Розділ 39. Людина- таємниця. Частина - 2
Ротешу нервово поворухнув руками. Він був господарем невеликого маєтку, хоча це не обов’язково означало, що він небажаний. Багато героїв, військових чиновників і високопоставлених двірців вирішили жити в невеликому маєтку й якомога далі мати столицю. У деяких випадках важливим був не розмір або географічні особливості землі, а її розташування. Наприклад, район Вірвол був у глибокій гірській долині далеко від столиці, але його значення не було применшувати, оскільки в ньому розміщувалися штаб-квартира мага і магічна академія.
Але це не стосується Ротешу. Його маєток у Римі не був відкритий для розвитку, оскільки там були ліси та мисливські землі імператора. Звичайно, він ніколи не бачив імператора навіть на відстані і вже не кажучи про приватне зібрання.
Під опекою поглядом імператора Віконта Ротешу опустив очі. Це був дуже неприємний досвід.
Хоча друзі Ротешу іноді висміювали його за скромність, він не ненавидів свого становища. У той час як Ротешу міг гідно правити над своїми меншими володіннями, більший маєток був під впливом імператора. Він ніколи не падав лицем перед ким-небудь - досі. Він був заляканий імператором, людиною, такою ж молодим як і його син, і він пишався цим.
« Виконт Ротешу. Поясніть, що сталося сьогодні. На мить віконт Ротешу не міг зрозуміти, що він мав на увазі. Раніше секретар імператора відніс Рашту в спальню, а сам віконт Ротешу доставлений у цю вільну кімнату в східному палаці. Чому ж це було відомо всім?
Але зрештою він зрозумів. Імператор наказав виправити ситуацію.
« Перепрошую, Ваша Величність. У мене погана пам'ять на обличчі. Рабиня, яка втікала з мого маєтку була також красива, як міс Рашта, у неї було срібне волосся і темні очі, і я прийняв пані Рашту за неї."
Віконт Ротешу знову вклонився і продовжив: « Я заплямував репутацію наложниці імператора, міс Рашти. Будь ласка, пробачте мені за мою помилку."
Його голова була опущена, але очі блищили від інтересу. Молодий імператор продовжував захищати Рашту, хоча знав, що вона була утікала рабинею. Ротешу був справді вражений молодою жінкою. Вона думала, що може просто змити свою особистість і позіцінити себе як імператорська наложниця. Чи імператор справді так прихильний до неї? Ротешу знав ще в маєтокі, що вона може тримати чоловіків під каблуком, але її талант був більше, ніж він очікував.
« Так. І не забувайте стежити за своєю мовою, віконт Ротешу. "
«Звичайно, Ваша Величносте.» Губи Ротешу легонько розтягнулися в посміховисько. Можливо, йому вдасться позбутися ролі маленького сільського Лорда і отримати привілейованіше становище.
***
Я йшла довгою коридором, а також зі своїми охоронцями. Голова й серце були важкими, як і мої кроки. Навіть моє плаття, здавалося, стало для мене тягарем. Кожен крок, який я робив, викликав у мене поколювання в ребрах.
Коли я прибула в західний палац, то притулилася головою до колони, щоб підготуватись до хворого чуття всередині. Моя гордість була поранена. Чому Совішу став впертим після появи Рашти? Де був Совішу, якого я знала, чиї очі блищать, коли він читав книгу про царювання попередніх імператорів?
"Королева." З коридору донісся шелестий звук і голос. Був тільки один чоловік, який називав мене королевою. Я швидко випросталася і обернулася, і виявила, що принц Гейнлі стоїть поодаль і хмуро дивиться на мене.
« Пробачте. Я не дуже добре виглядаю сьогодні. і я зібрала сили та видала усмішку.
"Ви прогулюєтеся?"- запитала його я, але принц не відреагував. Він продовжував дивитися на моє обличчя. Може, мої очі почервоніли? Коли він підійшов, я на мить обернувся, а коли огорнувся знову, він був уже зовсім близько. Принц Хайнлі підняв руку, потім зупинився, залишивши її висіти поруч з моєю обличчям. Його рука тремтіла.
« Я зазвичай витираю сльози своїм друзям і обіймаю їх, коли вони розбиті горем. А королева - мій друг, я можу це зробити? "
Я похитала головою, і принц відрозрився, але він все ще виглядав сумним, а вуха його фарбували.
« Ваш чоловік знову образив Вас? »
Знову?
« Чому ви так думаєте? »
"Я просто припустив."
« Я не можу сказати. Це особисте.»
« Я мав зустрітися з королевою першим. Якби я народився на п'ять років раніше ... Чорт забирай."
Губы принца Хейнли задрижали. Я був здивована, побачивши його таким, в нього було стільки болю, коли я навіть не пояснила, що сталося. Про що він говорив?
Він вагався, перш ніж знову заговорити: « Якщо я не можу запропонувати Вам ніякої потіхи, може ви хочете, щоб я послав Королеву до вас? »
Я не могла обійняти принца Гейнлі, щоб заспокоїтися, але присутність птаха була б бажаним теплом.
« Так. Де зараз Королева?»
"Я відправлю її до Вашої кімнати."
« Нічого страшного, якщо ми зустрінемося з нею разом. У мене до вас багато питань про Королеву..."
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr