Почувши у відповідь, що для зустрічі із Шан Ченом потрібно попередньо записатися, Шу Шиюнь не занепав духом, а просто сів на диван у холі.
Він перевів погляд на дівчину за стійкою реєстрації, яка щойно поклала слухавку внутрішнього телефону. Зовні він здавався спокійним, але в душі все ж трохи нервував. Він і сам не знав, чи не надумує зайвого, та ставлення Шан Чена минулої ночі здавалося дещо холодним. Зовсім не було схоже, що той відчуває до нього якісь глибокі почуття. Але уривки життя до переродження й досі туманно спливали в пам’яті, і це знову зміцнило його рішучість.
Провівши п’ять хвилин у напруженому очікуванні, він побачив, як у холі поспіхом з’явився знайомий силует.
Пам’ять у Шу Шиюня була чудова, тож він одразу впізнав у ньому помічника Шан Чена. Той помітив його й швидко підійшов, чемно всміхаючись.
— Пане Шу, я помічник голови правління Шан. Можете називати мене Сяо Хе. Учора ми бачилися в «Тяньїсе».
Шу Шиюнь непомітно з полегшенням видихнув, підвівся й потис йому руку.
— Помічнику Хе.
Хе усміхнувся й жестом запросив іти за ним.
— Пан Шан іще на нараді. Спершу я проведу вас нагору, але, боюся, вам доведеться трохи зачекати.
Шу Шиюнь зайшов слідом за ним до окремого порожнього ліфта й кивнув:
— Гаразд, нічого страшного.
У ліфті, що підіймався, панувала тиша. Здавалося, помічник Хе вже не знав, про що ще говорити, тож просто мовчав.
Вони піднялися на двадцять другий поверх. Спершу Шу Шиюнь подумав, що його проведуть до гостьової кімнати, але, мигцем поглянувши на табличку біля дверей, зрозумів, що це кабінет Шан Чена.
— Будь ласка, зачекайте тут трохи, пан Шан скоро повернеться, — надзвичайно ввічливо посадивши його на диван, сказав помічник Хе. — Що вам принести?
Шу Шиюнь кивнув:
— Просто гарячої води. Дякую.
Хе погодився й вийшов.
У величезному кабінеті Шу Шиюнь залишився сам. Сидячи на широкому дивані, він почувався так, ніби на спині в нього виросли голки, і зовсім не міг розслабитися.
Кабінет Шан Чена був просторим, оформленим у стриманих сіро-білих тонах, без зайвих прикрас. Лише гостьову зону та робочий простір трохи розділяли зелені рослини. У пам’яті невиразно спливли ті кілька днів із минулого життя, коли він безцільно блукав будинком Шан Чена. Зрештою, домашній інтер’єр здавався значно затишнішим.
На великому робочому столі лежало безліч документів, але його поверхня все одно залишалася охайною. Невеликий декоративний предмет погойдувався за інерцією, і Шу Шиюнь не втримався: підвівся та кілька разів торкнувся його, вирішивши, що ця дрібничка досить цікава.
Та не встиг він як слід її роздивитися, як позаду пролунав майже нечутний звук відчинення дверей.
Почулися впевнені кроки й чийсь голос:
— Сьогодні о восьмій вечора пан Мінсян запрошує вас на вечерю, а заодно хоче обговорити питання інвестицій.
Шань Чен злегка опустив очі й відповів:
— Нехай замість мене піде пан Ань.
— Добре.
Помічниця в діловому костюмі вже хотіла щось іще сказати, але, помітивши Шу Шиюня, який стояв біля столу, завмерла й проковтнула слова.
— Пане Шань, тоді я вийду.
Погляд Шан Чена зупинився на Шу Шиюні, і той лише тихо хмикнув у відповідь. Асистентка зачинила двері. Тільки тепер Шу Шиюнь відчув незручність і поспішно поставив дрібничку назад на місце.
— Вибач.
— Нічого. Якщо подобається — забирай, — вираз обличчя Шан Чена майже не змінився. Він недбало поклав теку з документами на стіл і лише тоді опустив погляд, уважно розглядаючи його. — Чому раптом прийшов?
Тієї миті, коли їхні погляди зустрілися, серце Шу Шиюня різко здригнулося двічі. Він інстинктивно відвів очі, але, помітивши на столі телефон Шан Чена, одразу відчув упевненість.
— Ти не відповідаєш на мої повідомлення.
Це було сказано надто поспішно й прозвучало майже як докір. Шань Чен помітно завмер на мить. Помовчавши кілька секунд, він не став пояснювати причину, а просто перепросив.
— Пробач.
Шу Шиюнь знав, що той навмисне не відповідав, тож не відчув розчарування й одразу скористався нагодою:
— Тоді запроси мене на вечерю як вибачення.
Кажучи це, він ледь підняв свої прекрасні лисячі очі, і в них промайнула хитринка. Цього разу Шань Чен не вагався.
— Вибач, але ввечері в мене вже призначена зустріч, боюся…
— Не бреши мені, — перебив його Шу Шиюнь, не давши договорити. — Я сам чув, як ти скасував ділову вечерю. Якщо не хочеш вечеряти зі мною, так і скажи. Навіщо брехати?
Дивлячись на злегка розгублене обличчя Шан Чена, він раптом відчув образу.
— Я ж не стану бігати за тобою й чіплятися. Якщо не хочеш мене бачити, просто скажи, щоб я пішов.
З цими словами Шу Шиюнь розвернувся. Але не встиг зробити й кроку, як його зап’ястя міцно схопили. Стиснене в грудях повітря миттю вирвалося назовні. Він обернувся, та навмисно зберіг невдоволений вираз обличчя, не дозволяючи навіть тіні усмішки з’явитися на ньому.
Шан Чен злегка нахмурився й терпляче пояснив:
— Увечері справді є зустріч. Я не брехав.
Шу Шиюнь не очікував, що той знову повторить те саме. Його обличчя остаточно похололо.
— Нічого. Тоді я піду додому.
Він спробував висмикнути руку, але Шань Чен безпорадно додав:
— Якщо тебе не бентежить, що там будуть інші люди, можеш поїхати зі мною. Просто я пам’ятаю, ти раніше казав, що не любиш галасливих компаній.
— Коли це я…
Шу Шиюнь машинально хотів заперечити, але на півслові раптом завмер, щось усвідомивши. На його обличчі з’явилося здивування, очі широко розплющилися.
— Ти дивився мої стрими?
Ще в університеті Шу Шиюнь почав викладати в інтернет відео про своє повсякденне життя. Згодом, за примхою, він створив власний бренд одягу й деякий час часто вів прямі ефіри про підбір образів. У мережі він навіть здобув невелику популярність.
В очах Шан Чена промайнула легка усмішка.
— Шиюнь, я твій шанувальник.
Щоки Шу Шиюня спалахнули. Лише тепер він із запізненням пригадав слова, які Шан Чен сказав йому під час першої зустрічі в минулому житті.
«Пане Шу, я ваш шанувальник. Часто дивлюся ваші трансляції й вважаю вас дуже талановитим. Чи не дасте ви мені шанс за вами позалицятися?»
Тоді він подумав лише, що Шан Чен випадково натрапив на його відео, захопився його зовнішністю й під виглядом шанувальника намагається зблизитися. Він і уявити не міг, що той справді дивився його трансляції. Пригадавши, як тоді безжально йому відмовив і холодно насварив, Шу Шиюнь раптом відчув провину.
На якусь мить він зовсім не знав, що сказати, тож просто вдав, ніби нічого не сталося, і тихо пробурмотів:
— Нічого страшного. Я ж знаю тебе.
Від сорому його голос пом’якшав, і для Шан Чена ці слова прозвучали майже як вередливе кокетування — неймовірно слухняно й мило.
Погляд Шань Чена потемнів, і він повільно всміхнувся.
— Добре.
За годину Шу Шиюнь уже сидів у машині Шань Чена, і вони прибули до закритого елітного заміського клубу.
Коли вони зайшли, усі в кімнаті вже зібралися. Шу Шиюнь одним поглядом окинув приміщення — обличчя були незнайомі. Кілька людей саме збиралися щось сказати, але, побачивши Шань Чена й Шу Шиюня, який ішов за ним, разом завмерли, а потім на їхніх обличчях з’явилося здивування.
— А це… хто?
Після двох секунд мертвої тиші хтось ніяково кашлянув і раптом запитав, але не встиг договорити, як його перебили.
— Годі вдавати, усі все чудово розуміють.
Почувши це, Шу Шиюнь чомусь злегка засоромився. Він-бо думав, що слова Шан Чена про зустріч були лише відмовкою, а виявилося, що це й справді була дружня зустріч.
Усі присутні здавалися старшими за нього, але, хоча на їхніх обличчях грали то допитливі, то лукаві усмішки, ворожості не було ані краплі. Навпаки, трималися вони дуже дружелюбно.
— Це Шиюнь. Думаю, усі його знають.
Коротко представивши його, Шан Чен повів Шу Шиюня до спеціально залишеного місця й сів поруч. Шу Шиюнь почувався трохи скуто. Ледве він влаштувався, як чоловік навпроти, одягнений у строкату сорочку, з усмішкою поглянув на нього.
— А я все думав, навіщо це ти раптом наказав залишити місце. Цікаво було, кого ж ти приведеш. То це молодий пан Шу.
Серед цієї компанії серйозних ділових чоловіків він помітно вирізнявся молодістю та жвавістю, тож напруга Шу Шиюня трохи спала. Той кивнув йому.
— Вітаю.
— Я Хе Мушен, друг дитинства А-Чена, — чоловік першим простягнув руку для знайомства. — Якщо колись знадобиться допомога, просто скажи.
У такій обстановці Шу Шиюнь теж не розгубився. Він коротко представився й привітався з усіма. Невдовзі подали страви, і він більше не втручався в розмови, спокійно вмостившись у кутку та займаючись їжею.
Взагалі його раптова поява на приватній зустрічі Шан Чена виглядала досить дивно. Але, на щастя, друзі Шан Чена виявилися легкими в спілкуванні. Вони обговорювали свої справи, однак зовсім не ігнорували його: час від часу залучали до розмови, але не ставили запитань про особисте.
Після вечері Шу Шиюнь додав кількох із них у WeChat. Коли вони прощалися біля входу, Хе Мушен ще із захопленням сказав, щоб наступного разу він неодмінно вибрався з ними розважитися. Шу Шиюню той сподобався, і з ввічливості він погодився.
Пізньої ночі на вулиці відчутно похолоднішало. Сідаючи в машину, Шу Шиюнь не стримався й чхнув. Шан Чен кинув на нього погляд і тихо наказав водієві:
— Зроби тепліше.
— Дякую, — Шу Шиюнь пристебнув ремінь безпеки, відчув, як у салоні стає тепліше, і перестав мерзнути. Потім подивився на Шан Чена. — Щодо сьогоднішнього вечора… вибач. Я неправильно тебе зрозумів. Не думав, що в тебе справді була зустріч. Мабуть, я лише завадив вам спокійно посидіти й поспілкуватися.
За вечерею він теж чув розмови інших і вже знав, що сьогодні зібралися кілька друзів із їхнього кола, щоб відсвяткувати повернення Хе Мушена з-за кордону.
Шан Чен спокійно відповів:
— Нічого страшного. Ти всім дуже сподобався.
Почувши це, Шу Шиюнь знову подивився на нього:
— А ти?
Шань Чен знову ненадовго замовк; було зрозуміло, що він чудово збагнув суть запитання. Вони кілька секунд дивилися одне на одного. Шу Шиюнь не зміг змусити його відповісти, тож сам змінив тему:
— Але твої друзі й справді хороші люди. Усі вони виглядають успішними та такими, що відбулися в житті. Лише від усіх, крім Хе Мушена, трохи віє відстороненістю.
Шань Чен насупився, і в його глибоких очах з’явилося нерозуміння.
— Чому?
Шу Шиюнь трохи подумав і знайшов пояснення:
— Напевно, тому, що Хе Мушен виглядає молодшим.
Щойно слова зірвалися з його вуст, він зрозумів, що сказав щось не те. Підвівши очі, він побачив, що вираз обличчя Шан Чена й справді змінився. Той злегка насупився. На вродливому обличчі проступило невдоволення.
— Ми з Хе Мушеном друзі дитинства. Він мого віку.
Шу Шиюнь:
—…
Мозок запрацював із шаленою швидкістю, і він поспішно спробував виправитися:
— Я не мав на увазі, що ви старі! Просто він одягнений модніше й сучасніше, тому здається молодшим. От я й сказав так.
Закінчивши, він поглянув на складний вираз обличчя Шань Чена й зрозумів, що його пояснення лише погіршило ситуацію.
Побачивши, як той і далі в паніці намагається врятувати ситуацію, пан Шан, дорослий чоловік, який, як виявилося, ще й не вміє вдягатися, важко зітхнув:
— Нічого страшного. Я справді старший за тебе.
Шу Шиюнь відчув неабияку провину, але раптова цікавість змусила його машинально запитати:
— А скільки тобі років?
—…
Цього разу Шан Чен мовчав дуже довго. Лише згодом безпорадно відповів:
— Нещодавно мені виповнилося тридцять два.
Шу Шиюнь, який щойно закінчив університет і перебував у розквіті юності, почувши це, кілька разів моргнув, винувато опустив голову й більше не наважився продовжувати цю тему.