Почувши слова Олівії, Роланд не міг стримати зітхання зі змішаними почуттями.
Це не була складна історія. Коли Джеральд Вімблдон служив командиром прикордонної варти, він, як завжди, відвідував Хребет Холодного Вітру під час щорічних Місяців Демонів, щоб допомогти Церкві у боротьбі з демонами. Під час одного зі своїх візитів він зустрів у таверні дівчину з бару на ім'я Олівія та закохався в неї.
З огляду на статус Олівії, Джеральд не міг одружитися з нею чи оприлюднити їхні стосунки. Зрештою, він таємно купив резиденцію в місті як їхнє любовне гніздечко. Роланд не міг судити з розповіді, чи було це справжнє кохання, чи ні, але зі спогадів принца Роланда він знав, що Джеральд справді відмовився від шлюбного союзу з іншими вельможами і не мав інших коханок у Королівському місті. Оскільки те, що зробив Джеральд, було досить неймовірним для дорослого принца, принц Роланд навіть пам’ятав чутку, наче принц Джеральд був гомосексуалом.
Зміст зашифрованого листа, який пред'явила Олівія, був ще неймовірнішим. За словами жінки, Джеральд вирішив зробити її своєю королевою, і замість того, щоб просто говорити про це, він навіть записав це. Якби письмові докази просочилися назовні, король Вімблдон III завдав би Джеральду серйозного покарання.
Хороші часи тривали для Олівії недовго. Невдовзі після того, як звістка про те, що Тімоті засудив Джеральда до смертної кари, досягла Північного регіону, її спокійне життя закінчилося, і страждання постійно обтяжували її. Охоронці, залишені Джеральдом, пішли, не попрощавшись, а потім її будинок пограбували. Не маючи джерела доходу, їй довелося знову повернутися до роботи дівчиною в таверні.
Однак її лихо на цьому не закінчилося. Господар таверни все ще був обурений її раптовим від'їздом і почав час від часу лапати її. Він навіть змусив її переспати з ним.
Протягом останніх шести місяців життя Олівії було жахливим. Дружина власника не наважувалася скаржитися йому в обличчя, тому виливала увесь свій гнів на Олівію. Власник часто ігнорував те, що ставалося, а іноді навіть приєднувався до дружини, знущаючись та принижуючи Олівію.
Роланд ніколи б не дорікнув їй за слабкість духу, оскільки його зовсім не дивувало, що вона мирилася з таким несправедливим ставленням. Як звичайна безпорадна жінка, вона мусила зіткнутися з найбільшим викликом у своєму житті – вижити. Що ж до зникнення охоронців та подальшої крадіжки, Роланд вважав, що це не випадковість. Враховуючи те, що злодій зміг проникнути до її будинку саме тоді, коли її не було, і запросто знайшов місце, де вона сховала свої гроші, це, мабуть, була робота самих охоронців.
«То що я можу для тебе зробити?» — запитав Роланд у Олівії.
Він вирішив допомогти їй. Не через Джеральда, людину, яку він ніколи не зустрічав і яку, судячи з пам'яті принца Роланда, можна було б вважати наполовину ворогом, а тому, що Роланд просто хотів допомогти цій чудовій жінці, яка пережила стільки нещастя, але все ще терпляче чекала нагоди врятуватися.
Крім того, для Роланда тепер було простим завданням допомогти їй.
Він не жадав дружини свого старшого брата, як можна було б очікувати.
Геть ні!
«Я хочу покинути таверну... Ваша Величносте. Чи не могли б ви знайти мені нову роботу?» — тихо відповіла Олівія.
«Ти впевнена, що все ще хочеш залишитися в Північному регіоні? Якщо власник таверни не зможе забути про тебе, він не відпустить тебе так просто. Ти можеш дістатися Західного регіону кораблем. Там ти знайдеш роботу, їжу і навіть будинок», — сказав Роланд, розводячи руками. Він не хотів принижувати себе, вплутуючись в таку цивільну суперечку.
Після невеликого вагання Олівія відповіла ще тихішим голосом: «Ваша Величносте... Я, я хочу залишитися тут».
«Гадаю, вона тебе боїться. Як звичайна жінка, вона щонайменше наполовину така ж гарна, як Едіт. Цілком логічно, що власник таверни пускає над нею слину», — прошепотіла Соловей на вухо Роланду.
Роланд мовчки промовив: «Нісенітниця». Поговоривши з Соловей мовою губ, він кивнув Олівії та сказав: «Добре, я скажу герцогу Кальвіну відвезти тебе до Міста Вічної Ночі. Вже пізно, Шон може знайти тобі готель, де ти зможеш переночувати сьогодні ввечері».
«Я ніколи не забуду вашої доброти, Ваша Величносте». Вона знову стала на коліна і сказала: «Але... мені потрібно повернутися сьогодні ввечері».
«Як скажеш», — підняв брову Роланд. Він повернувся до Шона й наказав: «Проведи цю пані».
Коли Олівія підійшла до дверей, Роланд раптом запитав: «До речі, у тебе є... дитина з Джеральдом?»
Вона здавалася здивованою і через деякий час відповіла: «Вибачте, Ваша Величносте... У мене не було дитини, яка продовжила б його прізвище».
...
Після того, як вона пішла з охоронцем, Соловей вийшла з Туману та сказала: «Її останнє речення — брехня».
«Я знаю», — Роланд скривив губи і сказав. «Вона не вміє добре брехати, і це пояснює, як її змусив власник таверни».
«Через дитину?»
«Власник мусить знати, що її коханцем був принц Джеральд Вімблдон. Він також чітко дав зрозуміти, що станеться з дитиною, якщо Тімоті дізнається правду. Щоб захистити дитину, яку вона мала з Джеральдом, вона мусила робити те, що хотів власник. Принаймні я так гадаю».
«Хочете, щоб я це для вас розслідувала?» — запитала Соловей.
Роланд довго подивився на Соловей, а потім багатозначно посміхнувся, поступово викрививши губи. Він сказав: «Ти хвилюєшся, що я планую поховати цю таємницю назавжди, як Тімоті? Розслабся, я не завдам шкоди невинним людям. Навіть члени родини герцога Раяна досі перебувають під домашнім арештом у місті Невервінтер».
Феодальний правитель не пощадив би нікого з родини свого ворога, але Роланду не подобалася ця ідея колективного покарання, не кажучи вже про вбивство позашлюбної дитини цивільної жінки, яка, очевидно, не становила загрози для трону.
«Що б ви не казали, я виконаю ваші накази», — повільно промовила Соловей.
«Розумію. Що ж... тоді зроби мені масаж», — Роланд взяв її руку, поклав собі на плече і сказав.
********************
Олівія повернулася до своєї дерев'яної хатини, побудованої для іммігрантів. Її кроки розбудили сплячу дитину.
«Ва-ва-ва».
Дитина заплакала.
Дружина власника таверни одразу ж почала кричати в сусідній кімнаті: «Чорт забирай, змусь його замовкнути! Інакше я викину його в річку!»
«Я.. мені шкода. Я зараз же його заспокою».
Нехтуючи нічною прохолодою Глибокому Ярі, Олівія поспішно скинула свою заплямовану брудом сукню та взяла дитину на руки. Малюк миттєво притиснувся до неї, вміло шукаючи груди.
Вона нарешті зітхнула з полегшенням.
Вона відчувала себе щасливою, бо мала рацію щодо власника таверни, який ще не повернувся.
Відколи вони покинули Хребет Холодного Вітру, він ставав дедалі дратівливішим. Більшу частину часу він проводив у місцевих тавернах та гральних будинках і не часто торкався її. Саме тому Олівія мала можливість вислизнути з хатини ввечері, щоб попросити про допомогу молодшого брата Джеральда.
Вона не наважувалася сказати Роланду, що у неї є дитина з Джеральдом, чи поїхати до Західного регіону, який перебував під повним контролем короля. Вона боялася, що Його Величність не захоче, щоб ця дитина існувала. Якби це сталося, вона більше не змогла б захистити свою дитину.
Олівія ніжно торкнулася голови дитини. У тьмяному місячному світлі вона побачила сиве волосся на його голові, що було особливістю родини Вімблдонів.
Вона відчувала великий жаль, що Джеральд не мав можливості зустрітися зі своєю власною дитиною. Вона не знала, що вагітна дитиною принца, доки не отримала його листа на Хребті Холодного Вітру.
Після того, як його погодували, малюк радісно погудів і знову заснув.
Олівія опустила голову, щоб поцілувати дитину в лоб.
Вона вирішила виховати його сама, незважаючи на те, чим їй доведеться пожертвувати.