Невже все було... сном?
Роланд кліпнув очима, крок за кроком підходячи до огорожі, щоб подивитися вниз на панораму школи на тлі заходу сонця.
На просторому ігровому майданчику нікого не було. Під помаранчевим заходом сонця ворота виглядали самотніми, а їхня дуже довга тінь відбивалася на землі. У відстані були знайомі бібліотека та гуртожиток, а захід сонця забарвлював світлі вікна золотим променем.
Роланд навчався тут майже сім років, тому був знайомий з усім навколо. Він знав, що стоїть на даху навчального корпусу і що це його улюблене місце для проведення вільного часу.
У Роланда було багато спогадів з цього місця.
Як-от та залізна брама позаду нього, яку теплий вітер постійно відчиняв і зачиняв.
Ці залізні ворота рекламувалися як унікальний вид на дах навчального корпусу, а їхнє покриття виглядало настільки ж стародавнім, як культурна реліквія, розкопана археологами. Коли він прийшов до цієї школи, ворота вже були порвані та обшарпані. Коли їх легенько штовхали, вони безперервно шуміли, ніби їм не вистачало повітря. Однак згодом, коли їх відчиняли та зачиняли, було надзвичайно тихо. На думку Роланда, ворота незабаром повинні були розвалитися, але все одно, на момент його випуску, вони стояли нерухомо на даху.
«Але якщо це був сон, чому я виглядаю так само, як принц Роланд?» — подумав Роланд.
Роланд опустив голову, щоб побачити свої стрункі руки, а потім торкнувся сивого волосся на плечах. Очевидно, його зріст і фігура змінилися, ніж тоді, коли він навчався.
«Отже... Що трапилося?» — подумав Роланд.
Роланд насупився, і через деякий час згадав, що в останньому спогаді, який він мав, Соловей відштовхнула його, а потім, після раптового спалаху, він побачив лише її панічне та відчайдушне обличчя.
«Хто ж ти, заради всього святого... такий?»
Поруч із ним раптом пролунав тактовний і невловимий жіночий голос.
Роланд злякався і різко обернувся, але побачив, що до нього йде жінка з довгим білим волоссям. У неї були очі, схожі на рубіни, а червоно-білий халат спадав до землі з вишитим золотим візерунком внизу, який явно не належав до цієї епохи. Крім того, золотий трон на голові підкреслював її особу.
«Ти Чиста Відьма Церкви?»
«Так. Але я також 15-й Папа Святого Міста Гермес». Вона зробила паузу і продовжила: «Я Нуль, а ти точно не Роланд Вімблдон».
Що ж, Роланд насупився і сказав: «То це ти створила це місце?»
Все мало сенс. Цей спалах мусив бути здатністю Нуль, від якої Соловей хотіла допомогти йому втекти. А пейзаж перед ним мав бути ілюзією або віртуальним простором, чи чимось подібним. Щойно він розплющив очі, Роланд очікував, що знову повернувся до сучасного світу.
Хоча Роланд знав, що, можливо, Церква спочатку була Союзом, йому ніколи не спадало на думку, що Папа був Чистою Відьмою. Тому було так неймовірно бачити, як ці відьми рішуче перетворювали інших відьом на нелюдських монстрів.
«Ні, це ти створив це місце». Нуль підійшла до нього крок за кроком і схвильовано сказала: «Це місце глибоко заховане у твоїх спогадах і часто з'являється у більшій частині твого повсякденного життя. Але мені цікаво, де воно знаходиться. Ми обидва знаємо, що принц Роланд із Грейкаслу ніколи б не жив у подібному місці».
«Чому я маю тобі відповідати?» Роланд перейшов на інший бік паркану та залишився на відстані від неї.
Що йому було потрібно зробити, щоб позбутися цієї ілюзії? Роланд обмірковував багато ідей. Можливо, він міг би стрибнути звідси? Виходячи з його досвіду з жахами, він би миттєво прокинувся, якби стрибнув з висоти.
Нуль посміхнулася і солодким тоном сказала: «Нічого страшного, що ти мені не скажеш. Я пізніше витрачу трохи часу, щоб нарешті з'ясувати, хто ти, звідки ти і чому ти став принцом Роландом».
Нарешті з’ясує? «Ти хочеш сказати, що прочитаєш мої спогади?» — дуже холодним тоном запитав Роланд. «Не спокушайся».
Нуль раптом зупинилася і сказала: «Знаєш що? Я завжди пояснюю кожному, хто потрапив в пастку ілюзії, наслідки, правила та вплив моєї здатності. Усім, крім тебе».
«Що?»
Щойно Роланд запитав, він побачив, що перед ним з'явилася Нуль. І раптовий біль змусив його втратити слух.
Роланд затремтів і опустив голову, але побачив, що йому в груди встромлено ніж. Роланд хотів крикнути, але не міг вимовити жодного звуку. Його грудна клітка була повністю зруйнована, а відкривання та закривання грудної порожнини не могли втиснути навіть трохи повітря в горло.
Сильний біль, мов електричний струм, поширився по його тілу. Роланд краще волів би негайно померти, ніж страждати ще хоч секунду.
«Тому що мені не подобається будь-що невідоме».
На іншому кінці ножа було спокійне обличчя Нуль. Половина її тіла була забризкана та мокра від крові Роланда. Через гіпоксію та самозахисний рефлекс мозку він швидко знепритомнів.
Але наступної секунди Роланд завмер біля паркану, а його тіло було неушкодженим. Крім того, Нуль також стояла далеко від нього, ніби ніколи не покидала цього місця.
«Що сталося?» — Роланд глибоко вдихнув. «Це була лише ілюзія?» Він прикрив груди, які шалено рухалися вгору-вниз, але рана все ще боліла. Поглянувши вниз, він побачив калюжу крові.
«Чорт забирай, те, що щойно сталося, це правда», — подумав Роланд.
Дивлячись на ніж, який тримала Нуль, Роланд був досить здивований у глибині душі, бо раніше в її руці нічого не було.
«Вона змогла створити щось з нічого?»
Саме в цю мить Нуль знову кинулася до нього. Вона була настільки швидкою, що Роланд не міг чітко її розгледіти.
Роланд миттєво обернувся, щоб втекти, але вже за крок відчув біль у животі.
Потім Роланд знову відчув смерть. Нуль розмахнула своїм довгим ножем, щоб розрізати його навпіл. Цього разу біль тривав довше, ніж минулого, і він упав у власну кров та нутрощі. Тривалий біль змусив його кричати так жалібно, що навіть він злякався власного голосу.
Після свого другого воскресіння Роланд дещо зрозумів.
Це був жах, який не можна розірвати, стрибнувши з висоти чи відчуваючи потужний біль. Це як циклічна арена.
Чорт забирай. Які умови для втечі звідси? А як щодо перемоги над біловолосою відьмою переді мною?
«Якщо Нуль може створювати зброю з нічого, а що тоді я?» — Роланд стиснув зуби та почав зосереджуватися. — «Якби у мене був щит, я б зміг боротися з нею».
Блиснуло синє світло.
У руці Роланда з'явився прозорий противибуховий щит. Він зупинив її атаку, але на щиті залишився глибокий шрам. Що ще гірше, Роланда здуло від потужного зіткнення.
«Так ось, що сталося», — Роланд промовив брудне слово у своєму серці.
Перекинувшись, Роланд скинув щит і у його руках з'явилася автоматична гвинтівка.
Коли Роланд підняв гвинтівку, щоб вистрілити, Нуль зникнула.
«Що сталося?» — подумав Роланд.
«Я тут».
Її голос пролунав зовсім поруч з його вухами.
Після того, як спалахнуло біле світло, його руки впали на землю, як і гвинтівка.