Тіфіко Вімбдон сидів на троні з рубіновим скіпетром у руці і дивився на чиновників у залі.
«Це те відчуття, якого я прагнув, – подумав він, – а не сидіти непорушно у місті Золотого Врожаю, спостерігаючи за нескінченими суперечками жадібних купців».
Він підняв скіпетр – і золотий кінець стукнувся об мармурову підлогу. Коли вся увага зосередилася на ньому, Тіфіко кивнув:
– Починаємо.
– Ваша Величносте, я маю повідомити дещо важливе, – першим заговорив пан Веймарс на прізвисько «лицар Сталеве Серце», який відповідає за оборону столиці.
– Говори.
– Чи можна на деякий час призупинити полювання на відьом? Ваша Величносте, обшуки набирають обертів, вчора я чув, що над кількома арештованими жінками знущались у підземеллі, а одна померла у в’язниці. Пізніше з’ясувалося, що вони не були відьмами. Тепер все місто в паніці. Якщо так триватиме, боюся, буде велика кількість втікачів.
Тіфіко нахмурився, саме він велів проводити полювання на відьом. Йому досі не вдалося з’ясувати правду щодо загибелі Вімблдона III, але він був свято впевнений, що його батько не міг покінчити життя самогубством. Та дивна посмішка на губах короля перед смертю викликала жах у Тіфіко. Батько носив найкращий камінь божої кари, та й церква підтвердила, що камінь не замінили і він не втратив своїх сил, однак це не означало, що відьма не приклала до цього руку.
Все дивне мало зв’язок з відьмами.
Він перевів погляд на Ленглі, прислужника, який відповідав за полювання. Той одразу піднявся і сказав:
– Ваша шановна Величносте, це був просто нещасний випадок. Я суворо покарав людей, відповідальних за це. – Він поклонився. – Начальник тюрми, наглядач і охоронець отримали по десять ударів батогом і були оштрафовані на двадцять п’ять срібних вовків.
– Одна людина померла, а ще троє пережили жорстокі катування, ви думаєте, що кількох ударів батога і штрафу достатньо? – холодним голосом запитав лицар Веймарс. – І хто дав вам право судити? Прем’єр-міністр Вік чи його світлість міністр юстиції Пайл?
– Ваша Величносте! Я вимушений діяти швидко у такі складні часи, – виправдовуючись вигукнув Ленглі, опустившись на одне коліно. – Проігнорувавши деякі дрібні невдачі, пошуки були дуже вдалими. Ми вже спіймали щонайменше п’ятнадцять відьом, що переховувалися в королівському місті. Їх зараз катують, тож невдовзі ми дізнаємось чи ваш батько — ні, я маю на увазі, чи планували вони якусь змову.
Тіфіко зиркнув на нього – цей дурень мало не розкрив його наміри. Хоча більшість міністрів, що були в залі, могли здогадатися про справжню мету цих дій, зовнішній світ повинен знати лише те, що принц Ґорон убив короля.
– П’ятнадцять відьом? – лицар Сталеве Серце зневажливо посміхнувся. – Неймовірно, виявляється, столиця вже стала оплотом відьом. Кілька років тому церква влаштувала полювання на відьом у лісі на схід од королівського міста – і спіймала тільки шістьох. Здається, ваші люди ліпші за служителів церкви.
– Ти…!
– Досить! – Тіфіко був роздратований. Ленглі – дурень, він би ніколи не підвищив такого йолопа, якби мав можливість задіяти когось іншого для боротьби за трон. Навіть якщо хочеш отримати визнання, не потрібно вигадувати такі цифри. Ймовірно, більшість із тих п’ятнадцяти нещасних – звичайні жінки. Він не хотів, щоб церква втручалась у цю справу, але зараз не було іншого виходу. – Ти підеш до церкви і попросиш священника підтвердити істину суть тих 15 осіб. Припинити катування. Кожного разу, коли ви ловитимете людину, її повинен перевірити священник! Якщо я почую, що ви знову не в змозі дотримуватись наказів, то кину вас усіх у міський рів, щоб нагодувати риб!
– Е, слухаюсь, Ваша Величносте.
– Негайно займись цим!
Як тільки Ленглі покинув зал, Тіфіко звернувся до міністра фінансів:
– Якщо разом із трьома попередніми ще хтось зазнав страждань – заплатіть їм два золотих дракони компенсації. Тіло тої, що загинула у в’язниці, поверніть родині, – він на мить зупинився, – і заплатіть три золотих дракони.
– Як побажаєте, – кивнув міністр фінансів.
– Ваша Величність милосердна, – відсалютував лицар Веймарс.
– Перейдемо до наступного питання, – сказав Тіфіко. Оскільки ніхто не заговорив, він розпочав сам: – Якщо ніхто немає питань, то я почну зі свого. – Він поглянув на міністра закордонних справ – пана Брента «Парасольки». – Указ про відкликання виданий більше місяця тому, проте до столиці ще ніхто не повернувся. Розкажіть, яка зараз ситуація?
Лицар Брент походив з родини Ферін, він обіймав свою посаду вже тридцять років, мав сиве волосся та старе обличчя і був одною ногою в могилі. Міністр прочистив горло:
– Ваша Величносте, ваша третя сестра, Ґарсія Вімблдон ще нічого не відповіла. Ваш четвертий брат, Роланд Вімблдон прислав відповідь. У листі говорилося, що коли його люди будуть у безпеці після закінчення Місяців Демонів, він подумає про повернення до столиці. Але…
– Але що?
– На конверті він написав, звертаючись до вас як до Вашої Високості, а не як до Вашої Величності чи короля.
Тіфіко не міг втримати зневажливої посмішки. «Ти такий же дурний, як і завжди, мій безнадійний молодший брате. Якщо ти маєш намір повернутися, – подумав він, – то мав би ставитися до мене як до свого короля, тоді я б виділив тобі гарне місце, щоб ти продовжував бути розпещеним принцом. Але поглянь, що ти робиш. Хочеш повернутися, але не хочеш здаватися? Чи буде від таких дій хоч якась користь?»
– Поки що залишимо, як є. – Тіфіко махнув рукою. – Де п’ята сестра?
– Ваша Величносте, вона… зникла.
– Тобто? Що означає «зникла»?
– Вона повідомила посланцю, що повернеться, але через тиждень Її Високість зникла разом зі своїм дворецьким і двома покоївками. Я вже наказав людям знайти принцесу, але поки що нічого не відшукали.
І що в результаті? Один чи двоє, але вони не вірять у нього! Тіфіко почувався приголомшеним, він сподівався, що молодша сестра стане для нього підтримкою. Зрештою, Тіллі з дитинства була надзвичайно розумною, вона навіть перевершувала його. Однак вона була дівчиною – і це єдине в чому вона йому поступалася.
Тіфіко відчував неабияке полегшення, бо, судячи з її домовленостей з батьком, Тіллі не збиралися втягувати в цей шторм. Їй дали місто недалеко від короля, місто Срібного Сяйва хороше місце для торгівлі і немає ресурсів для навчання солдат. Але хто б міг подумати, що п’ята принцеса втече?
Хіба це вибір розумної людини?
– Що ж, оскільки вона втекла, нехай колишній володар повернеться до управління містом Срібного Сяйва. Продовжуйте пошуки, не можна дозволити, щоб королівська кров текла між простих людей. – Він зціпив зуби, придушуючи роздратування. – Отже, наразі залишилася тільки третя сестра, яка відмовляється підкорятися?
– Так, Ваша Величносте.
– Оскільки вона така вперта, то я мушу вжити жорстких заходів. – Тіфіко поглянув на прем’єр-міністра Віка, щоб дати наказ про початок бойових дій потрібно схвалення короля і прем’єр-міністра. Але оскільки це найбільший його прихильник, то, ймовірно, проблем не буде. – Я планую дозволити герцогу Джо, захиснику півня, відправити війська, щоб змусити Ґарсію покинути Порт Чиста Вода і привести її назад до столиці.
Звичайно, маркіз Вік сказав:
– Це питання не слід відкладати. Ваша Величносте, будь ласка, якнайшвидше видайте військовий указ, нехай міністр закордонних справ займеться його передачею.
Тіфіко задоволено кивнув. Він якраз збирався покликати секретаря, щоб скласти указ, як у коридорі залунали швидкі кроки. Затим двері відчинилися і до зали, сповільнившись, увійшов лицар з блакитним плащем.
Тіфіко впізнай його, славетного «лицаря Холодного Вітру», Наймена Мура. Він попрямував прямо до центру залу, опустився на одне коліно і сказав:
– Ваша Величносте, я щойно отримав повідомлення з південного регіону. – Він видихнув і мовив тривожним голосом: – Ваша сестра, Ґарсія Вімблдон, п’ять днів тому перемогла герцога Півдня – Джо Керра і зайняла Орлине місто! І… вона проголосила себе Королевою Чистої Води, всі володарі південного регіону визнали це і підтримали проголошення незалежності!
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.