Глава 14.
Як тільки я заготовив 250 одиниць деревини, мій голод став сильнішим, а голова почала кружляти. Але я не зупинявся.
"Я не я, якщо здамся на цьому етапі".
Ще з дитинства я ні в чому не був хороший. Я не був ані розумним, ані гарним, ні навіть приємним у спілкуванні. У мене не було ані талантів, ні спорту, ані науки. Простіше кажучи, я був бездарний абсолютно у всьому.
Проте, незважаючи на повну відсутність здібностей, я завжди заздрив іншим і постійно знаходив собі якісь виправдання.
Якби хтось сказав, що я - найгірший представник людської раси, то це було б абсолютною правдою. Проте завдяки своїй наполегливості мені таки вдалося досягти в коледжі хоча б якихось успіхів.
Я був не дуже кмітливим. Мені потрібно було проводити більше часу над підручниками, ніж іншим студентам. Чесно кажучи, характер у мене теж був негарною. Я часто плутав всю брехню, яку могли б оцінити хіба що політики. Навіть у мене з футболом довгий час не складалося, і лише завдяки колосальним зусиллям я перестав виглядати на майданчику повним аутсайдером.
Я знав всі ці факти про себе краще, ніж будь-хто інший. Однак я старався не опускати рук. Завдяки своїй наполегливості я вступив до університету і відслужив у армії. Потім я вліз у борги і минулого року запанував справді жалюгідне існування.
Хоч би як там було, якщо в мені можна було виділити хоча б одну міцну сторону, вона була наполегливою.
– Рівень... Гроші...
Повністю занурений в цю нав'язливу ідею, я продовжував колоти дрова. І ось, коли прийшов черга 460-ої заготівлі перед моїми очима спалахнуло інформаційне віконце.
Відкрито нову характеристику: "Витримка".
– А-а?
На моє превелике здивування, система повідомила мені, що я відкрив нову характеристику.
"Витримка"
Ви ніколи не здаєтеся, навіть якщо дана вами задача перевищує ваші можливості. Ця характеристика нівелює частину втоми, а також підвищує максимальну кількість маси тіла.
Як слід насититися, Ви ще не швидше зазнаєте голоду.
Чим вище поточне значення властивостей, тим більша його ефективність.
* Ви не можете вкладати у даній характеристикі вільні окуляри розподілу.
* Кожного разу, коли ця характеристика зросте на 10, ви будете отримувати +1 до Упори.
- Вау!
Витримка не дозволяла мені втомлюватися, підвищувала максимальну допустиму кількість ваги і протягла ситість! Це була просто фантастична характеристика. Крім того, вона також впливала на Впертість.
« Щоб отримати цю характеристику, я повинен був виявити витривалість і наполегливість? » — подумав я після того, як повернувся до рубки дров: « Але ж у завданні Ашура я виявив ще більшу рішучість... Чому ця характеристика не була створена ще тоді?»
Мабуть, найправдішою відповіддю була різниця між звичайним класом і легендарним.
« Це можуть бути ті самі дії і зусилля, але темпи росту у власника легендарного класу куди вищі, ніж в звичайного гравця»
Дізнавшись про нові привілеї Премника Пагми, я забув про свою втому і почав колоти дрова з ще більшою старанністю.
Бу-жух! Бу-жух!
У міру того як я почав збирати врожай, то сам усвідомив потребу розколювати те чи інше поле. Однак, навіть дотримуючись запланованої лінії, кожних дві частини сокира втрачав одну одиницю міцності. Але в певний момент цей процес зупинився, і я зміг повністю зосередитися на своїй роботі.
До того часу, як я закінчив заготовку 1,000 дров моя Експеримента вже нараховувала цілих чотири пункти.
Ви надто довго не споживали їжу, в зв'язку з чим всі Ваші характеристики впали на половину. Якщо ви продовжите голодувати, то почнете втрачати своє здоров'я.
Однак ця пересторога вже не була достатньою. Повністю виснажений, я лежав прямо на землі і намагався відновити дихання.
- Уф... Уф...
Мої коліна тремтіли, а руки налилися свинцем. Все моє тіло крило від болю, і навіть найпростіший рух давалося важко. Незважаючи на компенсацію у вигляді Витримки, моя високість -3-го рівня була все ще вкрай мізерна.
Я лив дрова лише шість годин, але вже був виснажений так, ніби робив це протягом тижня.
- Рейдова група вже мала дійти до Лісового захисту. Добре, що я не приєднався до них... Інакше мене б зганьбив справжній сором — пробурмотів я, доставши хліб і воду із інвентаря.
З моїм поточним рівнем Виносливості, я навіть не зміг би йти нога в ногу з іншими членами групи. Яка б це була ганьба — померти від виснаження, а не від лап лютого монстра.
« Якщо я не знаю частоти випадання блакитного оріхалка, то мушу добре подумати. Моє судження було занадто прямим... Наперок я повинен думати і діяти обережніше», похинувши головою, вирішив я.
Схоже, що події минулого дня підняли не тільки мою Витримку, але й розумність.
Отже, одугнувши від важкої праці, я повернувся в кузницю Сміта.
- Ваше завдання виконано. Я зробив все можливе і нарубав 1,000 заготовок.
- Що? - Підстрибнувши на місці, запитав Сміт, – Пу-ха-хо! Щоб такий новачок, як ти, набив 1,000 заготовок всього за шість годин? Ти не просто новачок, а ще й брехун!
Сміт, промовляючи ці слова, сміявся так, ніби почув щось кумедне.
Я подумав: « Цей коваля явно перегрівся тут, і потім показав рукою вбік заднього подвір’я.
- До чого мені брехати? Якщо ви мені не вірите, чому б Вам не піти і переконатися в цьому особисто?
- А то я сам не здогадався! Але якщо ти мене обманюєш, я негайно викину тебе звідси!
Вислухавши цю гнівну тираду, я покірно попався слідом за Смітом. І ось, через кілька секунд... Сміт побачив акуратно складену гору готових дров, у зв'язку з чим в нього просто-напросто відвисла щелепа.
- Як це можливо...? Така людина, як ти, просто не могла так швидко нарубати дрова! Та ще й у такому ідеальному вигляді... Ні, чорт з тим часом. У тебе просто недостатньо витривалості, щоб нарубати стільки заготовок! А ну говори! Звідки взялися усі ці дрова? З магазину теслі Ванса? Чи ти купив їх у лісоруба, що живе в горах? Дурний хлопець! Я попросив тебе нарубати дрова своїми руками!
- Що? Це мої власні дрова!
- Це неможливо!
Чому він не вірив мені? Можливо, коваль вже розпочався старою масром? З цими думками я підняв сокиру. Побачивши цей рух, Сміт здригнувся і відступив назад. Проте я не мав наміру завдати шкоди НПС, а оскільки це було дуже масштабним, то зробив точний удар по одному з польових полів.
Бу-жух!
Після того як я зробив це, моя техніка заготовки деревини досягла піку. І ось, як тільки сокира пронісся на поле, пролунав сильний насичений звук.
Сміта було приємно здивований подібним звуком розколоти поле, але набагато дивовижнішим було те, що він розпався на дві акуратні частини. Опустивши очі, він кивнув і проговорив:
- Я думав, що ти звичайний стригун, але ти довго працював на лісопильні.
- Ні.
- Отже, ти син дроворуба.
— Ні, — відповів я, витягнувши руку в напрямку Сміта, - ваше завдання виконано, так що попрошу дати обіцяну нагороду.
- Хмм... Да. Ти виконав більше роботи, ніж планувалося, так що і винагорода буде відповідною.
У очах Сміта все ще можна було побачити сумніви, але мішечок з бронзовими монетами він все-таки витягнув. Тим часом з’явилося довгожданне інформаційне вікно, яке сповіщало про 15 очок досвіду. Смит почав дивитися на мене зовсім по - іншому. Якщо раніше в його очах я був не важливішим за таргана, то тепер мене можна було порівняти до палаців.
Але навіть це було цілком прийнятно. Займаючи завдання S- і SS-класа, я почувався абсолютно безпорадним. Тому завершення звичайного доручення викликало в мене відчуття виконання обов'язку. Але Сміт не дав мені довго насолоджуватися цією хвилиною слави.
- Якщо ти піднімешся на гору, то побачиш там шахту. Дістань мені залізну руду!
- Скільки?
- Як можна більше!
"Дзвичайно Залізної Руди"
Складність: E.
Сміт, який є кузцем, має долежну підозру. Він ніяк не може зрозуміти, чому у вас виходить краще заварювати дрова, ніж він. Сміт підвищив складність завдання і доручив вам видобуток залізної руди.
Умови:
Добути 80 одиниць залізної руди.
Нагорода:
20 бронзових монет.
Близькість до Сміта: +30.
Досвід: + 55.
Штраф за провал завдання:
Близькість до Сміта: -30.
55 одиниць досвіду! Якщо мені вдасться пройти це завдання, я отримаю три рівні за раз і нарешті виберуся з цього дна.
Я був щасливий.
Ні, зачекайте-но.
« Люди починають з першого рівня, тоді як я радію нульовому...».
Я трохи дивно почувався, але прийняв завдання.
- Звичайно, пане Сміт. Я все зроблю.
Відповівши ковалю, я стиснув у руці кирку. У мене був потужний пасивний уміння, яке дозволяє розуміти предмети. Ось чому, використовуючи їх, я повинен був без особливих труднощів навчитися гірськодобувне ремесло.
Покинувши гарячу кузницю, я попрямував до маленької гори неподалік від міста.
- Малюк, підкажи-но, а яких монстрів можна зустріти на тій горі?
Дитина, якій було близько восьми років, витер рукою ніс і відповів:
- Ви дійсно не знаєте? Які ще монстри на горі, що прилягає до села? Мій тато каже, що цей район патрулює солдатами. Так що вам не потрібно бути таким боягузом, пане мандрівник.
– Т-трусом? М-мне?
Мальчуган говорив так, ніби був місцевим старійшиною, а не восьмирічним молоком. Але ось, коли я приготувався відвісити йому забитку, поруч з’явився високий чоловік, який явно смахував на його батька.
- Чого ти пристав до цього мандрівника? Ти бачиш, який безглуздий у нього вираз обличчя? Краще не зв'язуйся з ним! - Недобре поглянувши в мою сторону, вимовив чоловік.
- Тато, я майже не розмовляв з ним.
- Ху-ху-ху, який розумний хлопчик. До речі, як такий мандрівник потрапив у наше село? У нашому селі не місце ледарям і чодирям.
- Тато, він просто поставив мені питання, і я не хотів здатися грубим.
- Уха-хо! Да, да. Гаразд, йдемо вечеряти. Твоя мати чекає нас.
- Так, Отче! - Він сказав хлопцю, і взяв тата за руку, пішов геть.
Чорт би забрав це село, де мене ігнорували навіть діти.
У зв’язку з НПС мене дуже хвилювало. НПС рідко коли демонстрували свою дружелюбність до гравців з 1-го по 10-ий рівень, але вони все ще вчили нас і допомагали нам зростати. Проте, вони зовсім не хотіли мати ніяких справ зі щасливим власником -3-го рівня. Вони відчували роздратування навіть від простого погляду в мою сторону.
Нехай моя репутація, можливо, зросла на 500 років завдяки походженню Книги Пагми, але негативний рівень стирав усі блага просто на корні.
– Да уж. Зважаючи на це, Доран справді був дуже добрий зі мною.
Краще б мені і далі зустрічалися такі НПС як Доран, що брали мене за когось високорівного. Хоч він і змусив мене прийняти тривожне завдання, але Доран принаймні не ставився до мене зовсім по-наплювальськи.
"Ех-е, а яке ж у нього хороше було коліно..."
Разом з цим я все ще оплакував втрату настільки дорогоцінного кільця.
Але через деякий час я подивився у небо і заспокоїв свої думки. Потім, перевіривши вікно поточного статусу, певна хода попрямувала в напрямку гори.