Глава 64. Спеціальність Хейнлі. Частина - 1
Рашта дивилася на ящик з сумним виразом обличчя. Колись він був повний коштовностей від Імператора, але тепер вона могла бачити дно шкатулки. Рашта закрила обличчя руками і зітхнула.
"Це все вина шина Ротешу."
Чи минуло вже понад місяць відтоді, як вона стала наложницею? Були ще якісь останки подарунки від Совешу і іноземних двірян. Вона чула, що імператорська сім’я виплачувала допомогу для підтримки її рівня життя, але поки нічого не потрапила в неї. Усі її коштовності були віддані віконту Ротешу, і вона не могла просити імператора більше. Раби володіли особистими речами, лише якщо їх передали їм господарі або коханці. Але вони не хотіли відкрито просити в Рашта дарунки, хоч би якими заможними були ті раби. Хоча вони використовували свою силу, щоб наблизитися до Рашти, вона хотіла не слухати їхнього багатства. Це був обосічний меч, і вона думала, що Імператор нічим не відрізняється.
« Якби я тільки знала, що дитина Віканта Ротешу-не моя, мені б не довелося ось так робити». Рашта зітхнула і закрила кришку старої шкатулки для ювелірних виробів. Потім вона почула, як відчинилися двері в вітальню, і вона поспішно сунула шкатулку назад у ящик. Як тільки вона випросталася, хтось постукав у двері її спальні.
Рашта швидко підійшла, щоб відкрити двері.
"Ваша Величність!"
Це був Совішу. Рашта підскочила до нього і на знак привітання тхнулася носом в його щоку. Але замість того, щоб обійняти її спину, як він зазвичай робив, він відштовхнув її.
"Ваша Величність?" її серце стиснулося, коли вона побачила похмурий вираз на його обличчі. Вона сказала щось не так?
"Рашто, мені потрібно у тебе дещо запитати".
"Ч-що?"- Рашта покрила нервовість і мило посміхнулася йому.
"Річ йде про кільце".
"Кольце..."
« Кольцо з червоним дорогоцінним каменем. Хіба ти не сказала, що дала його покоївкою? "
« Чому ви раптом питаєте...? »
« У мене є питання.»
Серце Рашти біщено забилися в її грудях, коли вона подивилася на обличчя Совешу. Він не виглядав сердитим, але і не посміхався. Якщо він уже думає, що вона віддала перстень покоївки, чому він питав про це зараз? Він щось дізнався? Він виявив, що вона віддала його віконту? Можливо, він хотів попросити покоївку повернути перстень. У будь-якому випадку всі варіанти були катастрофічними. Якщо він збирався запитати, це був її останній шанс - її остання можливість брехати. Рашта вирішила, що було б краще бути трохи правдивою.
« Ну... Взагалі-то я не тільки покоївкою подарувала перстень, Ваша Величносте.
Його очі розширилися: « Ти подарувала перстень відразу кільком людям? »
« Двум. Одним з них була покоївка, а... Ну, інший - віконт Ротешу.»
Лоб Совешу зморщився. Коли Рашта побачила його вираз обличчя, то знала, що зробила правильний вибір. Вона не знала, як, але Совешу прийшов сюди, знаючи, що у Віконта Ротеша було кільце.
Вона глибоко зітхнув і склавала руки разом: « Всі кільця були подібні до... Чесно кажучи, я не знаю, хто взяв перстень, про який Ви говорите - Віконт Ротешу чи покоївку.
"Чому ти сказала, що віддала його тільки покоївкою?"
« Я... Я думала, що Ви збудуєтеся, якщо я скажу вам, як виконту Ротешу подарувала.
« Справді. Мені це зовсім не подобається. і Рашта схопила його за передпліччя й обняла: « Простіть, Ваша Величність! Але я дійсно хотіла відплатити йому за те, що він збрехав заради мене. "
« Він не брехав заради тебе. Він взяв на себе відповідальність тільки за те, що сказав. "
"Правда?"
« Так. Не треба дякувати йому. чи не так? Тобі погрожували? "
« О ні. Чим же мені погрожувати? "
«...»
« Більше не було чуток про рабство. Так що це не так, Ваша Величносте.» Хотіла б вона сказати йому, що їй загрожують, але розпач змусило її брехати. Якщо Совішу дізнається, що віконт Ротешу шантажує її, то Совеша напевно накаже віконта, який у свою чергу розповість Солешу про дитину.
« Якщо ти так кажеш, то я тобі вірю..." Совешу опустив очі і обережно поклав руку на щоку Рашти-: "Якщо він загрожує тобі, Рашта, не давай йому нічого, просто скажи мені. Ти зрозуміла? "
Рашта швидко кивнула: « Я зрозуміла.»
Однак Рада все ще була стурбована: « Це наказ, Рашта. Ні, я краще буду перевіряти кожен день. "
« Що?»
« Коли почнуться виплати допомоги, я залишу управління бароном Ланту до тих пір, поки ти не зможеш робити це самостійно."
Рашта збліднула. Вона не зможе давати гроші чи коштовності, якщо вона буде стежити за фінансами. І коли справа дійшла до цього ...
« Ні! Він розповсюдить історію про дитину!" подумала вона.
***
Вірвол був відомий як чарівне місто, але попри його престиж він перебував глибоко в гірській долині. З усіх боків його оточували гори, а на сході та заході міста було два розкішні будівлі. Магічна академія на східному боці була моєю зупинкою на сьогодні. Я була тут, щоб привітати першого вихованця дитячого будинку, який я фінансувала.
Вітаю. Я обняла дівчинку, яку зустріла в деканаті, і дитина з червоним обличчям відповіла ледь чутним голосом: « Дякую! »
Я хвилювалася, бо вона не зможе спілкуватися зі своїми друзями, коли вийде з притулку, але я була горда, що вона зайшла так далеко, обняла і похлопала її по спині. Вона замерла. Нарешті дівчинка вклонилася і пішла, а декан академії посміхнувся: « Вона хороша дівчина та багато талановитих".
"Так".
Після детального обговорення питання про спонсорство дитини декан запропонував мені оглянути школу. Вірвол перебував неподалік кордону, але все ще залишався територією великої східної імперії, і тому він приділяв мені особливу увагу.
« Я хвилююся, бо магів у ці дні продовжує зменшуватися".
« Ми отримали подібне повідомлення. Ви вже знаєте причину?»
« Ні. Я проводив дослідження всюди, але швидкість магічного виразу знижувалася."
"Чим більше магів, тим більше їх можна залучити для нашої національної оборони".
Під час довгої кам’яного коридору я побачила, що мур не був пов'язаний з іншими людьми. На стіні висіли кілька портретів.
« Це так...» Я підійшла подивитися, і декан пояснив: « Портрети найкращих випускників академії».
О да. Найостанніший портрет належав Капмену, також був портрет нинішнього декана в молодості. Але було щось дивне.
« Чому цей кадр порожній?»
Один портрет не мав зображення. Я з цікавістю подивилася на нього, і Декан трохи розгубився, коли відповів: « Це було порожнім, бо хтось, хто пройшов через програму обміну, деякий час займав перше місце. Він не був звичайним студентом. "
« Він не був з академії, але він був на вершині? Це фантастика. І хто ж це був?" Я була здивована, що не почула цього досягнення. Декан відповів тихим голосом: « Принц Гейнлі з Західного Королівства».
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr