Розділ 35. Таємний друг. Частина - 2
Вираз принца Хейнлі був серйозним і сумним. У нього не було звичайної посмішки або гордої постави. Я кивнула йому, щоб він заговорив, згадавши, що він допоміг мені.
"Все нормально."
Принц Гейнлі взяв два келихи з шампанським біля слуги, який проходив повз нас і попрямував погляд на місце, де музика була найбільш гучною та заглушила б нашу розмову. У відкритому просторі гості могли нас неправильно зрозуміти. Принц був дивно вдумливою людиною ...
Поки я захоплювався ним, принц Гейнлі простягнув мені келих шампанського, який я прийняла. Але він не пив, а просто вертів його у свої руки. Я все стояла і чекала на нього. Зрештою він обережно сказав: « Я прочитав ваше повідомлення, Ваша Величність. Ви хочете зберегти нашу дружбу тільки за листуванням."
« Ви знаєте, що це я?»
Все, що я сказала вчора, це те, чого я знала, я не Рашта. Звідки він знав, що це я? Коли я подивилась на нього, принц Гейнлі помахнув рукою і посміхнувся.
« Не лякайтеся. Ви не помилилися."
«Тоді...? »
« І леді Рашта, і її служниця знали зміст перших листів, але нічого не знають про останні. Я подумав про це. Виявилося, що пані на ім'я віконтеса Верді перейшла від Імператриці до леді Рашті".
Так от як він це зрозумів ...
Я була здивована. Ходили чутки, що принц Гейнлі був бабієм, жорстоким і людиною, яка тримала погану компанію. Я ніколи не чула чуток, що він був надзвичайно розумний і посміхнулася.
Але принц виглядав нещасним, і я не могла дивуватися. Він не був розчарований тим, що я була його другом по листуванню, хоча я б вирішила не відкривати це. Було б менш соромно для нас обох ігнорувати це. Чому його обличчя було таким жорстким?
« Ви в порядку? Ви не виглядаєте дуже щасливим. "
Принц Гейнлі зітхнув, витріщившись на мене: « Як я можу бути щасливим? Я уявляв нас хорошими друзями, але Ви хочете зробити вигляд, що не знаєте мене в реальному житті?"
Чи це було так холоднокровно, як здається? Я думала, що він перебільшує, але виглядав нещасним, і я не протестувала. Він опустив келих з шампанським одним плавним рухом.
« Насправді, у мене небагато друзів, щоб поділитися своїми думками».
Принц Гейнлі спустошив свій келих і поставив його на постамент боввана, який продовжив: « Я знаю. Це несподівано, чи не так? Я популярний? Да. У мене багато друзів. Мене завжди оточують люди, тому багато хто думає, що я не самотній. Але це тільки те, що Ви бачите. Насправді, я дуже самотній. Не в тому, що я ненавиджу своїх друзів - у мене багато хороших друзів. Але, як принц Заходу, я не можу чесно ділитися своїми думками."
Я подивилась на нього з здивуванням. У мене були такі ж думки. Це було ніби - Королева вислухала мене і передала ці слова прямо принцу Гайнлі.
"Це не проблема людей, а моя власна, так що немає ніякого способу її покращити..."
Я пильно дивилася на принца Гейнлі, бо зрозуміла, що не єдина з цими думками. Я вірила, що принц Гейнлі поводився незалежно від того, як інші думають про нього, але це теж був вчинок ...
« Мені подобалося розмовляти з кимось, щоб вони не думали про мене як про "Принц Гайнлі" чи "Наслідний принц". Наші розмови були короткими, але я був щасливий, що хтось обмінюється зі мною безжурними листами."
Я була такою ж. Я була помічена як принцеса з самого початку, і вперше після моєї сім'ї я відчула, що можу відкрити своє серце. Не тому, що там не було добрих людей, а тому що « добра людина» і « чоловік, якому я можу розкрити свої найпотаємніші думки » були не однаковою.
« Я з нетерпінням чекав цих листів. Чесно кажучи, я був ще щасливішим, коли дізнався, що моїм другом за листуванням Ви, Ваша Величність. Але замість цього, ви не дуже хотіли зі мною спілкуватися. "
Принц Гейнлі зітхнув, його очі стали вологими. Коли я подивилася в ці очі, то відчула на собі велику провинність. Мені було так соромно, що я відчула його слова.
« У нас були ті самі думки, але різні висновки»
Принц Гейнлі подивився на мене мокрими очима і знову зітхнув, його таємничі фіолетові очі сяяли, як коштовності, під світлом люстри. У його виразі очей виднілася образа. Я могла б бути його другом, або я можу закінчити це так.
« Я розумію, що ви відчуваєте, принце Хейнлі".
« Але Ви ще хочете обмінюватися листами?»
« Мені сподобалося це»
« Це буде ще приємніше, якщо ви не пишете. Ви можете сказати мені, що Совішу - син виродка".
"Кхе!" Я поперхнулася, коли принц Гінлі викинув усі сильні сторони у вікно. Усі дивилися на мене, коли я кашляла, і принц Гейнлі знову знизив голос і прошепотів: « Свішу сучий син».
Що це за людина...
Принц Гейнлі підняв брови і посміявся: « Немає нічого смішнішого, ніж спостерігати, як хтось пригнічує сміх. Просто смійтеся, якщо хочете. Якщо ви не будете сміятися, ваше серце буде боліти".
Болить? У нього був такий досвід?
Його усмішка зникла, як і його голос. На мить принц Гейнлі втупився у підлогу, його лоб задумливо нахмурився.
"Тоді, ви можете зробити що-небудь для мене? Я триматиму це в таємниці, Ви є моїм партнером по листуванню. І буду тримати в таємниці, що ми друзі».
« Ми друзі?»
"Хіба Ви не знаєте, що ми друзі, королева?" Він дивно посміхнувся, потім стиснув губи і продовжив: « Якщо ми зустрінемося випадково, будь ласка, не знехтуйте мене. І якщо ми вдвох будемо одні, не уникайте мене. "
Його голос був голим, і усмішка виглядала легкою, але його погляд був серйозним. Це звучало як жарт, але я знала, що це не так.
Він дивився на мене цими великими очима, і я відчула дивне відчуття, як моє серце злегка стискається.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr