Розділ 11. Розлука. Частина 1
Одного ранку, можливо, через місяць після того, як я сказав Полу, що хочу почати працювати, до нашого дому надійшов адресований йому лист.
Ймовірно, це була відповідь, на яку я чекав. Я намагався зробити все можливе, щоб підготуватися до новин і не бути надто нетерплячим.
Він скаже мені після тренування? За обідом? Можливо, за вечерею?
Поки що я вирішив зосередитися на нашому тренуванні з мечем.
***
Але сталося так, що він вирішив згадати про це ще до закінчення нашого тренування.
– Гей, Руді.
– Так, батьку? Що таке?
Намагаючись зберігати спокій, я з нетерпінням чекав наступних слів Пола. Це буде моя перша робота… в обох життях. Я повинен приготуватися до цього.
Але замість того, щоб повідомити хороші новини, які я очікував, Пол пішов у дивному напрямку.
– Скажи мені от що. Що ти зробиш, якщо я скажу, що на деякий час тобі доведеться припинити зустрічатися з Сільфі?
– Що? Е, очевидно, що я буду проти…
– Так, правильно. І так було зрозуміло.
– До чого це?
– А, забудь. Немає сенсу говорити про це. Ти просто перевернеш все з ніг на голову, я впевнений.
У мить, коли слова зірвалися з вуст Пола, вираз його обличчя різко змінився. Очі раптом наповнилися жагою вбивства. Навіть такий любитель як я міг передчути, що буде далі.
– Щ…?!
– …!
Одним плавним, страхітливим рухом мій батько стрибнув уперед.
Смерть мчала прямо на мене, холодна і тиха.
Керуючись чистим інстинктом, я відповів усією доступною силою, одночасно використовуючи магію вогню і вітру, щоб створити між нами вибух. Коли мене вдарила хвиля гарячого повітря, я відскочив назад, дозволивши ударному імпульсу віднести мене далі.
Сталося так, що я не раз продумував цей сценарій у голові. У битві проти Пола у мене немає шансів, якщо я не дотримуватимуся певної дистанції від самого початку. Вибух завдав мені стільки ж болю, як і йому, але якщо я витримаю це, то матиму трохи простору для маневру.
Звичайно, тільки трохи.
Мій абсолютно неушкоджений батько продовжував бігти вперед, сильно нахиливши тіло до землі.
Чорт, навіть не зачепив!
Я не очікував нічого іншого, та все одно це жахає. Мені потрібно зробити наступний крок, і швидко.
Просто відступ не спрацює. Людина, яка рветься вперед, зажди буде швидшою.
Слідуючи за своїми судженнями, я викликав ударну хвилю прямо біля себе. Удар був настільки сильним, що я відлетів убік.
У цю ж мить я відчув, як щось прорізало повітря біля мого вуха, у мене захолола кров. Меч Пола розітнув місце, де ще мить тому була моя голова.
Що ж. Гадаю, це добре…
Я ухилився від першої атаки. Це вже велика справа. Він усе ще близько, але я зміг отримати трохи простору між нами. Я почав бачити певну можливість виграти бій.
Коли Пол розвернувся до мене, щоби продовжити атаку, я використав заклинання, яке перетворило землю перед ним на карстову лійку. Його нога потрапила прямо в пастку.
Він у мить переніс вагу всього тіла на іншу ногу і звільнився – майже не відчувши проблем.
Бляха! Мені потрібно зловити обидві його ноги за раз?!
Цього разу я перетворив землю навколо себе у густе водяне болото. Перш ніж я встиг зануритися в нього, я випустив невеликий струмінь води на землю перед собою, таким чином примусивши себе ковзати по поверхні у протилежному напрямку.
Коли я зрозумів, що рухаюся недостатньо швидко, було вже пізно.
Пол досягнув краю мого маленького болота і зробив один великий стрибок уперед. Сила його поштовху фактично залишила невеликий кратер у землі.
Чоловік збирався досягнути мене одним стрибком.
– А-а-а-а-а-а!
У сліпій паніці я змахнув мечем, намагаючись завадити йому. Це була огидна, недбала атака, зовсім не схожа на ті удари, що я вивчив.
Руків’я меча неприємно ковзало у руках, коли мій удар обережно відвели убік. Я міг сказати, що Пол використовував захист у стилі Бога Води… заради мого ж блага, але мені це не допомогло.
Як тільки мечник стиля Бога Води відбиває твій удар, він завжди починає контрудар. Я знав, що буде далі, але нічого не міг вдіяти.
На мить, яка тривала цілу вічність, клинок Пола прямував до мене, викривившись дугою.
Ну, я радий принаймні тому, що ми використовуємо дерев’яні мечі…
Короткий, різкий удар по шиї негайно мене вирубив.
***
Коли я прокинувся, то виявився всередині якоїсь коробки. Враховуючи всі коливання і потріскування, це, ймовірно, був якийсь транспортний засіб.
Я спробував сісти, проте виявив, що зовсім не можу рухатися. Поглянувши вниз, я зрозумів, що туго зв’язаний… досить великою кількістю мотузки.
Що за чортівня?
Я зміг повернути шию настільки, щоб роззирнутися навколо, і побачив, що разом зі мною тут була жінка. У неї темно-бронзова шкіра, вкрите шрамами мускулисте тіло, а мізерні шматочки шкіряного одягу не залишали простору для фантазій. Тверді риси її обличчя в поєднанні з пов’язкою на оці надавало жінці аури «крутого хлопця».
Доволі схоже на образ безстрашної воїтельки з якогось фантастичного шоу… особливо з цими великими фурі-вушками та хвостом, схожим на хвіст тигра.
Очевидно, відчувши мій погляд на собі, жінка опустила на мене погляд.
– Приємно познайомитися, – сказав я. – Мене звати Рудеус Ґрейрат. Вибачте мої манери, я зараз не маю змоги встати.
Випереджувальний вступ здався правильним кроком. Основне правило розмови – почати говорити першим. Як тільки ти перехопиш ініціативу, то зможеш контролювати подальший розвиток подій.
– Для сина Пола ти до дивного ввічливий.
– Я також і син своєї матері.
– А, так. Гадаю, у тобі також є дещо від Зеніт.
Видно, вона знає обох моїй батьків. Уже трохи легше.
– Звуть Ґіслейн. Від завтра ми з тобою познайомимося ближче, хлопче.
Від завтра? Що?
– Ем, ну, добре. Приємно познайомитися, Ґіслейн.
– Еге. Мені теж.
Тут я вирішив діяти і спалив мотузки навколо себе за допомогою магії вогню.
Тіло боліло, що жах. І не дивно, бо я спав у не надто зручному місці. Я випростав руки і ноги, насолоджуючись блаженним відчуттям звільнення. Звичайно, я провів більшу частину свого попереднього життя, сидячи в тісній кімнаті та рухаючи лише пальцями, але це не означало, що я хотів провести стільки часу, лежачи зв’язаним і безпорадним біля ніг якоїсь на вигляд садистської жінки старшого віку. Через деякий час стало би трохи незручно.
У передній і задній частині нашої маленької «коробки» були лавки, тому я сів навпроти Ґіслейн. Вікна ліворуч і праворуч відкривали вид на зовнішній світ; ніщо з того, що я бачив за вікном, не виглядало, хоч трохи знайомим.
Гаразд, це точно транспорт.
Він так сильно гойдався, що я трохи хвилювався, чи не почне мене нудити, я також міг почути стукіт з того напрямку, куди ми рухалися. Розумно припустити, що це карета.
Правильно. Саме так. Я їхав на кареті з якоюсь мускулистою жінкою з абсолютно незрозумілих для мене причин.
Гах! М-мене викрала якась розпусна важкоатлетка?! Невже вона вкрала наймилішого хлопчика на цих землях, щоб зробити його своїм рабом?
Будь ласка, змилуйтеся! Мені… мені дуже подобаються дівчата з мускулами, так… але я вже віддав своє серце Сільфі!
Хвилинку. Заждіть, заждіть. Погані думки.
За-за-заспокойся, дурню. У такі моменти чоловік повинен зберігати спокій! Подумки рахуй прості числа, поки не заспокоїшся! Згадай, що казав той священник. «Прості числа – це числа, які діляться лише на одиницю та самих себе… вони додають мені сили!»
Три. П’ять. Ем… одинадцять. Тринадцять…? Е-е… не пам’ятаю, блін!
Гаразд, лісом прості числа. Просто заспокойся, чуваче. Обдумай це спокійно. Тобі потрібно розібратися, що тут відбувається. Глибокий вдих. Глииииибокий вдих.
– Хууу… хааа…
Ось так, хлопче.
А тепер зберемо все до купи.
Спочатку Пол напав на мене без видимої причини і нокаутував. А коли я отямився, то опинився в кареті зі зв’язаними руками і ногами. Вірогідно, він нокаутував мене з певної причини, а потім кинув сюди.
Єдиною іншою особою у кареті є мускулиста жінка, яка сказала, що ми «познайомимося» із завтрашнього дня.
Якщо подумати… Пол також сказав дещо дивне прямо перед тим, як напав на мене.
Щось типу «Припини бачитися із Сільфі».
Або, можливо, «Сільфі надто хороша для такого, як ти».
Складно мислити нормально, коли справа стосується Сільфі. За короткий час я повністю зійшов з колії.
Блін. У всьому винен Пол…
А, ну, гадаю, я просто спитаю.
– Ем, пані?
– Ти можеш називати мене Ґіслейн.
– О, гаразд. У такому випадку можете називати мене Руру.
– Звичайно, Руру.
Так. Отже, ця жінка явно не розуміла жартів, коли чула їх.
– Пані Ґіслейн, мій батько пояснив вам, що відбувається?
– Просто Ґіслейн, малий. Не потрібно жодних пані.
Поки говорила, Ґіслейн потягнулася до куртки, щоб дістати листа і передати його мені. Адресат не був вказаний.
– Це тобі від Пола. Прочитай вголос, добре? Я не дуже вмію з цими штуками.
– Добре.
Розгорнувши неохайно складений аркуш паперу, я почав читати.
– Моєму дорогу сину Рудеусу. Якщо ти читаєш цей лист, це означає, що мене вже немає на цьому світі.
– Що-о-о?! – викрикнула Ґіслейн, схопившись на ноги.
Добре, що у цієї карети висока стеля.
– Будь ласка, сідайте, Ґіслейн. Це ще не все.
– Гм. Правда… – Ось так вона знову сіла.
– Вибачай, просто жартую! Завжди хотів спробувати це на комусь.
– Що ж, нехай. Я вирубив тебе, зв’язав і кинув у карету, як бандит, що викрадає принцесу. Гадаю, тобі цікаво, що в біса відбувається? В ідеалі, купа мускул поряд з тобою все б пояснила… але, на жаль, якийсь час тому її мозок мутував у додатковий м’яз, тож я не думаю, що це спрацює.
– Це що таке?! – вигукнула Ґіслейн, знову схопившись на ноги.
– Будь ласка, сідайте, Ґіслейн. Далі тільки компліменти.
– Гм. Так.
Вона знову сіла.
Добре, продовжуємо.
– Ця жінка – король меча. Коли справа доходить до зброї, ти не знайдеш кращого вчителя по цей бік Святилища меча. Повір своєму старому: вона справді до біса хороша. Я ніколи не брав над нею верх… за винятком ліжка.
Тату. Будь ласка. Ти не міг пропустити останню частину?
Однак Ґіслейн не виглядала незадоволеною. Очевидно, він користувався популярністю серед дам.
Хай там що… виходило, що я подорожую з до біса хорошим бійцем.
– Тепер перейдімо до твоєї роботи. Ти будеш навчати юну леді в Роа, найбільшому місті регіону Фіттоа. Навчи її читати, писати, розв’язувати задачі та основам магії, добре? Ця дівчина балувана, жорстока нахаба, яку поперли зі школи, і вона вже вигнала багатьох інших репетиторів. Але я вірю в тебе, малий! Упевнений, ти зможеш якось з цим впоратися.
Ого. Дуже корисно, Поле.
– Е… в-ви не виглядаєте балуваною, Ґіслейн…
– Я не та юна леді, про яку йдеться.
– Так. Звісно.
Гаразд, продовжимо.
– Та груда м’язів з тобою працює в сім’ї юної леді як охоронець та інструктор з фехтування. В обмін на тренування з мечем разом з нею, вона хоче, щоб ти і її навчив читати, писати і розв’язувати задачі. Знаю, це смішно, прохання від жінки з м’язом замість мозку, але постарайся не сміятися уголос. Вона, мабуть, серйозна.
– Ах він…
Більше розділів тут і тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.