Кров 34. Це не війна, а тероризм.
Після кількох днів, протягом яких ми займалися масовими вбивствами, подорож нарешті закінчилася. Я так устала. Все що мені хочеться, це впасти і заснути. За весь цей час, я і на секунду очей зомкнути не змогла.
Мене зірвали з місця, абсолютно без жодних пояснень, весь час ми займалися нападами на якусь організацію, яка розташована незрозуміло де і не зрозуміло навіщо. З іншого боку, а хто тоді я, який охоче вбиває тих людей, на кого вкажуть пальцем без жодних пояснень? Десь в середині шляху я дізналася, що це організація належить ельфам і їхнім союзникам, після чого у мене хоча б з'явився стимул для роботи.
Проте, хоча мені не давалися пояснення про те, навіщо ми це все робимо, але на місці я отримувала чіткі інструкції щодо того, що робити, а чого ні. Наприклад, у цій області треба вбити всіх, ніхто не повинен піти. Або, один з них повинен втекти. Або не дозволь нікому з людей побачити, ці вбивства. Даючи інструкції, Майстер доставила мене на місце і навіть пальцем не ворушувала, щоб мені допомогти. Мої фізичні показники від усього цього, може і виросли, але я так втомилася, що мене це зовсім не хвилює.
Я думаю, що навіть якщо я і запитаю у неї причину тих чи інших вказівок, вона мені все одно не відповість, хоча, напевно, якісь причини є. Оскільки ці плани належать Майстра, то я думаю, що там щось абсолютно недоступне моєму розумінню, але хочу, щоб вона хоча б спробувала все пояснити. Хоча б спробувала...
Ми побували в багатьох місцях, але у мене не було часу для задоволення видів. Ми прибули в точку, йшли до ресторану, потім атакували ельфів. І так раз за разом. Коли закінчували в одній точці, ми почали танцювати до наступної. Місця були абсолютно різні, чому завжди поруч була їжа? До речі, мені дуже дивно, що жодного разу вона не пропустила ресторану.
Через це мені доводилось сидіти з нею за їжею, хоча в мене вже нічого не лихословило. Цікаво, скільки разів за день я поїла? У мене від цього навіть здатність з'явилася, під назвою Переїдання. І мені здається, що мій живіт якось став небагато ... Треба буде сісти на дієту.
Думаю про все це, я йшла до своєї кімнати в замку Короля Демони. Після закінчення Академії мені дали окрему кімнату в замку Короля демонів. Здається, що мене визнали гідною. По дорозі до моєї кімнати я несподівано зустріла Фелміну.
- О боже?
Гаразд, не так важливо, що я її побачила, як те, в якому вона стані, вона взагалі здорова? Під очима темні кола, шкіра стала блідою. Але спину, все ж таки тримає прямо, напевно, наслідки дворикового виховання. Адже її стан явно жахливий, я навіть заповажала їй за це наполегливість, хоча вона мені і ворог, або щось таке?
- Ей, ти як, в порядку?
- Тобі те, що відбувається.
Вот. Я тільки спробувала говорити з нею ввічливо, як мене відразу послали. Але в її голосі немає люті, тільки безмірна утома.
- Замість того щоб так напружуватися, може трохи відпочити?
- Відпочину, коли зможу. На відміну від деяких безвідповідальних особистостей, я не збігаюсь у невідомому напрямку в такий складний момент.
"Невідповідна особистість" - це, напевно, вона про Майстра? Чи все-таки про мене?
- Це ти про мене чи про Майстра?
- Про вас обох.
Вона сказала це все обуреним голосом. Ну, це зрозуміло. Генерал, який мав вирішувати питання після битви, просто випарувався. І весь цей вантаж впав на плечі Фелміни.
- Де Ви шлялися весь цей час?
- Майстер мене тягала по різних місцях.
Я не намагаюся щось приховати, врешті-решт, вона дійсно це робила, а я навіть не уявляю, де все це було. Фелміна теж зрозуміла, що я нічого не знаю, оскільки уточню не намагалася.
- Якщо ти повернулася, значить і Майстер теж, так?
- Так. Повинна була.
- Добре. Якщо раптом побачиш її, передай їй, що вона мені терміново потрібна в офісі.
Випустивши довгий подих... Дуже довгий подих, Фелміна побрела далі. Коли я подивилась їй в спину, то не подумав і запитала її.
- Може, я можу чимось допомогти?
Я сама не вірю, що сказала це. Навіть у найжахливішій ситуації я не думала, що зможу запропонувати їй допомогу. Думаю, це все від втоми. Я настільки втомилася, що сама не розумію, чим творю. Напевно, так і є.
- Ти що не в собі?
Вот. Навіть Фелміна впевнена, що я не можу цього зробити.
- Боже мій? А я з добрих спонук хотіла тобі допомогти. Яка ти жорстока.
- Ось доброта твоїх спонук мене і турбує.
Вона дійсно рубить правду матку. Хіба не було це сказати культурніше?
- У будь-якому випадку, все гаразд. Я не потребую допомоги когось, хто не вміє робити нічого, крім як бити морду і відводити чужих чоловіків.
Вона дійсно хоче мене образити! Я точно її ненавиджу.
- Гаразд, добре. Хочеш піти на роботу? Не буду тобі заважати.
Якщо ми так і продовжимо сваритися, то буде тільки гірше, так що я розвернулась і пішла. Я почуваюсь ще більш втомленою, ніж раніше.
Наступного дня я почула, що Фелміна справді втратила свідомість під час роботи, але моє сумління чисте. Це Майстер винна, що навалила на неї стільки роботи. Здається, Майстер мусив взяти незакінчену Филмінну роботу і робити її самостійно, хоча вона при цьому нила та столу, ну як кажуть, що поїси, то й пожнеш.