Але нудота сильно завадила Очако і перше місце забрав Ханта Серо. Урарака прийшла відразу за ним. Потім прибув Оджіро. Ііда не міг використовувати свою примху на повну через ран, тим не менш, він прийшов швидше Ейджіро.
- Ох, дайте мені подихати небагато. - Вітхнула Очако, масуючи свою шию.
Обличчя дівчини аж позелене.
Ашідо обняла подругу і почала гладити її в голові. Як не дивно, це допомогло і атмігвітація швидко прийшла до тями. У цей час друга команда виходила до своїх стартових позицій. Коджі Кода, Тору Гагакуре, К'єка Джіро, Токіями Фумікаґе, Денки Камінарі.
Звичайно, у другому матчі переміг Токаями. Він єдиний мав підхожу причуду, здатної допомогти йому швидше дістатися до мети. Решта була змушена робити все як звичайні люди. Другим прийшов Денки, а за ним Кода. Останніми на фініш прибули дівчата, і було важко сказати, хто раніше — Тору чи К’єка. На завершення гонки вже підготувалися до третьої групи.
Тсую Асуі та Міно Ашідо, а також Бакугоу, Сато і Мінет.
- ЗДОХНІТЬ! - Сходу вирвав вперед Кацуки.
Крутою у нього героїчний клич, ось же радіють реальні жертви, коли з таким криком він риниться їх рятувати. У будь-якому випадку, хлопець дійсно намагався не руйнувати оточення і використовував вибухи досить делікатно.
Ашідо наносила більше сміття. Вона була швидкою і могла похвалитися чудовими рефлексами. Свою кислоту вона виплавляла в стінах отвори, за які і чіплялася, щоб дертися по відвисних поверхонях. За умови цього лабіринту його здатність була дуже зручною. Мінета використовував той самий трюк, тільки чіплявся за допомогою своїх липких кульок. Правда, він все одно був повільніше Ашідо, а на середині шляху почав стікати кров'ю і вже не так впевнено відходив від себе кулі. Під час цього випробування вона була першим у світі пілотом, який завдяки своїй спритності і спритній стрибці долав на острів Олмайта. Сато, як не дивно, прийшов третій, поле Асуї та Бакугоу. Хлопець обжерся цукру і як почав літати! Тобто, високо і далеко стрибати. Потім Ашідо, що почала мимовільно топати ногою від досади, ну і останній - Мінору.
- Ось і наша черга. - Розв'язував я шию.
- Думаю, ти прийдеш першим. - Зітхнув Тодорі.
Яорозу знехтувала губами.
Юга Аояма був блискучим білосніжним усміхом.
Мезо Шоджі оглядав конкурентів, які оцінили погляд.
Зараз почнеться. Оллмайт потужним стрибком повернувся з полігону і приземлився прямо поруч з нашою компанією. Схоже, він уже трохи звик і зараз хвилювався не так сильно, як на початку уроку.
- А для вас, хлопці, я вирішив внести невеликі зміни у правила. - Посміхаючись, заявив Всемогутній.
Дивився він при цьому прямо на мене.
Прослідивши за поглядом вчителя, четверо учнів так само подивилися на мене.
- Що за зміни? - Я обережно запитую.
- Додамо кілька умов для гандикапа. - Почав пояснять Олмайт і вказав на мене пальцем. - Пане, ти вийдеш на п'ять хвилин пізніше за інших. Твоя задача, доторкнутись до мене, це буде вважатися твоєю перемогою. Решта ж повинні не дозволити тобі це зробити і у них буде п'ять хвилин для складання плану. Так само, ти будеш обмежений в часі, у тебе буде рівно тридцять секунд на те, щоб виконати завдання.
Всемогутній закінчив пояснення і на кілька секунд зависла тиша. Учні роздумували над новими обставинами.
- Так, так буде чесно. - Кивнула Яорозу.
Я, був з нею не згоден. Як на мене, обставини все ще нечесні. Моя причуда занадто сильна, навряд чи ці четверо зможуть мені щось протиставити. Та і занадто вже я швидкий для них. Навіть з такими обмеженнями я все одно в виграшній позиції за рахунок ефективності своїх здібностей.
- Нам потрібно обговорити план. - Заявив Тодорики.
- Oui. - Згода з Егудом.
- Тоді, готуйтеся, коли п'ять хвилин зайдуть я оголослю початок. - Кивнув нам Всемогутній.
Мені ж залишалося відправитися на стартову позицію.
Поки випробування не почалося, я перевірив свою екіпіровку, ну, просто що б не стояти всі ці п'ять хвилин без справи. Троси легко виходять з спеціальних роз'ємів по боках ременя. Наручники вкладені щільно і не трясуться під час руху. Хоча, звичайно, на цьому випробуванні мені навряд чи щось з цього знадобиться. Адже мені потрібно не захопити Оллмайта, а тільки зачепити його...
Тим часом, п'ять хвилин вичерпалися.
- Починаємо! - Рознесся по всьому полігону гучний голос Всемогутнього.
У мене тридцять секунд, так що, барись коли-небудь.
Я відразу вийшов на звукову швидкість. Це не зовсім правильне визначення, але я майже відчував як торкаюся звукового бар'єра. Стрибати не потрібно. При такій швидкості для мене не було проблемою пробігтися по стіні до даху найближчого будинку. На висоті я вже міг визначити, куди прямує ціль. Ось тільки...
Звичайно ж, я очікував хоч якогось сюрпризу. Насамперед від Яорозу. Приготування її здатності може бути нереалістичним. Але, я очікував якийсь хитрий пристрій, здатний мене затримати. А ось про що я не подумав, так це про те, що мої однокласники просто візьмуть і сховають Олмайта.
Так, так.
Коли я піднімався вище і оглянувся, то не знайшов своєї мети. На тому місці, де під час попередніх матчів чекав переможця першого героя, зараз нікого не було.
- Ахжеви... - Пробурчав я, частково захоплено.
Вони самі заныкались!
- Що ж, хованки так прятки.
У мене не було спеціальних навиків для виявлення противника. Тому, діставшись до центральної позиції, я почав тупо просовувати місцевість на звуковій швидкості.
- Побач моє сяйво!
Світло швидше за звук.
Але Егуд, який вистрибнув із засідки, не мав можливості нормально прицілитися. Його лазер пройшовся по тому місці, де я був ще секунду назад. А для моєї швидкості секунда це дуже багато. Власне, я навіть не звернув уваги на хлопця. Хоча...
Передумавши, я повернувся і підхопивши блондина, піднявся з ним на кран.
- Де він? - Коротко питаю, витягнувши хлопця над прірвою.
Точніше, над вправним полігоном.
- Не знаю! - Він ледь не встромив очі. - Я-яорозу його хала! Я не знаю як!
Я встав і повернув хлопця назад.
- Ти ж розумієш, що я блефував?
- А? Да... Але, не можна ж так! У мене ледь серце не зупинилося! Фух...
- Вибач.
І стільки часу втратив, не менше п'яти секунд. Так я і ще кілька долі секунди використовував для того, щоб начепитися на блондина наручники. Не те, що б це було потрібно, мені просто захотілося хоч якось використовувати нові іграшки.
Повернувшись на центральну позицію, я знову оглянувся і...
Вони самі себе видали...
Шоджі і Момо напали на мене одночасно. Спочатку вибухнула світлошумова граната. Очевидно, вони сподівалися дезорієнтувати мене. Але світло не може пошкодити мою сітківку, а барабанні перетинки витримає майже будь-який гуркіт. Так що, я тільки поморщився від яскравого світла. А в наступний момент нахилився назад, пропускаючи над собою довгий і не дуже гострий клинок. Навіть проти мене Момо не вирішила застосувати бойову заточку, і її клинок був затуплений.
Шоджі у свою чергу намагався схопити мене, але був відброєний.
Цього хлопця я не боявся скинути з будівлі. Пам’ятаю, як він проходив біг з бар'єрами на фестивалі. Ось і зараз хлопець розтрощив всі свої кінцівки, створюючи шкіряний капюшон, на якому і планував вниз, як на парашуті.
У будь-якому випадку, я вже здогадався, як вони сховали Олмайта.
Перед тим як напасти на мене, обидва однокласники скинули маскувальні плащі. Крім того, плащі дуже технологічні. Це не є невидимим Гагакуром, але якщо плащ не рухається, він повністю зливається із навколишнім середовищем і бачить людину під ним просто нереально. Я припустив, що Всемогутній вони заховали під таким же плащем.
- Хитро спрацьовано, Момо. - Посміхнувся я дівчині.
- Час майже вийшов. – Переможно посміхнулася вона.
А далі я підскочив до неї і, заламавши руки, схопив на них наручники. Знову ж таки, просто так, захотів стягнути з гарячу красу. Що ж стосується пошуку Олмайта...
Набравши в груди більше повітря, я наче дунув!
Яорозу не віднесло ураганним вітром лише тому, що я тримав її. А на даху сусідньої будівлі різко встромився плащ, який переливався квітами неба та сусідніми фабриками. Під цим плащем Всемогутній стримав ганчірку, але вже був розкритий.
- Посиди тут, крошка. - Я розжарився, плескнувши Момо по попці.
- Мідорія! - Знущається дівчина.
Я вже був перед Олмайтом.
- Що...
Але зачепити його не вийшло.
- Я не казав, що так просто дозволю себе доторкнутися. - З'ясував герой, ухилившись від моєї спроби його зачепити.
Однак він не відступав дуже швидко. Тобто, міг би і швидше, але не став надто сильно полювати моїм однокласникам. Тільки, крім Всемогутнього тут так само був і Тодорики, який став останньою лінією оборони. Між мною і Оллмайтом вже почала рости крижана стінка, але, занадто повільно. Я навіть не розбив її, а просто вдарив ногами по повітря і зробив ударну хвилю, яка запустила мене в Всемогутнього.
І на надзвучній швидкості я влетів ліктем прямо під дихою.
- Кхе...
Здається, він був не готовий до такого удару.
Вчителі винесло нафіг з полігону.
- Ну, я це... Він торкнувся... - Пробурмотів я, дивлячись на улітку Оллмайта.
У Тодорики щелепа відвисла.
Я ж протер обличчя, яке раптом стало якимось вологим. Це що, кров?
Оу, схоже, я занадто сильно вдарив...
Підскочивши з місця, я відразу кинувся слідом за Оллмайтом. Він полетів кудись в той бік, на північ від полігону. Вон, на пустині ціла хмара пилу, швидше за все він впав там. Коли я ще раз заворушив хвилю, то поспішав до місця падіння героя. І я б, напевно, влетів кудись, не будь у мене такою приголомшливою спритністю. Просто картина, яку я побачив, була дійсно шокуючою.
Замість Оллмайта в землю був вражений блідим скелетом, обтягнутою шкірою, костюмом Олмайту.
- Кхе-кхе ... - Відкашляв він ще трохи крові.
У минулому золоті волосся були розтріпані, обличчя більше падало на череп, а склери очей з’явилися темною майже чорною кров’ю. Відкриті ділянки шкіри виділяють гарячий дим.
Це...
Скелет раптом різко зітхнув, набравши в груди більше повітря і ...
Роздувся.
Там, де нічого не було, загорілися потужні м’язи. Раптом обросло тіло, і він перетворився на Всемогутнього! Навіть волосся раптом самі себе вклали у стильну зачіску.
- Ч-що... - Здається, тепер у мене вже відвисла щелепа.
Це був шок.
- О! - Олмайт помітив мене.
І відразу занервував.
Німа сцена.
- Простите... - Видав я з себе. - Я зовсім забув, що ви... Невразливі...
- Нічого. - Всемогутній посміхнувся.
У нього з рота потекла кров.
- Вам допомогти?
- Ні, не потрібно. Будь ласка, не кажи про те, що ти зараз побачив.
- Вам потрібно звернутися до зціленої дівчинки.
- Так, звичайно.
- Тоді...
- Я дойду сам! - Майже запаникував Олмайт, коли я спробував підтримати його.
- Добре.
- Після уроків, зайди в навчальну, Мідорія. Я хочу з тобою поговорити.
- Звичайно.
Ну ось, буде мене лаяти за те, що не стримував сили.
У будь-якому випадку, те, що я зараз бачив, це не просто результат мого удару. Невже його примха так працює? Він перетворюється з слабака на гору м’язів із надприродною силою. Здається, я випадково розкрив ганебну таємницю Всемогутнього! Це виглядало майже як, втягування живота, що б не здаватися товстим. Лише з огляду на особливості його примхи.
Ошарований, я повернувся.
А слідом за мною прикакав і Олмайт. Він був блідим і очевидно ледве стримувався, що б не закашляли кров'ю, але продовжував робити вигляд, ніби все нормально.
- Цього разу переміг Мідорія-кун, ха-ха. - Весело оголосив він. - Ви всі добре себе показали. Думаю, на сьогодні заняття можна закінчити...
- Но! Учителю! У нас ще цілих півгодини! - Ідіда щиро обурився.
- Ха-ха... - Олмайт явно намагався видати якусь причину скоріше закінчити урок.
Коли я відчував свою провину, то просто не міг йому допомогти.
- Іідо, хто тобі взагалі сказав, що кінець занять дозволяє тобі нічого не робити? Нам не потрібен нагляд для того, щоб тренуватися самостійно.
- Але...
- Хоча! Ось тобі, якраз, відпочити і не завадить.
- Як я можу відпочивати після всього, що було?
- А так. Якщо ти будеш працювати, то це негативно вплине на твої рани і видужання займе більше часу. Так, через надмірне тренування ти тільки втратиш в силі і вміннях.
- Ты прав. - Стіснув зуби Ііда. - Я не можу дозволити собі так легковажно ставитися до свого здоров'я. Але як же я можу нічого не робити, коли інші тренуються?
- Візьми підручник, кримінальний кодекс, вивчай!
У хлопця трохи щелепа не відвисла.
- Саме так! Саме так я і зроблю!
Я подумки зітхнув з полегшенням. Всемогутній, здається, також переклав дух і трохи розслабився.
Власне, на цьому наш урок і закінчився. Вчитель швидко втік до лазарету, хоча, звичайно, не афішував цього. Ми попрямували в роздягальню, щоб переодягтися у шкільну форму і прибрати свої костюми. О так, ще довелося звільнити Яорозу і Аома. Моя заступникка буравила мене збентежено-мужним поглядом, але нічого не сказала. Я ж був задумливим. У голову все крутилась сцена, коли я знайшов Всемогутнього у формі лича. Що це взагалі було?
- Фух... Перше тренування протягом довгого часу. - Вітхнув Юга.
- Нда, я повністю програв. - Недоволі простягнув Киришіма. - Мені потрібно попрацювати над своєю мобільністю.
Але це ж не твоя сильна сторона. Що ти можеш з цим зробити?
- Поки не знаю. - Зітхнув хлопець.
Фумікаґе вирішив дати йому пораду.
- Спробуй заздалегідь зібрати більше інформації про місцевість і використовувати це ...
- Але ми все одно будемо відстати. – Помітив Камінарі. - Блін! Як я заздрю вашим примусам, хлопці. Ти, Серо, Мідорія...
Майже всі хлопці, разом з Денкі, покосилися на мене.
Щось не подобається мені така увага таких напівголих хлопців.
- Давайте, переодягайтеся вже! – Буркнув я.
Єдиний, хто не звернув на розмову уваги це Мінору.
- Мідорія. - Шевнун, поманивши рукою.
Власне, сам я вже переодягався, для мене це недовго, тому спокійно підійшов до коротушки.
- Дивись, ти повинен це зацінити! Я знайшов таке!
Хлопець відклеїв від стіни плакат з нормативами і показав мені сквозну діру. Вау!
- Це спадщина предків! - Заспокоєно видав Мінета, перейшовши з шепота на нормальний тон. - Хлопці! Ви ж розумієте що на тій стороні! Райський сад! Роздягання дівчат!
- Эй! А ну припиняй! - Строго нахмурився Ііда. - Це жахливий злочин!
Хоча сам, при цьому, якось з цікавістю дивився в сторону дірочки.
- Справді. – Киваю я. - Звичайно, я тебе розумію, немає нічого кращого за дівчачих прелещостей, але деякі з тих що зараз знаходяться на тій стороні належать мені. Тобто! Я хочу сказати, що як герой, не можу дозволити здійснити злочин!
Останній з них, про який я згадав у пафосі, — це те, що одяг на мене затремтіла, наче від вітру, коли спалахнула золота аура героїзма. Кого іншого ця сила могла придушити, але зараз Мінору був охоплений подібною аурою. Вона була недостатньо сильна, щоб виявитися як моя, але дала сили коротунці впоратися з моїм тиском.
- Мідорія... - Він затремтів від обурення Мінору. - Як ти смієш хвалитися цим! І ти ще смієш говорити, що розумієш мене! Ти клятий виродок! Ти ж напевно вже бачив січне тіло Урараки і прекрасні стегна Ашідо-сан! І навіть великі ти...
Договорити йому не дала моя долоню, яка підхопила обличчя хлопця.
- ВИМВФОВІ!
- Я тебе зв'яжу і віддам Леді горі.
- ВФМОВІ! - Звзыл Миору.
- Але, поки що дам тобі ще один шанс. Миру, ще один шанс...
Відпускаючи хлопця.
- Хах... да! Я з тобою згоден! Ніхто не сміє посягати на дівчину честь! Це диявольський отвір потрібно знищити!
- Тобто, заробити.
- Саме так!
- Мінору. - Вітхнув я. - Не зрозумій мене неправильно. Я тебе не засуджую. І не хочу тебе позбавляти задоволення підглядання за дівчатами. Але тільки не за моїми!
Тут нашу джентльменську дискусію перервав потужний удар з того боку.
- Ізуку! Ми всі чуємо! - Роздався обурений голос Ашідо.
- Повернені! - Підтримала її Хагакуре, але зверталася вже не конкретно до мене, а як би, до всіх хлопців.
Незабаром діра була зачеплена з того боку. Яйвороз заліпила її чимось, а потім ще й прикрили, напевно. Але мене це дуже влаштовувало. Правда, я так і не зрозумів, що так обурився демонетку. Коли ми пізніше зустрілися, вона ніби дулася на мене...
- Дівчата, я не розумію... Що таке?
- А як ти думаєш? - Нахмурилася Ашідо.
Потисную плечима.
- Ти ж там кричав, що ми, нібито, тобі належать! Це прозвучало грубо. Джиро-сан так на нас подивилася!
- А, думаю, це було навіть трохи мило. - Потупила очі Урака і притиснула до щоки. - Мене ревнували...
Але там були й інші. - Буркнув Міно.
- Ха, тобі це не завадило, коли ти вішалася на мене під час фестиваля. - Приблизився я до Ашідо.
Моя рука сама пройшлася по талії демонетки, після чого я притягнув її до себе.
- Мені дійсно не хотілося, що б за вами хтось підмотривав. Поки що ви всі мої.
Міно подобалися мої дотики, а мені подобалося її торкатися, так що я не впускав можливості. І справді, варто було її ніжно погладити, як дівчина відразу стала менш обурливою і потяглася до мене. Хоч у дівчат немає моєї стійкості, вони також люблять секс. Хоча я не впевнений, що майже завжди думаю про секс, тому їхня любов до інтиму може бути меншою.
- Твої прелесті адже дійсно належать мені. - Прошепотів я на вухо дівчині.
І опустив руку нижче, погладивши попку рожеволосої однокласниці. Здається, це все тлетворний вплив Міруко. Раніше я був скромнішим. У тому сенсі, що був менш агресивним у стосунках.
- Ізуку...
Оглянувшись, я не знайшов нікого поруч, крім Очако та Асуї. Тому піднявшися імпульсу і поцілував демонетку. А потім не відмовився вдоволенні прати її груди, нехай і через одяг.
- Продовжимо пізніше. - Я знайшов у собі сили відірватися від солодких губ Міно. - Мені потрібно в навчальну, але потім відразу до вас! Ти з нами, тсую-чан?
Жаба з жалем похитала головою.
- Мені потрібно забрати сестричку і братика зі школи. І приглянути за ними буде нікому, батьки знову поїхали.
- Тоді, може ми тебе проводимо? – Продала Очако.
- Не потрібно. Розважайся, а я потім навернусь.
Асуї облизнулася, подивившись на мене. Це явно була демонстрація намірів!
- Ти стаєш все розбещенішим.
- Правда?
- Мені це подобається! - Вказую великий палець.
У будь - якому разі, мені дійсно потрібно було в учительську. Оллмайт явно був серйозним, потрібно його вислухати. І я досі відчуваю провину за те, що так йому люлей відвесів ненавмисно. Дівчата попрощалися з Асуі, щоб потикати її в дружніх обіймах. Я ж хотів її поцілувати, перш ніж відпустити, але з-за рогу вийшла група учнів, так що обмежився такими самими дружніми обіймами. Хоча це й вразило підлітків.
- Урарака, Ашідо, можете йти, я ж знаю де ви живете.
- Добре. Але спробуй не прийти. Не після того, як роздратував мене. - Тхнула мене пальцем у груди Ашідо.
- Думаєш, я б відмовився від солодкого?
- Навряд чи. - Всміхнулася дівчина.
На тому і розійшлися.
Тепер я вислуховую докір від Всемогутнього.