У червоних очах Тердео блищав несхвальний вогник.
Можливо, це була перебільшена реакція, але я була так рада і шокована, побачивши його нахмурене обличчя, що мало не задихнулася.
Його очі були відкриті, і він уважно вивчав моє обличчя.
— Чому ти нічого не кажеш?
— Ти знаєш, яким хворим ти був?
— Я? — його брови насупилися, коли він намагався згадати. — О, я знепритомнів?
— Що? Це все, що ти можеш сказати? Ти знаєш як...
«Як я хвилювалася».
— Я стільки разів кликала тебе на ім'я, але ти так і не прокинувся! Але щойно я вимовила ім'я Адеуса, ти прокинувся! — крикнула я тремтячим голосом. Це було несправедливо.
Тердео незадоволено підняв брови.
— То ти назвала його ім'я та інші речі, щоб розбудити мене?
— Так! Я планувала зробити все те, що ти ненавидиш, якщо ти не прокинешся!
— Не роби цього більше, — одразу відповів він. Його вираз обличчя був твердим. — Я не дозволю тобі робити це з цим слизьким чоловіком. Навіть якщо я колись опинюся в пеклі, я можу знову ожити від думки, що ти робиш це з ним.
«Який же придурок».
Очі Тердео розфокусувалися, і він дивився в порожнечу.
Я підійшла ближче, хвилюючись, що йому знову може стати погано.
Але він сказав:
— Ти була у моїх снах. Це було жахливо, — він примружив очі та заговорив холодним голосом, — Ти була дуже сумною і плакала. Коли я побачив тебе такою, я відчув себе таким нещасним. Я не хочу знову бачити цей сон.
Я вже збиралася вкусити губу за звичкою, але замість цього стиснула кулак і ляснула Тердео по руці.
— За що це було?
— Ти сказав, що якщо мені колись захочеться вкусити губу, я маю просто зробити те, що мені хочеться, замість того, щоб стримуватися!
Збентежений Тердео глянув на мене.
— Ти знаєш, що ти був кілька днів без свідомості?
— Кілька днів? Не кілька годин?
— Три дні! Ми з Сельфі так хвилювалися!
— Що? Минуло три дні?
— Ти все чув? Що я казала, коли думала, що розмовляю сама з собою.
— Я все чув, відколи ти сказала, що збираєшся повечеряти стейком з Адеусом.
Він, мабуть, так ненавидить, що я називаю Адеуса на ім'я, що він відреагував на це. У той момент я була дуже вдячна Адеусу.
— Тоді ти мав би одразу сказати мені, що ти не спиш! Чому ти чекав? — побачивши його, я відчула таке полегшення. Я мало не розплакалась.
— Я не міг поворухнути губами, а голос був надто сухим. Я справді три дні був непритомним?
Тердео злякався, почувши, як довго він був непритомним. Він сів у ліжку. Але температура ще не спала. Він трохи похитнувся і поклав руку на лоба. Я швидко допомогла йому.
— Не вставай. У тебе ще температура! Я покличу лікаря.
— Зачекай, перш ніж ти це зробиш, у мене дуже пересохло горло. Можеш дати трохи води?
Спочатку я простягнула йому склянку води, яку приготувала.
Він випив воду. Мабуть, він був зневоднений, бо нічого не пив три дні.
Крапля води стекла по його пульсуючій міцній шиї та грудях. Він подивився вниз, відчуваючи, як вода стікає по шкірі. Потім він помітив свою тонку, розстебнуту сорочку, і його обличчя прийняло здивований вираз.
— Чому моя сорочка в такому стані?
— О, ем. Ти лихоманив, тому мені доводилося протирати твоє тіло.
— Що? — його очі злякано розширилися.
Його реакція була зрозумілою. Він прокинувся і виявив, що на ньому майже немає одягу.
Я допомогла йому лягти назад і пояснила, що сталося.
— Це був найкращий спосіб збити температуру. Ми дали тобі ліки, які мали б допомогти з жаром, але вони не допомогли, і ти був у критичному стані. І ти не любиш, коли тебе торкаються інші люди. Тож я кожні кілька годин протирала тебе вологим рушником, щоб знизити температуру.
Тихий вигук вирвався з його губ.
— Н-не хвилюйся. Я не все бачила. Я була ретельною, але...
— Ретельною?
— Це була законна дія, необхідна з медичної точки зору! У мене не виникло жодних дивних думок, коли я побачила твоє тіло!
— Дивних думок?
— Н-ні. І коли я тебе лікувала, я постійно повторювала собі, що це тіло пацієнта, хворий манекен із хворими м'язами... — чим більше я намагалася пояснити, тим дивніше це звучало. Проте я намагалася запевнити його, що нема про що турбуватися.
— Зачекай.
— Перепрошую?
Тердео, який слухав мої виправдання, уважно розглядав моє обличчя, а потім здригнувся. Здавалося, він був чимось незадоволений.
— Що не так з твоїм обличчям?
Га? Моє обличчя? Я торкнулася свого обличчя, на випадок, якщо на ньому щось було.
— Ти виглядаєш не дуже добре, — сказав Тердео.
— Ох. Насправді, Сельфі щойно сказав мені, що я схожа на чорноокого кота. Невже я справді так погано виглядаю?
— Ти виглядаєш виснаженою. Хтось завдавав тобі клопоту, поки я хворів? — зі свого ліжка Терде оглянув мене з голови до ніг. — Якщо хтось завдавав, скажи мені негайно. Ти поранена?
— Ні, ніхто мені не завдавав клопоту. Але якби мені довелося когось обрати, це був би ти.
— Я?
— Я ж тобі казала. Мені доводилося протирати тебе кожні кілька годин. Я не могла нормально спати чи їсти останні три дні.
Тердео здивовано відкрив рота. Він навіть не подумав про це.
Я принесла новий холодний рушник і плюхнулася на стілець. Я витерла йому чоло рушником.
— Я твоя дружина. Якщо я не буду тебе доглядати, то хто буде?
Щоразу, коли мої пальці торкалися його шкіри, він здригався.
— Ти мене доглядала?
— Так.
Я за звичкою нахилилася, щоб витерти його шию та груди. Але відсахнулася, коли відчула, як напружилися його м'язи, щойно мої пальці торкнулися його.
— В-вибач. Я просто так звикла робити це за останні кілька днів.
— Н-ні. Все гаразд.
У кімнаті стало трохи ніяково. Я поклала рушник і посміхнулася.
— С-сельфі, мабуть, зараз спить. Я скажу йому, що ти прокинувся, завтра. Дозволь мені покликати лікаря. Зачекай тут.
Я швидко встала зі свого місця, намагаючись позбутися цього неприємного відчуття. Я почула бурмотіння Тердео позаду себе.
— Ніхто раніше не доглядав мене, коли я хворів.
Його голос лунав далеко, ніби він бачив сон. Я вперше бачила його таким, тому зупинилася на місці.
— Насправді, це перший раз, коли хтось був поруч зі мною, поки я хворів. Коли я був маленьким, я іноді сподівався, що хтось залишиться зі мною, коли я хворів у ліжку. Але ніхто не міг через це жахливе прокляття, — посмішка з'явилася на його виснаженому обличчі. — Перешаті.
Тердео знову повернув голову.
Коли його червоні очі подивилися на мене, у мене запаморочилося в голові, ніби я щойно впала з краю скелі.
— Ти справді дивовижна. Як... — він насилу переводив подих. — Як тобі це вдається? Як тобі вдається казати саме те, що я хотів почути, і робити саме те, на що я сподівався?
Він заплющив очі та відкинув голову на подушку.
— Хто ти?
Я не могла відповісти. Я не робила того, що він казав.
— Ось чому Сайорис, Сельфіус, Айлет, Фінеас і Глорія, вони всі закохалися в тебе.
Кінчики моїх пальців чомусь заніміли. У ту мить мені здалося, ніби завіса темної ночі піднялася, і я побачила сяючу зірку.
Тердео розплющив очі.
— Тепер моя черга закохатися в тебе? — він посміхнувся.
Я заціпеніла, ніби його очі якимось чином полонили мене. Все моє тіло тремтіло, ніби вдарила блискавка. Я розтулила сухі губи.
— Ти... ти знову мене дражниш?
Він здригнувся. Потім зіскочив з ліжка.
— З-залишайся в ліжку! У тебе все ще температура! — здивовано закричала я.
Він проігнорував мене і продовжив наближатися.
Оскільки він все ще мав лихоманку, коли він підійшов ближче до мене, я відчула його тепле обличчя.
— Чому? Хіба я не можу закохатися в тебе?
Я відчула його гаряче дихання на собі, і тепло розлилося по всьому тілу. Воно було теплим і ніжним.
«О, я знаю, що це. Я підхопила лихоманку Тердео».
— Я-я думаю, це тому, що в тебе все ще лихоманка.
Тердео підняв одну брову. Він простягнув руку і поклав її на стіну позаду мене.
— Ти натякаєш, що я верзу дурниці через лихоманку?
— Якщо хтось доглядає за тобою, коли ти хворий, ти відчуваєш залежність від цієї людини і вдячність. Ось чому ти бачиш мене так.
— Ти ставишся до мене, як до наївної дитини, — Тердео злегка нахилив голову і подивився на мене. Коли він опустив погляд, його вії стали більш помітними. Вони були гарними. — Оскільки я зазвичай з Сельфі. Ти, можливо, вважаєш мене йому рівним?
— Це точно неможливо, — я відвернулася від нього, щоб уникнути його погляду. Але я все ще відчувала на собі його погляд, і моє серце билося дуже швидко. — Ми уклали цей шлюб на рік, щоб отримати те, чого кожен з нас хоче.
— Це правда.
— То чому ти раптом це кажеш? — я запнулася на кінці фрази, і губи Тердео залишилися міцно стиснутими. Все, що було чути в тихій спальні, було чиєсь гучне, калатаюче серцебиття. Я піднесла руку до грудей і натиснула. Я глибоко вдихнула, відчуваючи на собі гарячий погляд Тердео.
— Немає потреби так боятися.
— Перепрошую? — я обернулася.
Але Тердео вже відвернувся від мене.
— Поки це прокляття триватиме, я не зможу нікого кохати. І я просто подумав, чи не настане моя черга закохатися в тебе. Я не казав, що це станеться.
«Арргх, — хвилі збентеження захлинули мене, коли він це сказав. Жар піднявся по моїх щоках. — Я точно підхопила його лихоманку!»
— Я знаю!
Тердео тихо повернувся до ліжка. Його широкі плечі були опущені, можливо, тому, що він все ще погано почувався.
Примітка перекладача: бідолашний Тердео, Саша навіть не зрозуміла, як відшила його хаха А він розумно відступив, щоб не налякати ще більше.
— Т-тоді, я піду покличу лікаря. Зачекай тут!
Він без заперечень заліз назад у ліжко. Мені здалося, що я помітила, як його вуха трохи почервоніли. У нього, мабуть, все ще була дуже висока температура.
Я поспішно відчинила двері спальні, не озираючись, бо хвилювалася, що він може знову спробувати мене зупинити. Я почула кроки в коридорі.
Я озирнулася, але нікого не побачила. Можливо, це була просто одна з покоївок.
«Тепер моя черга закохатися в тебе? — від однієї думки про ці слова моє тіло побагряніло. Краще мені швидко покликати лікаря. — Якщо він призначив жарознижувальні ліки, мені теж слід їх випити».
Я обмахнула обличчя віялом, щоб охолонути, і пішла кликати лікаря.
Скрип. Я не почула, як відчинилися двері позаду мене.