Розділ 49. Метелик суспільства. Частина - 2
Я була впевнена, що вона збиралася запитати про Совешу. Або, можливо, про принца Гейнлі або віконтесі Верді. Я не очікувала, що вона запитає про це.
"Герцогиня Туанія?" Чому вона? Я витріщилася на Рашту, і вона відповіла тихим голосом: « Танья - це легко? »
Мені здалося, що я почув. - Легко?
"Що ти маєш на увазі?"- я насупилася, і вона уважно оглядала моє обличчя.
« Ви засмучені?»
"Герцогиня Туанія - хороша людина і хороший друг."
« Що ж...»- Рашта вагалася, скручуючи руки- "Ряд з герцогинею Тунієм завжди є чоловіки".
Я не розуміла, що вона хоче цим сказати.
« Герцогін також, здається, подобається бути в товаристві чоловіків. Я не знаю, чи дозволено це, тому що вона вже одружена. Я запитую, тому що я не розумію. "
« Грабіжня Туанія популярна серед усіх, чоловіків і жінок» Вона, схоже, не вірила мені.
"Але на вечірці вона завжди була з чоловіками..."
Я зітхнула. Вона питала мене, тому що вона не розуміла? Це було ще гірше, на мій погляд. Було б краще, якби вона мала хоч якесь уявлення про те, що говорить, але якщо вона питала з незнання, то могла б ненавмисно заплямувати чиюсь репутацію. Принаймні їй пощастило, що вона питала про це, коли нас було тільки двоє.
"Так буває тільки на вечірках, тому що чоловіки і жінки танцюють разом".
"Ах ..."
"С герцогинею Туанія все гаразд, так що надалі не говори більше нічого подібного".
Рашта вимовила тихе "так" і я обернулася та пішла до західного палацу. Але навіть після того, як я повернулася до своєї кімнати і поговорила зі своїми фрейлінами, дивний запитання Рашти продовжував мене турбувати: « Чому вона питає про герцогиню Туанію? »
Сьогодні Рашту не любили і уникали будь - якого товариства. Хоча популярний герцог Елгі став на її сторону, відновити його імідж буде нелегко. Якщо її цікавлять плітки ... «Тоді, випадково, ні?»
"Графінія Еліза"
« Да ваша Величність.»
"Чи є якісь погані чутки про герцогину Туанія останнім часом?"
« Мені відомо, що ні. »
"Правда?"
"О, я чула, що віконт Лангдел закохався в неї після танцю на Новий рік" - графиня Еліза посміхнулася при розповіді- « Він, мабуть, зовсім без розуму від неї".
Люди часто закохувалися в герцогиню Туанію, у цьому не було нічого незвичайного. Цікаво, чи Рашта намагається перенести тему пліток на когось іншого? Я хвилювалася, але за що? Ну, в будь-якому випадку, Рашти не мав впливу на людей. Пройшов тільки день з тих пір, як герцог Елгі зустрів її, і він ніяк не міг поширювати дивні чутки про неї. Але мені стало не по собі, коли я пригадувала Рашту як завжди дивилась на герцогиню Туанію під час новорічних балів.
« Чому ви питаєте, Ваша Величність? Ви що-небудь чули? "
"Рашта питала".
Обличчя графіні Елізи спотворилося: « Навіщо їй це робити?»
« Я не знаю... Просто скажіть мені відразу, якщо почуєте щось дивне».
***
Я робила попередні дослідження про Рвібте - я збирала інформацію від туристів, торговців і дослідників, які нещодавно були на континенті Хва, але їх час був обмежений, і вони не могли залишити свою роботу.
Я була так зайнята, що забула про наближення мого дня народження. Дивно, але Совешу перший підняв цю тему.
"Щоб дістатися до вілли на кареті, потрібно кілька годин, тому ми повинні закінчити роботу і поїхати за день раніше".
Я якраз закінчувала складати імперський бюджет, перш ніж представити його на твердження Совішу. І раптом, коли Сувешу нагадала, я поклала перо на чорнильницю. Мені знадобилося кілька секунд, перш ніж він почав говорити.
« Ах. День народження.
"О Боже."- Совешу посміхнувся, ніби він знайшов мою відповідь кумедною. "Імператрице дійсно все одно, коли вона приступає до роботи" - це було дражливе зауваження -- "Ви знаєте, про чиєму дня народження я говорив?"
« Я згадала.»
« Ви повинні пам’ятати про свій власний день народження. Ви не заперечуєте, якщо ми підемо на день раніше? "
« Я все спланую заздалегідь". Я переглянула свій графік, і Совешу знову запитав: « Чи пам’ятаєте дерево на віллі? »
Я кивнула, і Совешу злегка розтягнувся в усмішку, пригадуючи його: « Це було тоді, коли Ви були ще кронприцесою й зовсім маленькою. Ви були такою милою тоді. "
Цього разу я посміхнулась. У Східній Імперії була історія про дерево бажань, і забобон твердив, що коли ви загадуєте своє бажання садити дерева, то воно збудеться.
Коли я була принцесою, то була дуже низькою для свого віку і особливо переживала, коли мене постійно оточували дорослі. Переживши на самоті, не маючи нікого, з ким можна було б розділити ці почуття, я нарешті посадила дерево бажань. За правилами я сама повинна була викувати лунку в землю і посадити туди саженець. Однак я була маленькою, і після кількох годин неефективного копіювання мене обняла жінка та втратила свідомість від виснаження. Коли я прийшла в себе, то виявила, що Совешу гає яму.
- Ваша високість! Якщо ви будете копати яму, мені доведеться робити це знову!
- Все добре. Ми ж пара. Пара це як одне тіло, так що не важливо, Ви або я це зробимо ...
- ...Правда?
- Так. Так сказав мій батько імператор.
Копати лопатою було важко, тому я пом’якшилась і дозволила Совішу це зробити. Викопавши яму пристойного розміру, я поклала в неї розсаду і засипала його землею. Я склала руки і загадала бажання, а Солешу сказав: « Що ви запам’ятали? »
-... Я попросила бути вище.
- Чому? Приємно бути маленькою.
- Я слідую за імператрицею, і вона завжди виходить за перегородку. Вона більше мене, тому я не бачу ...
Після цього я відчула біль у тілі, а Совешу долонею були в мозолях та ранах. Совешу завжди був вищим і сильнішим за мене, але він теж був ще молодим.
Кончики моїх губ поднялись в усмішку. Коли я подивилась на Совешу, він посміхався.
« Але це дерево спрацювало, чи не так? Тепер Ви дуже висока."
Я мовчазно усміхнулася і знову взяла перо поглянувши на свої папери.
Сумне відчуття змішалося із спогадами. Зрештою, моє бажання було не про мій зріст. Тоді я молилася, щоб у нас з Совешу були добрі стосунки до кінця нашого часу.
... Але це не здійснилося.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr