Солі Даал задоволено пройшов крізь розбиті замкові ворота та увійшов до замку Міста Холодного Вітру.
Всього три дні, щоб взяти хребет Холодного Вітру? Окрім двох днів, які він провів у дорозі, йому знадобилося лише кілька хвилин, щоб пробити міську стіну маленького містечка. Звісно, цю брудну огорожу навряд чи можна було назвати міською стіною. Місцеві охоронці просто втекли, не чинивши жодного справжнього опору, після того, як двох із них повбивала Армія Суду, і вони впали на землю.
Це місто, яке охороняє прикордонну зону?
Королівство Грейкасл не є нічим особливим.
Єдине, що його засмутило, це коли церковне військо було лише на півдорозі вниз по горі, а з вежі-маяка внизу повалив дим, ніби вони знали, що церковне військо збирається атакувати місто.
Хоча рано чи пізно мешканці інших володінь Північного Регіону будуть попереджені, Солі розлютила неповага городян до Церкви — вони і раніше ставилися до армії зі Святого Міста як до ворогів, що свідчило про їхнє давнє святотатство. Солі відправив загін Армії Суду до вежі з маяком, щоб заарештувати кількох солдатів для допиту, перш ніж повісити їх.
«Сюди, будь ласка, мій пане», — тремтячим голосом промовив лицар, який вів дорогу. З мечами на шиях, ці лицарі не виявили жодної мужності і не намагалися захистити свого пана. Натомість вони миттєво стали на коліна та присягнули на союз з Церквою.
Ці солдати без віри просто потворні, слабкі та нещасні. Вони ніщо порівняно з Воїнами Суду, які воюють заради Бога.
Вбивши кількох охоронців дорогою, Армія Суду вдерлася до кабінету Лорда Хребта Холодного Вітру і запечатала кожне вікно, яке могло служити виходом, хоча Солі не вважав, що лорд взагалі мав сміливість втекти через вікно. Солі повільно зайшов до кабінету, дивлячись, як лорд з блідим обличчям поступово опускається на стілець.
«Добрий день, лорд Кеван Маттен».
«Як, як ви смієте проникати до Хребта Холодного Вітру... Невже Святе Місто хоче відкрито ворогувати з Королівством Грейкасл?»
«Йому кінець», — подумав Солі, — «Страх повністю опанував над ним». За десятиліття захисту від демонічних звірів у Гермесі архієпископ розвинув унікальну здатність насолоджуватися страхом. Деякі люди могли перетворити страх на бажання вижити, тоді як інші були лише поглинені ним. Перетворення страху на бажання виживання вважалося необхідною якістю для Воїна Суду, щоб його підвищили до членів Армії Божої Кари. Ті, кого страх поглинав, зрештою стали б непридатними для життя в нескінченних жахливих війнах.
Кеван, очевидно, був серед останніх.
«Саме так. Хіба ти не знав цього вже давно?»
«Що? Ні! Я не розумію, що ви маєте на увазі...»
«Занадто пізно шкодувати, мій лорде, — перебив його Солі. — Ти створив високі ціни на зерно та заборонив купцям їхати до Святого Міста. Не кажи мені, що ти зробив це з примхи. Король Грейкаслу хоче перетворити Хребет Холодного Вітру на форпост для війни проти Святого Міста. Тож, природно, ти не можеш звинувачувати нас у ранній контратаці.
«Це безпідставне звинувачення». Кеван неодноразово хитав головою. «Я не робив нічого з того, у чому ви мене звинувачуєте. Король ніколи не посилав послів до Хребта Холодного Вітру, не кажучи вже про напад на Гермес!»
«Нічого страшного, що ти не зізнаєшся. У Верховного Понтифіка є свій власний метод, щоб дізнатися потрібну йому інформацію у твоїй голові. Проте тобі не буде приємно, якщо все зайде настільки далеко. Тож краще розкажи мені все, що знаєш. Вже зараз».
«Я, я справді цього не робив. Ви не можете мене несправедливо звинувачувати». Він трохи стиснув своє огрядне тіло та сказав: «Я лорд Хребту Холодного Вітру, граф королівства Грейкасл! Те, що ви зробили, порушило «Угоду про місяці демонів»!»
«Досить. Ти цього заслуговуєш».
Солі Даал злякано махнув рукою. Воїни Суду негайно витягли Кевана з кабінету.
Після того, як архієпископ сів на крісло лорда, він смутно відчув, що щось не так. «Лорд, очевидно, знищений страхом, чому він відмовився зізнатися? Невже він настільки відданий Роланду Вімблдону, що краще волів би бути допитаним у Святому Місті, ніж розкрити план короля?»
У цей момент до кімнати зайшов головний суддя. «Мілорде архиєпископе, Пітсос захопив зерносховище, але...»
«Але що?»
«Там небагато їжі, мабуть, лише на один-два місяці для городян. З цим ніяк не можна було б утримувати велику армію».
«Ти впевнений?» — Солі одразу насупився.
«Пітсос обшукав кожен куточок зерносховища та розпитав місцевих працівників. Вони сказали, що останнім часом туди не надходило багато зерна, а пшениця там була лише минулорічна», – детально доповів головний суддя.
«Тоді звідки з’явилися новини про високі ціни на зерно в місті?» — Солі трохи замислився. — «Іди запитай у купців».
«Так, — кивнув головний суддя. — Крім того, ми ретельно обшукали гарнізонні табори на заході міста. Більшість кімнат там порожні. Лицарі, що здалися, сказали, що з моменту повного знищення прикордонної армії під Гермесом нових солдатів не набирали».
«Це означає, що Хребет Холодного Вітру не готовий до війни, що суперечить інформації, яку надала Нуль». Брови архієпископа насупилися. Після тривалого мовчання він наказав. «У цьому місті мають бути віряни Церкви. Склич їх і детально розпитай про зміни у Хребті Холодного Вітру за останні два місяці. Розпитай місцевих щурів і тих, хто добровільно підкорився Церкві. Я хочу знати, що відбувається, і якомога швидше!»
Головний суддя вклонився і сказав: «Я зараз же піду та дізнаюся».
Солі відкинувся на спинку стільця й глибоко зітхнув. План нападу на Королівство Грейкасл був розроблений вже давно. Процес і результат не мали значення, але він все одно не любив жодних випадковостей.
Що пішло не так?
Наступного дня головний суддя поклав на стіл архієпископа звіт, повний зібраної ним інформації.
Солі відкрив її та переглянув свідчення на першій сторінці. «Двоє місцевих торговців запропонували високі ціни за зерно. Невже вони запаслися пшеницею на цілих 5000 мішків?»
«Це свідчення лише двох торговців», — тихо сказав головний суддя. «Отримавши інформацію, я одразу обшукав їхні будинки. Я знайшов велику кількість зерна, але його вистачило б лише на одну людину. У їхніх підвалах загалом залишилося лише 100 мішків зерна. Крім того, в їхніх будинках нікого не було. Гадаю, вони всі втекли, побачивши вогонь маяка».
«Ти маєш на думці... змову?» Солі одразу зрозумів, що той мав на увазі.
«Так, мій пане. Лише змовляючись з коробейниками за містом, вдаючи, що продають їм зерно, а потім таємно перевозячи його назад, вони можуть створити такий хибний образ».
«Звідки взялися ці торговці?»
«З усіх інших міст Північного регіону, таких як Місто Глибокий Яр, Місто Вічної Ночі, Бурхливий Замок... Закупівля за високими цінами почалася місяць тому. Спочатку мало хто звертав на це увагу. Пізніше обсяг торгівлі настільки зріс, що це привернуло увагу купців. Ми взяли під варту всіх коробейників у місті, але не змогли знайти тих, хто відповідав за перевезення зерна».
Якщо вони змовилися, шанс їх захопити був невеликим. Однак... для чого вони це зробили? Просто щоб привернути увагу Святого Міста та змусити Верховного Понтифіка напасти раніше?
Солі перегорнув останні кілька сторінок звіту, і тоді його увагу привернув певний рядок інформації.
«Патрульні на вежі-маяку... мертві?»