Розділ 29.
Виробництво з Компанією Меро! Це дійсно було важке завдання, яке кожна розумна людина назвала б як неможливе для гравця 21-го рівня.
Чому я вирішив прийняти його? Відповідь була очевидною: я зробив це, бо вважав, що воно мені під силу.
Якби це завдання було пов’язане з битвою або пригодами, я б не відчував такої впевненості у собі. Ні, я б не думав відхилити його. Якби я був легендарним класом, то мав би свої обмеження.
Однак умови виконання цього завдання мали бути створені. Іншими словами, мені потрібно було лише викувати щось більше за свою опозицію.
- Я був легендарним ковалем, який викинув епічну стрілу! У мене є всі шанси, навіть якщо Компанія Меро найметиме більш високопрофесійного коваля. Ку-ху-хо... Це не просто завдання, це можливість! У-ха-Ха!
Підставивши своє обличчя потокам місячного світла, я посміхнувся і виголосив чудовий монолог, більше відповідного головного герої якоїсь манги.
- Ти щось не то з'їв на вечерю? Ти виглядаєш погано... Може, тобі потрібні ліки? Ні, я зараз відведу тебе до лікаря! - Витріщившись на моє бліде обличчя, стурбовано проговорив Хан.
– ... З чого Ви взяли? Зі мною все гаразд.
« Ковалі — це як художники. Навіть людей вони бачать по-своєму". Я вирішив. Але, можливо, він просто був позбавлений такого відчуття як "естетичність сприйняття". Роботи, що вийшли з-під руки коваля були не особливо відомими як за своєю продуктивності, так і за зовнішнім виглядом.
Тим не менш, всього через кілька секунд я був змушений забрати свої слова назад.
- Вот... Колись я робив такі речі щодня. До мене зверталися клієнти з усього королівства, щоб замовити гарну екіпіровку і зброю. Моє естетичне відчуття завжди викликало в інших захоплення, хе-хе, - проговорив Хан, показавши мені шолом і дещо з озброєння.
Цей старий явно вміє читати думки. І ось, коли я почав роздивлятися викладені на стіл предмети, Хан дістав кілька ремісних інструментів.
- Як бачиш, в моїй кузні є все, що потрібно. Інструменти зберігаються ось тут. На складі ти можеш знайти різні види металів, руди та деревини. Я вже давно нічого не виробляв, так що там мало бути достатньо матеріалів. Оскільки тепер ти мій офіційний наступник, я дозволяю тобі їх вільно використовувати, з гіркотою посміхнувся Хан.
- Дякую... Скажіть, адже Компанія Меро навмисно загнала вас у фінансові втрати і потім та в борги, після чого найняла бандитів, які постійно погрожували Вам. Чому Ви не попросили допомоги у лорда чи Вартової? - Не міг не запитати я.
У відповідь Хан протяжно зітхнув і сказав:
- Я кілька разів подавав скаргу капітанові караула. До лорда я теж звертався. Я хотів, щоб охорона захистила мене, а лорд зупинив цю несправедливість, проте... Але вони навіть не подивилися на мене. Всі мої прохання були проігноровані.
– ... Думаю, Компанія Меро теж в цьому причетна.
– Да. Це одна з найбільших торговельних асоціацій півночі. Влада і сторожа напевно сидять у неї на зарплаті. Але що ще гірше, я - не єдиний, у кого через Компанії Меро виникли великі проблеми. Від її дій постраждало багато інших жителів Вінстона. Вони вийшли на вулиці, але лорд навіть пальцем не поворухнув, щоб допомогти їм.
Як би там не було, гроші вирішували все.
І знову, усвідомивши величність фінансових інструментів, я поклявся, що збагатію.
- Гм, до речі, хіба Вінстон не належить графу Стейму?
- Все вірно.
- То чому б вам і місцевим жителям не піти прямо до графа й розповісти йому про все? Стейм обов'язково накаже їх ... Ви ж не думаєте, що Компанія Меро підкупила і графа?
У відповідь Хан похитав головою.
- Навряд. Ми багато разів намагалися зустрітися з графом Стеймом, але лорд завжди зупиняюв нас на виході села і повернув назад. Навіть якщо ми напишемо апеляцію, вона не буде передана Стеймові ... Лорд не пішов би на такі ризиковані дії, якби граф був поруч з ним.
- Хіба в Уїнстон не приїжджають ревизори?
- Всі інспектори куплені лордом.
Гроші вирішували все.
І прийнявши цей неминучий висновок, я піднявся, запалив піч і втішався:
- Не хвилюйтеся. Тепер у Вас є я. Я провчу цих дих. Ви ж вірите в мене?
- Звичайно, вірю. Наступник Пагми може перемогти незалежно від того, наскільки вправний інший коваль... Грід, ти дійсно надійний молодий чоловік. Якби мій син був живий, він був би такого ж віку, як і ти... Хнык-хник...
Старий коваля виявився дуже чутливим. Але це у свою чергу означало, що в нього на серці було багато шрамів.
"Бідна людина".
... І звідки в мене взялася така сентиментальність? Як не дивно, але коли я дивився на Хана, то відчував співчуття. Невже після того, як Прем'єр Пагми почав діяти в мій мозок, його ідеологія була імплантована?
« У нас з Ханом багато спільного, але я все одно не розумію звідки в мене постійно виникає це дивне відчуття."
Дивлячись на те, як старий коваль безуспішно намагається знайти в кузні хоч якусь випивку, я тихо вимовив:
- Просто спостерігайте за моєю роботою, і незабаром Ви не тільки забудете про свою тягу до пляшечки, але й переверніться бажання знову стати великим ковалем.
– Я... Правда?
У відповідь я лагідно подивився на старого і кивнув.
... Поки я налаштовував силу вогню в печі, перед моїми очима злилися давно забуті спогади. Будучи ще дитиною, я любив ходити на вихідні до свого дідуся. Як би я не діставала в школі, то завжди відчував себе ліпше від тепла мого дідуся та бабусі.
Мабуть, атмосфера навколо Хана і його манера спілкування чимось нагадували мені про них.
- Ось, візьми. Це чайний відвар з листя Лунола. Дуже корисний і ароматний.
- Так, дякую. Звичайно, я волів би отримати гроші, але ...
– А-а? Що ти сказав? Поленина занадто голосно тремтять!
- Ти мене не чуєш?
- Що?
– ... Точнісінько як мій дід.
Бу-дух! Бу-дух!
Приготування чаєм і спільна робота з людиною, яка була мені симпатична...
Раптом у мене на серці напружилося. Це був перший раз, коли я відчув у «Satisfy» справжнє задоволення процесом...
– Э-э... Що ти робиш? Невже мої очікування були занадто великі? Ні! Це робиться не так! А це взагалі не те! Ні, тобі потрібно трохи зсунути лікті. Ты... Ти справді наступник Пагми? Скажи мені чесно, ти якийсь актор? Тебе найняла Компанія Меро? І навіщо тільки я прийняв пропозицію Кролика?
...
- Легше, спокійніше. Я тільки почав працювати. Краще залиште мене в спокої! Гей, а навіщо Вам молот?
- Тільки почав? Це надто дивно. Наступник Пагми повинен знати про такі базові речі. Т-ти точно шахрай!
Бам-м! Бам-м!
З плином часу я продовжував працювати, не звертаючи уваги на безперервне бурчання Хана. Однак його поради були дуже доречними, оскільки я мусив докладати всіх зусиль, аби розвивати вміння.
Так минула вся ніч, і під ранок Хан більше не називав мене шахраєм.
Наступного дня почалося серйозне навчання. Коли я працював, старий забув про випивку і нарешті почав виявляти свій 60-річний досвід роботи ковалем.
- Перше, на що вам потрібно звернути увагу під час виготовлення броні - це зовсім не її міцність. Перш за все, броня повинна бути такою, яка дозволить власнику вільно пересуватися.
Уважно слухаючи вчення Хана, я з усіх сил намагався запам’ятати кожне його слово.
- Уф-фу! Ти не вважав сильні і слабкі місця цього металу! І чому відполірована тільки ця частина? Тобі потрібно зосередитися! Ти вже не трирічна дитина, щоб постійно відволікатися.
А ще мене постійно лаяли.
- Дивно. Чому, як тільки ти починаєш зосереджуватися, твоя робота повністю розпочалося? У тебе дійсно є талант.
Іноді я отримував похвалу.
- Деякі дурні зупиняються відразу, коли бачать, що заготівля вийшла досить непоганою. Їхня логіка полягає в тому, що треба скласти витрати часу на виготовлення їжі до мінімуму. Але це серйозна помилка. Ковка — це не другорядне завдання. Якщо не приділяти достатньо уваги цьому процесу, заколювання і охолодження підуть під хвіст. Якщо в тебе недостатньо часу, то краще скоротити кількість заливань, ніж жертву ковака.
Кожна фраза була насичена досвідом декількох поколінь родини коварів.
- Я згоден. Немає сенсу пропускати важливі процеси через один брак часу, адже в результаті вийде недосконала річ. Скільки б часу у мене це не займало, я намагатимусь завжди створювати тільки досконалі речі.
- Хо-хо, який порядний майстер. Такі благородні ідеї в такому юному віці... Що ж, як і очікувалося від наступника Пагми.
- Якщо чесно, я просто хочу створити ідеальні предмети, які будуть використовуватись великим попитом...
- Ха-ха-хо! Ти не просто благородний, але ще й дуже скромний! Грид! Мені пощастило, що я зустрів тебе!
– ...
Старий Хан зовсім не так мене зрозумів. Але це не завадило нам добре проводити час.
***
- Ухм-м...
Сьогодні я прокинувся без будильника. Подивившись у сторону вікна, я побачив, що зовні все ще темно.
На годиннику було 04:00 ранку.
Було ще зарано. Я міг би ще повалитися як мінімум 30 хвилин, оскільки вставати раніше часу було не в моєму смакі. Але сьогодні все було по-іншому.
- Який відсвіжний ранок.
Я відчував себе просто чудово. Останні два дні по ігровому часі я провів не виходячи з кузні і зміг хоч трохи відповнити свої мізерні навички. Мені вдалося викувати два мечі і три броні, причому дві речі стали рідкісними.
Завдяки цьому, всі мої характеристики зросли на 4, поточне значення Легендарного Кузничного Ремесла наблизилося до 20 відсотків, а льодяне Дихання збільшилося майже на 8%.
Працюючи з Ханом, я почав розуміти, як досягти необхідної концентрації, що значно пришвидшило швидкість і точність моїх дій. Старий коваля справді був вище від свого колеги з Байрану.
« Він досі не повернувся у свій піковий стан, але різниця між ним та іншими низькорівними ковальами схожа на різницю між небом і землею».
Я хотів повернутися в кузницю і продовжити навчання, але...
- Кхм.
Здається, я трохи переграв, раз з самого ранку думав тільки про те, щоб якнайшвидше приступити до роботи і в парі зі старим ковалем.
З цими думками я попрямував до душової. Після цього я вийшов і побачив, що моя мати вже готує сніданок.
- Доброго ранку.
- Привіт. Ну що, як ти вчора відпочив? Тобі вже краще? І чому ти так рано встав?
- Дякую, набагато. Це все твій суп з гов'язьими ребрами! А тому сьогодні я повинен з'їсти трохи вареного вугра...
- Навіщо хлопцю без дівчини є вугрій? - Раптом почувся голос мого батька, як і завжди зайнятого читанням газети.
- Є багато інших корисних ефектів, у тому числі тонізуючі, які... Стоп, це чому в мене немає дівчини!
- Що? Мама розсміялася, коли почула моє жалюгідне виправдання.
Вона сміялася так довго, що в неї на очах навіть виступили сльози.