Я натягнула ковдру до шиї та накинула інший її край на Тердео.
— Ц-це непорозуміння!
На мить всі заціпеніли, Сельфіус стояв у дверях з роззявленою щелепою, я сиділа на ліжку, відчайдушно розмірковуючи, як це пояснити, а Тердео сидів поруч зі мною, ковдра повільно сповзала з його голови. Тож, звісно, саме тоді покоївки підійшли ззаду Сельфіуса, готові виконувати свої ранкові обов'язки.
Куточок ковдри впав назад на коліна Тердео, ще більше розтріпавши його волосся. Його обличчя не видавало жодного натяку на його думки, але червоні очі закліпали, коли він поглянув на прислугу. Він обійняв мене за талію та притягнув до своїх грудей.
— Гадаю, мені краще піти в ванну після ночі, яку ми провели разом. Я правді спітнів.
Притиснувши щоку до грудей Тердео, я запанікувала та замахала руками в бік Сельфіуса, який все ще дивився на мене.
«Тут же дитина! Він не повинен був цього бачити! Нічого не було!»
Але як я могла донести це до Сельфіуса і не підірвати враження від гри Тердео? Я метушилась, частина мого мозку була зайнята своїм становищем поруч із чоловіком без сорочки, який, попри контракт, залишався здебільшого незнайомцем.
Дворецький прикрив шоковані очі Сельфіуса руками, з хитрою та задоволеною посмішкою на обличчі.
— Сюди, юний паниче. Я приготував вам молоко з медом.
Дворецький підморгнув нам з Тердео та вислизнув з нашої кімнати разом із Сельфіусом. Він хихикнув.
— Я повернуся, коли зійде сонце.
«Куди ти йдеш? Повернись! Це не те, на що схоже! Гей, повернись!»
***
Сніданок був нестерпним. Тиша панувала за обіднім столом, яку переривав лише брязкіт наших тарілок та столових приборів.
Тердео поклав столові прибори на порожню тарілку, витер рота серветкою та повернувся до Сельфіуса.
— Я сьогодні підготую для тебе карету, щоб ти міг повернутися.
— Якщо це через те, що я сьогодні вранці зайшов до вашої спальні без стуку, вибачте. Я більше так не робитиму.
Тема його від'їзду відобразилась на обличчі Сельфіуса, він спохмурнів. Він широко розплющив очі та так міцно стискав столові прибори, що кісточки пальців побіліли, ніби тільки силою волі він міг уникнути поверненню до провінції.
Тердео був непохитний.
— Це не має до цього жодного стосунку. Твоє місце не тут.
Я глянула на них двох, оповитих їхньою неприємною аурою.
«Ось так у людей виникає нетравлення шлунку, — невже Тердео не любив Сельфіуса? Чи не тому він намагався його вигнати? Тоді чому він усиновив його і зробив своїм спадкоємцем? Не мені було питати. — Це справа Лапілеонів, якою мають займатися Лапілеони».
Мене все одно тут не буде через рік. Я тихо зітхнула і поколупала салат на своїй тарілці.
— Я... — пробурмотів Сельфіус у свою тарілку, опустивши голову.
— Що?
— Я не хочу... — він підняв голову. У його очах спалахнула ненависть. — Я розумію. Ви хочете насолодитися своїм медовим місяцем. Ви не хочете, щоб я був поруч.
«Ні, справа не в цьому, — я подивилась на Тердео. — Не використовуй це як привід, щоб відіслати його геть».
— І я знаю, що Ваша Світлість мене не любить.
— Не поводься як дитина, Сельфі.
«Як ще йому слід поводитися? Дев'ятирічний хлопчик точно був дитиною».
Якби я була частиною цієї розмови, можливо, вони б перестали обговорювати свої проблеми та насправді вирішили їх. Я відклала виделку. Як взагалі хтось зміг би їсти в такій ситуації?
З люттю, що затьмарювала його обличчя, Сельфіус схопився на ноги. Його стілець з гуркотом перекинувся назад.
— Навіщо ви привели мене сюди, якщо збирались мене ігнорувати? — його голос дрижав, а стиснуті кулаки затремтіли. — Якщо я вам не подобаюсь, чому ви усиновили мене і зробили своїм спадкоємцем?
Сльози навернулись на його очі.
Тердео залишався байдужим. Якщо гнів чи пристрасні благання хлопця й торкнулися його, він цього не показував.
— Я б теж хотів тут залишитися! — крикнув Сельфіус. Він кинувся нагору.
Гряп!
Звук грюкання дверима його спальні пролунав по всьому маєтку.
Я нервово поглянула на тремтячу люстру.
«Якби вона впала, вона б розлетілася на друзки».
Я повернулась до Тердео, який потирав лоба рукою.
— Чому ви не могли почекати, щоб поговорити про це після сніданку? Він не вечеряв минулого вечора теж.
— Чим швидше він повернеться, тим краще, — він встав. — Мені сьогодні треба бути суддею на імперському лицарському тесті, тому...
— Чому ви так хочете відправити Сельфіуса назад до провінції?
Тердео завмер.
— Хіба він не може залишитися тут трохи довше? Він давно не бачив свою родину.
Тердео відкинув назад своє акуратне волосся. Він клацнув язиком і буденно промовив:
— Кров Сельфіуса надзвичайно токсична, навіть серед Лапілеонів. Але оскільки він ще молодий, вона впливає на його організм залежно від стану його здоров'я.
— Як це на нього впливає?
— Коли він хворіє, токсини спричиняють внутрішні пошкодження та сильний дискомфорт, — Тердео зітхнув і встав зі стільця. Його голос був твердим і остаточним. — Сельфіусу варто бути десь на віддалі, де він не зустрічатиметься з людьми і зможе дихати свіжим повітрям.
Гадаю, чутки про те, що він був суворим і жорстоким тому, що нехтував Сльфіусом і відправив його в провінцію, були хибними. Він може бути суворим, але його вираз обличчя пом'якшав, коли він говорив про Сельфіуса.
— Ви піклуєтесь про нього.
— Що?
— Чому б вам просто не сказати це йому? Він думає, що не подобається вам.
Тердео опустив погляд. Крізь вії в його очах промайнуло багато різних емоцій.
— Нехай він ображається на мене. Це на краще.
— Краще яким чином?
— Краще це, ніж щоб він ображався на себе за прокляття, — він відвернувся і попрямував до бібліотеки, беручи своє пальто у дворецького.
Я залишилась сама у їдальні. Поглянула на сходи, якими раніше піднявся Сельфіус, а потім на вхід до бібліотеки, куди пішов Тердео.
«Тердео, можливо, і не проти, щоб Сельфіус ображався на нього, але хтось має втішити хлопчика. Зрештою, він ще дитина», — це була справа Лапілеонів, але я не могла просто відвести погляд від дитини, яка страждає. Я встала і пішла сходами.
Шквал ударів і гуркоту луною прокотився сходами.
«Мабуть, він справді спускає пару. Його характер такий же кепський, як і в Тердео».
Я дісталась верху сходів. І справді, галас долинав з кімнати Сельфіуса. Група покоївок тремтіла перед його дверима.
Я зітхнула.
— Він вас усіх вигнав?
Тремтячі служниці кивнули.
— Юний панич поранився, кинувши прикрасу на стіл.
— У-у нього дуже кровоточить рука, але він накричав на нас, щоб ми пішли.
— Ми навіть не встигли його вилікувати.
«В нього кровотеча?»
Я якусь мить дивилась на зачинені двері та звернулась до покоївок, які все ще тремтіли.
— Принесіть мені бинти, мазь і холодну воду. А потім повертайтеся до своїх обов'язків. Я цим займуся.
Вони перезирнулись. Але, можливо, думаючи, що це їхній вихід, вони без заперечення спустилися вниз.
Через мить одна з них принесла мені те, що я попросила. Я взяла це в неї і наказала спуститися вниз. Я підійшла до дверей.
Тук, тук.
— Сельфіусе?
Він не відповів.
— Якщо ти не відчиниш мені двері, я їх вдарю ногою, як минулого разу.
Відповіді все ще не було.
— Мені байдуже, якщо я виламаю двері. Ну, моя нога може зламатися в процесі, але...
Двері відчинилися.
— Що ви сказали? Навіщо вам ламати свою власну ногу?
Сельфіус виглядав стривоженим.
«Він такий любчик».
— Я не стала б виламувати двері. Я пожартувала. Я насправді не збиралась цього робити, — я прослизнула повз нього.
Сельфіус нахмурився.
— Будь ласка, йдіть. Мені не до жартів.
— Покоївки сказали, що ти пошкодив руку. І що в тебе сильна кровотеча.
У його кімнаті був безлад. Багряні краплі крові були розбризкані по друзкам розбитого скла по всій підлозі.
Я нахмурилась і глянула на руку Сельфіуса.
Відчуваючи мій погляд, Сельфіус швидко сховав руку за спину. Він опустив обличчя та закусив нижню губу.
— Будь ласка, йдіть.
Оглянувши його безладну кімнату, я зрозуміла, наскільки він, мабуть, був засмучений. Я розуміла точку зору Тердео, але також співчувала Сельфіусу. Він був ще дев'ятирічною дитиною. Цілком нормально, що дитина хоче залишатися з батьками. Навіть якщо розлука була для її ж блага. Тердео, здається, цього не знав.
Я поставила тацю на стіл і передала йому склянку води.
— Пий.
Все ще хмурячись, Сельфіус взяв у мене склянку.
— Що це?
— Вода.
Він зробив ковток і скривився.
— Достатньо холодна?
— Холодна. Що ви маєте на увазі під «достатньо»?
— Моя мама завжди казала мені, що холодна вода допомагає охолодити гарячу голову. Як думаєш, це допомогло? Зберігати спокій — це гарний перший крок. Це допоможе тобі точно передати те, чого ти хочеш. Якщо ти не скажеш, що відчуваєш, ніхто не зрозуміє. Така істерика нічого не змінить.
Сельфіус не відповів.
— Якщо залишитися тут — твоє найбільше бажання, дай про це знати. Я також можу спробувати попросити Його Світлість...
Сельфіус перебив мене крижаним голосом.
— Навіщо це вам? — він пильно подивився на мене. — Ви моя мати?
Це питання змусило мене перехопити подих. Тердео усиновив Сельфіуса, тож на папері він був його батьком. А я вийшла заміж за Тердео, тож на папері я була його матір'ю. Принаймні на цей рік. Але я не могла нічого з цього сказати.
Сельфіус голосно засміявся, ніби знав, що я не зможу вимовити й слова. Він тицьнув напівпорожню склянку назад мені в руки.
— Ви не думаєте про мене так. То чому поводитесь так, ніби вам не байдуже?
«Він справді один з Лапілеонів», — дивувало як він міг позбавити когось слів, як Тердео.
— Вам слід турбуватися про себе, поки ви тут, у цьому маєтку. Не переймайтеся мною, — цинізм стікав зі слів Сельфіуса. Він обернувся.
«Я маю дати йому потиличника! — я стримала свою лють і випила решту холодної води. — Моє хвилювання нічим не допоможе. Він просто дитина. Тримайся».
Я поставила склянку на тацю і схопила Сельфіуса за руку.
Він завмер.
— Що за...
— Хіба я та, за ким мають піклуватися?
Він спробував забрати руку, але я не відпускала.
— Хіба тобі не достатньо просто того, що я хочу обробити твою рану? — я дістала хустку та промокнула кров на руці Сельфіуса. На щастя, в його шкірі не застрягли шматочки скла. — Я просто хочу бути на твоєму боці. Що в цьому поганого?
Я щедро нанесла мазь на палець і потерла нею рану. Я ніжно подула на неї, щоб зменшити біль.
Коли моє дихання торкнулося його рани, Сельфіус перестав чинити опір.
— Але чому ви хочете бути на моєму боці? — пробурмотів він.
Він подивився на мазь на своїй руці.
— Як ти й сказав, я стороння людина і не можу сильно втручатися, — я посміхнулась. — Але я все одно хочу, щоб ти був щасливий, завжди. Ось чому мені не байдуже.
Нанісши достатньо мазі на рану, я перев'язала йому руку бинтом. Я не була найкращою в цьому, але це краще, ніж нічого.
— Не роби нічого подібного більше. Нічого корисного не буде з того, що ти завдаси собі шкоди. Ламати речі, коли засмучений, це погана звичка.
— Але це ви намагались виламати мої двері.
— Але я цього не зробила, — стоячи так близько до нього, я бачила битву емоцій, що розгорталася на його обличчі. Його губи тремтіли десь між посмішкою та нахмуренням. — Ох. У тебе кров на губах. Кусати губи — це теж погана звичка.
«Я маю попередити Тердео бути обережнішим зі своїми словами перед Сельфіусом», — я використала свій мізинець, щоб втерти йому мазь в губи.
— Хіба ви не знаєте, яка в мене кров?
— Я ж тобі казала, що знаю.
— Тоді як ви можете це робити? — Сельфіус опустив обличчя. — Чому ви не тікаєте?
Я згадала, що Тердео сказав мені минулої ночі про те, що Сайорис любить мене, бо я не намагалась нічого зробити. Більшість з тих, хто дізнаються про прокляття, тікають або намагаються скористатися цим знанням, але немає нікого, хто б нічого не робив.
Сельфіус, мабуть, думав про те саме.
Він пильно подивився на мене.
— Ви не боїтеся?
— Усі травми такі. Вони не страшні, вони просто виглядають болючими.
«Ось і все».
Губи Сельфіуса тремтіли.
— І я...
«Я в порядку, бо я не помру, навіть якщо проковтну твою кров».
Ниючий біль вирвав слова з моїх губ.
— Уггх...
Мої ноги ослабли. Я поклала руку на плече Сельфіуса, щоб не впасти.
— Щ-що відбувається? — голос Сельфіуса прозвучав віддалено, приглушено.
«Це відчуття. Воно надто знайоме», — бо я вже двічі через це проходила!
Я схопилася за груди. Біль був нестерпним. Я подивилась на губи Сельфіуса, куди втерла мазь, а потім на склянку, з якої ми обидва пили.
«Чорт забирай!»
Коли Сельфіус пив зі склянки раніше, частина його крові, мабуть, змішалася з водою. І я випила її.
«Чому я це випила? Я не хотіла, щоб Сельфіус бачив, як я втрачаю контроль, але тепер він може побачити, як я втрачаю свідомість!»
Мій зір затуманився.
«Який сором! Ні! Цього не може бути! Будь ласка, ні!»
Я повернулась до дверей. Він не повинен був цього бачити. Але я вже втрачала контроль над своїм тілом.
— Щ-що трапилося? Гей!
— Іди... Тер... Тердео...
«Йди й поклич Тердео. Я не помру!» — біль прокотився всім моїм тілом. Я здригнулась і мало не відкусила собі язика. Усі сили покинули моє тіло, і я впала на підлогу.
— В-Ваша Світлість!! — Сельфіус струснув мене. — Н-не помирайте! Будь ласка, не помирайте!
«Не буду. Не хвилюйся. Я скоро прокинуся», — я спробувала поворухнути губами, щоб заговорити, але слів не виходило.
— Ваша Світлість!
Світ поринув у темряву. Останнім, що я почула цього разу, був стогін Сельфіуса.
«Чорт».