Глава 93 - Король заходу. Частина - 2
Я була впевнена, що мій брат викличе інцидент, але, на щастя, він залишався тихим протягом декількох днів. Можливо, він настільки засмучений, що не зміг зосередитися на одній людині - Совішу. Моя сім’я змогла вмовити брата повернутися додому. Це не було місце, щоб вилити свій гнів на Сувешу чи Рашту, інакше він поставить своє життя і становище в небезпеці.
... Я в такому ж становищі, теж нічого не можу зробити.
Коли я починала гніватись на Рашту, імператор звинувачував мене в тому, що я погано ставлюся до бідної наложниці. З іншого боку, якщо я розсерджуся на Совешу, мене почнуть критикувати як некомпетентну імператрицю, яка не може контролювати свої емоції. Якщо я вималю злості на ньому, то - і можливо моя сім'я-окажуся в небезпеці. Однак якби я мовчки терпіла Сушу і Рашту, то вважала б мене нерозумною та нерозсудливою; не тільки мене, але й усю мою сім’ю.
Я подивилася на себе в дзеркало, і дивний сміх вирвався з моєї грудей. Злобна стерва, некомпетентна імператриця або дурна баба. Чи є вихід з цього лабіринту?
- Ваша Величність.
Графиня Еліза покликала мене з вітальні. Я подзвонила в дзвіночок на знак дозволу, і вона увійшла з похмурим виглядом.
- Графиня? Ви в порядку?
Її обличчя змусило мене нервувати. Останнім часом зі мною стався декілька неприємних подій, і я дуже налякалася. Моє передбачення було наполовину правильним.
- Прибули делегати з Західного королівства.
Погані новини не були про мене, але моє передчуття було вірним:
- Некролог про смерть.
- Так. Король Уортон III помер.
Старший брат принца Хейнлі...
Я уявила собі, як усміхнені обличчя принца занурюються в смуток і на серці мені раптом стало важко.
***
Тієї ночі на небі не було видно ні місяця, ані зірок. Небо здавалося чорним через хмар, але іноді я могла відрізнити в темряві туманний сіро-жовстий коло. Я не могла стриматись, коли лежала на вікні однією рукою.
Через кілька днів буде свято для дитини Рашти.
Чи зможу я залишити маску на собі? Я робила це роками, але останнім часом здавалося, що вона дедалі більше вислизала від мене. Точніше, мені набридло постійно контролювати свою міміку.
... Зрештою, я зроблю це, якщо доведеться.
Від холодного вітру по моїй щоці повтікали мурашки. Капли води почали падати на мою руку, одна за одною. Я прибрала руку з вікна і зачинила його, але як тільки я це зробила, то побачила синю пташку в темряві.
- Ах!
Підчинений Королеви? Я так здивувалася, що знову відкрила вікно. Спочатку я не був впевнена, але потім виявилось, що я права, і Синя пташка влетіла у відкрите вікно. На відміну від Королеви, який любив розмальовуватися при вході, Синя пташка здавалася більш нерішучою і обережною.
- Ти друг Королеви?
Я заговорила з ним, хоча він був птахом. Оскільки королева розумний, я подумала, що і він буде такий же. Синя пташка кивнула і навіть схилилася вклоні:
- Джаек.
Птах підняв лапу і простягнула до неї записку.
- Принц Гейнлі відправив тебе?
- Джаек.
З великою обережністю я зняла листа з його ноги. Коли я відкрила його, Синя пташка підійшла до мене, ніби хотіла прочитати листа разом зі мною, як це робив Королева. Я подивилася на папір, який лежав у мене на колінах, і оперлася обличчям на долоню.
« Я думаю тільки про тебе, моя Королева. Ти єдиний друг, який може потішити мене. Мені це потрібно."
Його почерк сильно тремтів. Хоча на папері було всього кілька слів, смуток був відчутний.
- Джаек...
Я поклала лист на стіл, і Синя пташка тихо скрикнула. Я підійшла прямо до свого столу, взяла ручку і поклала її на папір, але рука не рухалася. Я не знала, які слова треба сказати, щоб потішити його. Він сказав, що я єдина людина, яка могла це зробити, але ... Що я могла сказати, коли помер його брат? Якби я була поруч з ним, я могла б просто сидіти з нього, нічого не кажучи. Що можуть зробити декілька слів?
« Я не хочу, щоб ти завдавав тобі болю»
Зрештою, я написала тільки цю банальну пропозицію.
***
Наступного дня після того, як Синя пташка полетіла, Великий князь Капмен теж залишив палац. Він не попрощався зі мною, можливо через любовний зілля, але він прислав когось, щоб передати мені книгу про Руібт як подарунок. Делегація, яка оголосила про похорон Західного короля, також повернулася в свою країну. Це була черга прощання і розставання. Мені здавалося, що тільки на мене вплинули усі ці розставки.
Всі інші шуміли про нове королі Заходу, а коли їм це набридло, говорили про дитину Рашти. Хоча більшість з них боїться пліткувати вголос у палаці, але чутки були відкриті в Південному саду, де було багато іноземців.
- А принц Гейнлі теж любив міс Рашту?
- Так, і я чув, що імператор та принц билися за неї.
- Ти знаєш, чому вони билися? Міс Рашта і принц Гейнлі були загартованими друзями, і імператор ревнував.
- Принц Гейнлі, мабуть, убитий горем через вагітність міс Рашти.
Мої кроки зупинилися в саду біля Південного палацу. Я прийшла сюди, щоб нагадати собі про речі, які мені подобалися, але неприємні історії переслідували мене і тут.
Я просто вернусь.
Я глибоко зітхнула, повернулася і пішла в протилежну сторону. Але на перехресті Східного, Західного і Південного палаців я натрапив на декого несподіваного. Ми не були представлені один одному раніше, але він точно був у моїй пам'яті.
- Ваша Величність, я не можу повірити, що бачу вас. Я так схвильований.
Це був віконт Ротешу, той самий, який стверджував, що Рашта - рабиня. На його обличчі з’явилась підступна усмішка. Він вклонився мені і посміхнувся, але замість того, щоб заговорити з ним, я повернулася до Західний палац.
Останнім часом він часто відвідує Імператорський палац. У нього зустріч з Раштою?
Як дивно. Я думала, що він її ворог. Навіщо Раште приймати шина Ротішу?
Схоже, їй теж можна погрожувати...
***
- Я зустрів імператрицю по дорозі сюди.
Це були перші слова, сказані віконтом Ротешу, як тільки він побачив Рашту. Вона нахмурилась через те, що їй довелося перебувати в присутності когось, хто їй не подобається. Це було ганебним прообразом того, що вінконт Ротешу розповів про імператриця. Він згадав про неї лише один раз, коли порівнював з нею Рашту.
- Що ще ти збираєшся сказати?
Вона кинула на нього холодний погляд, і віконт Ротешу посміхнувся.
- Нічого. Я просто хотів сказати, що її аура відрізняється від твоєї.
- Що ти маєш на увазі?
- Тільки те, що у неї благородний погляд....
- Ти хочеш сказати, що Рашта так не виглядає?
- Не знаю. Можливо, після того як ви будете пити воду з придворного моря протягом 20 років, у вас буде подібність. - Віконт Ротешу посміхнувся: - Звичайно, якщо тебе до того часу не викинуть.
-!
Рашта широко розкритими очима втупилася на шинанта Ротешу, але той спокійно продовжив:
- У тебе є що-небудь поїсти?
- Якщо тобі більше нічого сказати, повертайся до своїх справ.
- Ти безсердечна.
Рашта стиснула тремтячі кулаки. Хоча вони домовилися бути на одній стороні, вона ненавиділа шина.
Я повинна робити все, що він скаже...
Вона видихнула і строго подивилася йому в очі:
- Навіщо ти тут цього разу?
- Ну, мені потрібні гроші.
Рашта здивовано розкрила рот:
- Знову? Я щойно дала тобі п'ятсот тисяч кранів, чи не так?
- Я витратив їх на пошуки будинку.
- І що ж?
- Це великий будинок, тому мені потрібно багато слуг.
Рашта більше стиснула кулаки, нігті впилися у долоні. Як людина може бути такою ненависною?
Але, незважаючи на всю ненависть погляд Рашти, віконт Ротешу посміхнувся і продовжив:
- А оскільки у мене багато родичів, мені потрібно більше рук.
- У твоїй сім'ї всього двоє людей. Ти і дитина.
- Два? - Він підвів брову, дивлячись на неї.
- Є ще хтось?
Віконт Ротешу розлютився:
- Звичайно, я привіз з собою сина і дочку. Ти думаєш, я привіз тільки твою дитину?
Обличчя Рашти побіліло від його слів:
- Що? - Вона запаникувала і подивилася на нього з тремтячими губами: - Кого ти привіз?
Губи віконта Ротешу задоволені скривилися.
- Що? Хіба ти не сумуєш за моїм сином?
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr