Розділ 1 - Я більше не буду вашою імператрицею
- Я приймаю розлучення.
Коли я говорила ці слова, на моєму обличчі відображалася лише легка усмішка.
Сумління та жалість совіли. Чи це була гра, чи її справжні почуття?
До сьогодні я була хорошою дружиною і ідеальною імператрицею. Ми ніколи не сварилися, точніше, поки він привів її в наше життя. Він відштовхнув мене заради своєї коханки, але до останнього моменту намагався зберегти обличчя, і залишитися хорошим чоловіком та досконалим імператором.
Це вже та людина.
Йому не подобалося б проводити час через виснажливий шлюборозвідний процес, який відбивав напад з кількох сторін. Моя сім’я і велика церква схвалювали наш шлюб і наполягали на тому, щоб я продовжувала постити імператриці.
- Ваша Величність! Ви не повинні з цим погоджуватися!
Закричав Маркіс Фаранг і спробував підійти до мене, але був зупинено імператорською вартою, яка не дозволила зробити крок далі огорожі...
Маркіз Фаранг і графиня Еліза, мої захисники. Щиро дякую за вашу відданість.
Я кинула на них вдячний погляд, потім обернулася на голос придворного міністра.
Імператриця Навіє, Ви дійсно згодні з причинами розлучення? У вас немає жодних заперечень?
У голосі придворного міністра почулося роздратування. Він хотів, щоб я не здалася і почала боротися, захищаючи своє право на трон.
Шансів на перемогу в цій грі у мене не було, але я могла б доставити багато проблем Імператору і його наложниці, якби розкрила громадськості деякі деталі. Це було те на що своїм питанням натякав міністр, і чого чекали друзі та сім'я.
Я непомітно хитнула головою. Судовий розгляд не лише може зашкодити репутації Совішу, але й вивалюють моє ім’я в багнюці.
- Я приймаю розлучення.
Обличчя міністра засумнівало, коли він зрозумів, що я не відкараю своїх слів. Кімната миттєво наповнилась шумом розмов.
- І я прошу дозволу на повторний шлюб.
Здавалося, що в той момент, коли я закінчила говорити, час зупинився і незабаром настрій у залі засідань повністю змінився. Люди, що зібралися, забули як дихати, а очі міністра відчинилися, висловлюючи крайню ступінь його подиву. Придворні шоковані переглянулися, не вірячи в те що почули.
Сумління дивилося на мене і хмурнуло. Міністр здається і зовсім остепеннів.
- Імператриця Навіє... виходить заміж?
Замість відповіді я простягнула руку в напрямку залу, до чоловіка, чиє обличчя було закрито темним хусткою.
- Я вже можу показати себе?",- запитав він сміючись.
Нещодавно тиша знову вибухнула гулом голосів. Чоловік, який був упевнений у тому, що прослизнув крізь натовп і стояв поряд зі мною. Коли він зняв хустинок, Совішу схопився на ноги.
- Наяві! Чому він?
- Він той за кого я хочу вийти заміж.
Очі міністра стали порожніми. Я посміхнулась і повернулася до чоловіка поруч зі мною. Він подивився на мене, ніби кажучи: "Ти ж цього хотіла, правда?"
У мене було приємне відчуття. Хоч це і не та помста, яку я хотіла.
*
У сім’ї Тробі, з якої я родом, вже було кілька імператриць.
У вищому світлі договорні шлюби є щоденними. Шлюб потрібен для політики, а для романтики є коханці, і чоловіки та жінки палацового походження мали зв'язки на стороні.
Оссіс III, призначив мене парою наслідкового принца. Імператриця навчала мене правили мої батьки з раннього дитинства, а також вчила етикету і побуту імператорського двору. На щастя, коли наслідний принц Солешу і я познайомилися, ми полагодили як хороші друзі.
Ми не були коханцями, але все одно були разом. Це були стосунки між партнерами, тому навіть коли ми сварилися одне з одним, ніхто про це не знав. Ми завжди усміхалися один одному.
Ми були гармонійною парою, з цим нам пощастило. Усі ми бачили в нас ідеальну сім’ю, збиралися разом і обговорювали плани на країну, яку будемо будувати для наступного покоління. Ставши дорослим, Совішу успадкував трон від покійного Імператора, і після церемонії коронації ми були в чудових відносинах...
Майже три роки...
*
Той день став початком кінця, всі плани на наступний рік.
Провівши на зібранні з чиновниками весь день, я повернулася в свою кімнату, де знайшла своїх чимось дуже стурбованих фрейлін.
- У чому справа?
Я з тривогою озиралася, коли одна із дам відповіла неспокійним голосом.
Імператор пішов на полювання і приніс бродяга. Він покликав нас і наказав відмити її...
Усі присутні жінки були дамами з вельможних дворахянських сімей, і вони прислуговували тільки мені. Для жінок, які ніколи не затаювали руки, це стало шоком. Але що було дійсно дивно, імператор краще за інших знав як велика гордість фрейлін, але все одно наказав їм подбати про побруб'янку, яку він притягнув з полювання?
- Що це за жінка?
- Ми не знаємо, волоцюга вона чи рабиня, її нога потрапила в мисливську пастку.
- У пастку?
- Так, імператор знайшов її і врятував...
Пані з нетерпінням чекала змін у поглядах. Здавалося вони хотіли сказати мені, щось ще, але боялися.
- Не бійтеся, можете розповісти мені все.
Після моїх слів одна з них неохоче почала говорити.
- Навіть будучи забрудненою в бруді, вона виглядала красивою. Я думала, що це було так, але коли ми відмили її, вона стала разючою. Вона може бути суперничкою з герцогинею Туанієм, найвродливішою жінкою у світі.
Коли дами подумали що сказане може мені не сподобається, і я відчуваю себе незручно, вони наперебой защебетали свою звичайну лестощі.
- Звичайно, немає нікого хто міг би порівнятися з вами, Ваша Величність.
Всі хвалили мою красу та інші риси, як же інакше, адже спочатку я була молодою принцесою і потім стала імператрицею, а єдине що їм залишалося це лестити. Через це було невизначено наскільки добре я виглядаю в чужих очах. Тому я б вирішила виключити себе з таких порівнянь.
Але герцогиня Туанія була відома як найпривабливіша жінка. Вона дебютувала в сімнадцять років, і не дивлячись ні на що все ще пурхала бездоганною метеликом у свої сорок років.
Невже ця загадкова жінка порівняна з герцогинею Тунієм? І навіть високовимірні фрейліни так думають?
Імператор, мабуть, врятував справді гарну дівчину з мисливських мереж. Інакше навіщо дами так багато говорять про це?
- Продовжуйте, я бачу вам є що сказати.
Коли я знову підштовхнула їх, інша леді нарешті зібралася з духом і виклала все.
- Правда в тому, що... Імператор, здається, закохався в неї.
Обличчя леді поблідло, як ніби вона сама злякалася, того що сказала.
- Імператор? Закохався?
- Після купання я одягнула її в чистий одяг, і коли Імператор прийшов то весь час питав: Як ти себе почуваєш? Як твоя травма? Ты голодна? Тобі погано? Виглядаєш блідою...
- Схоже так і є.
При моєму зауваженні леді обмінялася неловкими поглядами.
- Ви ще молоді і не відчували романтичних стосунків, але...
- Тут безумовно була іскра, Ваше Високосте.
Помітимо, вам важко це чути, але ми всі на вашому боці, і хочемо вас застерегти.
- І якщо це виявиться помилкою, то ми будемо тільки раді.
Серед цих жінок моєї ровесниці була тільки леді Лора, інші були старше. І коли справа стосувалася людських стосунків, їхній досвід був незамінним.
- Я розумію...
Тиха відповідь не віддзеркалювала емоцій бушуючих у мені . Навіть якщо те, що розповіли фрейліни, правда й Імператор цікавився іншою жінкою, яку він врятував, то що мені робити? Чи повинна я піти прямо до Імператора і запитати його, чи закоханий він у свій мисливський трофей, або без зайвих розмов вигнати її, інакше вона вже стала незаміною в імператорському палаці? Я не знала, як реагувати.
Графиня Еліза обережно запропонувала.
- А як щодо того, щоб просто сказати, що ви чули, ніби він врятував поранену дівчину?
Всі погодилися, що я повинна запитати про це не звертаючи уваги на деталі, просто мимохід.
- Можете сказати, що чули це від однієї з палацових покоївок...
- Нічого не варте питання, просто цікавість.
Я кивнула і усміхнулась, сподіваючись, що ця ситуація не перетвориться на велику проблему.
- Добре, так і зроблю. Дякую всім вам. Його Величність Імператор — співчутливий чоловік, отже він мав нанести її з жалю.
***
Коли ж запитати Імператора про жінку, яку він привів до свого палацу? Після довгих роздумів я вирішила не поспішати і запитати його завтра, під час обіду. Хоч ми були подружжям, наші апартаменти лежали окремо на західному та східному подвір’ї. Зазвичай вважалося, що монархія підтримує однаково кожен бік країни. Насправді це нісенітниця, для імператора і імператриці - ідеальний спосіб життя, не заважаючи один одному.
Хоча у Совішу ще не було наложниць чи коханки, ми жили окремо від нашого щільного графіку та різних стилів життя. Але ми вечеряли двічі на тиждень, і наступна зустріч прийде завтра.
Да. Було б занадто поспішно і незручно для мене відвідати його прямо сьогодні і запитати про іншу жінку. Буду чекати завтра. Я не забула те, що сказала мені моя мати до того, як я вийшла заміж.
- Не втручайся в особисте життя Совішу, навіть якщо він візьме наложницю.
- Невже це нормально?
- Згадай історію. Хоч раз імператор залишався без наложниць? Навіть у Ассіса II великого полководця, їх було двадцять. Не бийся там, де не зможеш перемогти.
- «...»
- Наяве. Все, що потрібно від тебе Совешу це щоб ти була молода, гарна і здорова. Ти не зобов'язана його любити, запам'ятай мої слова, а любов...
Простолюдини могли бути в шоці від таких слів, але це було природно для благородних, тут політичні шлюби були нормою.
Звичайно, права на трон мали тільки діти зачаті в шлюбі, але прецеденти були. Наприклад, коли подружні партнери не могли терпіти одне одного, то діти наложниць отримували шанс. Така ситуація могла спричинити багато політичних конфліктів. Мабуть, моя мати це сильно турбувалася. Тому, за її порадою, я не буду квапити події завтра і чекатиму на запитання Совешу за обідом.
І навіть якщо ця жінка стане його наложницею... Я повинна вдавати, що мене це не стосується.
Між нами не було любові. Я знала, що багато пар живуть так само як ми.
Тим не менш, коли я думаю про те, що мій чоловік приймає в якості коханки іншу жінку, серце стискається від самотності. Дивно.
Я повільно поклала руку на груди, серце билося рівно, спокійний ритм не видавав мого стану.
***
Наступного дня всі говорили про « хлопця з полюванням ». Навіть коли я знаходила тихе місце, то чула пошепки з усіх боків. І тільки мої фрейлени не приховували спілкування зі мною відкрито.
Ближче до запланованої вечері вони знову почали говорити про неї.
- Я чула, що та брудна бродяга, бігаючи рабиня. Мабуть, вона потрапила в пастку під час втечі.
- Охотніські поля прилягають до маєтку віконта Ротешу, ймовірно вона втекла звідти.
- Якщо вона бігла рабиня, то її слід відправити назад. Я не можу повірити, що Імператор не тільки пожалкував її, але й змусив нас піклуватися про неї.
До самого обіду леді одягали мене ще більше, ніж зазвичай. Вони приготували для мене блискучу сукню, срібні браслети і сережки з перлами. Вони завжди дбали про мене, але сьогодні самі себе перевершили.
- Неважливо наскільки красива ця рабиня, наша Імператриця прекрасна всіх!
- Імператор може осліпнути від одного погляду на вас!
Їхні зусилля видавалися марними, а слова пропускали повз вуха. Якби Совішу міг полюбити гарний одяг, хіба він не закохався б у мене вже давно?
У моїй голові роїлися сумні думки. Але хоч би яких зусиль це здавалося даремним, я довірилась їм.
Після того як усі приготування були закінчені, я вирушила в східний палац до резиденції Імператора. Пройшовши незнайомим шляхом до обіднього залу, я сіла за стіл, який був занадто великим для двох людей. Приязнь і невимушена розмова про справи є типовими. Спочатку ми тільки говорили про недавні політичні проблеми, такі як підготовка до нового року. Я чекала, поки Совешу сам підніметься тема біглаї дівчини, але він так і не згадав про неї.
Коли він почав різати свій стейк, я нарешті не витримала:
- Ходять чутки, що ти знайшов утікаючу невільницю в мисливських землях. Це правда?
Дзинь!
Його руки замерли і випав ніж голосно вдарив об край тарілки. Він підняв голову і на мить зловив мій погляд.
- Хто тобі про це розповів?
Тон здавався грубим, але насправді він нервував.
Побачивши, що брови сердяться, я свідомо приховала джерело цієї інформації.
- Всі про це говорять. Це було важко пропустити.
- Напевно, це були твої фрейліни, вони не можуть пройти повз свіжих пліток.
- Неважливо, звідки мені це відомо, так це правда?
Коли я поставила нове запитання, то явно почала соромитися.
- Ваша Величність?
- Не намагайся тиснути на мене.
- «...»
- Я не знаю, що ти чула, але так вже вийшло, щоб я дійсно знайшов жінку, вона була сильно поранена і я допоміг їй.
Він назвав її "жінкою", а не рабинею, що втікала...
- Я знаю. Так де вона зараз?
Імператриця...
- Будь ласка, скажи мені правду.
Ми бачимося лише двічі на тиждень. Нам і так є, про що поговорити?
Холод в його голосі, ясно дав мені зрозуміти. Не смій втручатися в мої справи!
Розділ 2 — ранні ознаки роману
- Я не запитала нічого, що б мене не стосувалось як імператриці, це був простий питання, чи привезли Ви поранену жінку до палацу, і як збираєтеся з нею вчинити? Адже такого раніше ніколи не траплялося.
Сподіваюся, я не перестаралася. У мене звичайний тон і ввічлива усмішка. Я говорю спокійно, щоб не здаватися настійною, ніби ми обговорюємо саму ситуацію.
Однак вона виглядала роздратованою. Здавалося, що він хотів уникнути цієї розмови з усіма силами.
- Тобто ти питаєш просто з цікавості?
Совешу недовірливо дивився на мене.
- Їй дали кімнату, де вона зможе поправиться під наглядом покоївки.
- Ясно.
- Не хвилюйся. Я більше не проситиму твоїх фрейлін допомогти.
Совешу продовжував нарізати стейк, скреготить ніж відлунням у моїй голові. Зазвичай йому було, про що поговорити зі мною, але зараз він мовчав.
***
- Що вам сказав Його Величність?
Коли я повернулася в західний палац після вечері, до мене з тривогою підійшли фрейліни, які чекали мого приходу.
- Ми майже не говорили.
Брови графіні Елізи в подивії піднялися від мого ухилливої відповіді. Вона не повірила мені.
- Тоді чому ви виглядаєте такою похмурою?
- «...»
- Ми на вашому боці. Ви можете поговорити з нами про все.
- Ми допоможемо підготуватися і впоратись з цією ситуацією.
- Він сказав, що жінка випадково потрапила в одну з його пасток. Він не називав її забіжною рабинею, просто дівчиною в біді...
Якщо подумати, я навіть її ім'я не дізналася.
- Ще він сказав, що йому шкода пораненої і він просто піклується про неї. Він не хотів розпитувати про це, і йому було неприємно.
Як тільки я домовилася, Лаура голосно топнула ногою. Інші благородні пані подивилися на неї з критикою, але вона вже була готова вибухнути образливими словами і не звертала на них уваги.
- Знаєте, саме так поводився мій батько, коли заводив черговий роман!
Лаура говорила на підвищених тонах, і графіні Елізі довелося вимовити її по імені попереджуюча. Але Лаура вже не могла зупинитися.
- Це завжди починається однаково, перші ознаки інтрижки. Інакше чому він не хоче про це говорити?
Пані почала лаяти її за відверті слова, але зовсім не заперечували цього.
Графиня Еліза нарешті вирішила прогнати дам, адже я виглядала дуже пригніченою. Потім вона пригорнула мене перед дзеркалом і розчісувала моє волосся.
Імператор - людина, яка любить полювати. Він виїжджає в ліс досить часто, і те що у одну з пасток погадила красива дівчина здається справжнім чудом.
- Графиня...
- Так.
- Раніше... Мама говорила мені. Навіть якщо Імператор знайде іншу жінку собі в коханки, я не повинна страждати. Такі випадки дуже багато, і я не повинна сподіватися, що мій шлюб буде іншим.
Брови графини Елізи нахмурились. Її шлюб був виявом любові, і це рідко трапляється. І ця порада від матері доньки була для неї неприйнятною.
Я продовжила.
- Я не могла сказати це перед іншими дамами, але я вже була готова до чогось подібного. Я переживу, навіть якщо Імператор візьме рабиню в якості своєї наложниці.
- Ваша Величність...
- Але його недовіра і небажання говорити зі мною ..., я відчуваю себе непотрібною...
Графиня Еліза поклала розчіску на комод. Я подивилася в її очі і тихо проговорила.
- Нехай у нього буде десять або сто наложниць, вони коханці, а я Імператриця. Ми ніколи не любили одне одного так, щоб бути готові померти за наші почуття... Отже, теоретично між нами все повинно бути нормально. Але чому я відчуваю себе такою загубленою?
Графиня простягнула руки, притиснувши мене на кілька секунд, потім вона відірвалася і сказала.
- Хоча у вас політичний шлюб, ви були один з одним із самого дитинства. Не дивно, що ви такі засмучені. Я б почувалася так само, якби моя дитина привела якусь жінку і назвав її своєю матір’ю. Я була б розчарована, якби мої батьки взяли чужу дитину і оточили її за те, що вона вродлива. І я б засмутилася, якби мій найкращий друг був більш відвертим з новим знайомим. Цілком природно відчувати такі емоції.
- Тоді, як буде відчувати себе Імператор, якщо поруч зі мною з'явиться інший чоловік?
Графиня Еліза взяла зачіску і знову зайнялася моїм волоссям. Я подумала, що вона не хоче відповідати, але через деякий час вона нарешті заговорила.
- Якщо чесно, Ваша Величність, я не знаю. Чим сильніші почуття, тим важче передбачити реакцію.
Мабуть, у мене лише один варіант, впоратися з розбитим серцем самотужки. Я змусила себе посміхнутися.
- Розумію, впевнена скоро я буду в порядку. Нам з нею не обов'язково зустрічатися...
- Так. Навіть коли служниця стане наложницею, вона ніколи не вступить до вищого суспільства.
Мати статус раба не означає, що ти ніколи не повернешся до звичайного життя. Невинні, яких покарали через їхніх родичів, які вчинили злочин, часто отримували помилування. Щороку країна звільняла визначену кількість рабів, повертаючи їм статус простолюдинів. А ось втікачі рабів позбавлялися шансу на помилування, назавжди.
Бути рабом означало відбувати довічне обмеження свободи за злочин, який він вчинив. Але оскільки раб утік, він не відбув своєї кари повністю, і за це до них ставилися так само як до тих злочинців, які втікали. Вони отримали нове суворіше покарання, і втікач був повний непотрібності. Незалежно від того, скільки Совешу любив цю жінку, вона ніколи не зможе дебютувати у світському суспільстві, і я не зіткнуся з нею. Я кивнула сама собі і зібралася з думками.
Графиня Еліза була права. Я почувалась такою спустошеною, як і раніше. Тому що людина, яка протягом довгого часу була моїм чоловіком, раптово завів собі коханку.
Я не можу дозволити собі виражати емоції, та це і ні до чого. Неважливо, є у нього інша жінка чи ні, він не зможе так легко відмовитися від мене. Зрештою, ця імперія вже має Імператриця.
***
Імператор відвідує невільницю щодня?
- Так, я чула, він навіть сам приносить їй їжу.
- Він відверто висловлює свою симпатію. Це вже занадто.
- Він навіть викликав головного лікаря, щоб вилікувати її ноги.
З усіх закоулків доносилися голоси. Хоча в садах імперського палацу стіни були вищі за голову, вони не перешкоджали розповсюдженню звуків, але я добре чула чутки про дворик. Я сама спроектувала цей сад і вирішила поставити крісло-качалку в місці, яке не часто відвідують люди. Це було моє секретне місце. Я не приводила фрейлін сюди, тому люди по-іншому говорили вголос, не боячись, що їх хтось почує.
- Пройшла майже тиждень...
Я зачинила книжку, яку читала і поклала на коліна. У міру того як співчуття Сувешу до рабині зростало, також почали поширюватися чутки про їхні стосунки. Уся увага зосереджувалась на жінці, якій вдалося зачаровувати Імператора. Хіба не чудово, що ми ніколи з нею не зіткнемося?
Наступного разу, коли ми з Совешу обідали, я не питала про неї. Замість цього я була звичайною, ніби нічого не сталося, і ділилася з ним планами на наступний рік.
Я вирішила піти на компроміс. Притворюся що все добре, зроблю вигляд, ніби нічого не знаю.
Але одна подія вривалася у моє життя ураганом і перевернула все з ніг на голову.
Розділ 3 — ранні ознаки роману (частина 2)
Це був день, коли я і всі чиновники зібралися в конференц-залі, щоб обговорити підготовку до майбутнього нового року.
Після довгої розмови я пересохла в горлі, випила теплої води і пішла прогулятися по центральному подвір’я. Артина, заступник командира лицарів, супроводжувала мене з моїми фрейлінами. Коли я розмовляла з Артіною, кого рекомендували для церемонії, я почула чийсь тихий голос:
- Це вона?
Я озирнулась і побачила жінку, яка сиділа в інвалідному візку. Наші очі зустрілися, дівчина з усіх сил намагалася встати на ноги. Дві покоївки намагалися зупинити її, але побачивши що я дивлюся на них застигли.
Дівчина ледве вхопилася за ручки крісла і встала, щоб поклонитися на знак привітання. Я дуже сподівалася, що не знаю хто вона. Можливо, це та рабиня, яку знайшов Імператор, але ми були поруч з головним палацом, і це було не місце для коханки. Крім того, наложниця не може мати такого статусу, щоб прогулюватися по цьому саду.
Але вона привіталася зі мною, не дивлячись на травму, тому я кивнула їй на знак прихильності. Не збираючись продовжувати спілкування я відвернулася, щоб піти, і раптом позаду пролунав голос:
- Привіт.
- Привіт?
Вона це мені? Вперше я чула, щоб хтось у палаці вітався зі мною після того, як я пішла на трон. Зацікавившись, я обернулася і уважно подивилася на жінку в інвалідному візку. Покоївці були налякані і кричали: « Мисс Рашта, не треба!", але вона просто йгнорувала їх.
У неї якась справа до мене? Виходить вона точно знає, що я Імператриця. Та все ж, вона сказала мені просто: "Привіт"?
Я дивилась на неї з великим подивом, і ця дивака, Рашта, підійшла до мене й знову сказала привіт.
- Я Рашта.
І що я маю відповісти?
- Привіт... Рашта.
Вона посміхнулась, ніби я рада назвати її на ім’я. Невже вона дійсно цього хотіла, щоб я так до неї зверталася? Мені стало дуже цікаво, але не настільки, щоб запитати чому.
Збір закінчився, і мій мозок плавався. Я слухала промови чиновників протягом трьох годин. Коли б вона щось зробила, то не брала би до рук вітання і негайно попросила допомоги. Але вона весело посміхається, так що, схоже, нічого серйозного і моєї допомоги не потрібно.
Я знову обернулася, думаючи, що більше мені не варто тут затримуватись. Але вона простягнула руку і спробувала схопити мене за підол мого одягу. Мої дами, які супроводжували мене, були в шокі і перешкодили їй, наче, відбиваючися від мавпки у зоопарку.
- Яке невігластво!
- Хіба ти не бачиш хто перед тобою?
Рашта здригнулася від подиву і пробурмотала:
- Вибачте, мені слід було покликати на ім'я, але я не знаю, як вас звати...
Вона дійсно не знає, що я імператриця? Але я чітко чула її шепіт, вона явно мене дізналася.
Лаура подивилася на Рашту і прикрила до неї:
- Це її Величність Імператриця. Прояви повагу!
Очі Рашти розширилися.
- Що? Но я... Я знаю, що це Імператриця...
Так вона знає?
Я нахмурилася від її слів, тим часом вона подивилася мені в очі і тихо вимовила:
- Я... Я Рашта.
Хто ти така Рашта? Мої дами замерли в очікуванні, а я була жахливо збентежена. Ми явно не забули добрих друзів, щоб кликати одне одного на ім’я. Але вона говорила так впевнено, ніби ми вже зустрічалися. Я спробувала пригадати жінок її віку, які відвідували нашу країну з іноземними візитами. Але я не зустрічаю кожного гостя. Були особи, яких привітала я, були й ті, кого вітали міністри закордонних справ або які зустрічалися безпосередньо з Совешу...
Я впевнена, що ми ніколи з нею не зустрічалися. Можливо її зустрічав міністр закордонних справ? Малоймовірно. Може бути вона з великої поважної родини, і її знає хтось із моїх фрейлін.
- Ти знаєш мене?
Я вирішила поставити прямі запитання, чим дуже вдягнула мою сусідку.
- А ви мене хіба не знаєте?
- Я не впевнена.
- Ах...
Рашта розгубилась, подивившись на мене і прошепотіла покоївкою:
- Що ж мені робити?
Звичайно я чула її. Але я втомилася і навіть не намагалася зрозуміти, що її турбує. Я зібралася проігнорувати її і піти, коли Рашта знову сказала:
- Я живу на східному палаці завдяки милості Його Імператорської Величності."
Доброте Совішу?
Східний палац. Поранені ноги. Гарна жінка. Ах...
- Рабиня?
Тоді що вона робить біля центрального палацу? Перед тим як я встигла запитати, обличчя Рашти побледенло.
- Ваша Величність, вибачте мене за грубість. Міс Рашта не рабиня.
Покоївка, яка була поруч з Раштою поправила мене. Не рабиня? Але мої фрейліни сказали, що вона утікала від рабства. Якби це були фальшиві чутки, то вони б повідомили мені, що це не заслуговує довіри інформація, але такого сказано не було.
Я не очікувала зустріти її так скоро. Я не вірила у більше чуттів, але дівчина дійсно була прекрасна. Її краса не була схожа на блиск і вишуканість герцогині Туанії. Образ Рашти був м'яким і повітряним. Її великі темні очі пробуджували мисливські інстинкти, а волосся срібного кольору робили її вигляд чистою і невинною.
Зачекайте. Мої фрейліни купали цю дівчину, так чому вони не дізналися її? Я озирнулася і зрозуміла, що тих, хто брав у цьому участь, зі мною не було.
- Тепер я зрозуміла, хто ти.
Я кивнула, і Рашта посміхнулась у відповідь.
- Насправді, я дуже хотіла з вами зустрітися.
- Зустріньтеся, зі мною...?
- Я просила про це Імператора, він сказав, що мені не потрібно поспішати... але я подумала, ми повинні зустрітися і поговорити.
- Як вас звати, Ваша Величність?
- ...Зови мене просто "Ваша Величність"
- Тільки так?
- Так прийнято.
Не знаю, чому я так ласкаво розмовляю з цією дівчиною ще й у всіх на увазі.
Здавалося, Рашта дуже соромилася і хотіла піти геть. Вона хвикала від напруження, розвертаючи інвалідне крісло.
Коли мої дами відчули, що мій настрій зіпсований, вони взялися за ручки інвалідного крісла і трохи підштовхнули його вперед.
- Тримайся від неї подалі...
- Хто ти така, щоб так приємно спілкуватися з нею?
Коли Лора допомагала дівчині розвернути крісло, її руки тремтіли від гніву.
- Брудна...
З боку пролунав голос:
- Що ти маєш на увазі, під словом "Грязна»?
У саду льодяний голос, подібний до північного вітру, миттєво знизив температуру.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr