Ресторан, який обрав Шан Чен, вирізнявся високим рівнем приватності. Інтер’єр був виконаний у китайському стилі: у дворі штучні скелі й водоспад поєднувалися з ароматом трав і дерев довкола. Крізь панорамні скляні стіни окремої зали можна було почути тихі звуки ґуціна, що змішувалися з дзюрчанням води. Усе це створювало особливу чарівність.
Але Шу Шиюнь зовсім не мав настрою милуватися цією красою. Паличками він ворушив на тарілці заздалегідь вийняте крабове м’ясо, а в голові панував цілковитий хаос.
Після того як у машині він вимовив ті слова, Шан Чен довго дивився на нього, а потім лише тихо всміхнувся.
Більше нічого не сказав.
Сенс залишався цілковито незрозумілим, але Шу Шиюню чомусь здавалося, ніби з нього просто посміялися. Він невиразно відчував, що Шан Чен, здається, сприйняв його слова за жарт. А коли часом поглядав на нього, у його очах з’являлися така м’якість і поблажлива ніжність, наче дорослий дивиться на дитину.
Як таке взагалі можливо? Він же не настільки малий. Принаймні він зріла доросла людина. Та й різниця між ними лише десять років.
Десять років — це багато?
Шу Шиюнь мимоволі продовжував думати про все підряд. Хоча через внутрішню тривогу апетиту майже не було, страви тут і справді припали йому до смаку, тож він усе ж з’їв чимало.
Коли він нарешті відклав палички, Шан Чен, який сидів поруч, уже взяв серветку й витер кутики губ. Опустивши погляд, той виглядав цілком спокійним, наче зовсім не помічав його душевних терзань.
Шу Шиюнь терпів надто довго. Він узяв зі столу м’ятну воду й одним духом зробив великий ковток, ніби набираючись сміливості.
— Шань Чен.
Уперше він вимовив його ім’я з такою серйозністю. Шан Чен підвів очі й подивився на нього з легкою розгубленістю.
— Мм?
— Ти взагалі серйозно обдумав те, що я тобі сказав? — Шу Шиюнь уже не переймався збентеженням і дивився на нього прямо. — Я не жартую. Я кажу цілком серйозно.
У погляді Шан Чена на мить щось змінилося. Але рівно за секунду до того, як він устиг відповісти, у двері кабінету раптом постукали. Уся увага Шу Шиюня була прикута до нього, тож цей несподіваний глухий стукіт ніби вдарив просто в серце, і він мимоволі здригнувся.
Двері відчинилися.
На порозі стояв чоловік середніх років у сріблястій короткій куртці в стилі нового китайського костюма. Позаду нього йшли двоє офіціантів із тацями. Щойно увійшовши, він широко всміхнувся.
— Пане Шане, ви давно до нас не заходили.
Шан Чен спокійно сидів на місці, лише злегка кивнув йому на знак привітання, а на губах промайнула легка усмішка.
— Роботи багато.
— Я чув про ваші недавні справи. Деякий час тому пан Хе приходив із друзями. Тоді вас не було, і Лінда навіть трохи сумувала.
Лінда?
Почувши це досить поширене ім’я, Шу Шиюнь миттю уявив собі якусь іноземку.
— Ого, а цього молодого пана я бачу вперше.
Розмова несподівано переключилася на нього. Шу Шиюнь отямився й почув, як Шань Чен представляє його:
— Племінник пана Шу з групи RTW, Шу Шиюнь.
Потім він подивився на Шу Шиюня й уже м’якше додав:
— Це пан Фан.
Було видно, що цей пан Фан аж ніяк не простий власник ресторану, тож Шу Шиюнь не став зволікати й слухняно кивнув йому:
— Пане Фан, добрий день.
— О, та це ж родич великої шишки, — пан Фан удав здивування. — Я не надто розуміюся на закордонних справах, але ім’я вашого дядька в нашій країні, мабуть, знає кожен.
RTW була одним із провідних світових автовиробників і лише частиною активів родини Шу. У країні компанія користувалася величезною популярністю. Шу Шиюнь лише усміхнувся й обмінявся з ним кількома ввічливими фразами.
Схоже, помітивши, що той не надто налаштований на розмову, пан Фан не став її продовжувати. Дочекавшись, поки офіціанти поставлять на стіл десерти та фрукти, він уже перед відходом запитав:
— Пане Шан, ви потім зайдете до Лінди? Вона давно на вас чекає.
Шан Чен ненадовго замислився й відповів:
— Гаразд. Зайду пізніше.
Пан Фан розплився в усмішці, кивнув і зачинив за собою двері. У кабінеті знову запанувала тиша.
Шу Шиюнь насупився, майже доїв десерт і лише потім підняв голову:
— Хто така Лінда?
Здавалося, Шан Чен відчув його невдоволення, але лише запитав:
— Наївся?
Шу Шиюнь лише кивнув, побачивши, як той підвівся з місця й жестом велів іти за ним. Перед виходом Шан Чен зняв із вішалки своє пальто. Шу Шиюнь рушив слідом, але помітив, що вони повертаються тією самою дорогою, якою прийшли.
Нічого не розуміючи, він ішов за ним довгим коридором. Попереду вже ледь вимальовувався знайомий двір, і він не втримався від запитання:
— Ми не йдемо до Лінди?
— Вона тут.
Щойно Шань Чен договорив, він зупинився в коридорі й підняв погляд на подвір’я за карнизом даху. За кілька секунд на вологій доріжці із зеленої бруківки з’явилася золотиста постать.
Довга густа вовна спадала з боків, рухи були легкими й стрімкими. Побачивши Шань Чена, який стояв під навісом, Лінда широко «усміхнулася», одним стрибком злетіла сходами й одразу почала тертися об його ногу.
— Гав-гав-гав!
Шу Шиюнь завмер і довго дивився на великого золотистого ретривера, який крутився біля ніг Шань Чена, аж поки раптом не усвідомив.
Так Лінда — це собака!
Шан Чен нахилився, поплескав Лінду по голові, тоді недбало взяв із крісла в коридорі фрісбі й кинув його. Не минуло й хвилини, як Лінда вже принесла диск назад.
— Це собака пана Фана, — раптом сказав він. — Іноді він бере її із собою на прогулянку.
Шу Шиюнь раптом відчув ніяковість. Він і сам не розумів, чому раптом почав додумувати зайве, тож поспішив підхопити тему:
— А ти сам теж іноді виводиш своїх собак на прогулянку?
Щойно ці слова зірвалися з його вуст, рука Шан Чена, що гладила Лінду, раптом завмерла. Він повернув голову й запитав:
— Звідки ти знаєш, що я теж тримаю собак?
Голос був дуже м’яким, навіть із легкою усмішкою, але тієї миті, коли Шу Шиюнь зустрівся з ним поглядом, у нього по спині пробіг холодок.
Звідки він знає?
Звісно ж, тому що в минулому житті він побував у нього вдома способом, про який Шань Чен навіть не підозрював, і бачив там того красивого бордер-колі. Але сказати таке було неможливо. Інакше Шань Чен неодмінно вирішив би, що в нього не все гаразд із головою. Та й просто відмахнутися від запитання не можна — це виглядало б підозріло.
Думки заметалися з шаленою швидкістю, долоні навіть спітніли. За кілька секунд Шу Шиюнь скривив губи в усмішці й сказав:
— Хіба те, що ти тримаєш собак, — якась таємниця? Якби я захотів дізнатися, то запитав би людей, і мені б розповіли.
Його плечі все ще були напружені. Переконавшись, що вираз обличчя Шань Чена не змінився, він відвернувся до зеленого подвір’я й тихо додав:
— Я ж навіть готовий одружитися з тобою. Звісно, перш ніж зважитися на таке, я заздалегідь постарався все з’ясувати й зрозуміти, що ти за людина. Невже ти думаєш, що я такий легковажний?
Вислухавши його, Шань Чен усміхнувся.
— У мене три собаки. Зараз зі мною живе 09, а решту тимчасово забрала моя мама.
Шу Шиюнь нишком полегшено видихнув і невимушено запитав:
— Чому його звати 09?
— Він народився у вересні.
Коли мова зайшла про улюбленого вихованця, настрій Шан Чена помітно покращився. Шу Шиюнь опустив очі на Лінду, яка й досі крутилася біля його ніг, і згадав минуле:
— Взагалі-то раніше в мене теж був домашній улюбленець. Кролик, сіро-білий. Але за кілька місяців він раптом зник. Ми перерили весь будинок, та так і не знайшли його. Після цього я більше нікого не заводив… Мені завжди здавалося, що я не дуже вмію про них піклуватися.
Він мимоволі зітхнув. І раптом відчув долоню на потилиці: Шан Чен легенько провів рукою по його волоссю — так м’яко, наче втішав.
Шан Чен подивився на нього й сказав:
— Потім познайомлю тебе з 09. Ти йому сподобаєшся.
Шу Шиюнь стиснув губи, усміхнувся.
— Гаразд. Я ще й подарунок йому принесу.
Вони не домовлялися нікуди йти разом. Якщо він хотів побачити і Шан Чена, і його собаку, єдиним варіантом було прийти до нього додому. Але коли вони вийшли з ресторану й сіли в машину, Шан Чен так і не сказав, коли саме це станеться. А для дорослих «якось потім» часто означає «ніколи».
Шу Шиюнь надто добре це розумів.
— У тебе є плани на день? — несподівано запитав Шань Чен, сидячи за кермом.
Той отямився від думок і трохи розгублено похитав головою:
— Ні. Я працюю лише ввечері.
Шань Чен лише коротко хмикнув і більше нічого не сказав.
Після повернення до життя Шу Шиюнь усе ще відчував легкий страх перед поїздками в автомобілі. Це не було надто сильно, але різке гальмування чи раптове прискорення змушували серце тривожно стискатися.
Однак поступово він помітив, що Шан Чен водить чудово. Автомобіль рухався плавно й рівно, майже без ривків і різких зупинок. Серце потроху заспокоювалося. Телефон у кишені раз у раз вібрував від вхідних повідомлень, але він лише перевів його в беззвучний режим і навіть не став дивитися.
Неважко було здогадатися, хто пише.
Ще вранці, прокинувшись, він побачив пропущені дзвінки від Лань Сучжи й Тан Ітун. Очевидно, вони хотіли викликати його додому через історію з Лань Сюанем. Але Шу Шиюнь нарешті зустрівся із Шан Ченом і не збирався псувати собі настрій через цю справу.
Та сама домовленість…
Тривога знову почала наростати. Коли він нарешті наважився прямо запитати, коли саме той запросить його в гості, машина раптом зупинилася. Підвівши очі, він побачив, що автомобіль уже в’їхав у просторий передній двір і плавно став на своє місце.
А неподалік стояв будинок, де в минулому житті Шу Шиюнь кілька днів провів у вигляді душі.
— Тепер я живу тут. У цей час няня зазвичай гуляє з 09 у саду, тож ти якраз можеш із ним познайомитися, — сказав Шан Чен, дістаючи із заднього сидіння пакет із сушеним м’ясом у прозорій вакуумній упаковці й простягаючи його Шу Шиюню. — Це приготував професійний кухар у моєї матері. Можеш подарувати йому як гостинець.
Шу Шиюнь розгублено поглянув на нього, смутно відчуваючи, що тут щось не так. Зараз Шан Чен виглядав точнісінько як дитина, якій не терпиться похвалитися своїм улюбленцем, тільки висловлював це значно стриманіше.
Чомусь йому здавалося… що Шан Чен зовсім не такий, яким він його уявляв.
Через десять хвилин вони знайшли 09 у саду, серед густого зеленого газону. Сіро-біла шерсть собаки була пухнастою й блискучою. Він майже миттєво помітив появу господаря й, мов блискавка, рвонув до них.
Шу Шиюнь уперше опинився так близько до нього. У минулому житті він знав, що не може торкатися 09, тож найчастіше лише спостерігав згори, як той носиться травою.
— Який красень… — Він присів навпочіпки, вітаючись із собакою.
Але бордер-колі навіть не глянув на нього й далі кружляв біля господаря. Шан Чен нахилився, поплескав 09 по голові, а тоді підвів погляд на Шу Шиюня:
— Він доволі серйозний. Йому потрібен час, щоб прийняти нову людину. Це не означає, що ти йому не подобаєшся.
Шу Шиюнь чудово це зрозумів і, наблизившись, із цікавістю почав розглядати зосереджену морду 09. Невдовзі в Шан Чена задзвонив телефон. Він жестом наказав няні відвести собаку, а сам підвівся й відповів на дзвінок.
Шу Шиюнь не збирався підслуховувати, але не встиг відійти й на кілька кроків, як виразно почув по той бік лінії жіночий голос.
— Ну то як минуло побачення? Сподіваюся, ти не настільки не джентльмен, щоб змусити іншого платити? Треба зізнатися раніше, інакше…
Шу Шиюнь почув, як Шан Чен тихо всміхнувся, і раптом відчув, як у нього запалали щоки.
Побачення? То Шан Чен саме так розповів про нього своїй матері?