Спочатку був лише один тунель, отже вибір був легким. Але невдовзі з’явилися нові розвитки, і я швидко зрозумів, що це лабіринт ходів, де легко заблукати. Треба пам'ятати, що в центноті не тільки Земля, але і у мене є ліміт о пів на шість годин на цю проблему, а те, чим я займаюся зараз, навіть не саме випробування. Це, швидше, підготовка.
Проходячи через тунелі, я використовував здатність Схованості. Спочатку було важко зрозуміти, чи дає це якийсь ефект. Може, я просто не зустрічав монстрів а може, проходив повз них, навіть не помічаючи. Я сподівався, що система дасть якесь повідомлення про успіх або невдачу прихованості, але розумів що на це не можна.
Через кілька хвилин я зрозумів, що не чую звуку власних кроків, та й хода змінилася. Зазвичай я б і не помітив такого, але я йшов перекатуючи стопу, щоб зменшити вагу, і це стало для мене відкриттям. Вивчення здібностей і навичок має бути природним, органічним процесом. Хоч би як все це виглядало на гру, це закладає мою основу. У мене може бути уміння прихованості, але щоб використовувати його в повну силу, потрібно розуміти його з самих азів. Як би не було круто отримати здатність, яку ти миттєво розумієш і використовуєш на повну, це ... Мені здавалося, що так.
Хоч би як дивно це звучало, це допомогло вгамувати шалене серце. У той час як я шукав монстрів для бійок, мій розум і слух неймовірно обгострилися, і я досліджував все, що міг розгледіти в тьмяному світлі. Чим далі я просувався, тим більше переконувався, що таємничість дійсно працює.
З цією думкою я дістався тупика в одному з тунелів. Він розширювався в маленьку овальну кімнату. Там мене чекала ще одна іглоплинна лисиця. Здавалося, що моє існування було єдиним наміром для мене стати на цьому місці в очікуванні нападу.
Можна було б почати роздумувати про природу підземних і підземних монстрів. Вони справжні живі істоти чи просто магічні конструкти? Перед очима минув образ мене самого, білки в колесі. Я мало не фирснув вголос, порушуючи маскування... але не можна було дозволяти розуму ганятися за кожною думкою, як білка за горіхом. Іноді я такий придурок. Зосередься, Сайласе!
Я приготував палицю і крокнув вперед. Поток у камері був заввишки футів дванадцять, ширина - близько 20 метрів, а глибина - десять. Для одної лисиці місця було багато, тому я оглянувся в пошуках інших ворогів. Я не виявив нічого, тому зосередився на самотній лисиці.
**Іглоблинна лисиця піддалася дії Безободійної прелесті. Вона більше не сприймає вас як загрозу.*
Личая стихло. Ось це зручно. Не знаю, скільки це триватиме або ... стоп... Це ідеальна можливість перевірити закляття. Я дивився на монстра, який хотів мене з'їсти в чужому світі з таймером мого виживання і з набагато більшим відкритом виживання мого світу... Ну, принаймні зараз він просто хотів на мене дивитися.
Незважаючи на все це, я не міг стримати усмішки. Я збирався активувати бісове магічне закляття. Не вистачало тільки, щоб звідкись вийшов великий волосатий дітлахів і сказав: « Сайласе, ти чарівник...» Ага, саме такі думки пояснюють мені, чому у мене ніколи не було постійної дівчини, але це не применшило мого захоплення.
Лекторація.
Нічого собі, активувати закляття виявилося так само просто, як сказати слово. Я відчув, як мана тече крізь мене бурля в районі діафрангми. Відчуття було подібне до тих, що пурхають метелики, які кружляють і в’ються як порох. У наступну мить я перестав відчувати землю під ногами і поплив вгору, подштовхований відчуттям тисяч крил. Я перемістився так, щоб лежати в повітрі горизонтально. Потім він рушив до кімнати, а потім піднявся трохи вище.
Рух був легким і інстинктивним, хоча й не мав блискавиці чи манівниць, як політ супергероїв. Однак моя швидкість бігу, ймовірно, зросла і це підвищило швидкість польоту за допомогою цього закляття.
Нам потрібні були подальші експерименти. Я прибрав палицю до сховища і змінив своє становище, замість того щоб лежати. Що б я не робив, нижня частина мого тіла ніяк не піднімалася вище шести футів від землі. Якщо б я був заввишки за шість футів, то це знадобилось би, якби поступ стояв у дванадцять футах наді мною. Після цього я так і не занепокоївся, що в мене з’явилася лисиця. Вона була трохи більшою за ту, з якою я бився раніше і не виглядала голодною.
Коли я підійшов до неї, то це спрацювало.
** Іглоспинська лисиця (Обічна) Рівень: 4*
**Угроза: померла ***
**Статус: Умиротворена*
Отже, ось яка дія діє на монстрів мій ефект? Замиряє... Схоже на корисну річ, нехай і не героїчну. Тепер треба було зрозуміти, як найкраще використати це. Твар була на два рівні вища за мене, але все ще оцінювала як помірна загроза.
Трохи поекспериментувавши, я зрозумів, що хоча левитація не піднімає найпівденнішої частини тіла вище шести футів, горизонтальний рух відбувається набагато повільніше моєї звичайної швидкості. Але було дуже швидко зменшуватися. Як гравітація була рада знову контролювати мене.
Отже, я збирався перевірити це примирення в справі. Я знову дістав палицю з простору сховища, куди забрав її під час тестування Левитації. І перевірив, наскільки пасивна лисиця, ширяючи прямо над її головою. Вона дивилася на мене, звісивши язик і здавалося, що вона була простою зацікавленістю.
І останнє питання: яку силу я зможу докласти, не стоячи на землі? Лекторація створювала опір, коли я зробив кілька пробних помахів палицею в повітрі, намагаючись не наближатися до лисиці.
Спочатку мотало і качало не менше, ніж палиця. Але, потренувавши, я виявив, що невелике розумове зусилля утримує мене стабільно, якщо уявляти, ніби це пурхне відчуття в діафрагмі застигло на місці. Я міг прикласти - якщо не всю свою силу, то майже все, залишаючись в левітації. Я знову і знов прокручував план в голові. Або це буде те, що тато називав « пострілом по рибі в бочці», і я отримаю найпростіший спосіб прокачки у світі або мене чекає велика та болюча несподіванка.
Я приготувався використовувати здатність Укриття в разі необхідності і зітхнув - вистачить тягнути, пора атакувати. Пам'ятайте, що це не нешкідлива лисиця, це підземний монстр, і якби не моя пасивна здатність, вона б з радістю вбила мене та зжерла.
Я впав так різко і швидко, як тільки міг, з усієї сили обвалив палицю прямо на голову творця. Зріс рухливість підвищила точність. Додаткова сила трохи збільшила м’язи рук, але функціональність зросла скачкоподібно. Не те щоб мені не було цікаво подивитися в дзеркало, що змінилося.
Кінець моєї палиці стягнувся з метою і проламав череп лисиць. Я відчув удар, коли дерево і кістка змагалися, що міцніше. І тут же появилось повідомлення про те, щоб лисиця більше не втішилася. Монстр встромив його, а удар припечатав до землі.
https://literna.net/uk/books/308-laskavo-prosimo-do-multivelnoi