що вона робить. Щоправда, коли імператриця була без свідомості, Совішу відчув такий страх, ніби його занурили у крижану воду. Він боявся, що вона знову знепритомніє. Однак гнів, який втратив напрям в його тілі, знову відновився.
Не кажучи ні слова, Совешу взяв клітку і вийшов з кімнати Рашти.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr