Глава 86 - Хейнлі їде геть. Частина - 1
Коли звук відлунням пішов за дверима, Рашта обняла велику ляльку.
Накладниця - це всього лише наложниця...?
Охоронці, які стояли перед дверима, обступили свої погляди. Рашта прикусила губу. Вона втупилася на двері з заплаканим обличчям, потім повернулася на підборах і повернулась до своєї кімнати.
Віконт Ротешу прав. Хоч би як любив її Сумління, Рашта все одно залишається наложницею. Її становище залежить від невпинних емоцій однієї людини.
Рашта викликала віконтесу Верді, щоб розпитати її.
- Леді Верді.
- Так, міс Рашта.
-Среди всіх наложниць імператора ... Чи імператор кохав усе своє життя?
Зазвичай Рашта намагалась уникати розмов з візком Верді. Але, здається, віконтеса розбирається в цих справах краще від служниці.
Раште відповіла, як Верді з тривогою відвела очі.
- Ні?
- Були такі випадки.
- Але не так вже й багато, чи ні?
- ...Вірно вірно.
- ...
Коли Рашта почала плакати, вісконтеса Верді поспішила заспокоїти її.
- Все гаразд, міс Рашта. У вас буде дитина, ви не будете відрізані від імператорської родини навіть без милості імператора. Ваша дитина буде вашою силою.
- Рашта... Рашта хоче дитину, яку вона зможе любити і доглядати за нею! Я не хочу використовувати дитину таким чином!
- Я не це мала на увазі...
Роздався тихий стук. Рашта закрила рот, двері до вітальні відчинилися і увійшла покоївка.
- Міс Рашта, прийшов віконт Ротешу.
Рашта випроводила віконтесу Верді з кімнати і впустила шинонта Ротішу. Вона все ще була засмучена, і вид Вікенту зробив її ще більш розчарованою, але вона не могла вигнати його.
- Чому ти тут цього разу?
Рашта не приховувала своєї презирства, але віконт Ротешу здавався зовсім незнищенним.
- Я думаю про переїзд.
Вона чула, що він шукає будинок, щоб жити в столиці.
- Ну і що? - Проговорила вона крізь стиснені зуби.
- Мені потрібен будинок.
- Скільки тобі потрібно?
Рашта згадала про гроші, які позичив їй герцог Елгі. Десять тисяч кранів - велика сума. Вона не знала, скільки коштує будинок, але ...
- Хм. Я думаю про півмільйона кранів.
- Півмільйона? - Рашта в тривозі підскочила на ноги. Вона навіть не могла уявити, що Віконт Ротешу вимагатиме такої суми: - Що це за будинок такий дорогий!
- Це будинок з садом. Загалом будинок коштує чотириста тисяч кранів, але сто 000 піде на ремонт.
Руки Рашти затремтіли від його недбалої відповіді:
- Немає ніякої необхідності жити в такому великому особняку одному!
- Жити самому? - Віконт Ротешу здивовано підвів брови: - Я привіз свого онука. Рашта, твоя дитина.
- Ти це зробиш?
- Ну, я ж не можу залишити дитину одного в селі, правда? Яка безсердечна мати.
Рашта тремтіла від збентеження й люті.
- О боже, Рашта. Чи ви витрачаєте гроші на свою дитину?
Віконт Ротешу подивився на Рашту і посміхнувся їй, як п'явка.
***
Хоч би як я старалася, мені було важко зрозуміти Совішу. Він не любить мене, так з якої статі...
У мене закрутилася голова і здуло груди. Я почала блювати, і врешті - решт я покинула палац та вийшла на вулицю. Я згадала, що принц Гейнлі пішов у поспіху і мої кроки автоматично повернули до Південного палацу.
А?
Проходячи через Південний палац, я побачила Рашту в коридорі. Вона не помітила мене в поспіху і виглядала дуже блідою.
Вона погано себе почуває?
Вона підійшла до дверей у чийсь кімнату, і через мить та відкрилася. Це був герцог Елгі. Рашта увійшла в кімнату, але очі герцога Елгі зустрілися з моїми, і він посміхнувся, перш ніж закрити двері.
...
Яке мені до цього діло? Я попрямувала туди, де зупинився принц Хейнлі. За випадковим збігом, він йшов в мій бік, і ми стояли один проти одного посеред коридору.
- ...Королева. - Якийсь момент він дивився на мене, потім ліниво посміхнувся: - Ми зустрілися якраз в той момент, коли я збирався побачитися з тобою.
- Ти хотів мені щось сказати?
- Мені потрібно багато сказати, і я шукав тебе щоб поговорити. - Ти не заперечуєш, якщо я трохи пройдуся з тобою?
Я кивнула, і ми пішли поруч. Маленькі зимові квіти, що летіли над нами на деревах, шелестіли на вітер і пливли вниз.
Я відчула, як щось на мене лягло. Це був плащ принца Хейнлі.
- Я в порядке.
- Хіба не холодно?
- Якщо тобі холодно, тоді навіщо ти дав мені свій плащ ...?
- Я думав, ти теж мерзнеш.
- Мені не холодно.
- Слава Богу.
Я посміхнулася його дивним словами, і коли я подивилася в його фіолетові очі, він теж усміхнувся у відповідь. Я надихнула запах його плаща. Він пахне, як Королева. Він незручно поправив на мене плащ і продовжив свій шлях.
- Ти, напевно, здогадалася, але ... ...
На мить запанувала тиша, єдиним звуком був шелест нашого одягу, коли ми йшли. Принц Гейнлі ледве продовжив:
- Думаю, мені пора повертатися в Західне королівство.
- Зрозуміло.
Я вже була готова до цього. Проте, в моєму серці з’явилася сум. Але я не могла сказати це людині, брат якої був на межі життя і смерті.
Звук наших кроків по опале листя лунав незвично голосно. Вітер раптово став холоднішим, і я ще міцніша вчепилася у його плащ.
Вітер раптово став холоднішим, і я ще міцніша вчепилася у його плащ.
Ніхто з нас не вимовив ні слова. Тільки коли ми відійшли на пристойну відстань, принц Гейнлі знову порушив тишу тихим голосом:
- Ми можемо продовжувати обмінюватися листами?
- Звичайно.
- Слава Богу.
Я посміхнулась і кивнула. Можливо, я більше не зможу бачити принца Гейнлі, але Королева прилетить. І хоча частота візитів буде менше, ми все одно зможемо зустрітися. Я намагалася заспокоїти своє серце з цим знанням, але цього було недостатньо.
- Королева... Королева може бути зайнята. - Принц Гейнлі зупинився. Коли я підняла на нього очі, він тихо зітхнув: можливо мені доведеться послати іншу пташку. Добре?
- А чому Королева буде зайнята?
- Птах є символом, з багатьох поглядів.
- ...
- Я пошлю синю пташку, яку ти бачила раніше.
Колись я думала, що він просто хороший принц, але я дуже зблизилася з ним і Королевою. Його прощання зробило мої кроки важкими, як свинець. Моє перше розставання з другом було більш неприємним і жахливим, ніж я думала.
Я кивнула, потім повернулася і пішла далі.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr