Глава 78 - гарні відвідувачі, погані гості. Частина - 1
- Я вагітна...?
Свешу кивнув, і Рашта виглядала приголомшеною. Ця несподівана новина була спільною їй, як тільки вона прокинулася. Рашта прикрила живіт руками.
- Я вагітна...
- Це може бути трохи страшно, тому що це твоя перша вагітність, але... дякую.
Совішу нахилився і міцно обняв Рашту. Він відчував, як вона тремтить в його обіймах, гладив її по спині і постійно бурмотував слова подяки. Він завжди хотів мати дитину і прагнув бути батьком. Крім простого потреб у спадкоємцеві троні, щаслива сім’я була його ідеальною мрією. Як наложниця, яка була в його житті всього кілька місяців, зробила це реальністю?
Але, незважаючи на своє щастя, він почувався незручно. Спочатку найліпше було завести дитину від імператриці. Діти наложниць не можуть бути спадкоємцями, але стосунки між батьками і дітьми неможливо розірвати так легко. Розумні діти були насінням багатьох суперечок. Я не хотів, щоб це сталося з його дітьми. З незаконнонародженою дитиною, яка народила першу дитину, вона була б водночас щасливою і стривоженою.
- Ваша Величність, у нас тут наша дитина...
Сумління не могло розповісти про свої побоювання матері дитини. Він з посмішкою поклав руку на живіт Рашти, відганяючи занепокоєння:
- Хіба це не неймовірно?
- Так, я ще нічого не відчуваю... але це дивовижно.
Дворцевий лікар обережно сказав:
- Міс Рашта, у вас були нерегулярні місячні?
Вона кивнула:
- Так, тому я не думала про вагітність. Це завжди було нерегулярно...
- Я приготую вам ліки і здорову їжу. На даний момент, будь ласка, зосередьтеся на визначеній дієті.
Лікар пішов, і Совешу сів поруч з Раштою:
- Якщо є щось, що ти хотіла б з'їсти, все, чого хочеш, просто скажи мені.
- Щось?
- Коли мати щаслива, дитина теж щасливий.
-!
У цей момент її очі наповнилися слізьми.
- Рашта?
Сумно подивився на неї, але Рашта згорнулася клубком і заткнулась обличчям в коліна.
- Що сталося? Ти захворіла? Може, мені покликати лікаря?
- Ні, не те...
- ?
- Я завжди хотіла це почути.
- Рашта?
Сумілий був спантеличений її реакцією, і підвів її підборіддя. Вона не плакала мило, як зазвичай, замість цього все її тіло тряслося від риданів, наче їй було байдуже, яким вона виглядає. Після довгих риданів Рашта кинулася в обійми Севешу.
- Ти плавець Рашти, Ваша Величносте. Ти не знаєш, як сильно Рашта любить тебе.
Наступного дня після зустрічі з герцогом Елгі радість Рашти сильно розсіялася. Вона була вдячна йому за допомогу, але, коли він заговорив з нею, обличчя його стало серйозним.
- Я був у Римі, міс. Дитина, яку виховує віконт Ротешу ... Я думаю, це твоя дитина.
Очі Рашти розширилися. Її ніхто не привітав, коли вона народила свою першу дитину, тепер це було як голка в її серці.
- Ти просив церкву про свідчення?
Рашта прикрила живіт руками. Вона боялася, що найстарша дитина, народжена нелюбимою, зачепить другу дитину, яка житиме в любові. Герцог Елгі похитав головою:
- Ні.
- Якщо не буде експертизи....
- Це маленький хлопчик. Він дуже схожий на тебе.
-!
Кровотеча від лиця Рашти. Тепер, коли це стало правдою, нічого не можна було зробити, крім як дати віконту Ротешу грошей в обмін на його мовчання.
Подивившись на Рашту, герцог Елгі посміхнувся і запропонував:
- Як я вже казав, я можу позичити гроші, міс.
У його устах це звучало так просто. Рашта, яка не могла собі дозволити ці гроші була вкрай шокована.
- Скільки?
Вона дуже обережно позичала гроші. Але все змінилося. Тепер вона виносила імператора і була дуже щаслива. Через кілька років гроші будуть доступні, і вони повинні перешкоджати виконту Ротешу ввійти в її життя за будь - яку ціну.
- Будь-яка сума.
Рашта на мить захищалась:
- Тоді чи можна позичити тисячу кранів?.
- Я позичу тобі десять тисяч.
Він сів, витягнув з кишені аркуш паперу і поклав його на стіл. Це був непідписаний вексель. Він вписав своє ім'я та підпис і поставив « 10 000 кранів » у графі.
- Вот.
Він дістав з нагрудного кишені дві папірці на 5000 кранів кожна. Їх було видано головним банком континенту Воль.
- Дякую тобі...
Рашта підписала вексель герцога Елгі і прийняла банкноти. Це змусить Вікента Ротешу тримати рот на замку принаймні деякий час.
- Ти будеш виснажена, якщо тебе постійно проситимуть, так що придумай спосіб позбутися цього.
- А чи є хороший спосіб ...?
- Ну, в даному випадку я не знаю.
Герцог Елгі встав і підбадьорив Рашту, яка посміхнулася йому. Коли він виходив з кімнати, його рука зупинилася на дверній ручці, і він обернувся.
- Але міс...
- Що?
- Дитина зараз у твоєму животі. Цікаво, це дочка чи син?
***
- Ясно... Вона прокинулася.
Був вже вечір. Після роботи Лора повідомила мені, що Рашта в безпеці. Фрейліни додали, що Совешу подарував Рашті велике крісло в ролі подарунка. Я сиділа перед своїм столом і посміхалася як можна більш спокійно, фрейліни ж перестали грати в шахи і стовпилися навколо мене, щоб поспішати. Але Рашта не єдина новина дня.
- Герцогиня Туаною вирішила розлучитися з герцогом. Але вони не можуть дійти згоди, тому звернулися до суду з приводу розгляду майна.
- Віконт Лангдель вчора був вигнаний, Ваша Величносте.
Але найжорстокіша новина не була про них.
- Ваша Величносте, що ви думаєте про віконе Ротешу? Чоловік, який стверджував, що Рашта - рабиня.
Старий господар Рашти...
Тема про нього була давно похована, я не знала про неї. Навіщо раптом згадувати про нього зараз? Фрейлін нахилилась і прошепотіла.
- Я чула, що віконт Ротешу хоче переїхати до столиці. Він шукає будинок біля палацу.
Як тільки я почула ці слова, мої думки звернулися до Раште. Хоча Совішу і змусив Віканта Ротеша відмовитися від претензій на те, що Рашта його рабиня, їхні колишні стосунки ніколи не закінчаться. Віконт Ротешу навіть маніпулював інформацією про герцога Туанона для Рашти. І тепер він переїжджає ближче до палацу?
Рашту шантажують?
Поки я обмірковувала цю інформацію, Лора перервала мене своїми власними сплетнями:
- Я чула, що він шукає не тільки будинок, але й няню. У нього вдома є дитина?
Я не хотіла говорити це вголос, але ... Я не хотіла втручатися, навіть якщо Раште загрожує. Я зосереджусь тільки на собі. Було б складно, якби вона звернулася за допомогою до Совешу, але це не моя турбота.
Коли я почула про Раште, то відкрила ящик і почала копатися у своїх речах:
- А?
Щось зіштовхнулося мені в руку. Коли я витягла це, воно виявилося гарною рожевою пляшечкою розміром з мою долоню.
- А? Хіба це не знайоме? - Лора, яка пліткувала про віконця Ротешу, привернула до неї увагу.
- Це ж подарунок? Люб'язне зілля, так?
- Абсолютно вірно.
Я не використовувала його, так як відправник був анонімним, просто залишила його у своїй скриньці і повністю забула про нього. Коли я отримала його, то поїхала в заміський будинок.
- Ви її взагалі не відкривали, правда?
- Я думаю, що це просто жарт.
Лора підійшла ближче і подивилася на пляшку. Їй, здається, було цікаво.
- Чи може воно бути справжнім?
- Звичайно, ні. Якби це було реально, люди б знали про це.
- Але в цьому світі є багато різних речей, Ваша Величносте.
Якщо б було справжнє зілля, то хіба не існувало б принаймні чуток? Я вагалася подивилася на пляшку, а в очах Лори з'явилося підбадьорливе вираз:
- Спробуйте, Ваша Величність.
- Навіть якщо я захочу використовувати це, у мене немає можливості, щоб використати його для...
Я нервно замовкла. У відповідь Лора сама сказала: - Імператор.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr