«Вода з морської лінії тече вниз, викликаючи підвищення нижнього рівня води? Як це можливо?»
Тіллі якийсь час порозмірковувала. «Отже, коли хвиля спаде, вода потече назад?»
«Хороше запитання». Грім схвильовано стиснув кулаки. «Після цього мій флот залишався біля морської лінії два тижні, поки приплив не спав. Протягом цього часу ми випробували всілякі способи прорватися через морську лінію, і найдивовижнішою частиною було плавання по самій лінії. Ти знаєш, що це за відчуття? Стороннім здавалося, що ми прилипли до скелі, а наші вітрила були повністю паралельні океану, ніби ми могли впасти в будь-яку секунду. Але ми зовсім не могли цього відчути на човні, і це було так, наче «Хоробрість» плила по вузькій річці, з величезною стіною морської води з одного боку та широким небом з іншого. Звичайно, щоб це зробити, нам довелося зачекати, поки вода сповільниться, інакше навіть магічний слуга не зміг би захистити човен».
«Це... не має жодного сенсу». Тіллі відчула, що її мозок заплутався. Якби їй це сказав якийсь інший дослідник, крім Гріма, вона б одразу подумала, що той все вигадує.
«Я теж так вважаю, але я вірю власним очам більше, ніж здоровому глузду». Він продовжив: «Через два тижні приплив почав спадати — це сталося точно в той самий час, коли припливи піднімалися і спадали на Островах Тіні. Морська вода не відновлювалася, а просто повільно відступала, а морська лінія піднялася приблизно зі 100 метрів до понад 200 метрів».
«Ви маєте на увазі, що вся ця морська вода просто зникла в повітрі?»
«Можливо, але вона також могла потекти кудись ще».
«Куди вона могла потекти?» — сказала Тіллі, потираючи чоло. «Припливи на Островах Тіні різкі, набагато спокійніші на островах фйордів, і в основному відсутні на берегах Чотирьох Королівств — якщо вода не зникає в повітрі, в чому тоді справа?»
Грім вказав на землю.
Вона зітхнула. «Я пам’ятаю, як ти якось казала, що рівень моря в районі островів тіні падав дуже швидко, ніби на дні океану була велетенська діра, яка всмоктувала її. Однак, незалежно від того, наскільки велика ця діра, вона все одно наповнилася б через кілька років».
«Я лише здогадуюсь. Ніхто насправді не бачив, як виглядає дно океану... але мені дуже цікава одна річ».
«Що?»
«Чому океан, у якому ми перебуваємо, називається Вихровим морем?»
Тіллі відчула, як її серце забилося швидше, коли вона усвідомила це, і похитала головою, кажучи: «Це неможливо і божевільно. Якби підземна печера викидала воду, щоб створити вир, як ми могли цього не помітити? Крім того, ця назва була у використанні протягом сотень років, тому хто знає, про що думали наші предки?»
«Правильно. Я провів простий експеримент і виявив, що вода має бути достатньо мілкою, щоб можна було побачити вир, але ми не маємо можливості побачити дно океану». Грім посміхнувся. «Тим часом, це не означає, що відьми не можуть це зробити — я ніколи не думав про це раніше, але коли ти сказала мені, що відьми правили цією землею 400 років тому, я зрозумів, що це море, ймовірно, було названо в той час».
«Я відьма, — сказала Тіллі, знизавши плечима, — і жодна відьма на Сплячому Острові не зможе цього зробити.
«Я знаю, хто може».
«Що?»
«Ця відьма живе прямо на фйордах, але вже давно не спілкувалася з іншими людьми…» — зітхнув Грім. «Колись вона була близькою подругою одного з найкращих помічників моєї команди, але після того, як вона прокинулася відьмою, вона назавжди покинула континент. Тепер її прекрасний спів можливо почути лише тоді, коли на море опускається туман. Ти, мабуть, вже чула раніше історії про неї».
«Русалка, що веде кораблі... ви про цю легенду?»
«Так». Грім кивнув. «Хоч я і не знаю, чи допоможе вона мені, це все ж варто спробувати. Можливо, мені знадобиться допомога моєї старої подруги Маргарет».
«Розумію. Тоді вам потрібно поспішати», — сказала Тіллі, нахмурившись. «Здається, що торговці у фйордах хочуть полювати на русалок. Місяць тому Заклинання Сну отримало кілька пропозицій спіймати русалок. Мед надіслала мені поштового голуба з проханням, але я відмовилася».
«Її пісні є символом миру та безпеки для моряків і дослідників фйордів. Ці купці божевільні». Грім тихо запитав: «Ви можете сказати мені, хто вони?»
«Заклинання Сну не повинно розкривати особи своїх клієнтів, але...» Тіллі написала рукою у повітрі кілька імен. «Ви не чули цього від мене». Оскільки вона також була відьмою, Тіллі не могла сидіти осторонь і нічого не робити, як лідер Сплячого Острова.
«Звичайно». Він усміхнувся. «Вони отримають те, що заслуговують».
Вони посміхнулися один одному, і Грім сказав: «Я прийшов розповісти вам про свої нові пригоди. Крім того, я хочу попросити вас про послугу».
«Я слухаю».
«Я чув, що Мис Півмісяця має новий вид човна, який працює не від вітру і може пересуватися набагато швидше, ніж вітрильник. Мої джерела сказали мені, що цей тип човна був виготовлений у Прикордонному місті», — сказав Грім. «Якщо я хочу продовжувати досліджувати морську лінію, мені знадобиться набагато більший і швидший човен, який зможе протистояти течіям під час сильного вітру». Він простягнув їй конверт. «Гроші не є проблемою, доки човни швидкі. Чи можете ви передати від мене це замовлення?»
Тіллі зрозуміла його наміри. «Ти не хочеш, щоб Блискавка знала?»
Грім безпорадно сказав: «Якщо вона дізнається, то наполягатиме на тому, щоб піти зі мною. У морській лінії занад багато невідомого, тому для мене занадто ризиковано брати її».
Але вона вже великий дослідник. Саме вона знайшла руїни кам’яної вежі в Туманному лісі, — подумала Тіллі. Проте вона все одно кивнула. «Я розумію. Я виконуватиму роль тимчасового посередника між тобою та Роландом Вімблдоном».
«Дякую, Ваша Високість».
Коли Грім пішов, Тіллі довго розмірковувала і дістала стародавні книги з руїн на Островах Тіней, сподіваючись знайти підказки про морську лінію чи припливи. Дотримуючись методу, якому її навчила Агата, вона крутила свою магічну силу відповідно до форм літер, і їх значення з’являлося в її розумі. Вона ніби й не читала, але книжки розповідали їй свій зміст.
Частина книжок фіксувала досвід письменників у варварській землі, частина була щоденниками моряків, а в інших згадувалися важливі плани Союзу. Чим більше вона читала, тим більше плуталася. Ці книги не мали нічого спільного одна з одною, і очевидно, не були написані однією людиною. На її подив, жодна з них нічого не згадувала про морську лінію, шпиль під водою, телескоп чи велетенські кам’яні ворота, що зовсім відрізнялося від того, що вона очікувала. Вона думала, що якщо вона зможе прочитати записи Союзу, тоді зможе розкрити деякі таємниці руїн або навіть знайти причину, чому рівень моря в районі островів тіней піднімався настільки швидко. Але тепер їй здавалося, що вона читає випадкові каракулі.
«Почекай... зібрати разом?» В голові Тіллі з’явилася ідея. Вона розгорнула три щоденники моряків, поклала їх разом і ретельно перевірила. Їхні дати були далекими одна від одної, деякі навіть десятиліттями, а їхні маршрути варіювалися від морів біля материка до фйордів. Це було схоже на те, наче хтось зібрав усі ці речі з різних джерел і помістив їх у руїни.
При цій думці вона відчула, як мороз пробіг по її спині.
Хто б зробив щось подібне?