5 серпня 773 року в Гільдію Хвіст Феї повернувся Ґілдартс Клайв. Магнолія з цього приводу майже не була спустошена. Місто буквально перебудувало себе, відкриваючи прямий прохід від входу до міста до гільдії. Але це зараз, до того ж були дзвін дзвона і загальна паніка на вулицях міста. Мабуть, проекція тузу фей стала легендою з силою Клайва.
Я ж в цей день снідав у гільдії, поплутно викачуючи з Рейки знання про використання різних видів артефактами, об'єм мого просторового кишені вже перевищує 800 метрів кубічних, і я уже можу прибрати в нього кілька дефектів великої сили. Речі, що містять магію, є куди більшою ніж звичайні. Зараз Рейка зобов'язана замалювати прощення у свого племені шляхом навчання. І так, я все ще на неї ображаюся.
Але я якось покинув головну тему. Итак. Сижу я означає снідаю, слухаю Рейку, як по Магнолії розноситься дзвін дзвони, а в гільдії, після маленької замінки, починаються народні гулянки. Все начебто з розуму зійшли... Ні, вони не відрізняються практичною розсудливістю у будь - який час, але тепер майже на руках бігали.
Хтось дістався з льохів випивку, хтось почав готувати закуски, дехто побіг за відсутніми членами гільдії, ну за тими, що не на завданнях. Навіть Рейка, за допомогою моєї ступори, уперто допомагала дівчатам на кухні.
Спочатку я хотів запитати своїх знайомих, а що власне відбувається, але коли побачив, як ті захоплено готуються до пиятики, то вирішив просто вийти на вулицю і подивитися, що там таке стається. На вулиці ж творилася паніка, люди швидко покидали вулицях, а літаючі гучномовці кричали щось про гілдартсу зміну.
Хлопці в гільдії мені ні про що таких не розповідали, та і в манзі, що я читав у другому житті, цього моменту не було, ну або я нічого такого не пам'ятаю. Пам'ятаю, що в гільдії був маг з ім'ям Гілдартс, і він сильний, але ніхто такий, не як він виглядає, я не пам"ятаю.
І навіть Ментальна магія не змогла допомогти мені згадати ще щось про нього. Ну не був я фанатом цієї манги, не был. Так, прочитав один раз і забув, та й не сприймав я її тоді як щось серйозне. Просто треба було розслабитися після тренувань, от і читав я всяку муть.
Але все ж місто перебудовувалося, а мешканці ховалися від дому до дому. Ось тоді я і побачив чоловічу фігуру, яку закутано в темний похідний плащ, що йшла по щойно зробленій дорозі. Коли я напрягав і без того значно поліпшене, відносно звичайного мага, зір допоміг мені побачити обличчя чоловіка, який йшов до гільдії.
Рижке волосся і проста негольба, перше що відразу кинули мені в очі. В іншому ж це було досить звичайне обличчя з кілька різкими скулами і трохи вузькими очима. Загалом, звичайна зовнішність для чоловіка років 25-27.
І особливо магічної могутності я не відчуваю, можливо він її приховує. Загалом, досить звичайний чоловік на перший погляд, та і на другий теж. Але ось те що він відчув на собі мій погляд і навіть визначив моє точне місце...
- Небезпечний, сильний і дуже небезпечний. Навіть на піку своєї сили я б двічі подумав перш ніж зійти з ним в бою. Майстер сильніший, в цьому я тепер впевнений точно, але все одно не викликає у мене таке побоювання. Навіть коли той у люті інстинкти не вп’ють про небезпеку з такою силою. - З радістю скелі, думав я. Кров буквально кипіла, вимагаючи негайно боротися з цим монстром. Мені навіть довелося повернутися в будинок гільдії щоб не напасти на цього мага.
- Не зараз. Зараз я занадто слабкий. Це буде просто образливо, викликати такої людини на бій у моєму нинішньому стані. Роки до 20 я обов'язково стану з ним. Можливо, навіть раніше, враховуючи, що я тепер ще й маг, але точно не зараз. - Намагаючись заспокоїти підравляючі від збудження тіло, думав я. Так, давно я не відчував нічого подібного.
У минулому світі я вже до 40-ти років зайняв титул найсильнішої людини у світі, а протягом наступних 110 років так і не з'явився гідного противника. Бойові мистецтва у тому світі все більше і більше входили в минуле, поступаючись місцем науковому прогресу та новим технологіям.
Через 10 хвилин Гілдартс увійшов же у Хол гільдії, де його тут же втопили на вітаннях і оваціях. Так. Сильнішого мага в гільдії справді заслуговує повага і навіть захоплення. Привітившись з усіма Гілдарс перекинувся парою слів з Майстром і, взявши чашку пива зі столу, осушив її, даючи початок загальній п'яниці.
Народ веселився, народ бухав, люди завалив Гілдартса питаннями, ну а я ж просто сидів і дивився на нього, дивився і намагався зрозуміти, наскільки він небезпечний. Це було складно, він якимось чином приховував свою магічну силу, а всі його рухи тримав дорожній плащ, але через кілька хвилин спостереження я ж зрозумів дещо.
Переді мною майстер вільної школи бою. Іншими словами, Гілдарс - людина що створив власний стиль бою грунтуючись лише на своєму бойовому досвіді і досяг у цьому стилі рангу "Мастер". Як правило, майстер вільної школи бою дещо слабший від звичайних майстрів BІ, що присвятив своє життя постиженню вже створеного кимось бойового мистецтва, але в випадку Ґілдартса це твердження хибне.
Він маг, і створював своє бойове мистецтво з розрахунком на власну магія. Ідеальний маг і боєць. Інші маги можуть його перемогти лише за рахунок надихаючої магічної сили та більш зачарованого закляття. При рівній магічній силі він виграє у 90% своїх ворогів. Інші 9% будуть вигравати, або зводити бій в нічию, за рахунок дуже незручної для Ґілдартса магії. І решта 1% будуть такі ж як Ґілдартс, ідеальні чарівники та бійці, що ставить їх у менш рівне становище.
Відірвалися від своїх спостережень, я помітив, що не тільки я весь цей час розглядав тузу фей. Кана теж дивилася на чоловіка, не відводячи очей. У її емоціях відчувалися шок і невірство, радість та розгубленість, любов і гіркота, а також страх. Багато страху. Я хоча і не дуже сильний емпат, та й досвід у мене небагато, але її емоції настільки сильні, що буквально вислухають мої власні почуття.
- Цей чоловік вражає, правда? - Сев поруч з дівчинкою, запитав я. Ми вже встигли познайомитися, і я навіть почав опікуватися цією дитиною.
- Да... -Тихо відповіла вона мені.
- Почекаємо, коли Майстер нас представить або підемо познайомитися самі? - Уточнил я.
- А... Да. - Пробурмотала Кана.
- Ну, тут все ясно. Дівчинка пішла в себе і повернеться нескоро. Думаю, не варто в такому стані її кудись тягнути. - Я подумав, що коли висадити дівчинку на коліна, то я це зроблю. Вона трохи меланхолійна, так що спочатку я просто намагався її розтормошити саджачи до себе на коліна, але за два тижні це якось вже приєлося, та і вона зовсім не проти. Ось і зараз, вусівшись зручніше вона притиснулася до мене всім тілом, так і продовжую дивитися на Ґілдартса.
- Дивно це все. І емоції її дивні і поведінка. Може вона фанатка Клайва? Все може бути, але звідки гіркоту в її емоціях. Він вже встиг її чимось образити? Навряд чи. Ааа! До біса. Я не збираюся відвідувати дитячі емоції. Особливо коли дитина ще і дівчинка.
Мені треба було заспокоїтись, а Кана на руках активно це підштовхувала. І емоції, які я відчувала у дівчачому стилі, були дуже сильними.
Через годину ажіотаж навколо Ґілдартса поутих, а я повністю заспокойтеся і пішов до медитації. Кана, що до цих пір сиділа в мене на колінах, мені зовсім не перешкоджала, та і емоції її кілька повеселили за цю годину.
Майстер почав знайомити Гілдартса з новими членами гільдії та взагалі розповідати йому останні новини. Ось на новини про вчинок Івана мене і витримав з медитації. Жага крові, яку спускав Гілдартс, могла змусити ведмедя у паніці втікати. Багато членів Гільдії покалічили кілька хвилин, а пара з особливими враженнями зовсім непритомніла.
Кана на моїх колінах затряслася і ледь не розплакалась. Я бачив, як це безособове створіння взяв зі столу порожній кухоль і запустив його в Ґілдартса. Кружка ще при підльоті звернулася в пил, але мужик відволікся і забрав свою спрагу крові.
- Харі тут жага крові всіх шугати! Дітей лякаєш. - Яросно крикнув я. Хай біситься де ні будь в іншому місці, а тут маленькі дівчата соку спокійно п'ють.
- А... Да... Простите. Я не хотів нікого лякати. Просто накотило небагато. - Оглянувши зал, вибачився він і підійшовши до нас додав.
- Извини малятко. Я тебе налякав да? Дурного, дурного старого. Я не спеціально. - Вставши на одне коліно, щоб бути з Каєм на одному рівні, і гладка дівчинка по голові з дурною посмішкою на губах, вибачився він. Молодець. Відчувши шок, Кана накинулася на Клайва зі сльозами. Чоловік був шокований, але швидко взяв себе в руки і почав заспокоювати дівчинку.
У той час багато жінок тягли на нього хижі погляди. Сильний і відомий чарівник, неодружений, так ще й любить дітей. Мрія, а не чоловік. Ну а те що він бабник вони якось підзабули.
Дівчинка плакала досить довго, але найсильніший маг хвоста феї, після Майстра звичайно, з гордістю вистояв це випробування.
- Ну-ну, перестань плакати, малятко. Все вже добре і я зовсім не страшний. - Дурно посміхаючись, він заспокоював Кану.
- Ну і як наша хоробра маленька дівчинка звуть?
- Кана. Мене звуть Кана Альберона, і я шукаю свого батька. - Якось сумно відповіла дівчинка.
- Папу? Як звати твого тата? - Здивований і якось помаранчевий запитав Гілдартс.
Так. Нещодавно загинуло багато сильних магів гільдії, і чоловік цілком реально боятися почути знайоме ім'я.
- Мій тато.. Мой па-па.. Хнык.. Хнык.. Мій тато - це ти! - Знову почав плакати відповіла дівчинка. Зал випав в осад. Майстер намагався втопитися в піві. Рейка впустила на когось піднос з їжею. Вокабе проковтнув свою сигарету. Я зламав собі молочний зуб кусаючи м'ясо.
Бідний Ґілдартс мало не задихнувся, забувши як дихати. Та він би і задихнувся напевно, але сумна донька якось швидко змусила блудного батька вийти зі сходира і почати відновити заспокоїти дитину. Сумні думки про загиблих товаришів якось швидко покинули голови фей. У нас тут дитина туза фей заявився.
- Ну і чому нічого такого не було в манзі! - Сумно думав я... Про себе сітуя на власну пам'ять, в якій, можливо, просто не залишилося більшості цікавих мене фрагментів тієї історії...
https://literna.net/uk/books/268-khvost-fei-staovlennya-maha