На другий прийом їжі прийшло багато людей. На щастя, вони троє прибули завчасно та змогли отримати позицію попереду.
Коли Змієзуб приєднався до черги, він зрозумів, чому навколо дерев'яної сцени побудовані огорожі. Там був мовець, який балакав про нову політику. Йому, ймовірно, доведеться слухати його, поки він не отримає вівсянку.
Натовп повільно просувався вперед. Почекавши півгодини, він нарешті дійшов до дерев’яної сцени.
«Дай мені праву руку». Сказав охоронець.
Змієзуб виконав інструкцію, і охоронець тупнув по ній тильною стороною долоні.
«Далі».
Дерев’яний паркан простягався з обох боків, оточуючи велику кількість території, але черга все ще тривала. Охоронець скеровував кожного взяти дерев’яну миску, отримати вівсянку, піти і поїсти збоку, а потім повернути свою миску. Було складно повірити, що звичайні цивільні та щури можуть бути настільки організованими.
Змієзуб подивився на довгу чергу за собою і відчув, що все це абсурдно. Це було так, ніби вони були на урочистій церемонії замість того, щоб благати про благодійність.
«Що він набив нам на руки?» Тигрокіготь висунув голову ззаду. «Я не можу його витерти».
«Це, мабуть, має на меті запобігти нам знову стати в чергу після того, як ми закінчимо їсти нашу вівсянку», — сказав він, нахмурившись.
По периметру порожнього простору були встановлені високі намети, і він бачив крізь тіні, що всередині було багато зайнятих людей. На довгий дерев’яний стіл біля огорожі переставляли важкі дерев’яні бочки, і було видно, що їжа щойно приготована. Коли він дивився, як димляча каша тече в його миску, його руки не могли не затремтіти.
Скільки часу минуло з тих пір, як він їв гарячу їжу?
Вівсянка була водянистою і не мала овочів чи приправ, але просто золотистої каші та її переливного аромату було достатньо, щоб у нього пішла з рота слина. Порівняно з чорним хлібом, який містив каміння та лушпиння, їжа в його мисці знову викликала у нього тепло.
На його очах знову почали набігати сльози.
Змієзуб швидко доїв вівсянку, незважаючи на те, наскільки вона була гаряча, і вилизав миску. Хоча йому хотілося повернутися та попросити ще одну миску, він нарешті розвіяв цю ідею, побачивши охоронців. Він поставив дерев’яну миску в призначений горщик і пішов за натовпом, щоб вийти з огородженої території.
Біля виходу стояла ще одна дерев’яна сцена, де спікер захоплено відповідав на запитання публіки.
Поївши теплої їжі, завиваючий вітер не здавався настільки ж холодним, як раніше, і вони втрьох повільно пішли за натовпом до дерев’яної сцени.
«Ви запитали, чому Його Королівська Високість роздав вівсянку? Це хороше запитання!» — схвильовано сказав чоловік. «Це тому, що Його Високість сповнений рішучості знищити щурів. Тих, кому загрожують щури, і тих, хто змушений підкорятися щурам, щоб отримати їжу, можна повністю звільнити, щоб вони більше не піддавалися їхнім загрозам! У той же час він зробив це для того, щоб родини, яким не вистачає запасів їжі, могли пережити суворі часи! Це милість Його Високості!»
«Ви сказали раніше, що вівсяна каша буде надаватися лише до кінця місяців демонів, тож що станеться після цього?» — голосно запитав хтось.
Сцена раптом затихла, оскільки люди з нетерпінням чекали відповіді. Змієзуб теж уважно слухав.
«Це просто! Ви зможете самі себе підтримати!» – з усмішкою сказав спікер.
«Підтримати... себе?»
«Але я не вмію вести господарство».
«Не могли б ви пояснити, сер?»
«Не хвилюйтеся, дозвольте мені потихеньку вам пояснити!» Він махнув рукою. «Після місяців демонів Фортеця Лонгсонг і Прикордонне місто об’єднаються, щоб утворити нове місто, тож порожні території між ними вимагатимуть багато роботи, щоб їх освоїти та забудувати! Лише наполеглива праця може створити багатство, і лише наполеглива праця може змінити долю. Ви будете мати стабільну зарплату, а зароблені гроші утримуватимуть вас і вашу сім'ю, а ті, хто офіційно має роботу, будуть прийняті як громадяни нового міста».
Його слова сколихнули хвилю в натовпі, і Змієзуб відчув, як його серцебиття прискорилося.
«Так, я знаю, про що ви думаєте», — голосно сказав спікер. «Багато хто з вас є щурами або громадянами, змушеними стати щурами. Це не має значення. Ви можете працювати заради нового життя. Вам більше не доведеться жити в темряві під землею, і вам не потрібно турбуватися про те, що вас відправлять на страту. Ви можете покладатися на власні руки, щоб заробити законну винагороду, будь то їжа, одяг чи навіть притулок!»
«Сер... невже нам потрібно лише бажання працювати?»
Він посміхнувся і кивнув. «У майбутньому Його Високості знадобиться понад 10 000 людей, тому… так, якщо ви бажаєте працювати».
Змієзуб раптом щось зрозумів.
...
Протягом наступних кількох днів вони щодня в обід утрьох ходили на центральну площу по вівсянку. Все більше містян чули новини і приходили на роздачі, поки вони не почали займати майже половину площі. Звичайно, не всі прийшли за їжею. Дехто просто хотів побачити кінець вуличних щурів.
Здавалося, наче у фортеці щодня відбувається фестиваль.
Після роздачі вівсяної каші опівдні відбувалися суди та страти на іншому кінці площі.
Як і сказала жінка в білому халаті, ніхто з щурів не міг уникнути арешту. На одному з судів Змієзуб побачив Канаса. Його обличчя було бліде, поки він стояв навколішки і тремтів на ешафоті, більше не владний, як раніше.
Тоді, коли заревла залізна труба, його голову розбило на шматки.
Крім Канаса, Змієзуб також чув імена багатьох інших важливих осіб серед щурів.
Серед них були Кривава Рука, Залізний Ворон, Різник… усі вони були лютими королями вулиці. Їхній зовнішній вигляд був ненабагато кращим, ніж у Канаса. Кожну смерть щурячого короля зустрічали гарячими вітаннями та криками «Хай живе Його Високість».
На четвертий день Змієзуб побачив Джо, який виглядав цілком видужаним. Всі четверо схвильовано обнялися.
«Де ти був?»
«Не знаю», — похитав головою Джо. «Мій розум на той момент був затьмарений. Коли я прокинувся, я лежав у наметі, і моя голова більше не боліла. Я лише їв і спав, поки не спала температура. Там було чимало пацієнтів, таких як я, їдячи вівсянку з в'яленим м'ясом в перший раз я так наївся, що ледь не проковтнув язика».
«Щось настільки хороше справді існує?» Тигрокіготь витріщився та сказав: «Дідько, я тепер теж хочу заразитися холодною чумою!»
«І все-таки добре, що ти вижив», — радісно сказала Соняшник.
Коли всі закінчили говорити, Змієзуб раптом сказав: «Я хочу знайти роботу після місяців демонів».
«Можливо, знать просто дурить нас, і у них будуть додаткові вимоги», — сказав Тигрокіготь. «Коли вони набирали нову Другу армію та поліцейських, вони просили фіксовану адресу та чисту історію, що означає відсутність крадіжок, тож ми навіть не розглядаємося».
Змієзуб похитав головою і не відповів. Речі в бюлетені поступово ставали реальністю, і він зрозумів, що «нове місто», можливо, більше не було за межами його уяви. За ці кілька, але довгих днів він уже відчув зміни.
Якщо мовець говорив правду, чи зміг би він залишитися в новому місті? Якби він міг позбутися своєї ідентичності щура, чи почувалася б Папір менш збентеженою, якби знову зустріла його?