Розділ 213.
« Чому він настільки сильний...? »
Граф Ашур був добре чутний про дії Гріда в Рейнхардті. Найсильніша армія големів, якої не змогла протистояти навіть багатотисячна військо Вічного Королівства, була витинана як стадо поросять. Але чи не властива людям ця чутка бути перебільшеними?
Ашур пам'ятав того самого авантюриста-новачка Грида: безталанного дурня, який тільки і міг, що виконувати прості доручення. У зв’язку з цим граф не сприймав все, що чув за абсолютну правду. Навіть якщо Грід і став наступником легенд, його мізків та успадкованих рис було недостатньо для того, щоб їх використати. Таким чином граф рахував, що двіряни навмисно роздувають чутки, щоб підвищити бойовий дух людей.
Але все виявилося інакше... Грід не був героєм чуток, і Ашур переконався в цьому на своєму власному досвіді. Його вузьке сприйняття зникло, і він почав адекватно сприймати даний Грид.
« Він... Він став іншим".
Якщо раніше його очі були як у протухої риби, то тепер вони стали куди більш глибокими і серйознішими. Його жалюгідне тіло, яке втікало від звичайних орків, тепер було схоже на гору.
Людина, якій було плювати на свій зовнішній вигляд і який був переповнений заздрістю, тепер викривав гідність та чарував всіх людей у королівстві.
« Чи можливо, щоб хтось міг так змінитися? » — подумав Ашур. Після чого спокійно запитав Гріда:
- Ти хочеш, щоб я благав тебе про милість?
Його клинок, що блищить синьо-білим світлом, був ніби взятий з якоїсь легенди, а сам Ашур, дивлячись на нього, відчував інстинктивний страх смерті. Інстинти графа кричали йому, щоб він здався Гріду і зголосився про пощада.
Проте, будучи найсильнішою людиною у Вечному Королівстві і одним з великих магів, Ашур мав високу гордість, а тому не збирався принижуватися перед іншими.
- Я швидше помру, ніж зроблю це.
Ашур не був упевнений, що книга Пагми взагалі існує. Отже, граф вирішив скористатися Гридом, який брався за будь-які доручення, які схвалювали хоч скільки-небудь розумну нагороду. Отже, він пообіцяв досить високу компенсацію і не став встановлювати будь-яких тимчасових рамок.
Так і сталося, коли Ґріду призначили служити наглядачем графу. Ашур дав початківцю завдання, у успіх якого і сам-то не вірив.
Але через багато місяців, коли Гріду було скитнуто по Вечному Королівству, вона таки знайшла рідкісну книгу Пагми. А потім він, засліплений жадібністю, порушив свою обіцянку і вирішив залишити знахідку собі.
« Це далеко не єдиний його гріх».
Його дорогоцінний син Бланд з дитинства любив Ірен. Жінка, яка зрештою мала стати його дружиною, закохалась у Премника Пагми.
Отже, Ашур вважав, що краще помре, ніж підкориться Гріду, який був не тільки його ворогом, але і ворог його сина.
Отже, Грид був просто-напросто збитий з пантелику, дивлячись на те, як граф Ашур щільно сомкнув повіки, приготовившись прийняти свій кінець.
« Він дійсно хоче, щоб я вбив його? »
Ґрід ненавидів графа Ашура, оскільки через нього був убитий. Але це був наслідок його власного вибору. Ашур не змушував його приймати завдання і не примушував використовувати Редську книгу Пагми. Тим не менш, кожен раз, коли Грід згадував свої колишні образи, він у всьому звинувачував саме Ашура.
Його звичка звинувачувати інших все ще нікуди не справдилася, адже в Ґріда не було жодних підстав обурюватися діями графа. Навіть якщо б Регія книги Пагми не існувало, Грід не знайшов би її і не став би наступником Пакма.
Таким чином, для Гріда Ашур був справжнім добродійником. Звичайно, все це сталося лише внаслідок низки випадковостей, а тому Грід зовсім не зобов'язаний був дякувати графу. Крім того, Ґріду вдалося знайти книгу лише після його надзвичайних зусиль.
Все, чого добився Грид, було виключно завдяки його власній волі і зусиллям. І граф Ашур був тут абсолютно не до того.
« Я переміг його, але... Я не можу його вбивати".
Гриду все ще не подобався Ашур. Саме його лицарі позбавили йому життя, і ніщо не позбавляло можливості в майбутньому отримати від нього удар у спину.
Але з іншого боку, цього було недостатньо щоб просто взяти і вбити його.
Гріда не дозволила йому зробити це.
– Эх, ладно. Будемо вважати, що про все забули.
- ...?
Побачивши, як Грід зітхнув і прибрав свій меч в ножни, Ашур не міг не поставити себе питанням:
- Я намагався вбити тебе, але ти... Ти вирішив пощадити мене?
Влада графа Ашура набагато перевищувала його титул, але це не змінило факту, що він залишався лише графом. Грід був герцогом, а тому дії Ашура, спричинені обра́зами минулих років, були не чим іншим, як самим справжнім злочином. І граф добре розумів, що покаранням за це була смерть.
Однак...
- Можливо, ти хотів у мене щось попросити? - Поцікавився Ашур.
« Я пощадив його, але він все ще сумнівається в щирості моїх намірів?» У минулому він би вибухнув від гніву і обурення, але тепер Грід думав, що куди розумніше слідувати пропозиції самого Ашура і щось у нього попросити.
Під час останніх трьох місяців перебування поруч з Лаурелем Янґу навчився використовувати збіг обставин на свою користь. Отже, що ж він міг отримати від графа Ашура?
Гроші? Ювелірні вироби? Земні ділянки? Преметы?
Грид все ще був жадібний до матеріальних благ, а тому ніяк не міг прийти до вірного рішення. І ось, відчувши це, Лаура написала йому повідомлення:
- Грид, за винятком Єфеміни всі інші вже в Рейдані. Коли тебе чекати?
- Думаю, це займе ще близько трьох днів.
- Три дні? Чого так довго? Хіба ти не можеш прибути сюди швидше, використовуючи політ? Поквапся, тут гора роботи.
- Я не один... Але мій компаньйон не хоче їхати в кареті, а тому ми йдемо пішки. Просто почніть робити те, де не потрібно моя пряме участь.
- Компаньйон...? Про кого ти говориш?
- Скоро побачиш. До речі, добре, що ти зв'язався зі мною. У мене тут...
Потім Ґрід коротко пояснив складену ситуацію і деякі нюанси його стосунки з графом Ашуром.
– ... Отже, що мені попросити у нього?
- Ашур, значить...
Ашур був одним з десяти великих магів континенту і став великим знаменитістю. Звичайно, Лауель чув про нього, тому деякий час поміркував і сказав:
- Не так давно Вантнер розповів мені одну історію... Що ніби син графа Ашура вів себе невідповідним чином на твоєму весіллі з Ірен.
- Правда? Я й не знав. Знаєш, того дня я був дещо зайнятий іншими речами.
- Попроси Ашура віддати тобі свого сина.
- Сина? Про що ти говориш?
Лауель передрік, що Ґрид не зрозуміє цієї ідеї, а тому дав детальне пояснення:
- Ашур відомий своєю любов'ю до сина. Якщо його син буде з тобою, він не зможе знову піти проти тебе і діятиме відповідно до твоєї волі. Я впевнений, що колись сила Ашура буде тобі дуже служити.
« Який же Лауель все-таки чудовий хлопець», — мимовільно подумав Ґрід, вислухавши свого товариша.
Лауель завжди віддавав перевагу не короткому заробітку, а перевагам, які можна буде отримати в майбутньому. Отже, підступно посміхнувшись, від чого Ашур не на жарт стривожився, Премнік Пакми проговорив:
- Дай мені свого сина.
– Що...?
Ашура не мала такої вимоги.
- Ти хочеш взяти мого сина в заручники?
Ашур, 48-річний ще був молодим і вродливим. Його зовнішній вигляд не поступався головним героям манги. Коли він був молодим і вів активне суспільне життя, красиві жінки чіплялися до нього цілими десятками.
Але Ашур любив лише одну. Вона була не такою красивою, як більшість інших, але граф закохався в її чисте серце. Їхній шлюб був досить успішним. Після цього в них народилося двоє синів і вони жили, не маючи ні страждань, ні бідності.
Однак цей момент щастя виявився надто коротким. На жаль, дружина графа Ашура була смертельно хвора і померла, будучи ще молодою.
Граф Ашур був убитий горем. Однак він не мав часу оплакувати свою дружину. Він був зобов'язаний захищати своє королівство і піклуватися про двох підрослих синів.
Отже, Ашур залишився вірним своїм обов’язкам. У результаті його старший син став королівським магом, тоді як другий навчився на магічного мечника, оскільки виявив недружний талант як у магії, так і в володінні мечем. Через батьківську гордість за своїх двох синів Ашур зміг заповнити порожнечу, яка виникла після смерті своєї дружини.
Однак небо було надто суворим до нього.
Лише два роки тому його старший син пішов у рейд на небезпечного монстра і загинув. Після цього характер графа став дещо дивним. Його м’якість зникла, але він продовжував піклуватися про свого позосталого сина.
Бланд був його єдиним відприском, а тому Ашур плекав його більше, ніж самого себе.
- Я готовий кинути у полум'я своє тіло і душу, але ніколи не передам свого сина. Просто вбий мене і справа з кінцем.
« Ось мертвий...».
Отже, з огляду на таку недвозначну відповідь Ашура, що йому потрібно було робити далі? Грід був не дуже розумний, а тому єдиним способом, який він зміг придумати, було застосування сили. Однак цю проблему неможливо було вирішити за допомогою сили.
- Я піду за вами, — раптово пролунав чийсь голос, а назустріч Гріду ступив світловолосий чоловік.
І тим чоловіком був Бланд.
- Чому ти ...? - Запаникувавши, вигукнув Ашур, але Бланд його просто проігнорував і, повернувшись Гріду, вимовив:
- Я, Бланд де Ян, син графа Ашура, вітаю герцога Гріда, великого героя нашого королівства.
Одного разу, бажаючи відібрати Ірен, Бланд кинув Гріду виклик. Тим не менш, він був переможений і згодом виведений з весілля. Після цього він деякий час страждав від болю в серці, але тепер його переповнила рішучість.
- Я піду до Рейдана.
Це був єдиний спосіб врятувати його батька.
- Бланд! Чому ти вирішуєш такі питання самостійно? - Ашур вигукнув з зниклим обличчям.
Грід був для нього справжнім суперником, що шишив Бланда його коханої. Отже, граф Ашур не міг дозволити своєму синові стати заручником Гріда.
- Якщо ти доторкнешся хоча б одного волосся на голові мого сина, я вб'ю тебе і віддам твою душу Ятану! - Збираючи залишки магічної сили у своєму побитому тілі, проголосив Ашур.
Але перш ніж Грід встиг нахмуритися, Бланд зробив ще два кроки вперед і, впавши на коліна, вимовив:
- Достопочений герцог Грід, мій батько вийшов з себе, тому що занадто піклується про мене. Будь ласка, виявіть поблажливість.
– Б-Бланд...
Його син просив за нього свого суперника! З огляду на таке приниження граф Ашур був просто шокований і відразу замовк.
А потім Бланд заспокоював, звертаючись до свого батька:
- Батько під керівництвом герцога Ґріда, я буду вчитися і прогресувати. Будь ласка, довірся своєму синові і дощитися мого повернення.
– Ург-гх...
Ашур був засмучений. Його не тільки образили і принизили, але ще й взяли в заручники його власного сина!
А в наступний момент Ґрід поклав йому руку на плече і вимовив:
- Не хвилюйся, графе. Я подбаю про твого сина.
Почувши це, Ашур подумав, що Ґрід не людина, а демон. Як він міг усміхатися, тоді як інші відчували нестерпний біль?
- Все буде добре. Я не збираюся робити нічого поганого з твоїм сином, - проговорив Ґрід, після чого подивився на Піаро з Бландом і додав: Ну що, підемо?
Після цього минуло кілька хвилин, але трагічна сцена поблизу міського врату так і не справдилася: на землі сидів пригнічений граф Ашур, а поруч з ним ледве живі лицарі.