Час швидко минав, поки я готувалася до вечірки.
Оскільки Сельфіус погано почувався, я сказала йому відпочивати в ліжку та пропустити захід. Я думала, що він буде сперечатися зі мною та наполягати на тому, щоб він міг прийти, але він, на диво, погодився відпочити.
«Мабуть, йому дуже погано».
Оскільки захід був благодійним, на нього прийшло багато людей. Велика зала була майже переповнена.
— Я ніколи не уявляв, що влаштовуватиму вечірку у своєму маєтку, — здивовано мовив Тердео, озираючись по переповненій залі. Він був елегантно одягнений.
— Навіть люди, яких я не запрошувала, просили мене прийти, бо це заради доброї справи. І це не секретна вечірка чи щось таке, тому ми всім раді.
— Ти казала, що пожертви будуть зібрані завдяки аукціону?
— Так. Аукціон скоро розпочнеться з цінних речей, які принесли гості. А гроші, які ми зберемо на аукціоні, та частина моєї спадщини будуть пожертвувані, — коротко відповіла я та озирнулася по залі. — Це був план Адеуса. Чесно кажучи, я не думала, що моя репутація так сильно покращиться.
Густі брови Тердео піднялися. Здавалося, він стримував щось, що хотів сказати.
— Скільки днів до суду?
Я чомусь сумнівалася, що це саме так.
— Залишилося п'ять днів.
— Ну, тепер публіка повністю на твоєму боці, — Тердео повільно нахилив голову, оглядаючи галасливу залу. — Я не хочу цього визнавати, але це був хороший план.
У його голосі все ще звучало роздратування.
Музика, що сповіщала про початок заходу, заглушила мій сміх.
Він здригнувся.
— Ми маємо танцювати?
— Загалом, для нас, господарів, було б ввічливо вийти танцювати першими.
— Я ніколи не думав, що танцюватиму з жінкою на вечірці, — пробурмотів Тердео з недовірою і простягнув мені руку.
Тепер, коли я подумала про це, я ніколи не бачила, щоб Тердео танцював, ні до, ні після того, як повернулася до життя.
Я ніжно поклала свою руку на долоню Тердео та грайливо посміхнулася:
— Ти вмієш танцювати? Якщо ні, я можу вести. Просто слідуй за мною.
Коли ми спускалися сходами, я відчувала на собі погляди всіх.
Коли ми дійшли до центру зали, Тердео одразу ж грубо схопив мене за талію та притягнув до себе.
— Ти сама можеш переконатися, вмію я танцювати чи ні.
Він підняв один куточок губ, зробивши гарну посмішку. Знаходячись так близько до нього, я відчувала на собі його гаряче дихання.
Я танцювала під його кроки. Мені здавалося, що я ширяю в повітрі. Танці були тим, у чому я була впевнена, бо багато танцювала з Шиффом, перш ніж повернулася до життя. Але це? Це було чимось іншим. Його велика рука була на моїй талії, його обличчя близько до мого. Моє серце калатало. Все це поглинало мене, і я не могла зосередитися на танці.
«Чи завжди танці такі?» — це було зовсім інакше, ніж під час танцю з Шиффом.
Я так хвилювалася через стільки речей, що майже не могла за ним встигати. Коли наше дихання синхронізувалося, все моє тіло напружилося. Поділ моєї сукні розкішно майорів, як хвиля.
Тердео танцював так добре, що мої хвилювання майже розтанули.
— Т-т в цьому вправний, — чи це тому, що він був занадто близько? Мій голос тремтів.
— Гадаю, ти нервуєш більше за мене, — тихо прошепотів Тердео, щоб могла почути тільки я. Його низький, грайливий голос було приємно слухати. — Дозволь мені розповісти тобі дещо, що ти можливо, захочеш почути, щоб заспокоїти нерви.
Сказав Тердео, притягуючи мене до себе за талію.
Ми стояли одне навпроти одного. Не усвідомлюючи цього, я ахнула.
— Чоловік, про якого ми говорили сьогодні вранці.
Про кого ми говорили сьогодні вранці? Я намагалася згадати, про що ми говорили.
— Ти маєш на увазі Шиффа?
— Так. Лицар-бакалавр. Коли він побачив мене сьогодні, його обличчя зблідло. Гадаю, він не знав, що я буду його керівником, — Тердео холодно засміявся.
Я відчула його гаряче дихання на своєму обличчі.
— Він отримав особливе ставлення, на яке заслужив.
— Особливе ставлення?
— Я надав йому особливу можливість схрестити зі мною мечі. Зараз він, мабуть, зайнятий лікуванням розтягнутого зап'ястя та щиколотки.
Якби хтось інший почув його, то подумав би, що він сам диявол. Але я добре знала, що всі його дії була заради мене.
— Коли він повернеться до тренувань після того, як усі його травми загояться, я його зламаю. А якщо він знову повернеться, я зламаю йому хребет, — Тердео сказав це серйозно з порожнім обличчям.
З якось причини я посміхнулася.
Примітка перекладача: ця сімейка погано впливає на нашу Перешаті, вона стає такою ж кровожерливою ха ха.
— Ще більше поганих чуток про тебе можуть поширитися.
— Їх і так уже багато. Що зробить ще одна? Мені все одно байдуже на чутки, і якщо люди уникатимуть мене через них, це буде добре для мене.
Я посміхнулася і поклала чоло йому на груди. Я відчула, як його тіло напружилося, можливо, через мій несподіваний дотик. Його серце билося голосно та швидко.
— Дякую.
— Порівняно з тим, що ти зробила для родини Лапілеон, це дрібниця.
Перша пісня закінчилася. Музика стихла, але ми не відійшли одне від одного. Ніби час зупинився. Коли я відчула присутність інших людей навколо нас, я різко прийшла до тями, ніби прокинулася від сну. Я швидко відірвала голову від грудей Тердео. Коли я це зробила, я усвідомила, що дивлюся в його червоні очі, які були дуже близько до моїх. Злякана, я швидко звільнилася від обіймів Тердео.
— П-пісня закінчилася.
— Зрозуміло, — сухо відповів Тердео і повернувся своїм закляклим тілом. — Я раптом згадав, що в мене ще є робота.
— Зараз? Я думала, ти казав, що не дуже зайнятий останнім часом.
— Ем. Мені потрібно піймати повстанця, який купив кров... — він оговтався і озирнувся по переповненій кімнаті. — Товари вітчима Айлет.
— Перепрошую? — я думала, що він ще не скоро спіймає його.
— Тоді я буду в кабінеті. Якщо я тобі знадоблюся, поклич мене, — Тердео швидко пішов, не чекаючи моєї відповіді.
Коли він пішов, усі навколо, хто чекав, підійшли до мене й почали хвалити.
— Божечки, Ваша Світлість. Ви так гарно виглядаєте разом.
— Гадаю, це перший раз, коли я побачив, як Його Світлість танцює з кимось.
— Ви вдвох, безперечно, найкраща пара в нашій імперії.
— Для мене честь бути на цьому заході заради доброї справи.
Я втупилася туди, де деякий час тому зник Тердео, і повернулася до учасників вечірки.
— Дуже люб'язно з вашого боку сказати це про мене та мого чоловіка. Дякую.
Зазвичай я б їх проігнорувала, але сьогодні моєю метою було зачарування та створення зв'язків.
Я зробила все можливе, щоб зацікавити себе розмовою з ними.
***
Вечірка була в самому розпалі. Їжа була дуже гарно сприйнята гостями, а аукціон мав великий успіх. Було багато присутніх, тому цінні речі, які вони принесли, були досить гарними. Аксесуари від відомих дизайнерів високої рідкості або посмертні роботи відомих художників, яких більше не було в продажу. Коштовності давньої королівської родини сусідньої імперії.
Там були всілякі захопливі та рідкісні предмети, які інакше було б неможливо знайти. І, звісно, всі брали участь у запеклих торгах, і сума зібраних пожертв була величезною. Мою спадщину також додали до купи. Я чітко уявляла, як Сельфіус прийде на сніданок завтра вранці, знову тримаючи газету зі мною на першій шпальті.
«Цікаво, чи все гаразд із Сельфі», — можливо мені варто піти перевірити його тепер, коли мету вечірки було досягнуто.
Коли я намагалася відійти, до мене підійшла Ребекка.
— Ваша Світлосте! Ой, що трапилося? Усі зайняті розмовами про те, яка чудова була вечірка, але чому ви виглядаєте засмученою?
— Ребекко.
— Вам щось потрібно? Питайте мене про будь-що!
— Я рада, що ти тут. Мені потрібно відійти ненадовго. Якщо хтось мене спитає, чи не могла б ти щось придумати?
— Перепрошую? Куди ви йдете? Ви хворі? Я принесу ліки! — Ребекка виглядала так, ніби готова була зараз же побігти.
— Ні, не я. Сельфі виглядав не дуже добре сьогодні вранці. Здається, у нього болів живіт.
— Боже мій, юний панич Сельфіус? — Ребекка здивовано прикрила губи й озирнулася по кімнаті. — Якщо подумати, я не думаю, що бачила юного панича Сельфіуса сьогодні. Він не був присутній на заході.
— Ні, він відпочиває, бо хворий. Вечірка пройшла успішно, тому, гадаю, мені варто піти перевірити його.
— Якщо це так, то я сама піду перевірити юного панича Сельфіуса!
— Ти, Ребекко? — спитала я. Мої очі розширилися від здивування.
Ребекка ніжно постукала себе по грудях кулаком, жестом закликаючи мене довіритися їй.
— Ви в центрі уваги заходу. Піти буде вам не на користь. Я піду перевірити юного панича Сельфіуса. А якщо виглядатиме так, ніби в нього справи йдуть не дуже добре, тоді ви зможете піти до нього.
— Але я не хочу тебе обтяжувати.
— Не кажіть дурниць, Ваша Світлість! Я ваша компаньйонка. Я тут, щоб допомагати вам, — Ребекка засміялася, сказавши, що це дрібниці. Потім вона поставила келих шампанського, який тримала в руках.
— Дякую, Ребекко.
— Я повернуся! — Ребекка помахала рукою та пішла.
Мої хвилювання одразу ж вщухли. Я так рада, що Ребекка тут. Я потерла груди та зітхнула з полегшенням.
— Ваша Світлість, — хтось покликав мене знизу.
Коли я обернулася, щоб подивитися вниз, там стояла дівчинка, трохи вища за Сельфіуса.
«Ця дитина мене щойно покликала?» — я озирнулася, але не змогла помітити її батьків.
— Ти мене кликала?
— Добрий вечір, Ваша Світлість, — всупереч своєму юному голосу, вона говорила досить зріло. — Я прийомна донька віконта Лікта, Міріам Лікт.
Всупереч тому, як гарно вона була одягнена, вираз обличчя Міріам був байдужим.
— Мій батько удочерив мене з іншої імперії два роки тому.
— Тобі не потрібно мені цього казати.
— Коли я кажу людям, що мене вдочерили, їм стає цікаво. У будь-якому разі, я тут, щоб дещо вам розповісти.
— Що саме?
— По-перше, Сельфіус не був присутній на вечірці сьогодні?
Сельфіус? Мої очі розширилися.
— Ти знаєш Сельфіуса?
Вона сказала, що їй є дещо розповісти. Можливо?
«Вона дівчина Сельфі?» — моє серце шалено закалатало.
Але всупереч моїм очікуванням, Міріам сухо сказала:
— Ми навчаємося в одній школі. І відвідуємо ті самі заняття. От і все.
Невже моя реакція була такою очевидною?
— Сельфі сьогодні погано почувається, тому не зміг бути на заході.
— Ха, погано почувається?
Міріам пирхнула з дивним виразом обличчя. Її реакція була не такою, як зазвичай очікуєш від дитини.
— Я скоро покину цю імперію та повернуся додому. Мені потрібно владнати дещо, перш ніж я піду, — Міріам клацнула язиком, ніби їй це набридло, і повернулася. Її погляд зупинився на чомусь.
Я озирнулася, щоб побачити, на що вона дивиться. Я побачила трьох юних дворян, які здавалися однолітками Сельфіуса. Вони тулилися один до одного та весело базікали.
«Що відбувається?»
— Чи не поводився Сельфіус останнім часом дивно?
— Прошу?
— Подумайте про це. Я впевнена, що це так, — Міріам була впевнена.
Моє серце стиснулося.
— Ні.
Міріам подивилася на мене примруженими очима і зморщила обличчя.
— Хіба ви не помітили, що Сельфіус поводиться дивно?
— З ним щось трапилося? — вона сказала, що вони навчаються в одній школі.
«Хтось дізнався про його прокляття? Якщо ні, то невже його гнів взяв гору? Чи він уколовся сережкою, як і раніше, попри наше попередження?» — за лічені секунди я не могла не думати про найгірше.
— У школі, Сельфі... Щось трапилося?
Я ковтнула.
Міріам стиснула губи і довго дивилася на мене.
Якраз коли я збиралася на неї натиснути, Міріам опустила голову та сказала:
— Чесно кажучи, я не хочу вплутуватися в такі справи. Якщо я зчиню переполох, то не зможу повернутися туди, звідки прийшла. Тому я досі цього уникала. Якщо подумати, ми з Сельфіусом в одному човні.
— Про що ти говориш?
— Але я хотіла йому допомогти. Він нагадує мені друга з дитячого будинку.
Міріам підняла голову. Обличчя дитини було сповнене рішучості.
— Сельфіус. Він пропустив школу і не пішов на вечірку не через хворобу.
Що вона мала на увазі?
— Переходячи до суті, — Міріам знову підняла голову. Вона знову обернулася, щоб подивитися на них. — Це вони.
Вона вказала туди, де стояли троє хлопчиків.
— Вони знущаються над Сельфіусом у школі.
Мій зір затуманився.