Аісава в кои-то вічно вирішив провести класну годину.
- Так... Скоро у вас, хлопці, літні канікули. - Уныло простягнув він. - Звичайно, це не означає, що ви будете прохолоджуватися цілий місяць. Не туди робили.
Учні відразу побліднули.
- Невже?
- Ще тренування?
- І тести.
- Ох, мені вже погано.
Але вчитель видав справжній варіант. Правда, як старий чоловік я вже знав деякі деталі.
- Ми відправимося в літній табір на цих канікулах. - Пояснив Аісава.
Звичайно, табір буде тренуючим, але це не скасовує інших претендованих літніх шкільних таборів. Особисто я вже приготувався до різних пікантних ситуацій.
- Ого! — З радістю вигукнув Ейджіро.
- Можна буде зіграти в "правда або виклик"! - Ашідо збудилась.
- Феєрверки... - Розміталася Тсую.
- О, Тсу-чан, а ти, схоже, хочеш щось підірвати.
- ОБІТНІ БАНКИ! - Мало не зревів Мінору.
- Каррі біля багаття. - Задумливо простягнув новий Інгеніум.
- Спільні лази! Душові на природі. - Продовжував уникати Мінета.
- О! Не тільки каррі, на вогнищі багато чого можна приготувати. - Не міг не помітити я.
- Ква... - Озирнулась на мене Тсую.
- Готовка Изуку. - На мене втупилися очі Очако, що благають.
- Я теж хочу спробувати. - Повідомила Тору.
Корисно готувати смачну їжу.
Хоча, ви ще рано радієте. До канікул ще кілька тижнів, а точніше майже цілий місяць. І ще перед канікулами буде підсумковий тест.
- Звичайно, у таборі вас так само чекають випробування. - Продовжував Аізава.
Але, здається, він надто часто виходив у тінь. Учні перестали сприймати його серйозно.
- Заняття на природі, цікаво...
- Гарячі джерела! - Ще трохи і у Мінору піде піна з рота.
- Є і лягати спати з класом, наче ми велика сім'я.
- Але... - Голос Аїзави-сенсея пролунав зловісніше.
Все відразу притихли. Учні хоч і посперечалися, але ще не зовсім.
- Якщо хтось із вас завалить річний тест і залишиться на передачу ... - Протягнув він, нагнітаючи атмосферу. - Обіцяю йому пекло на землі.
- Ми повинні докласти зусиль! - Відразу ж вигукнув Кірісіма.
І його підтримав Камінарі.
Ну, їх можна зрозуміти. Хлопці не дуже-то і добре вчаться, поки справа стосується звичайних уроків. А вже як їх ковбаса під час занять права. На факультеті маркетингу і управління їм точно робити нічого. Там вони б вже давно розплавилися або полетіли на саморобному реактивному ранцеві, пробиваючи череп.
- Марна трата часу. - Перевертав Бакугоу.
Мушу відзначити, з цими уроками у мене теж не все так гладко. По суті, я заново все це вивчав. Хоча мені було легше, ніж більшості моїх однокласників, я не можу порівнятись з Яойорозою. Математичні рівняння вона натискала як орішки, в той час як я іноді про них мало зуби не ламав. І все ж, я був серед перших по успішності.
Однак я не міг скористатися з цієї чудової нагоди.
- Що? Допомогти? - Здивована Момо.
- Так, ти набагато краще мене розбираєшся в матеріалі.
- Ну, я не проти. - Слегка злякалася і, в той же час, сильно зраділа дівчина.
Ось, власне, так я і потрапив додому до Яопорозу. Точніше, будинок не зовсім правильне визначення. Краще підійде палац, може навіть замок. Коли ми прибули в велику зелену зону, нас перевірила служба безпеки. Потім ми потрапили на закриту приватну територію, розміром з добрий парк чи невеликий заповідник. І, десь тут і розташувалося маєток моєї однокласниці.
До слова, не тільки я попросився до Момо в учні.
- Привіт, а я з вами. - Усміхнулася Очако.
- Ква...
Поки тільки ми троє.
Більшість учнів навіть не думали готуватися до тесту. В принципі, якщо відвідувати заняття і слухати вчителів, то не потрібно ще й готуватися. Тільки, мало хто дійсно все це робить з повною віддачею. Я надто часто заглядаюсь на дівчат і іноді можу пропустити щось важливе. На геометрії якось зазирнувся на свою заступнику і випадково вирахував два кола, дуже схожі на схематичне зображення цицьок. Як виявилося, фігури я намалював правильно, тільки вчитель ніяк не міг зрозуміти як я все це розрахував. Я й сам не міг зрозуміти.
Є ще багато чого вчитися.
- Радий, що ти з нами, Дзерфірка. - Кивнув я шатенке.
- Ну, я не хочу потрапити в пекло на землі, ха-ха. - Весело відреагувала дівчина.
Ти пішла з нами, щоб проводити більше часу з Ізуку. - Видала свої підозри жабі.
- Ч-що? Звичайно, що ні. Навіть думки не було! - Фальшиво розсміялася Очако. - Ми вже розлучилися і тепер просто друзі. Ми проводимо багато часу разом на тренуваннях.
Урарака була досить красномовною, бо могла легко зрозуміти її спонуки. Як і сказала Асуі, схоже, шатенка прийшла сюди через мене. Чи нам було прикро за нашими колишніми стосунками? Чесно кажучи, хоч у мене з'явилися нові дівчата, я теж сумував. И по кишке. И по сиськам. И по ножкам. Загалом, по всій Очако скучив.
- Ось і мій будинок. - Поставити Момо родове помеття, як тільки ми до нього добралися.
- Оу.
- Богичка. - Асуї.
- Ч-що... Я не... - Розбудила Яорозу.
- Не турбуйся, це просто біла заздрість. - Усміхнувся я своєю заступниккою.
- Да, ква... - Кинула жаба.
- Особисто мені зовсім не завидно. – Похитав я головою. - У майбутньому, коли я організую своє агентство, у мене буде будинок не менше, що б разом зі мною могли жити і всі мої жінки, яких матиме багато.
- Ізуку... - Подивилася на мене Очако типовим поглядом « за старе».
Саму Яороза мій коментар дуже збентежив, так що вона вирішила просто не звертати уваги на деякі фрази.
- То ти все ж твердо вирішив організувати свій офіс?
- Я схиляюся до цього.
Далі вона провела нас у маєтку.
І вже на вході ми зіткнулися з вилицями багатого життя. На вході нас привітали дворецький і служниця, які пізніше запитали, чи не потрібні нам якісь закуски або напої. Це наштовхнули мене на думку, що пізніше можна буде спробувати спокусити Момо за допомогою їжі. Як-небудь так невпізнай угощу її своїм обідом.
- Богочка... - Повторила жабеня, провівши поглядом віддалену служницю.
- Асуі-сан... - Одного разу жалобно вимовила Яорозу.
Було навіть весело спостерігати за ними.
- Може, покажеш нам свій будинок? Чи, може, відразу займемося уроками? - Поцікавився я.
- А, добре, йдемо.
Спочатку вона, все ж таки, вирішила влаштувати нам невелику екскурсію.
Дійсно маленька. Ми могли б дослідити весь будинок хоч увесь день. А так Яорозу показала нам тільки свою кімнату і щось на зразок вітальні. Урарака з цікавістю дивилася фортепіано...
- Який дивний синтезатор... - Видала дівчина.
Момо подивилася на шатницю таким оксамиренним поглядом, ніби побачила сигнальну табуретку.
- Це не синтезатор. - Слегка обурливо висловилася, підходячи до інструмента. - Це називається рояль, ось, послухай...
Присівши на маленьку табуретку, Яорозу пройшлася своїми вишуканими пальчиками по клавішах і видає мелодійний набір звуків. І заграла. Зефірку дуже вразило просте звучання композиції. Асуі послухалася. Я ж більше стежив за руками своєї заступника. Дівчина закінчила швидко, і отримала бурхливі оваційці. Більше всіх плескала Очако.
- Ммм, Момо, можна мені спробувати? - Попросив я.
- А? Ну, добре... - Непереконливо відреагувала дівчина, підпустивши мене до інструменту.
Було видно, що я не хочу мати з нею нічого спільного. Однак, я вже сів і прикрив очі, спробував згадати рухи рук Яороза. Перед грою я також пройшовся по всіх клавішах, запам’ятовуючи їхній звук. Ніколи раніше не грав на клавішних інструментах, але...
Закінчивши підготовчу підготовку, я почав грати.
Мої руки дуже точно копіювали гру Яонорозу. З моєю спритністю це було не дуже і складно. Навіть забавно. Ноти я не розумію, ніяких інших композицій відтворити не зможу. Але оскільки я бачив гру Момо, то можу її скопіювати.
Ось, прозвучала остання нота...
І я також отримав свою порцію овацій.
- Ухти! Ізоку, ти теж граєш на роялі? - Щиро здивувала Очако.
- Ні, вперше спробував. - Знімаю плечима, не приховуючи самовдоволеної посмішки.
- Перший? - Ще сильніше зуміла Яорозу.
- У тебе непогано виходить. - Прокоментувала Асуі.
- О, дякую. Але, не варто, я просто повторив всі рухи Момо, Я не геній-піаніст.
- Просто повторив? По-моєму це зовсім не просто... - Вітхнула Яорозу.
Але, так чи інакше, час у нас не нескінченний. Закінчивши з розвагами, Момо відвела нас у простору кімнату зі довгим столом, за яким могли розміститися люди двадцять чи тридцять років. Тут вона і планувала влаштувати наші заняття. Ми озброїлися своїми тетрадами і приготувалися вирішувати складні рівняння спільними зусиллями.
Повинен відзначити, Яорозу виглядала щасливою. Вона любила допомагати людям, і вчителька почувалася просто чудово. До речі, суворий діловий одяг з якимось нальотом аристократичної людини дивився на неї просто відхідно.
Не дивно, що для Момо я був найважчим учнем...
- Вибачте, мені вже потрібно повертатися додому. - З жалем повідомила нам Тсу-чан.
- А... Тоді, може, закінчимо на сьогодні? І наступного разу почнемо з цього моменту, де зупинилися. - Продала Момо.
- Так і зробимо.
- Я згодна.
Щоправда, вже завтра будуть нові заняття, а отже й інші теми для розбору. Водночас з сучасною темою ми, ймовірно, на тих самих заняттях і розберемося остаточно. Але, все ж, думаю ми знайдемо що ще навчити.
- Дякую Яорозу-сан. - Ввічливо вклонилася Очако. - Ти все так ясно пояснювала, я тепер прямо відчуваю, як стала розумніше!
Ага, как же.
- Так, Очако права, з тебе вийшла хороша наставниця. - Я не упустив можливості похвалити вродливу дівчину.
- Дякую, Ква...
- Я... Я просто хотіла допомогти. - Сумно завулилася Момо.
Красуня. І мишка до того ж.
Пізніше ми ще не раз збиралися вдома біля Яороза. А поки що переді мною стала дилема. Поки ще не пізно, на вулиці світло, але було б добре проводити дівчат до дому. Тільки їх двоє, а я один. І, на мою думку, мені потрібно проводжати Асуі, адже саме вона моя дівчина. Але й Очако не хотів відпускати одну, хоча вона може постояти за себе. Після практики, точно.
Довелося піти на компроміс.
- Ква-а... - Слегка перелякано написала Тсую, коли я з нею на руках залетів високо в повітря.
Отже, я вирішив спочатку доставити жабу додому якомога швидше. Але не на надзвуці, звичайно.
- Івуху...
Необачно висунувши язик, Асуі не змогла повернути його назад, і він тепер базікав на вітрах. Здається, це було занадто швидко! Довелося переключитися на ударні хвилі.
- Вибач.
- Ти хочеш повернутися і проводити Очако? - Уточнила жаба.
- Ага...
- Ясно. Тоді сьогодні не підемо в парк.
- Ха-ха, вибач, наступного разу я обов'язково надолужу втрачене.
- Хоча б відпочину небагато. Через тебе у мене внизу все скоро розпухне.
Опускаючи дівчинку на землю біля її будинку, я не забув утрачатися щокою про її макушку. І, обов'язковий поцілунок на прощання. Ні, якщо з мовою, то ми занадто сильно тут затримаємося.
- Все, до завтра Тсую.
- До завтра, Ізуку. - Помахала мені рукою дівчинка.
Я повернувся додому і знову поцілував Асуї, ось тепер усе лечу назад до Очако. Підсковзнувшись вище, я вже не боявся вийти на надзвукову швидкість, хоча від цього пом’якшилась мій одяг. Але не страшно. Дзерка, на щастя, далеко не встигла. Вона була ще на півдорозі до станції метро, коли я розглянув її з висоти.
- Ізуку? - Здивована моїм народженням дівчина.
- Так, вибач, я відніс Тсу-чан додому і вирішив тебе також проводити.
Очі дівчинки з радістю забили.
- Ось як! – Яро усміхнулася вона.
- На електричці поїдемо або тебе на руках понести?
Ще більше усміхнувшись, дівчина простягнула до мене руки. Не питання, підхоплюю її на руки і скачком піднімаючись в повітря.
- Тільки давай не надто швидко. - Попросила Урарака.
Я і не збирався поспішати. Але як друзі, ми вже не так часто обнімаємося, як тоді, коли були коханцями. Тому я не пропускав можливості ще трохи потискати мою ніжну Зефірку. Та й сама дівчина, схоже, сумувала за нашими близькістьми і тепер досить не могла жити в моїх руках.
- Може, знову почнемо зустрічатися? - Просто запропонував я.
- Ч-що? Нет... - Непереконливо відповіла дівчина.
Її обличчя промовило, що вона не любила такої відповіді.
До цього моменту ми вже були в потрібному місті, і я вирішив спуститися на землю. Далі можна і поспішаючи пройтися. І, зовсім випадково, приземлилися ми в парку. В тій його частині, де людей менше. Напружена пара на лавці, та й все. Коли Урарака подивилася на них, то трохи злякалась і подумала про наші стосунки.
- Давай трохи так пройдемося. - Посміхаюся своїй подрузі.
- Давай... - Голос Очако дрогнув.
Все ж, вона так невпевнено відмовляла мені зараз, що я не міг не спробувати ще щось. І, пройшовши ще трохи, сховавшись від очей чужих, я зважився на це що-небудь. Зупинившись, я притримав дівчину і розгорнув до себе обличчям.
- Очако...
Я тільки м'яко провів ладонами по плечах дівчини, але вона вже відреагувала на це. Вона зітхнула і потягнулася до мене. У нас є певна різниця в рості, так що я злегка нахилився, а вона поднялася на курки.
- Ізуку... - Страшно видихнула дівчина.
Її гаряче дихання наче випалювало.
Ще трохи, і наші губи зустрілися.
Але легкого поцілунку було мало. Ми вже надто довго не робили цього і, здається, хотіли надолужити весь утрачений час. Прихопивши дівчину за талію, я притиснув її до себе. А Дзерфірка і рада була сама притиснутися до мене. У пориві емоцій вона почала тужити за моїм стегном своєю ніжкою. Опустивши руку, я погладив її, спочатку по талії, але потім, опустивши руки нижче, схопився за стегно дівчини і підвів її ногу вище. Вона, як завжди, була в чорних колготах.
- Ммах... Ізуку... - Слегка відсунувши свої губи, вона все ще була занадто близько, так, що я відчував її дихання. - Щось впирається мені у запах...
- Просто, він теж дуже за тобою скучив.
Її киска також сумувала за моїм напарником.
Провівши рукою по ніжному стебелі дівчини, я потягнувся до її щупки і міцно стиснув її.
- Ох, Ізо... не тут... - Просто знайшла дівчину.
Вже піднявся боєць, натяганий наметом тикаючись в пахло дівчини, через її коротку спідницю.
- Ты права... - Шепочу в обличчя подруги.
Тут дійсно може хтось сторонній пройти. А я не любитель такого. Але, в будь-якому випадку, це була моя перемога! Очако здалася і готова знову бути моєю. Якби зараз ще й темно було, то я відразу повів би її не додому, а в найближчі кущі. Але, поки тут все ще можна легко потрапити. Тим не менш, з Очако я не боявся, що завтра вона різко заспокоїться і вже не відповідатиме на мої груди.
- Давай, все ж підемо. Я приготую вам що-небудь на вечерю.
- А-ага...
Але в барлогі у дівчачому стилі нас чекала приємна несподіванка.
- А де Міно? - Здивувався я.
- Міно... Вона, напевно, тренується... - Відповіла Урарака, зачиняючи двері.
- Очако, ти ж до Яонорозу пішла не через навчання, так?
- Да... - Опустила вона погляд.
Взявши два пальці, я підняв личко дівчини.
Отже, тепер я можу цілувати її скільки захочу. Та й не тільки цілувати.
Очако знову потягнулася до мене.
Цього разу я відразу вхопив її за попочку, перш ніж впитися в її губи жадібним поцілуємо. Я теж скучив за її поцілунками. І зараз між нами стає якось занадто жарко. Дивно, але ми не мали такого сильного напруження до того часу, коли роз’їхалися.
Продовжуючи цілувати дівчину, я підійняв її за попку. І Очако, закинувши руки мені на плечі, так само обхопила мене своїми ніжками, що б втриматися. Так ми і увійшли в спальню.
Ось той день, коли злі сексуальні злочинці зазнали нищівної поразки! Принаймні, одна з них. Ще невідомо, як Ашідо відреагує. Я не знаю, чи готова сама Очако миритися з тим, що в мене є інші дівчата. Поки ми просто піддалися претензії, але що потім ...
Підліток я або де?
Ось про наслідки потім і буду думати.
А тепер найважливіше - гумки в кишені є.