Розділ 9. Термінова сімейна нарада. Частина 1
Зеніт дізналася, що вагітна. У мене буде братик або сестричка. Наша сім’я зростала. О, Руді, ти щасливчик!
Вже кілька років Зеніт переживала через свою нездатність зачати ще одну дитину. Я чув, як вона час від часу бурмотіла і зітхала про те, що, можливо, більше не може мати дітей, але близько місяця тому відбулися зміни у її харчових уподобаннях, також з’явилася нудота, блювання та загальне відчуття втоми – іншими словами, симптоми класичної ранкової нудоти у вагітних. Відчуття були знайомими, а візит до лікаря підтвердив, що її самодіагностика виявилася правильною.
Сім’я Ґрейратів була у захваті від цієї новини. Як ми назвемо дитину, якщо це хлопчик? Як ми назвемо її, якщо це дівчинка? У нас ще є кімнати, так? О, ми можемо використати старий одяг Руді та інші його речі. Темам для обговорення не було кінця.
Це був день кипучої радості і незлічених усмішок. Чесно, я був дуже щасливий, сподіваючись, що в мене з’явиться маленька сестричка. Молодший брат може зламати всі мої дорогоцінні речі (бейсбольною битою).
Проблеми виникли місяцем пізніше.
***
Наша покоївка Лілія теж виявила, що вагітна.
– Мені шкода, – прозаїчно оголосила вона нам, коли ми сиділи за столом, – я вагітна.
У цю мить сім’я Ґрейрат завмерла. Хто батько? Але зважаючи на обставини, ніхто не наважився запитати.
Кожен мав певне уявлення про ситуацію. Лілія наша покоївка. Вона відправляла майже всю свою зарплату родині. На відміну від Пола, який часто навідувався до міста, щоб допомогти з розв’язанням проблем, чи Зеніт, яка час від часу допомагала у місцевій клініці, Лілія майже ніколи не виходила з дому, окрім випадків, коли це пов’язано з роботою, і ніхто не чув пліток про розвиток особливо близьких стосунків з кимось. Можливо, це був короткий роман?
Однак я знав правду.
Відтоді, як Зеніт завагітніла, Пол був змушений обходитися без сексу. І він прокрадався до кімнати Лілії серед ночі. Якби я справді був дитиною, то подумав би, що вони просто грають у карти чи щось таке.
На жаль, я дуже добре знав, що насправді відбувається. Вони не грали в «Олд Мейд»; там була гра, і до неї була залучена покоївка, але це був не просто раунд гри у карти.
І все ж я б хотів, щоб вони були обережнішими. Про що, ймовірно, ці двоє теж подумали.
Привіт, хлопці і дівчата! Фраза дня «Ти зможеш!» Сьогодні ми дізнаємося все про важливість контрацепції!
Частина мене хотіла сказати це Полу з абсолютно байдужим обличчям, але я не впевнений, чи взагалі існувало у цьому світі поняття контрацепції. І, очевидно, я не хотів розбити сім’ю на частини, розказавши про це. Крім того, якби я зачепив покоївку, то впевнений, що вона ніколи мені не пробачить.
Однак у цей момент Зеніт кинула погляд прямо на Пола, на її обличчі з’явився вираз приголомшливого припущення.
Досить очевидно, що наші погляди зупинилися на Полові всі як один, тиснучи на нього.
– Е, вибачте, – бовкнув він. – Ця дитина, е… мабуть, моя.
Боже мій. Справді? Що ж, ні, гадаю, я повинен похвалити цього чоловіка за чесність. Припускаю, що, оскільки він постійно говорив мені «будь чесним», «будь справжнім чоловіком», «обов’язково захищай жінок» і «ніколи не піддавай сумніву своє почуття гідності» й інші подібні високочолі речі день і ніч, найменше, що він може зробити, це дотримуватися того, що проповідує.
Що ж, нехай. Я не міг сказати, що ненавиджу його за це.
У всякому разі, це справді був найгірший сценарій. Це почуття зміцнилося, коли я дивився, як Зеніт піднімається у повний зріст, її обличчя почервоніло, а рука здійнялася вгору.
І тому було скликано термінову сімейну нараду за участю Лілії.
***
Це Зеніт першою порушила мовчання. Вона мала владу на цій нараді.
– Отже, що ми будемо робити?
З того, що я бачив, Зеніт була такою ж спокійною, як завжди; замість того, щоб впасти в істерику через те, що чоловік їй зрадив, вона задовольнилась одним ляпасом. На щоці Пола розповзлася червона пляма, схожа на кленовий лист.
– Після того, як я допоможу з родами господині, – сказала Лілія, – гадаю, я піду з вашого дому.
Вона також здавалася досить спокійною. Може, це звичне явище у цьому світі?
Пол забився у куток. Так багато батьківської гідності.
– А що з дитиною? – запитала Зеніт.
– Гадаю, що народжу тут, у Фіттоа, а потім виховуватиму дитину в рідному місті, – відповіла Лілія.
– Ти родом з півдня, так?
– Саме так.
– Ти будеш фізично виснажена після пологів, – сказала Зеніт. – І не будеш у стані підхожого для здійснення такої довгої подорожі.
– Можливо, так, але мені більше ніде зупинитися.
Регіон Фіттоа лежить у північно-східній частині королівства Асура. Наскільки я розумів, щоб дістатися до місця, що в цьому контексті зазначено як «південь», знадобиться близько місяця і це вимагає численних змін диліжансів. Та все ж місяць стосувався ситуації, коли мандрівка йде безпечними землями при хорошій погоді, а сама поїздка у диліжансі не буде надто важкою.
Однак це стосувалося типового мандрівника. Грошей у Лілії не було. Вона не зможе дозволити собі їхати диліжансами і піде пішки. Навіть якби Ґрейрати оплатили її дорожні витрати, це не зробило б подорож менш ризикованою. Вона буде жінкою, яке нещодавно народила і їде сама. Якби я був поганцем і помітив її, що б я зробив?
Я б на неї напав. Вона буде очевидною легкою жертвою, яка буквально благає, щоб її атакували. Взяти дитину в заручники, збивати матір з пантелику порожніми обіцянками. Тим часом забрати всі її гроші і майно. Як я розумів, у цьому світі існувало рабство, тож зрештою я продав би обох – і матір, і дитину – і на цьому було все.
Навіть якщо люди казали, що королівство Асура населене найбезпечнішою нацією на світі, це не означало, що вона повністю позбавлена злочинців. Б’юся об заклад, що ймовірність нападу все ще висока.
І, як сказала Зеніт, існував також фізичний аспект, який слід враховувати. Навіть якщо у Лілії вистачить витривалості, то як щодо дитини? Чи може немовля витримати таку місячну подорож? Мабуть, ні.
Звісно, якщо Лілія не переживе цю подорож, то і дитина теж. Навіть якби вона просто захворіла, якщо у неї не буде грошей на лікаря, то їй кінець. У моїй голові раптом з’явилася картинка, де Лілія мертвою лежить посеред хуртовини з немовлям на руках. Я, наприклад, не хотів, щоб її спіткала така доля.
– Люба, – почав Пол, – звичайно, вона може за…
– Стули пельку! – різко сказала Зеніт, обриваючи його слова. Він зіщулився, як насварена дитина. Це точно той самий випадок, коли у нього не було права говорити. Пол нічим не міг тут зарадити.
Зеніт гризла нігті з приголомшеним виразом обличчя. Вона очевидно також перебувала у конфлікті з собою. Вона не хотіла, щоб Лілія страждала, навпаки, вони були досить хорошими подругами. Зважаючи на те, що ці двоє провели останні шість років разом керуючи цим домогосподарством, мабуть, буде справедливим сказати, що вони були найкращими подругами.
Ну, за винятком тієї частини, що тепер Лілія виношувала дитину Пола.
Якби Лілія завагітніла за будь-яких інших обставин, Зеніт, беззаперечно, прихистила її і дозволила – ні, вона б наполягала, щоб Лілія виховувала дитину в нашому домі.
З розмови я припустив, що аборт у цьому світі процедура, до якої нелегко отримати доступ.
Здавалося, Зеніт боролося з двома протилежними емоціями: прихильністю до Лілії і почуттям зради. Враховуючи обставини, я вважав, що Зеніт неймовірна людина, бо вона змогла відкинути свої емоції щодо останнього. Якби я був на її місці, то піддався б ревнощам.
Той факт, що Зеніт могла зберігати спокій, здавалося, пов’язаний зі ставленням самої Лілії; вона не намагалася виправдатися і взяла на себе повну відповідальність за зраду сім’ї, якій так довго служила.
Однак якби запитали мене, відповідальність тут мав би взяти на себе Пол. Дивно покладати провину лише на Лілію. Дуже, дуже дивно.
Я не міг допустити, щоб ми розлучилися на таких дивних умовах.
Я вирішив, що допоможу Лілії.
Я був у боргу перед нею. Ми мало що робили разом, і вона майже ніколи не розмовляла зі мною, але завжди була поруч, допомагаючи. Вона клала для мене рушник, щоб я витирав піт, коли тренуюсь з мечем; вона готувала для мене ванну, коли я потрапляв під дощ; вона приносила мені ковдри холодними ночами; вона наводила лад на полицях, коли я повертав книгу не на те місце.
Але головне, важливіше понад усе інше…
Вона знала про мої дорогоцінні трусики і мовчала про це.
Так, Лілія знала про них. Це сталося тоді, коли я ще вважав Сільфі хлопчиком. Йшов дощ, тож я сидів у своїй кімнаті, читаючи і переглядаючи ботанічну енциклопедію, коли зайшла Лілія і почала прибирати. Я був настільки захоплений читанням, що не помітив, як прибирання привело її близько до мого таємного сховку на полиці. Коли я це зрозумів, було надто пізно – Лілія вже тримала мої дорогоцінні трусики в руках.
Я був таким дурним. Майже двадцять років я був цілковитим самітником, залишаючи свої речі розкиданими навколо, не турбуючись про те, що хтось на них наткнеться. У мене навіть була тека з порно прямо на робочому столі комп’ютера. Можливо, моє вміння ховати речі через це заржавіло, але я не очікував, що їх знайдуть так легко. Насправді я також зробив досить пристойну роботу, щоб приховати трусики! Це суперсила, яку мають покоївки?
Глибоко всередині я відчув, як щось почало розсипатися, і навіть міг відчувати, як кров відливає від моєї голови.
Почалося розпитування.
Лілія запитала:
– Що це?
Я відповів:
– Еге, що це таке? Ахахахахаха.
Лілія сказала:
– Вони пахнуть.
Я відповів:
– Т-так, думаю, це, можливо, кунжутова олія чи, мабуть, щось подібне, так?
Лілія запитала:
– Чиї вони?
Я відповів:
– Вибач… вони належать Роксі.
Лілія запитала:
– Чи не треба їх випрати?
Я відповів:
– О, ні, не треба!
Лілія без слів повернула мої дорогоцінні трусики у їхню священну схованку. Потім, поки я тремтів від страху, вона вийшла з кімнати.
Того вечора я підготувався до неминучої сімейної наради, але її так і не відбулося. Я провів довгу ніч, здригаючись від страху на своєму ліжку, але навіть коли настав ранок, нічого не сталося. Вона нікому не сказала.
Я завинив їй оплату цього боргу.
– Мамо? – покликав я, дотримуючись якомога дитячого тону. – Чому всі поводяться так похмуро, коли в мене буде двоє молодших братів чи сестер одразу?
Мені хотілося справити наївне враження: агов, якщо Лілія вагітна, значить, наша сім’я стане ще більшою! Ураа! Чому всі такі засмучені цим?
– Тому що твій батько і Лілія зробили те, чого не повинні були, – зітхнувши, сказала Зеніт, до цих слів домішувалася невимірна лють. Але вона була спрямована не на Лілію, Зеніт добре знала, хто тут несе основну провину.
– О, розумію, – сказав я. – Але хіба Лілії дозволено іти проти бажань батька?
– Що ти маєш на увазі? – спитала Зеніт.
Для Пола настав час пожинати те, що він посіяв.
– Ну, я знаю, що батько має певний вплив на неї.
– Що? Це правда? – сказала Зеніт, здивовано поглянувши на Лілію.
У Лілії, як завжди, було кам’яне обличчя, хоча вона здивовано звела брову, ніби мої слова поцілили в яблучко. Я скористався цим.
– Нещодавно я встав серед ночі, щоб піти в туалет, і коли проходив повз кімнату Лілії, почув, як батько сказав щось на зразок… «розсунь ноги!»
– Га?! – вигукнув Пол. – Прокляття, Руді, що в біса…
– Стулися! – гаркнула Зеніт, повернувши його під контроль. – Ліліє, це правда?
Погляд Лілії блукав.
– Е, ну, цей, насправді… – Вона підігрує?
– О, ясно, – відповіла Зеніт, здається, вона прийшла до розуміння ситуації. – Ти не можеш змусити себе сказати це вголос.
Очі Пола кліпали знову і знову, його рот неодноразово відкривався і закривався, як у золотої рибки, не вимовляючи жодного слова.
Ідеально. Час покінчити з цим.
– Мамо, не думаю, що Лілія винна.
– Гадаю, ні.
– Думаю, що це провина батька.
– Я теж так думаю.
– Це неправильно, що Лілія опинилася у такому важкому становищі через щось, у чому винен батько.
– Ммм. Певно, що так.
Відповіді матері були більш стриманими, ніж я сподівався. Мені потрібно підштовхнути ще трохи.
– Мені весело гратися з Сільфі кожного дня, тому я думаю, що буде дуже добре, якщо у мого молодшого братика або сестрички буде хтось такого ж віку, з ким можна дружити!
– Я… гадаю, так.
– І, крім того, мамо, вони обоє будуть моїми молодшими братиками чи сестричками!
– Добре, Руді. Я зрозуміла. Ти виграв, – Зеніт важко зітхнула.
Боже, мамо, ти змусила мене хвилюватися.
– Ліліє, я наполягаю, щоб ти залишилася з нами, – ухвалила Зеніт. – У цю мить ти – сім’я! Я не дозволю тобі зробити щось настільки дурне, як піти кудись!
І, здавалося, це стало останнім словом у цій справі. Очі Пола розширилися; Лілія піднесла руку до рота, стримуючи сльози.
Що ж, добре. Ця проблема обговорена і вирішена.
Сайт, блог і телеграм канал.