Інтермедія S031. Життя
Я впевнений, що до кінця свого життя я не зможу забути, як вперше вбив монстра.
У мене були також здібності та фізичні показники, мало того, якщо я вбиваю монстрів, то мій рівень зростає. Коли я жив у світі, де все так схоже на гру, то не сприймав усе серйозно. Зрозумів я, що це далеко не так, після того як Натсуме спробував мене вбити. А усвідомив це, коли я сам вибрав чуже життя.
Це сталося через якийсь час після того, як я пішов в Академію. Як практиці по знищенні монстрів, мене вперше в моєму житті виставили проти монстра. Оскільки цей монстр використовувався для навчання новачків, він був надзвичайно слабким. Настільки слабким, що дорослий чоловік, який ніколи не бився, спокійно міг би відбитися від нього, він був схожий навіть не на монстра, а на якусь дрібну тварину. Але монстр все одно залишається чудовиськом. Монстри це такі істоти, головна мета в житті яких - вбивати людей, тому хоч монстр і був слабким, але залишити його живими було ніяк не можна. Неважливо, наскільки монстр слабкий, це не робить його менш небезпечним. Хоч доросла людина може відбитися від такого монстра, ці ж слова означають, що для дитини цей монстр небезпечний. Крім того, навіть доросла людина може бути пораненою під час нападу цього монстра і померти від ран. Навіть від таких слабких монстрів щороку гинуть люди, нехай і небагато. Крім того, щоб дати учням досвід битви з монстром, потрібно вбити цього монстра. Ось тільки...
Монстр атакував мене, бажаючи вбити. Він був живим створінням. Це разюче відрізнялося від того, що було в іграх. Замість боротися з монстром, я раптом зрозумів, що не маю нічого спільного із програмою. Питання було не в моїх фізичних показниках. Оскільки вони були вищими від усіх моїх однокласників, я міг легко перемогти слабкого монстра. Але це не зупиняло мене. Мені важко підібрати слова, щоб описати відчуття. Просто, коли я встав навпроти монстра, він виявився набагато реальнішим, ніж я цього очікував, і я злякався.
Так, я злякався. Монстр наближався до мене, і він спробує вбити мене якщо я не прикінчу його першим. У результаті, я так і не зміг вбити монстра в свій перший раз, Я тільки ухилявся від його атаки. А потім, член моєї команди, Палтон, не зміг більше терпіти цього і прикінчив монстра. Легко, наче, так і треба було.
- Чому...
Запитав я у Палтона. Навіть я сам не розумів, яку відповідь хочу отримати. Я просто запитав, щоб якось розібратися в цьому.
- Ой, вибачте мене. Мені здалося, що у Вас виникли проблеми, тому я і втрутився.
Палтон відповів на моє запитання, подумавши, що я розлютився на нього за те, щоб він забрав мою здобич у мене.
- Вибачте мою зухвалість. Звичайно ж, пан Шуріен не міг мати жодних труднощів з таким слабким монстром. Я зрозумів! Ви просто хотіли краще вивчити, як рухається монстр! Замість того, щоб забрати і прикінчити його, Ви вирішили, що навіть на такому слабкому монстрі можна чогось навчитися. Хто б міг подумати.
Ні. Все було зовсім не так. Я поставив своє питання зовсім не з цієї причини, і монстра я не вбивав взагалі не через цю причину. Але я розумію, чому це непорозуміння виникло. Просто цей світ дуже відрізняється від Японії.
У цьому світі, забрати життя - це нормально. Життя тут нічого не варте. Якщо звичайно це життя монстра. Те саме можна сказати і про демонів, оскільки вони є ворогами всіх людей. Навіть серед людей, різати один одного, вважається цілком в порядку речей. Люди у цьому світі, відбирають життя одне в одного з такою легкістю. Вони вбивають так, ніби це їхня робота. Навіть Палтон не відчуває нічого поганого в тому, щоб вбити монстра.
Я не святий. В попередньому житті, в Японії, я поїдав м'ясо вбитих тварин і комах убивав. Я не вважаю, що життя будь-якої живої істоти таке ж важливе, людина це, комаха чи ще хтось. Я також розумію, що оскільки монстри нападають на людей, то їх вбивають, щоб не бути самими вбитими. Але я ніяк не можу прийняти того, що монстрів можна вбивати так само легко і вільно, як будь-яких комах.
Тим не менш, в цей день, я все-таки, своїми власними руками вбив свого першого монстра. Мені було надто страшно, боюся втратити повагу Палтона. І, крім того, я згадав про той час, коли Натсум напав на мене, і я думав, що я помру. Щоб наступного разу заспокоїти себе в такий момент, я мусив забрати життя монстра, щоб підвищити свій рівень. Заради своєї власної безпеки я забрав чуже життя.
Я ніколи цього не забуду. Не забуду, як мій меч прорубав тіло, коли мій меча повалив кості. Запах крові витає в повітрі. Визг вмираючого створіння. І той момент, коли життя покинула його очі. Те, що відбувалося на моїх очах, це зовсім не те, як було на екрані комп'ютера - це була справжня смерть.
Навіть в Японії, небезпечних тварин вбивають. Крім того, щоб з’їсти м’ясо в магазині, потрібно вбити свиню чи корову. Щоб люди могли жити далі, треба вбивати. Нехай і не своїми руками, але заради нашого існування відбирається незліченна кількість життів. От тільки, я ніколи не розумів, наскільки ж це складно, забрати чиєсь життя самому. І ось тоді я зрозумів, що якщо так важко забрати життя монстра, то наскільки ж важче було б відібрати людське життя?
Це було страшно. Просто сама думка про це лякала мене.
Як Натсум зміг вирішити це питання? Якщо він відчував те ж саме, що і я, тоді йому не вдалося б думати про цей світ, як про якусь гру. Нехай у цьому світі є ігрові елементи, але це зовсім не гра. Нехай ти не сприймаєш все це серйозно, але люди тут вмирають по-справжньому. Просто люди тут не звертають на це уваги.
Я розумію, що в цьому світі безупинних війн і боїв ліпше жити й померти легше. Щоб жити, люди вбивають монстрів і демонів. І я не можу змусити їх не робити цього. Адже і я сам, так само вбив монстра заради себе. І цей гріх буде на моїй душі, до кінця мого життя. Я розумію, чому люди намагаються не зосереджуватися на важливості інших людей, тому їм легше жити. От тільки, я так не можу, Я не зможу сказати собі, що вбивство було "Невибідним". Я знаю Героя, який до самого кінця дотримувався своїх ідеалів, нехай він і не зміг змінити світ.
- Нехай це тільки мрія. Нехай наді мною сміються і вважають, що цього неможливо досягти. Але все одно, я не відкинуся зі своєї мети. Моя мета - це світ, де всі могли б жити в мирі і бути щасливими. Я буду прагнути цього ідеалу. До тих пір, поки не помру.
Так говорив Джуліус, продовжуючи битися. Битви заради миру. Він страждав від цього, але не давав іншим бачити, як це ранить його. Коли я побачив його зусилля, то хотів відповідати ідеалам Джуліуса. Я боявся битися. Я боявся забирати життя. Я боявся, що помру. Я не той Герой, яким був Джуліус, який міг боротися заради своєї мети. Навіть моя мета в житті, це просто бажання продовжити справу Джуліуса. Який з мене Герой.
Але можливо саме через те, що я такий, я можу досягти хоч чогось. Можливо, саме через те, що я з самого початку зрозумів цінність кожного життя. Можливо, через це я зможу прищепити моральність у світі Японії. Можливо, я зможу зменшити кількість болю і страждань, навіть якщо не можу позбутися їх. Навіть такий неправильний Герой як я, зможе зробити хоч щось корисне. Я хочу зробити все, що зможу. Так, так я думав до того, як Королівство було атаковано Натсуме, а потім я був змушений просто реагувати на те, що відбувається.
І потім, наче для того, щоб посміятися над ідеалами Джуліуса і моїх, мене проінформували про справжню природу цього світу. Це вибило мене з себе. Я розумію, що мої слова були подобані неправильно, судячи з виразу обличчя Кіойя. Його обличчя свідчить про те, що він страждає через похилий біль. За його виразом обличчя видно, що він убив Натсума не через те, щоб йому цього просто захотілося і мене це не може не тішити. Тим не менш, це не означає, що ті емоції, які бурлять у мене в грудях, так просто взяти під контроль, я продовжую дивитися в обличчя Кіойя.
- Вибач. Я перегнув палицю.
Я не знаю, скільки часу ми стояли так, навпроти один одного, але я все-таки зумів взяти свої емоції під контроль настільки, щоб вибачитися перед Кіойя. Оскільки він зрозумів, що нерозумно критикувати його тут і тепер.
- Ні. Вибачення не потрібно. Ты прав, Шун.
Слабо хитнувши головою, сказав Кіойя.
- Заздрю я тобі Шун, тому що ти здатний робити те, що правильно.
Я не можу повірити, що ця людина вбила Натсума. Здається, для Кіойя це так само виявилося великим стресом. Щоправда, момент слабкості у нього продовжився буквально мить, він закрив очі, а коли відкрив їх знову, то в його очах знову сяяла негнучка впевненість.
- Ты прав, Шун. Але я не планую змінювати свій шлях. Я не шкодую, що зробив все саме так.
Переді мною стояв чоловік, який ні за що не відступить від своєї позиції. Звичайно, я не можу похвалитися такою ж впевненістю у своїх діях.