Нову статую Тердео було встановлено на площі ще до кінця тижня. На щастя, ця залишилася неушкодженою завдяки суворішим протоколам безпеки.
— Бачу, Сайорис сьогодні надіслала лобстера, — слова Тердео звучали весело, коли він дивився на величезного ракоподібного, якого йому приготували на сніданок.
Дворецький нарізав для нього ніжне м'ясо, поклав його на тарілку та кивнув.
— Пані відвідувала портове місто у справах, Ваша Світлосте, і вона подумала про Велику герцогиню та надіслала кількох. Їх виловили свіжими рано вранці.
— Щоразу, коли Сайорис подорожує цими днями, вона привозить місцеві страви, — Тердео проткнув шматочок і підняв його. — Подивимось, вона надіслала баранину, ті маленькі мигдалеві тістечка, і що ще було?
— Яловичину, — сказав Сельфіус, відкушуючи шматочок лобстера.
— Точно. Це була яловичина. Завдяки Сайорис ми їмо вишуканіше, ніж будь-коли.
Я посміхнулась і поклала виделкою до рота м'ясо лобстера. Воно було соковитим і м'яким, ніби тануло в роті.
— Це так смачно, — вигукнула я мимоволі. Прикривши рота рукою, я широко розплющила очі.
Ребекка захихотіла і налила води в мою склянку.
— Він був такий свіжий, що шеф-кухар готував його ще сирим. Сподіваюся, вам сподобалось, Ваша Світлість!
Зазвичай Ребекка не приєднувалась до родини за обідом. Але я запрошувала її поїсти з нами, коли подавали такі страви. Було дуже приємно, що ми всі могли насолодитися смачною їжею разом. Тердео і Сельфіус також насолоджувалися сніданком більше, ніж зазвичай. Хотілося б, щоб кожен день був таким, як сьогодні!
Це був ідеальний ранок.
На кінчику язика вибухнув гострий біль. Я перестала їсти і скривила гримасу. Я поворушила язиком у роті.
— Га? — було щось не так, ніби язик не був моїм власним.
— Що трапилося? — Тердео припинив їсти.
Я не могла поворухнути язиком. Відчуття поширилося на все тіло.
Дзінь!
Моя виделка та ніж з гуркотом упали на підлогу.
— Ваша Світлосте? — з широко розплющеними очима Сельфіус подивився на мене.
Це відчуття було знайомим.
«Тільки не знову. Чому зараз? Хто це був цього разу?»
Я пробурмотіла собі під ніс і подивилась на двох Лапілеонів за столом. Здавалося, що в жодного з них не йшла кров.
«Мій лобстер?»
— Угх!
Тердео схопився на ноги.
— Перешаті!
Крики Сельфі приєдналися.
— Ваша Світлість! Ааа! Ваша Світлість!
Я видала відчайдушний крик і завалилась вперед. Моя голова вдарилася об стіл, і світ занурився в темряву.
***
Маєток Лапілеонів вибухнув хаосом, коли Перешаті знепритомніла.
Тердео послав Ребекку викликати лікаря та переніс Перешаті до спальні.
На ліжку вона важко дихала і корчилася від болю.
Тердео оглянув своє тіло. Він не міг знайти жодних порізів.
— Сельфі!
Сельфіус увійшов до кімнати, і Тердео оглянув його зверху донизу.
— Я вже перевірив себе, Ваша Світлосте. Нічого. Це не я, — Сельфіус пройшов повз Тердео та підійшов до Перешаті. — Ваша Світлосте, не хвилюйтеся. Це не схоже на вас.
— Що?
— Її Світлість прокинулася навіть після того, як проковтнула мою надто токсичну кров. Тож вона прокинеться і цього разу, — Сельфіус сів на стілець біля ліжка, його рука зависла у повітрі над рукою Перешаті, але він не торкнувся її. Це було неможливо. Але виглядало так, ніби він хвилювався, що якщо доторкнеться до неї, їй може стати гірше. Це було дитяче міркування.
Тердео грубо відкинув волосся назад. Він навіть здалеку міг помітити, що з обличчя Перешаті зник увесь колір.
Сельфіус подивився на нього.
— Лікар?
— Компаньйонка Її Світлості пішла за ним.
— Її симптоми такі ж, як і тоді, коли вона проковтнула нашу кров. Ми впевнені, що це не через нас?
— У жодного з нас немає кровотечі. Це не можемо бути ми.
— Тоді, можливо, щось було не так із їжею.
— Я не знаю.
Зі сльозами на очах, Сельфіус подивився на розлюченого Тердео. Губи Сельфіуса тремтіли від занепокоєння.
— Навіть якби в їжі була отрута, вона б на нас не вплинула, чи не так?
Він мав рацію. Це, мабуть, одна з небагатьох переваг прокляття. Вони були несприятливі до смертельних токсинів. Але це призвело до цього. Тердео сильно закусив губу і копнув ногою по столу.
— Чорт забирай! Де лікар?
Кроки луною пролунали сходами. Тердео вибіг нагору сходів.
— Чому ти так так повільно йдеш? — він схопив задиханого лікаря і потягнув його до Перешаті.
— З-зачекайте хвилинку, будь ласка... В-ваша Світлосте...
— Зроби щось. Негайно, — Тедео подивився на нього поглядом, який передавав новий рівень наслідків ситуації на межі життя і смерті.
Лікар відкинув всі спроби привітатися належним чином і швидко дістав медичні рукавички.
— Дозвольте мені її оглянути, — він уважно оглянув Перешаті та виміряв її поверхневе дихання. Він нахилив голову та глянув на Тердео. — Ем, кгм. Її Світлість...
— Замовкни і продовжуй працювати, — Тердео помахав пальцем дворецькому. — Дядько Фінеас, мабуть, у столиці. Негайно приведи його сюди.
— Так, Ваша Світлосте, — навіть якщо дворецький заперечував проти наказу знайти когось, чиє місцезнаходження було невідоме, він залишився професіоналом. Він кивнув і швидко вийшов з кімнати.
Переконавшись, що дворецький пішов, Тердео покликав Сельфіуса.
— Сельфі.
— Так? — Сельфіус не відводив очей від Перешаті.
— Спустися вниз і переконайся, що нічого з їжі, яку ми їли сьогодні вранці, не викинуто.
— Лицарі вже оголосили, щоб ніхто не виходив з кухні. А я наказав шеф-кухарю залишатися тут про всяк випадок.
Тердео був приголомшений. Він легенько поклав долоню хлопчику на голову.
— Ти краще даєш раду ситуації, ніж я. Я радий, що не відіслав тебе.
Сельфіуса не порадувала похвала.
— Як думаєте, з Її Світлістю все буде гаразд?
— Лікар повідомить нас. А дворецький вирушив за дядьком Фінеасом, тож давай почекаємо побачимо.
— Дядько тут, у столиці?
— Інцидент з листівками було дуже ефективно вирішено. Гадаю, це означає, що пані Глорія втрутилася. А якщо Глорія у столиці, це означає, що й дядько Фінеас теж.
— Б-бабуся у столиці?
— Гадаю, так. Глорія — єдина, хто може так добре вирішувати сімейні справи.
Підслухавши їхню розмову, лікар видав сухий кашель і підійшов до них.
— Ем...
— Говори.
— Я думаю, Її Світлість була отруєна.
Тердео підозрював саме це. Але почувши ці слова від лікаря, він роздратувався. Він стиснув зуби.
— Потрібно провести детоксикацію, перш ніж стан погіршиться, але для цього мені потрібно знати, яка це саме була отрута. Наразі симптоми надто первинні, т-тож, маю на увазі...
Лють охопила Тердео.
— Просто переходь до суті.
— Я-я маю на увазі...
— Одним реченням.
— Мені потрібно більше часу.
Тердео зітхнув. Він потягнувся за мечем, що лежав поруч.
Лікар швидко пояснив далі.
— У-у пані досі симптоми паралічу, і вона дуже швидко втратила свідомість. Виходячи з цього, я підозрюю, що це отрута, але м-мені потрібно більше часу. Т-тож, маю на увазі, вторинні симптоми повинні почати проявлятися, щоб я дізнався, що це була за отрута!
— Ти маєш на увазі, що... — Тердео вийняв меч з піхов. Світло люстри відбилося від меча та замерехтіло на переляканому обличчі лікаря. — Ти хочеш сидіти і чекати, поки симптоми Великої герцогині погіршаться?
— Ц-це зовсім не те, що я мав на увазі.
— І якщо вона помре, поки ти чекатимеш, ти просто повідомиш мені, що вона померла від якоїсь отрути?
— Н-ну... — лікар був надто зайнятий тим, щоб не зводити очей з меча перед собою.
Сельфіус не міг стримувати роздратування від власного безсилля.
— Я також спробую знайти дядька.
— Добре.
Сельфіус вибіг з кімнати.
Лікар спостерігав, як хлопчик пішов, з тужливим поглядом в очах.
Якби Тердео дав йому хоч найменший привід, він би вибіг зі спальні ще швидше, ніж Сельфіус. Тердео зітхнув і провів пальцями по волоссю. Здавалося, що Велику герцогиню не врятувати, але Великий герцог не збирався залишати жодний варіант невипробуваним.
— Що ти робиш?
— П-прошу?
Тердео став між лікарем і дверима, на які він так тужно дивився.
— Хіба тобі не потрібно врятувати мою дружину?
Лікар глянув на меч і зблід. Якщо він не зможе врятувати Велику герцогиню, він ніколи не зможе вийти з кімнати. Неохоче він обернувся і підійшов до Перешаті, яка все ще була між життям і смертю.
Щось потрібно було робити.
***
Сонце поступово сідало. Тердео та лікар спостерігали, як стан Перешаті погіршувався. Щоразу, коли щось змінювалося, лікар бліднув, пітнів і робив усе можливе.
Тердео глянув на Перешаті на ліжку. На той момент майже неможливо було дізнатися, чи вона ще жива. Минув вже деякий час відтоді, як вона корчилась від болю. Її дихання сповільнилося, аж поки нічого не стало чути. Було страшно бачити її блідною.
Кілька годин лікар читав про отрути та намагався зрозуміти, які симптоми проявляються. Він дав непритомній Перешаті ліки, які викликали блювоту, і змусив її очистити шлунок від усього, що вона з'їла.
Але нічого не змінилося.
Тедео відкинувся на спинку стільця та подивився на лікаря, який читав останню сторінку медичної книги, піт стікав з його чола. Його обличчя було майже таким же блідим і безжиттєвим, як у Перешаті.
«Вона мусить вижити. Вона не може померти».
Він поглянув на безжиттєве обличчя Перешаті та заплющив очі. Якщо Перешаті помре...
Лікар витер сльози рукавами та закрив книгу. Звук бігу по сходах підняв його на ноги.
Хтось покликав Тердео.
— В-Ваша Світлосте! Ваша Світлосте!... — Сельфіус біг коридором. Він прихилився до дверної рами та глибоко вдихнув. Його волосся та одяг були в безладі. — Я-я знайшов його. Він т-тут.
Коли Сельфіус говорив, позаду нього наблизилась велика постать.
— Тео, — глибокий голос чоловіка середнього віку прозвучав луною. Він пройшов повз Сельфіуса, його очі були на одному рівні з очима Тердео.
Тердео опустив голову та тихо промовив:
— Дядьку...
— Давай відкладемо наші вітання на потім, добре?
Фінеас Лапілеон легенько поплескав Тердео по плечу та підійшов до ліжка, де лежала Перешаті. Він глянув на лікаря.
— Тепер я візьму все на себе. Ти можеш йти.
Перш ніж він встиг закінчити речення, лікар зібрав сумку та швидко вислизнув з кімнати.
Фінеас подивився на бліде, безжиттєве обличчя Перешаті та одразу ж взявся за справу. Він вийняв маленький скальпель зі своєї сумки. Він продезінфікував вказівний палець Перешаті спиртовим тампоном і підніс до нього скальпель.