– Що станеться, якщо демонічний звір вкусить людину? – спитав Роланд. – Чи відбудуться з неї такі ж зміни, як з демонічним звіром?
Він сподівався, що це не буде версією Resident Evil в іншому світі, бо з нинішнім рівнем технологій вони не зможуть витягти антигени вірусу.
– Звичайно, ні, – сказав Залізна Сокира зі збентеженим виглядом. – Якщо людину вкусили, то вона перетворюється на труп.
– А як щодо м’яса демонічних звірів, ми можемо його їсти?
Картер вигукнув:
– Ваша Високосте! Як можна їсти щось таке? Їх осквернило подихом пекла!
Роланд поглянув на Залізну Сокиру, той кивнув:
– Ваш головний лицар має рацію. Одного разу я відрізав м’ясо демонічного звіра, щоб нагодувати собак. У результаті пси загинули після того, як з’їли м’ясо.
– Справді? Як шкода, – Роланд зітхнув. У цю епоху мало джерел їжі. Якби демонічних звірів можна було їсти, то зима перетворилась би на місяці врожаю. Подумати лишень, тварини у лісі божеволіють і біжать до Прикордонного Міста, людям навіть мисливські знаряддя не знадобились би.
Закінчивши з патрулюванням міської стіни, він вирішив навідати Нану.
Роланд конфіскував найближчий до стіни будинок дворянина, щоб використати як лікарню біля поля бою. Зрозуміло, для інших це була звичайна лікарня. Про всяк випадок тут було багато охоронців, якщо не брати кількість охорони на міській стіні.
Коли власник дому повернувся до фортеці Довга Пісня, то забрав із собою все майно. Оскільки Прикордонне Місто це місце, яке були готові покинути у будь-який момент, то будинок був великий, але в ньому майже не було фресок, килимів і порцеляни. Якби це місце не було таким чистим, то будівля сприймалася б, як давно покинута.
Роланд зруйнував дерев’яні перегородки на першому поверсі, за винятком коридорів і передпокою, таким чином з’єднавши кімнати в одне ціле. Потім він помістив десять ліжок, зробивши таку собі просту лікарню. Тут не було ні медсестер, ні лікарів, і навіть ці десять ліжок навряд чи знадобилися: все-таки лікування Нани не вимагало постільного режиму, воно негайно приносило результати.
Протягом дня дівчина перебувала в режимі очікування на другому поверсі лікарні, Анна приходила до неї, коли мала вільний час. Тіґу Пайн і Браян відповідали за перший поверх, а біля входу стояли двоє охоронців, яким можна довіряти.
Але Роланд не очікував, що першим пацієнтом польового госпіталю буде не людина з ополчення, яка охороняла міську стіну, а працівник із шахти на горі Північний Схил.
**********
Цвях відчув, як у нього трясуться руки.
Він знову пришвидшив кроки. Почувши за собою крик Залізної Голови, йому навіть захотілося вміти літати.
Він подумав, що все це через його недбальство. Чорт забирай, як можна було забути вказівки пана лицаря?
Він знав, що не мав погоджуватись керувати цією великою машиною сам!
Оскільки велику чорну машину встановили біля входу шахти, робота шахтарів стала набагато легшою.
Одною з найважчих робіт було вивезення руди з шахти. Коли кошик наповнений рудою, потрібно три-чотири людини, щоб витягти його. Зазвичай двоє людей штовхали ззаду, а решта тягла спереду. Після багатьох років видобутку спочатку нерівна підлога тунелю згладилась рудним кошиком. Залізні накладки на дні кошика теж вимагали частої заміни.
Тиждень тому головний лицар велів Залізній Голові і його людям перемістити на гору багато дивних металевих деталей, а за кілька днів з них зібрали піч. Цвях не очікував, що ця річ зможе рухатись самостійно, якщо горітиме вогонь.
Пан лицар сказав, що це винахід Його Королівської Високості, а також, що ця річ називається паровою машиною.
До кошика прив’язували конопляну мотузку, розпалювали вогонь аж поки машина не почитала гудіти, рухаючи лебідку, щоб витягнути кошик із шахти.
Це неймовірно!
Пан лицар кілька разів це продемонстрував, а потім сказав Залізній Голові обрати людину, що буде відповідати за керування парової машини. Цвях довгий час почувався щасливим, коли його вибрали. Поки він залишався поряд з цією машиною, йому не потрібно спускатися в шахту чи тягати кошик з рудою. Останній обвал у шахті налякав Цвяха.
Він запам’ятав слова пана лицаря.
Це здавалося нескладним. Усю роботу виконувала машина, Цвяху всього лише потрібно підняти пофарбований у зелене важіль і натиснути на червоний. Пан лицар сказав, що зелений важіль пов’язаний із впускним клапаном, а червоний – з випускним, завдяки чому пара надходитиме в циліндр через трубу. Для того, щоб зупинити машину, коли кошик опиниться біля входу, потрібно зробити все навпаки: підняти червоний важіль і натиснути на зелений. Тоді пара виходитиме через трубку збоку котла. Після кожного циклу потрібно доливати воду – хоча Цвях не розумів, що таке клапан і циліндр, але обіцяв робити все крок за кроком.
Проте пан лицар підкреслив два моменти. По-перше, не можна порушувати порядок. При початку роботи він мав розпочинати з зеленого важеля, а потім натискати червоний, а закінчувати з червоного, а потім натискати на зелений. Якщо зробить помилку, то машина може зламатися. По-друге, очистити територію від шахтарів і голосно попереджати інших, що він робить, поки червоний важіль не буде повністю піднятий.
З першим Цвях впорався б навіть із заплющеними очима, а от з другим виникли проблеми.
Сьогодні у той час, коли машину зазвичай вимикали, поряд нікого не було. Він почувався дурнем, коли вигукував попередження до пустоти, тому замовк і потягнув червоний важіль. Той ішов трохи туго, тому Цвях довелося стиснути зуби і докласти зусиль, щоб підняти важіль.
Раптом у ту саму мить, коли він підняв важіль, перед котлом з’явився Залізна Голова. Цвях міг поклястися, що не бачив звідки вийшов шахтар, а через гуркіт машини, він не почув кроків. Білий пар вирвався з випускного отвору прямо в обличчя Залізної Голови!
Цвях завмер від жаху, побачивши, як Залізна Голова впав на землю і, обхопивши обличчя руками, почав кататися по підлозі. Його крик звучав так моторошно.
Незабаром інші шахтарі зібрались навколо, притисли його до землі, зупиняючи рух, і силоміць відтягли руки – вони побачили, що обличчя Залізної Голови немов оплавилося; сочилася кров, а очі перетворились на білі намистини. Всі, хто тут був, зрозуміли, що його не врятувати.
На очі Цвяха навернулись сльози. Залізна Голова завжди дбав про нього. Врахувавши молодий вік Цвяха, він доручав йому менше роботи, але не зменшував плату. Але ось цей нещасний випадок стався через його недбалість.
Охоплений горем і тривогою, Цвях раптом згадав слова пана лицаря. Якщо хтось із шахтарів випадково постраждає, пораненого можна доставити до міської стіни, де нещодавно відкрили лікарню.
Хоча Цвях розумів, що таку серйозну рану не можна вилікувати, а трави мало чим могли допомогти. Рана почала б гнити, а потім Залізну Голову охопила б лихоманка і він впав би у кому. Однак Цвях взяв чоловіка на спину і побіг до підніжжя гори, стиснувши зуби й ігноруючи здивування людей.
Якщо він нічого не зробить і просто спостерігатиме, як Залізна Голова отак помирає, то не зможе пробачити себе до кінця життя.
Сайт, блог і телеграм канал.