Глава 81 - тревожні чоловіки. Частина - 2
Наступного дня я попросила фрейліну відвідати Великого Князю Капмена, щоб дізнатися, як він себе почуває.
- Щось сталося вчора?
- У великого князя Капмена були неприємності з імператором. Після цього у нас не було можливості поговорити.
Фрейлін співчутливо кивнула, перш ніж піти, і я сіла за стіл, щоб дочекатися її відповіді. Великий князь Капмен вчора сказав, що повернеться до себе і вип'є протиотруту, так що зараз він повинен бути в порядку. Мене більше турбувало те, чи він вчора не натрапив на Совішу ще раз.
На моє здивування, фрейліна повернулася не одна, а у супроводі Великого князя Капмана. Я вийшла до вітальні, щоб привітати його.
Він виглядав трохи інакше, ніж вчора. Зазвичай він носить зручне, практичне вбрання, але сьогодні його одяг був набагато вишуканішим, і волосся було ретельно зачесане назад, підкреслюючи сильну лінію підборіддя. Коли я подивилася в його очі, то помітила, що вони знову зволожили.
- З тобою все гаразд?
Капмен виглядав неважливо, але я все одно запитала з ввічливості. Він похитав головою і попросив про особисту розмову. Я кивнула, і фройліни пішли так швидко, як тільки могли. Коли ми були самі, він заговорив напруженим голосом, ніби змучився від сильної стриманості:
- Я сумував за тобою. Я хотів побачити тебе ... ні, не слухай.
Відразу після цих принизливих слів появилась незграбна усмішка. Тим не менш, він здавався більш спокійним, ніж вчора, і я посадила його за стіл:
- Невже немає протиотрути?
Хоча його ситуація була досить кумедною, я більше турбувалася про нього. Я вперше бачила, що людські очі могли бути наповнені такою любов'ю, але нинішня поведінка великого князя Капмана виглядала б дивним будь-якому спостерігачеві. Проблема в тому, що він був зобов'язаний продовжувати зустрічатися зі мною для наших дипломатичних переговорів.
- Так. Але це не спрацювало.
- О. ...у вас є ще протиотрута? Воно могло виявитися неправильним.
Я подумала, що було б підозріло, якби у нього була правильне протиотрута під рукою. Але замість відповіді Великий князь Капмен склав руки разом і пильно втупився у вікно.
- Великий князь?
Це ефект ліків? Він виглядав досить збентеженим.
- Хочеш, я закрию обличчя?
Я з тривогою подивилася на нього, але він похитав головою:
- Ні. Тоді я просто не зможу побачити твоє обличчя. Це не спрацює.
- ...
Чи це означає, що зілля діє навіть тоді, коли я не поруч? Зельє впливало на його слова, але зараз він говорив дуже ясно... що мені робити?
У будь-якому випадку, це жахливо ніяково. Капмен, мабуть, відчуває більш пекельне відчуття.
- Це не погана протиотрута.
- Чому ти так впевнений? Хіба це не протиотрута від зілля?
- ...
Чому він не відповідає? Звичайно...
- Так і було?
Я здивовано подивилася на нього, і він підтиснув губи.
- Так.
Мої очі відкрилися в захопленні. Чому великий князь Капмена вже мав протиотруту від цього специфічного препарату? Він знервовано постукував кінчиками пальців по столу, перш ніж зізнався:
- Це був мій подарунок.
- Люб'язне зілля?
- ... Да. Я не очікував, що його ефект буде настільки потужним.
Коли я обробила інформацію, мій рот зник. Великий князь Капмен анонімний відправник любовного зілля. Я знала, що князь зараз поводиться дивно через зілля, але він був у своєму розумі, коли послав його мені.
Мій розум метался в пошуках придатної відповіді, і коли Великий князь Капмен заговорив, голос його звучав жорстко:
- Це було неприємно.
- Це неприємно... ?
Ах...
- Це через мене, Совешу і Рашти?
Я згадала той час, коли великий князь Капмен проігнорував і мене, і Рашту, а потім пішов, наче я була недостатньо хороша. Плечі великого князя Капмена опустилися:
- Я знаю, це безглуздо, але мені не подобалося бачити, як ти опираєшся.
Отже, чи може зілля бути джерелом потіхи? Важко сказати, чи він говорить серйозно. Я витріщилася на нього, але він відвернувся, насупившись.
У кімнаті запанувала нелова пауза, яка переривалася незвичайним криком годинника. Нарешті великий князь Капмен важко зітхнув:
- Мені не слід більше перебувати поруч з тобою. Я продовжую цікавитися тобою, і мені не слід нічого говорити.
- Ти збираєшся піти прямо зараз?
- Чи можу я тебе обійняти?
-!
- Я йду.
Він встав зі свого місця і попрямував до дверей, а я слідувала за ним. Він відчинив двері і раптом обернувся.
Мій погляд на Дікість приголомшив мене.
- ...
- ...
У мене запанували сухі голки, і коли я ковтнула в горлі, то відчула себе спустошеною. Вираз його очей не було звичайним, немає байдужості й жалю, як і вчорашнього занепокоєння.
Слова Лори випливли у мене в голові - любите того, хто зможе любити вас у відповідь з силою чоловіка, що голодує сто років. Саме так дивився на мене Великий князь Капмен.
Він підняв руку, щоб прикрити повіки.
- Ми не повинні стикатися один з одним, поки ефект не зникне сам собою.
- Да...
Мені так не здавалося.
***
Чоловік, який стояв на колінах, говорив вже досить довго, але його розповідь не дійшла до моїх вух. Нарешті він сказав - Боже мій ... - І розплакався. Коли я побачила це, то відразу відчула жалість до нього. Його становище, мабуть, було серйозним, якщо він пройшов весь цей шлях до залу для аудиенцій, серед десятків тисяч людей, які хотіли увійти сюди. Це єдина можливість в його житті. Моє серце розривалося від співчуття, тому я зібрала уривки його історії в голові і склала їх разом. Я сказала слова щирої потіхи, і чоловік знову заплакав.
Після того як останній відвідувач пішов, чиновники закрили важкі двері залу для аудієнцій.
Я зітхнула і торкнулась свого чола. Мало хто приходив в зал для аудієнцій, щоб повідомити хороші новини. Чому б не прийти поблагословити дитину? Усі вони йшли, щоб розповісти неправедні, обурливі та сумні історії. Мені було важко зосереджуватися на них, бо я переживала за десятку інших проблем. Як і сьогодні.
Я повільно піднялася з трону.
- Твій жарт закінчився?
Перед тим як я змогла встати повністю, Совешу заговорив і я повернулася на своє місце. Я розпитала його, і він, відкинувшись на спинку трону та подивився на мене холодними очима:
- Якщо подумати, я був повністю здурять.
- Обмануть?
- Великий князь Капмен. Його обличчя почервоніло. Чи не тому, що він дивився на імператрицю?
- На мій погляд, він виглядав так, коли побачив вас. Ні?
-!
Я відчула огиду до сумління, і цього разу я швидко покинула своє місце. Перш ніж вийти з залу для аудієнцій, я оглянулася і помітила, що Совешу спостерігає за мною. Зачинивши двері, я намагалася зберегти спокій обличчя.
Я озирнулася і на цей раз побачив принца Гайнлі, який притулився до колони, ніби очікує мене. Коли наші очі зустрілися, він тихо посміхнувся і підняв документи, які тримав в руках:
- Я прийшов поговорити з тобою про дещо. У тебе є час?
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr