Ех, знову навчання. що канікули вже закінчилися. Цей час був особливо багатий на події. І справді, так багато всього сталося. Переполох в літньому таборі. Налет на бази лиходіїв. Всі ці вбивства, порятунку маленьких дівчат, бурхливий роман з психопаткою. Багато чого сталося. А тепер знову навчання...
- Як я вже і говорив вчора, ми вирішили зосередитися на надання вам тимчасових геройських ліцензій. - Монотонно простягнув Аізава. - Часовий патент достатньо суворий, щоб отримати менше половини студентів за три роки навчання.
- Нічого собі. - Вражався Мінору.
Хлопець був не жартома стурбований, бо помітно відстає в план практичних занять.
- Багато з вас навіть не займалися на канікулах тренуваннями. - Вчитель сказав, що це не так.
Ашідо звинуватила Очако, але її приклад був подібний до неї. Та й деякі хлопці теж. Кірісіма, судячи з його вигляду, не занедбувала тренування. Асуі вивчала, хоча й не так часто, як потрібно. Але це, напевно, я так погано впливав на дівчат і постійно розважався з ними.
- Часу ж у нас залишилося не багато. - Продовжив вчитель. - Отже, сьогодні ми вирішили зосередитися на практичних навичках. Перед початком екзамену ви повинні освоїти принаймні два своїх власних суперприєми.
Ну, я зрозумів, до чого він клонує, але звучить це якось не дуже серйозно. Однак слід зазначити, що ця новина дуже підбадьорила учнів. Кірісіма навіть підскочила з місця, радіючи тому, що незабаром ми займемося профільними заняттями.
- А ми вам в цьому допоможемо! - Бодро вигукнула, що в неї було півноч.
Ще два її викладачі були за нею. Цементос і Ектоплазм. І поява ще більшої кількості вчителів змусило моїх однокласників радіти більше.
- Нарешті! Я не вірю цьому! Чудові! Це ж уроки для справжніх героїв! - Більше всіх кричав Ейджіро.
- Все вірно. Чудові. Або ж, говорячи іншими словами, це ваші унікальні технології, які можуть дати ключову перевагу в боротьбі з насиллям. - Замітив Ектоплазм.
- І прийоми повинні бути саме ваші. Ніякого плагіату. - Додав Цементос.
- Чудові люди, які ви є! - Знову взяла слово Повноч. - Зараз Герой без спецприемок загрожує забуття, але ви ж хочете прославитися!
А зараз, переодягайтеся у свої костюми і збирайтеся в спортзалі "гамма". - Дав команду Аісава.
І, власне, через десять хвилин ми увійшли в величезний порожній зал. Деякі учні були в замішанні, а хтось відразу просік, що бетонна стать добре поєднується з здібностями Цементосу. І так і сталося. Вчитель вільно маніпулював залом, вирощуючи потрібні конструкції прямо з підлоги. Все що було нам потрібно для тренування. Хоча, не всім зрозуміло, що саме їм потрібно тренувати. Тоді як у інших вже є прийоми, які згодяться для іспиту. До слова, саме Цементос почав невелику лекцію, яку підхопили інші вчителі.
- Для героя важливо багато якостей. Сила, спритність, комунікабельність, бойова підготовка в цілому, лідерські якості, а також кулі. Але перш за все, цінуються саме бойові навики і саме від них залежатиме отримання вами тимчасової ліцензії.
Але, все ж таки, першочергове завдання героїв - це не бити пустих людей, а рятувати простих.
- Верно. Ваш суперприєм не обов'язково повинен бути бойовим. Наприклад, Прискорення Іїди-куна, це вміння цілком заслуговує називатися суперприємом. - Спокійно помітив Цементос.
Тенья, який зараз перебуває у потужному доспеху, просто затремтіла від захоплення. Здається ще трохи, і хлопець просто завивиться як фанатка Бібера.
- Пфф, у декого навіть звичайні удари можуть вважатися суперприемами. - Насміливо шепнула мені Ашідо.
- Так і є. – Кивлю дівчину. - Я колись думав про назви для своїх ударів, але зрозумів, що це буде просто позерство. Отже, у мене є три ключові удари. Звичайна, серйозна і дуже важлива.
- О, як все серйозно. - Губи демонетки розтягуються в веселу усмішку.
А потім "Азава-сенсей" покликав усіх до тиші одним поглядом, після чого заговорив сам.
- Тренувальники в літньому таборі повинні були підготувати ваші здібності саме до створення ваших спецприем. Крім того, коли ви підсилювали свої враження, то могли ліпше зрозуміти ваші теперішні костюми або ж вони потребують поліпшення.
Тут не витримала вже Очако.
- Ми це вже давно зрозуміли.
- Ага, що ні говори, а Мей в цьому розбирається. - Так само шепотом відповіла Ашідо.
І обидві дівчата миттю збліднули, коли на них вимучився похмурий вчитель. Аісава нічого не сказав на цей рахунок, але виглядав він так, що ще хоч слово і хтось буде виключений з академії. Ось дівчата відразу ж і притихли. Чесно, навіть мені стало якось не по собі від погляду про-героя. Взагалі-то, спочатку Аісавасеній нагадував мені одного персонажа, але потім я знаходив дедалі більше відмінностей. Наш вчитель майже не спізнюється. І завжди вимагає серйозності. Йому точно не байдуже, коли його учні в шкільний час без діла. Він і наша освіта намагаються не пускати на самоплив. Навіть іспитів з дзвіночками не влаштовувався. Взагалі, Аізава хоч і нагадує ніндзя, але це вже зовсім інший фрукт.
- Тому тепер ми повинні надолужити утрачений час. - Слегка роздратовано заявив вчитель. - Ви повинні не тільки створити свої спецприєми, але й пройти прискорений курс по посиленню своїх примус. Перед початком нового семестру у нас залишилося десять днів, ми не можемо втрачати ні хвилини.
Ну так, такі канікули закінчуються лише через ці десять днів. Але це в інших класах, а у нас канікули вже закінчилися.
- Вас чекають тренування «два в одному», ви повинні тренувати свої примхи і попутно освоїти нові прийоми. - Проголосив Ектоплазм.
- Час починати.
Мушу зазначити, що гучна промова Аїзави справила на моїх однокласників сильне враження. Щоправда, деякі слова Міно були зіпсуті. Коли тренування вже почалися.
- Це як наш літній табір. - Вітхнула вона. - Тільки без табору.
Але не можна було збити мислення Бакубоя.
- Эй! Учителю! Ти тут здох! Давай сюди ще клона!
Він дивився на Катсукі нечитованим поглядом, але втілив ще кілька своїх копій для тренування солітера. Я не зовсім розумію, що саме він тренує. Хлопець просто весело бомбардує і все.
- Нда, звичайний удар? - З сумнівом простягнула Повноч, вислухавши мою версію суперприєма.
- Як на мене, це досить оригінально. - Потисную плечима.
- А ось і ні, я теж дивилася аніме. - Похитала головою дівчина.
- Анімі? - Здивувався я.
Півноч здивовано подивилася на мене.
- Так, схоже, тобі потрібно зайнятися самосформуванням. Але, перед цим, які тренування ти проходив раніше? Як ти досяг своєї нинішньої сили?
- Ну, це було непросто. Щодня я повторював по сто віджимань, сотню присідань і ще серочку на пресі. Плюс бігти десять кілометрів.
- Ні, ти це так жартуєш? І після цього ти вважаєш себе оригінальним? Ти просторажач! - Знущалася викладачка.
Тут вже я нерозумно подивився на неї.
- Ні, ти це серйозно. - Вітхнула вона. - Гаразд я пришлю тобі на пошту посилання, потім сам подивишся.
- У вас є моя пошта?
- Звичайно, ти ж показував її при вступі. А я завжди цікавлюся справами зацікавлених мене учнів.
- Оу... Мені це навіть подобається.
Повночі підступно усміхнулися.
- Тепер я займусь тобою впритул.
- Це звучить дуже інтригуюче!
У мене щось раптом плече зачісалося і я мимовільно обернувся. Минеру пропалював мою спину лютим поглядом. Його очі налились кров'ю і, здавалося, готові ось-ось ввалитися з орбіт. Мої дівчата теж погано подивилися на нас.
- Чудово! Давай, ближче до тіла, займемося твоїми тренуваннями. - Плотоїдна усмішка так і не спала з її уст.
Мої дівчата були просто веселі.
- З бойовими навичками у тебе все чудово. А ось над своїм чином тобі ще варто попрацювати.
- Емм...
- У тебе є хоч геройське привітання?
- Насправді ні.
- Тільки не кажи, що ти соромишся бути героєм?
Я б сказав трохи інакше, але це все одно досить близько до правди. Хоча це не перешкоджає мені малюватися, граючи на свою героїчну аура.
- Як це мило. – Прищурилась Полночь. - Але в світі профі це нікуди не годиться.
Я почав розуміти, що цього разу просто розслабитися на тренування не вийде. Адже, коли інші рвуть свої сили, я навіть не напружуюсь. Як і сказала опівночі, з бойовими навичками у мене все гаразд. Хоча, швидше, тут просто самі здібності дають мені надто великий привілей, що його ніяким умінням не переробити. Хоч щось мені протиставити можуть тільки власники рідкісних складних причуд, наприклад розпаду або телепортації. І ось, Полноч умудрилася знайти, чим можна мене зайняти. І не сказав би, що я так вже задоволений цим фактом.
І не тільки я це зрозумів. Мої однокласники не могли приховати лиходіїв. В їхніх поглядах так і читався думка: "Ото тепер йому доведеться страждати, нарешті." Хоча Мінору, все одно, волів би опинитися на моєму місці, де готують героїню для неповнолітніх.
- Для початку, милий, спробуємо що-небудь броське.
- Помнож-сенсею, може не треба?
- "Гром завжди приходить, щоб вразити зло". Потім можеш придумати щось своє, головне, що б ти звик вимовляти подібні фрази на камеру і для тих хто врятується. Це допоможе тобі здобути більше очок популярності в майбутньому.
Я відчайдушно озирнувся на своїх дівчат.
Ашідо знущальники показала мову. Урарака відвела погляд, а от веселу посмішку їй приховати не вдалося. Тільки Асуі, золотце, дивився мені тонни моральної підтримки та співчуття. Але це не точно, її погляд дуже часто залишається абсолютно незбагненним, прямо як зараз. Але вона все одно розумниця у мене.
Загалом, на тренуваннях ми знайшли і для мене, хоча моя ефективність як героя це ніколи не підвищилося. Але викладачі дійшли висновку, що мені це потрібно. І це було соромно...
Просто кошмар.
- Ха-ха-Ха, здохни! Здохни! Здохни! - Далі веселиться Бакугоу, розносячи копії Ектоплазму.
Це дратує.
Зазвичай я не так злюся від його подібних витівок. Але зараз я просто був трохи вибитий з колії уроками Поночі. Загалом, мені вже не здається такий уже поганим ідеєю зваблення гарячої матусі друга дитинства. Якщо Катсукі можна так назвати. Хоча, звичайно ж, роздратування на нього грає останню чергу, головна причина такого бажання - це сексуальність самої Мітсуки. Ось тільки, в голову щось не йдуть ідеї, під яким приводом можна зав'язати з нею розмову? Як взагалі з нею зустрітися, що б це не виглядало так, ніби я намагаюся нав'язати їй своє суспільство? І взагалі, таке відчуття, ніби все це перетворюється для мене в щось на зразок спорту. Менше кохання, більше азарту.
Гаразд, спробую.
Але це потім. А поки мені ще страждати з Німрі-сенсей. Мої дівчата теж тренувалися, не шкодуючи сил. Але це стосується не тільки моїх дівчат. Тренувалися все.
- А тепер, думаю, настав час для особливого тренування. - Посміхнулася Повноч.
- Що цього разу?
- Ходімо зі мною.
Дівчата турбувалися нашими поглядами. І недарма! Нам треба було залишити зал, як викладачка вимагала від мене зняти свій костюм. Тобто...
- Для цього тренування нам не потрібен костюм, так що, переодягайся в звичайний одяг.
Нічого не кажучи, я слухняно виконав розпорядження вчителя і після цього Вінрі відвела мене в один з тих класних, які тепер пусті. Всадивши мене за парту, вона включила встановлений біля стелі проектор, розгорнувши спеціальне полотно і закривши вікна темними шторами.
- Поки ми тренувалися, я скачала все що потрібно. - Помахала вона своїм смартфоном.
І підключила його до проекту.
- Оу, я думав під "особливими" тренуваннями є щось більш інтимне, але спільний перегляд фільмів теж непогано. – Кивав я.
- Эй! – Заулыбалась Повночь. - Я порядна дівчина!
Я критично оглянув її одяг. Костюм садо-мазо господжі перетворив її гучне твердження на чистійший фарс. Дівчина в такому костюмі вже за визначенням не може бути порядною. Але щось мені підказало, що заявляти це їй в обличчя не варто.
- Да? Ех, а я-то сподівався. - Зітхаю розчаровано.
-О! І на що ти сподівався? Мені справді цікаво.
Тим часом вона вже запустила відеофайли зі свого смартфона і почався показ... Анімi-серіала. Я думав, це буде зацікавлений фільм...
- Ну, по дорозі сюди я зберігав у своєму серці надію, що замкнувши нас тут, ви відразу ж на мене накинулися і почнете обертати.
- Ммм, спокуслива пропозиція. - Кивнула Негорі. - Але це неможливо. Закінчи, спершу, академію, і коли ми не будемо вчителем та учнем, може бути, я тебе й захоплю.
- Чудово, я запам'ятаю вашу обіцянку! - Бодро відповів я.
Хоча, може і раніше отриматися ...
Ні, стоп, Ізуку, зупинись! Краще зосередься на серіалі. Що у нас тут? Ванпачмен? Хто це? Чому він лисий? Що за дивний костюм? Що тут робить Адам Дженкенс і чому він перефарбувався в блондина? Лише оппінінґ вже поставив серйозні запитання.
- Ну, це було цікаво... - Протягнув я, згодом.
- Так, поки вистачить, інші серії можеш потім сам подивитися, коли час буде.
- Ага...
- Но! Тепер-то ти зрозумів?
- Ну, більш-менш.
Справді. Тепер мені стало зрозуміло, звідки з'явився мій чит по підвищенню фізичних характеристик. Але загалом, образ Сайтами мені імпонує. Хоч би в тому сенсі, що цей образ не зобов’язаний викрикувати пафосові героїчні вітання, від яких мені іноді стає ніяково.
- І, ти все ще збираєшся використовувати звичайні удари як назву своїх суперприемів?
- Звичайно. – Киваю. - Тепер я знаю, що Сайтама це моя тотемна тварина.
- Гаразд, це не так вже й погано.
Особливо витрачайте час на перегляд старих анімів з вчителькою, замість нудних і ганебних тренувань. По суті, мої однокласники вже закінчили тренування і їх відпустили на обід, після чого будуть нові денні заняття. А потім вечеря і вечірні тренування перед сном. Отже, є щось. Хоча це було досить важко, я так і робила. Нейрі ж уже не так напірувала зі своїми заняттями героїчні викриків. Чесне слово, можна і без цього обійтися.
Дівчатки, до речі, не дуже-то і повірили мені, коли я розповів, чим ми займалися з Полноччю наодинці в порожньому кабінеті. Дещо вдалося переконати їх тим, що я сказав би їм, якщо між мною і Німрі щось сталося. І все ж, довелося їх забагатити смачним обідом і вечерею. Хоча, я б все одно готував їм, просто тому що мені це подобається. Не тільки готувати, але й дивитися на щасливих дівчат, які насолоджуються моєю підготовкою.
- Ех, якби я був дівчиною... - Зависко простягнув Ожиро, дивлячись як мої дівчата вмивають мою їжу.
Тут на нього дивно подивився не тільки я. Коли « міору » стоїть поряд з хвостатим боксером, він безшумно відсунувся. А ось дівчата почали дивитися на нього з вищим становищем. Я так-то навіть не думав, що створюю свою їжу умовна нерівність.
У будь-якому разі, вчителі і правда влаштували нам дуже завантажений розпорядок на найближчий час до початку нового семестру. Але мої однокласники були навіть раді цьому. Однак, їх тут не батьки пропихнули, вони самі хотіли вчитися на професійних героїв і багато наших уроків дійсно приносять їм задоволення. Особливо, якщо це не просто тренування, а різні завдання, подібні до тих, які влаштовував нам Олмати. До слова, займалися ми на декількох полігонах. Крім того, вчителі схвалили наші бойові тренування, якими ми раніше займалися самостійно. Це я про ті часи, коли група по троє учнів намагалася мене завалити. Насправді зараз ці тренування проходили без старшокласників.
- Мідорія, дивись. - Хвотанано покликала мене якось Тору.
У нас був вільний час, коли ми могли відпочити в нашому гуртожитку. Я б з радістю провести цей час в ліжку зі своїми дівчатками, але вони після тренувань якісь ніякі. Навіть Хагакуре, будучи невидимою, виглядала втомленою. Тому вона валялася на диванчику і тупо дивилася відео в Інтернеті зі свого смартфону.
- Тору, ну правда, ти ж мене навіть відшила якось так що ти цілком можеш називати мене по імені.
- Умм... - Злякалась дівчина. - Ну, тут це ... Він був на фестивалі, так?
Вона дала мені свій телефон.
І відразу стало цікаво. Якийсь новинний блог, який показує вирізки з новосформованих телепередач. А зацікавила мене фотографія Хітоші Шінсо. Це той хлопець з причудою контролю розуму, якого викрила Ашідо, використовуючи затички для вух.
- Що з ним?
- Кажуть, він потрапив в лікарню. – Заспокойтеся повідомила напіввидимка.
В лікарню...
Відео мало що повідомляло про те, що сталося, начебто якийсь напад, але ніяких подробиць. Схоже, потрібно буде відвідати хлопця і дізнатися вже все на місці. Щось мені все це зовсім не подобається. До речі...
- Тору, знаєш, ти виглядаєш якийсь втомленою.
- Видивляю? - Здивована напіввидимка.
І навіть якось прикрилася, хоча й була в одязі.
- Ну, видається таке враження.
- Д-да...
- Хочеш, я можу зробити тобі масаж?
Цього було не видно, але я ніби відчув, що дівчина якось крадькома оглянулася.
- Урарака-сан казала, що ти хороший в цьому. Так, якщо вже ти запропонував, я спробую! Тільки, давай у мене в кімнаті, гаразд?
- Із задоволенням. - Мислливо облизнувся я.
Кімната нашої напіввидимки, до слова, цілком звичайна. Я б навіть сказав, чисто дівчачої. Усе так акуратно розкладено, на рівенькому ліжку лежать м’які іграшки, а білий ноутбук з зайчиком. Загалом, мило тут і прямо відчуваєся, що прийшов до дівчини.
Хагакурі дуже соромилася приводити мене до себе в кімнату. І іншого хлопця вона точно не стала б звати. Але я випадок особливий. І справа не в тому, що я їй подобаюсь, а в тім, як я тут уже був, коли допомагав дівчині розпаковуватися при заселеній.
- Мені потрібно роздягнутися, так? - Робко запитала дівчину.
- Краще роздягтися. - Кивнув я. - Мені потрібен доступ до твоєї спини. І ти ж невидиміша, тож можеш не боятися, що я щось побачу, вірно?
- Угу...
Супер.