– Сестричко Анно?
Нана почула стукіт кроків зі сходів, підбігла до дверей, щоб глянути хто йде, але з розчаруванням виявила, що прийшов Його Королівська Високість.
– Вона все ще працює, можливо, прийде пізніше, – сказав Роланд, наблизившись.
– Робота? – Нана часто чула це слово від принца. – Ви маєте на увазі випалювання того сірого порошку?
– Саме так.
Нана надула губи і повернулася до столу. Вона подумала, що в неї також є робота: залишатися тут і лікувати поранених, які захищають місто.
– Що, тобі сумно, коли Анни немає? – Роланд усміхнувся і потягнув стілець, щоб сісти біля каміна.
– Угу, – чесно відповіла Нана, підперши рукою підборіддя. Справа не в тому, що вона не хоче лікувати постраждалих, просто… просто це страшно.
Дівчина добре пам’ятала, як лікувала Браяна. Чоловік був покритий кров’ю, немов просякнутий наскрізь. Червоно-коричневий згусток застиг на грудях, губи втратили колір і на них раз по раз з’являлась червонувата піна. А далі… вона знепритомніла.
Який сором.
Нана підняла голову і потайки глянула на Роланда. Вона побачила, що він відкинувся на спинку стільця і спав. Здається, принц теж втомився. Вона подумала, що його робота це будувати стіни, навчати солдатів і захищати місто від демонічних звірів.
Коли він попросив її прийти сюди, дівчина довго вагалася, та зрештою не відмовила.
«Ти теж матимеш речі, що дадуть тобі жагу до життя, навіть якщо воно буде важким». – Нана не зовсім розуміла значення цих слів, але коли заплющувала очі, в її голові з’являлася Анна – ці блакитні очі схожі на озера повільно заповнювали собою все. Це теж причина, чому вона погодилася прийти сюди.
Нана хотіла бути такою ж сильною, як старша сестричка Анна.
Раптом унизу знову почулися кроки, дівчина зіскочила зі стільця, щоб поглянути чи цього разу прийшла Анна, але її зупинила невидима рука.
– Почекай хвилину, там не одна людина.
Нана притисла руку до грудей і невдоволено сказала:
– Ти налякала мене, сестро Соловейко.
Незабаром двері відчинились – це був Браян, який відповідав за перший поверх:
– Панночко Пайн, будь ласка, спустіться. Унизу пацієнт з опіками.
Це ж її робота, так?
Нана глибоко вдихнула:
– Зрозуміла.
Вона спустилася вниз, двоє охоронців були зайняті, вони несли постраждалого. Біля ліжка стояв невисокий чоловік, його обличчя було сповнене тривоги. Браян підійшов до пацієнта й обережно прив’язав руки й ноги постраждалого до ліжка. Затим він вивів невисокого чоловіка з кімнати і засмикнув шторки.
– Що сталося? – спустившись запитав Роланд, потираючи очі.
– Ваша Високосте, із шахти гори Північний Схил прибула важко поранена людина, схоже вона сильно обварилась.
Принц підійшов і глянув:
– Це паровий опік. З паровою машиною виникли проблеми? Де той, хто його сюди доправив?
– У коридорі, – Браян показав на двері.
– Я розпитаю про ситуацію, а це залишу на вас, – Роланд попрямував до виходу.
Нана повільно наблизилась до пацієнта, вивчаючи його краєм ока. Риси обличчя постраждалого немов оплавилися. Шкіра, яка мали би бути червоною, зробилася блідо-білою і нагадувала зморшкувату ганчірку. На шиї була купа пухирів, деякі розміром з перепелине яйце, кілька з них лопнуло і з них сочився слиз із кров’ю, від чого намокла подушка. У мерехтливому світлі його вигляд був жахливішим, ніж несподівана поява диявола у кошмарі.
Вона заплющила очі, відступивши на два кроки назад, коли дівчина знову їх розплющила то побачила батька, який стурбовано дивився на неї.
– Ти в порядку?
Нана кивнула, думаючи про слова Роланда «Тобі потрібно діяти з пораненими людьми так само, як ти дієш з маленькими тваринами». Вона ще раз підійшла до ліжка і простягла руки.
В її тілі виникло неймовірне відчуття, яке зібралося в долонях. Вона побачила, як з її рук стікає світло-зелена сяюча рідина, що крапала на поранене обличчя. Хоча для неї таке сяйво було звичним, інші його ігнорували. Потім рани почали змінюватися, ошпарена шкіра почала відпадати, а нова наростала зі швидкістю, помітною неозброєним оком.
Дихання пораненого поступово вирівнялося і, здалося, ніби він заснув.
Нана полегшено зітхнула, цього разу вона змогла впоратися краще, ніж минулого, так?
– Боже мій, то оце та цілюща сила, про яку говорив Його Високість? Я вперше її бачу, – вигукнув Тіґу Пайн. – Моя дорога дівчинко, ти така дивовижна!
– Це божественна сила, – сказав Браян зачудованим голосом. – Панночка Пайн також зцілила і мене, коли я був поранений, щиро вдячний за це.
Ах, от дурень. Нана закрила обличчя руками, хіба він не знав, що в цьому найбільше заслуги сестри Соловейка?
– Коли це сталося? – допитливо запитав Тіґу. – Чому я про це нічого не знаю?
– Кха… Її сила немає нічого спільного з богом, вона належить лише самій відьмі. – Роланд відсунув завісу та повернувся до кімнати, кашлянув і змінив тему: – Як постраждалий?
– Повністю зцілений, – схвильовано сказав Браян, – ніби й зовсім не постраждав! Ваша Високосте, з допомогою панночки Нани кожен має шанс пережити битву під час Місяців Демонів!
– Якщо не помруть на місці, кожен матиме шанс вижити. – Принц кивнув і показав Браяну розбудити пацієнта. – Тебе звуть Залізна Голова, так?
Чоловік на ім’я Залізна Голова сів і розгублено озирався:
– Я… мені це сниться?
– Ні, – сказав Роланд, – це не сон.
– Ви…! Я бачив вас на площі! – чоловік, немов нарешті прокинувся від сну, зіскочив з ліжка й опустився на коліна: – Ваша Королівська Високосте, ви врятували мене?
– Це панночка Пайн врятувала тебе. Вона відьма і має цілющу силу.
Серце Нани на мить завмерло. Чи можна говорити, що вона відьма так прямо? Звичайно, погляд чоловіка одразу ж змінився:
– Ві… відьма? Ваша Високосте, хіба вони не диявольські…
– Що за дурню ти кажеш! – Тіґу незадоволено вигукнув, випроставшись. – Моя донька не має нічого спільного з Дияволом. Вона врятувала тобі життя. Як думаєш, чи став би допомагати Диявол?
– Н-ні! Пробачте мою грубість, – Залізна Голова низько опустив голову. – Дякую, що врятували моє життя, панночко Пайн.
Нана раптом відчула незрозумілу незручність. Вона негайно хотіла покинути кімнату, але голос в її голові неодноразово повторював: будь сильною.
Після того, як Залізну Голову відіслали, Тіґу стурбовано запитав:
– Чи це справді добре, Ваша Високосте? Таким чином моя донька не зможе вести нормальне життя.
– Подумайте про хороший бік, пане Пайне, – втішливо сказав принц. – Ми повинні скористатися цією ситуацією, щоб зрушити ситуацію з мертвої точки. Завдяки цьому Нана зможе вільно жити в майбутньому. Інакше, коли вона стане старшою і її викриють, тоді, боюся, дівчині доведеться жити ізольовано від світу.
Вільно… жити? Нана не зовсім розуміла, що це означає, бо навіть зараз вона почувалася досить вільною. Але якщо вони зможуть досягти того, про що говорить Його Високість, старша сестричка Анна теж зможе спокійно виходити із замку, як і сама Нана. Можливо, вона навіть повернулася би до школи вчителя Карла, так?
Сайт, блог і телеграм канал.