Перекладач: Elein Dark
Редактор: Liliia Alon
Аліса зупинилася біля дверей капітанської каюти.
Лялька підняла голову, розглядаючи похмурі чорні дубові двері перед собою, і помітила, що на одвірку вишуканими каліграфічними літерами викарбувано рядок: “Брама Загубленого дому”.
У тому, що на одвірку капітанської каюти “Загубленого дому” з’явився такий напис, звісно, не було нічого дивного, проте Аліса все одно мимоволі насупила брови. Але заінтригували її не самі двері, а те, чому вона взагалі розуміє ‘письмо’.
У неї не було спогадів про вивчення літер. Ба більше, вона взагалі не пам’ятала жодного процесу ‘навчання’. Лялька не пригадувала, аби колись накопичувала досвід у зовнішньому світі чи спілкувалася з людьми, проте всі ці знання якимось дивовижним чином самі собою існували в її голові.
Вона могла прочитати напис на одвірку капітанської каюти, розуміла призначення різних речей у кімнаті, а таким деталям неможливо було навчитися, просто лежачи в дерев'яній скрині й підслуховуючи чужі розмови зовні. То звідки ж узялися ці знання?
До сьогоднішнього дня Аліса ніколи про це не замислювалася, але чомусь після розмови з цим ‘капітаном Дунканом’ у її зазвичай спокійному й розміреному розумі раптово виникло поняття ‘цікавості’.
Вона ретельно прокрутила все в пам’яті: здається, ці зміни з’явилися саме після того, як Дункан запитав про походження її імені — “Аліса” ... У ту саму мить вона вперше поставила під сумнів речі, які раніше вважала цілком природними, і спробувала згадати, звідки походить її ім’я. Тоді щось у її свідомості ніби зсунулося з мертвої точки.
Аліса не знала, на добре це чи на зле, але їй вкрай не подобалося це гнітюче відчуття розгубленості. Тому вона швидко хитнула головою, відганяючи зайві сумніви. Трохи оговтавшись біля входу, лялька поклала руку на ручку дубових дверей і з легким зусиллям штовхнула їх уперед.
Двері не поворухнулися.
Аліса здивовано завмерла. Спробувала штовхнути ще раз, але дерев’яні двері стояли наче вкопані, ніби були повністю відлиті з міцної сталі.
І саме тоді, коли вона збиралася зробити ще одну спробу, з глибини капітанської каюти раптово пролунав голос — хрипкий і глибокий, він наче виривався з тріскотом із трухлявого дерева:
— Двері відчиняються назовні, леді.
Це був не голос капітана Дункана. Злякавшись, Аліса аж здригнулася. Проте швидко оговтавшись, вона поспіхом випалила «Ой!» і потягнула двері на себе. Цього разу вони піддалися з дивовижною легкістю.
Лише тепер Аліса пригадала, що коли капітан уперше привів її сюди, він і справді відчиняв двері, тягнучи їх до себе.
Схоже, ‘побутові знання’, які звідкись узялися в її голові, залишалися лише сухою теорією. Їй, що роками безпробудно спала в дерев'яній скрині, все ще катастрофічно бракувало реального життєвого досвіду. Трохи пожуривши себе за це, Аліса обережно зазирнула всередину каюти.
У капітанській каюті нікого не було. Масивний навігаційний стіл самотньо стояв у скупому світлі ламп, а розгорнуту на ньому морську карту все ще вкривав тонкий шар розпливчастого туману. З самого краю столу повільно поверталася дерев'яна скульптура козлиної голови, безвиразно втупившись у неї своїми чорними обсидіановими очима.
— Заходьте, леді. Капітан зараз зайнятий, але ви можете зачекати на нього тут, — промовила козлина голова. Її тон виявився навіть більш ввічливим, ніж Аліса могла собі уявити. — І, будь ласка, намагайтеся більше так не визирати крадькома. Деякі надто чутливі й нервові створіння на “Загубленому домі” можуть вирішити, що ви їх зненавиділи, а заспокоювати їх потім — суцільний клопіт. До того ж буде прикро, якщо у вас знову відвалиться голова... У мене немає рук, тож підняти її я не зможу...
Вона справді розмовляє! Ця дерев'яна фігура й справді вміє говорити!
Хоча капітан Дункан заздалегідь попереджав, що козлина голова на навігаційному столі балакуча, почути таку довгу й безладну тираду від неживого шматка дерева було настільки дивно, що Аліса просто остовпіла. Вона кілька секунд збиралася з думками, перш ніж машинально відповісти:
— А, гаразд... Але взагалі-то моя голова відпадає не так уже й легко, а минулого разу, коли її прикріплювала, я спеціально... Стривай, що ти сказав про нервових створінь на “Загубленому домі”? Невже на цьому кораблі є хтось ще..?
Аліса із запізненням усвідомила прихований зміст слів козлиної голови. Вона здивовано й насторожено озирнулася довкола. У цю мить їй здалося, що вся капітанська каюта і навіть увесь велетенський “Загублений дім” навколо неї загойдався в сутінках, перетворюючись на такі ж магічні, надприродні аномалії, як і ця химерна дерев'яна скульптура.
Тим часом голос Козлиноголового знову пролунав у її вухах:
— Хіба це дивно? Щоб запустити в дію такий величезний корабель, потрібно чимало людей. Чи ви справді думали, що великий капітан Дункан особисто драїть палубу?
У словах Козлиноголового насправді було чимало сенсу. Хоча щойно розбуджений і ще не зовсім ясний розум Аліси відчував, що в цій справі щось не так, але, довго поміркувавши, вона все ж мусила кивнути:
— Справді... Тобто на “Загубленому домі” повно таких, як ти...
— Вірний помічник у капітана лише один, а решта — то просто збіговисько дурників із куцим клепками. Вам нема чого з ними спілкуватися, та й вони не мають жодного інтересу до розмов, — Козлиноголовий без церемоній обірвав її, не давши договорити. — Але оскільки ви новачок на цьому судні, цілком природно не знати тутешніх правил і законів. Як найвірніший перший помічник капітана Дункана, другий помічник і..., я мушу розповісти вам базові істини, необхідні для виживання на борту. Звісно, сам капітан ніколи б не опустився до того, щоб розжовувати подібні дрібниці новому матросу ... Отже, леді, ви готові?
Аліса слухала його, геть ошелешена. Вона вже зовсім забула, навіщо взагалі йшла до капітанської каюти. Ця козлина голова щоразу висипала на неї такий шквал слів, що ритм розмови повністю вислизав із її рук. Особливо тепер, коли істота випалила цілий список своїх обов'язків та титулів, у голові ляльки зашуміло. Коли Козлиноголовий нарешті замовк, вона змогла лише машинально кивнути:
— А... Ну... Добре... Добре?
— Чудово. Тоді слухайте базові правила екіпажу “Загубленого дому”. Вони допоможуть новому матросу швидше пристосуватися до оточення і отримати повний захист від самого корабля та великого капітана Дункана в цих небезпечних водах Безмежного Моря...
Відповідь Аліси явно втішила Козлиноголового. Говорячи це, він ледь помітно погойдував своєю дерев'яною шиєю, а в його тоні бриніли виразні нотки гордості.
— Перше. Капітан Дункан — абсолютний володар “Загубленого дому”. Капітан Дункан завжди правий. Навіть якщо сама реальність суперечить словам капітана Дункана, ви повинні керуватися виключно його рішеннями.
— Друге. Будь-який член екіпажу може перебувати лише в тих зонах судна, які дозволив капітан Дункан. У відсіки, які капітан не відкривав своїм наказом, заходити суворо заборонено — з тієї простої причини, що цих територій не існує.
— Третє. Якщо ви випадково переступили поріг недозволеної зони й дивом залишилися живі, ви повинні залишатися на місці й чекати, поки капітан Дункан особисто виведе вас назад, або ж сумирно чекати на смерть. Самостійно повертатися суворо заборонено, бо місце, куди ви повернетеся, буде вже не “Загубленим домом”.
— Четверте. “Загублений дім” завжди тримає виключно правильний курс. Ніколи не ставте під сумнів навігаційні плани капітана. Якщо ви помітите, що краєвид за бортом відрізняється від очікуваного, або якщо “Загублений дім” раптом зануриться в набагато ‘глибші’ шари моря — знайте, що це просто частина загального плану плавання.
— П'яте. Капітан іноді покидає корабель, але він завжди повертається. Під час його відсутності “Загублений дім” продовжуватиме рух під вітрилами у звичайному режимі, проте всім членам екіпажу суворо заборонено наближатися до штурвала на кормі. Коли капітана немає поруч, штурвальна система стає вкрай нестабільною, а кормові канати просто задушать будь-якого зухвальця, що спробує влаштувати ‘заколот’.
— Шосте. На “Загубленому домі” існує шість і тільки шість базових правил для членів екіпажу.
— Сьоме. Двері капітанської каюти відчиняються назовні.
Схоже, Козлиноголовий уже не вперше розтлумачував ці ‘істини’ новим матросам. Він відчеканив усі правила дуже гладко й природно, проте Аліса, дослухавши до кінця, одразу вловила очевидну суперечність:
— Стривай, пане Козлиноголовий, ти щойно у шостому правилі сказав...
— Шосте. На “Загубленому домі” існує шість і тільки шість базових правил для членів екіпажу, — миттєво відрізав той. Коли мова заходила про статут корабля, він відповідав чітко й без жодних зволікань.
На якусь мить Аліса навіть засумнівалася, у кого саме негаразди з глуздом — у неї чи в цього ‘першого помічника’:
— Але ж ти щойно вимовив і сьоме правило...
— Сьоме. Двері капітанської каюти відчиняються назовні, — відповів Козлиноголовий з абсолютною невимушеністю.
Аліса ошелешено втупилася в чорну дерев'яну скульптуру на столі. Спочатку вона не повірила власним вухам, потім засумнівалася у власному розумі, але вчасно згадала, що мізків у неї як у ляльки взагалі немає. Тому вона вирішила перепитати ще раз:
— Але ці два пункти... хіба вони не суперечать один одному?
— Абсолютно ніяких суперечностей.
Слухаючи впевнену відповідь Козлиноголового і дивлячись у порожні, темні обсидіанові зіниці дерев'яної голови, Аліса відкрила було рота, але раптом передумала і мовчки проковтнула всі свої наступні запитання.