Глава 28 - Ярість Хейнлі. Частина - 1
Королева відвідувала мене щодня, але вона не з’являлася останні два дні. Наскільки я пам'ятаю, ми не спілкувалися з тим часу, як служниця Рашти вдавала мене. Лише за кілька годин до цього відкриття Королева була в моїй кімнаті. Моє відчуття стало похмурим, коли я згадала її щебетання і останній раз, як я обіймала її. Чи повинна я завести птаха, як сказала графиня Еліза?
"Ні, інші птахи не схожі на Королеву." - подумала я про себе.
"Ви думаєте про Королеву?" Графія Еліза, здавалося, зрозуміла мої найпотаємніші думки, коли я продовжувала дивитися у вікно. Я почала сором’язливо посміхатися і не відповіла. Я сумувала за Королемве, але якби я сказала це вголос, це могло б бути тлумачене як те, що я хотіла побачити принца Гейнлі. У зв'язку з цим я була обережною.
Замість того щоб просити мене відповісти, графиня Еліза витягла з шафа світло-розва плаття. Плать було красивим і менш екстравагантним, ніж сукня останніх трьох днів.
« Сьогодні ввечері Ви не підете на великий бенкет, тому я одягну вас до цього елегантного плаття, Ваша Величносте".
Завтра був останній день новорічних свят, а також особливий день. Однак, оскільки гості часто мінялися рік за роком, зазвичай напередодні увечері його запросили на особливу вечерю. Було трохи нерозумно вдягати екстравагантне плаття на вечерю, коли це було тільки відносно невеликий збір.
"Благодарю" - відповіла я.
« Це велика честь для мене.»
Завдяки графіні Елізі моє пряме волосся було вкрите хвилями, а блідий колір обличчя здавався рожевим. З її допомогою я одягла сукню і досліджувала себе в дзеркалі, потім поїхала до центрального палацу.
Ніхто не приходив на роботу під час великих свят, але я хотіла переглянути кілька документів. Я пішла до свого офісу і переглянула список гостей для спеціального банку. Окрім того, що я мала вести вежливу розмову з іноземними гостями, мені треба було познайомитися з їхньою культурою, щоб випадково не образити їх.
Найбільшими гостями були принц Гейнлі і великий князь Капмен. Принц Гейнлі був особливою фігурою.
"Я повинна бути обережною з великим князем Капменом"
Великий князь Капмен був єдиним гостем з іншого континенту, родом з великої пустельної нації Рвібт. Його запросили не тільки тому, що він був великою людиною, але й через іноземний студент, який закінчив Академію магії. На всіх континентах не було великого обміну інформацією, і там торгували надовго. Мало що було відомо про примітивний етикет Рвібта. Однією з небагатьох книжок про країну була « Подорожі», написана після візиту авантюриста до пустелі. Я чула, що великий князь Капмен висміював цю книгу і сказав, ніби вона ні в найменшій мірі не відповідає дійсності.
« Він вже вчився за кордоном протягом декількох років, і до нього слід ставитися так, ніби він один з нас...»- подумала я.
Після довгого дослідження і вивчення настав час вечері.
Коли я залишила свій кабінет, то виявила графиню Еліза і сер Артіну, які нервово перемінялися з ноги на ногу й крикнули: « Ваше Величність!», коли побачили мене.
"Вам вже потрібно йти."
« Я перевіряла годинник."
За настоянням графініну Елізи я повернулася до своєї кімнати, де вона підправила моє волосся і макіяж, а потім я вирушила в східний палац.
"Сестра!" Рашта була першою, кого я побачила в їдальні. Вона здивовано прикрила рот, потім посміхнулася і сказала: « Ваше Величність! »
Мій спокійний вираз обличчя зник. Рашта завтра буде серед двадцяти особливих гостей? Ні, я перевірила список тільки недавно. Мабуть, Совішу привів її сюди. Хоча ніхто не міг бути присутнім на спеціальному бенкеті без запрошення.
Миттєвість через принца Гайнлі, Солешу і принцеса Соджо увійшли в їдальню. Принцеса Соджу подивилася на мене, ніби кажучи: « Що сталося?», але я похитала головою і підійшла до свого місця. Принц Гейнлі привітався зі мною, і я лише злегка кивнула йому. Я відчувала погляд принцеси Соджу в моєму напрямку, але я не звернула на це увагу і зайняла своє місце, відчуваючи, як у мене стукає скриня. Тільки після того, як слуга налив мені в склянку води, принцеса Соджу нахилилася і тихо прошепотіла: « Я думала, що це був жарт якийсь час назад». Її голос був настільки низьким, що я ледь чула його.
"А що було?"- запитала я.
Вона подивилася на принца. « Принц Гейнлі. Я вірю, що чутки про те, він бабник, вірні. Він так лагідно звертається до Міс Раште в присутності Його Величності, що я подумала, він схожий на людський крем."
Через вираз її обличчя я подавалася водою, коли пила з моєї склянки, а принцеса веселилася. Увага принца Гейнлі, Рашти і Совешу звернулась до мене одночасно, і я швидко зібралася з думками та прикрила рот хусткою.
Тепер, коли принцеса Соджу вказувала на це, атмосфера здавалася дивною. Принц Гейнлі, як завжди, тримався відчужено і загадково, але Совешу здавався більш дратівливим, ніж зазвичай. Час від часу він перекладав погляд принца Хейнлі на Рашту і назад. І Рашта... Вона, здавалося, задовольнялася ситуацією. Від уваги імператора і принца її щоки палили сильніше, ніж звичайно.
« Якби принц Хайнлі був з Раштою, що б сталося?... Навіть якби це не була Рашта, то одного разу Совішу все одно привів би наложницю. Принцеса Соджу знову нахилилася до мене: « Страшний. Принц Гейнлі був так відверто мил з міс Раштою. Але зараз."
На цей раз я не стала дивитися в їх сторону. Незабаром стіл був заповнений усіма гостями, і слуги принесли перший блюдо - глинан, свіжі селерів, лосось з картоплею та курку-пашот у вині.
Це було вже в середині довгого трапези, коли раптово стався сильний гуркіт. У їдальні запанувала тиша. Суму втупився на принца Гейнлі, зміст його золотого кубка пролилося на тарілку. Усі затамували подих.
"Це грубо, принц Хейнлі." - сказав Совешу.
« Що ви маєте на увазі? Що грубого? Хіба це грубо з мого боку сказати, що той, хто стверджував, ніби обмінювався листами зі мною, не знає змісту цих листів? Хіба це грубо, що я протестую, коли дізнаюся що вона обманює мене? "
« Принц Гейнлі. Слідкуйте за мовою.»
"Скажіть наложниці бути обережною".
Імператор був шокований і не знав, що відповісти принцу.
« Це ганебно. Спочатку покоївка, потім її господиня леді Рашта. Ви зневажаєте Західне Королівство, зневажаєте мене або зневажають мої обіцянки?»
Очі Рашти були такими ж широкими, як блюдця, а принц Гейнлі відкинувся на спинку сидіння і холодно подивився на Совешу.
« О, можливо... Його Величність наказав леді Раште зробити це? Використовувати мене?»
"Принц Гейнлі!" - крикнув Совешу.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr