Раніше я не займався цим, але тепер, чому б не прийняти душ після робочого дня? Раніше я відразу втікав додому і вже приймав душ, коли був удома. Але зараз...
- Ахх-ха... - Важко дихала крольчиха, притиснута до плиткової стінки.
Обхопивши стегна дівчини, я стримував її на вагу і старанно добився в її кролячій норці. Звичайно, Румі не могла бути пасивною і відповідала на кожен поштовх, але вже не так бадьоро, як на початку. Після півгодини пристрасті вона раптом стала м'якою і слухняною, притиснула ушки і дозволила мені робити все, що заманеться. Зверху на нас линула гаряча вода. І хоч займатися цим в геройських костюмах було забавно, повністю оголена Міруко була просто приголомшливою. Її шкіра, прямо як молочний шоколад, звабливо блистіла через вологу, а мокре волосся спадали срібним водоспадом вниз. Така дівчина дійсно хотіла мати щось.
На жаль, це був останній раз, який я міг собі дозволити. Вони закінчилися.
І коли я вийшов з останньої, то не зміг зупинитись. Але було достатньо лише, щоб не атакувати головну базу ворога безпосередньо. Ще десять хвилин тому вона б не піддалася, але тепер дівчина була такою слухняною, що без проблем опустилася на коліна і лише трохи натискала їй на плечі. Мій член виявився прямо перед її обличчям.
Міруко була зрозумілою, і мені навіть не довелося нічого пояснювати. Дівчина відразу потягнулася до мого запаху, і взяла мого напарника в полон свого ротика. Я ж, погладивши її в голові, вхопився за м'які ушки і від чого Румі відразу ніжно простонала. Яка ж вона зараз була милашка. До неї навіть повернулося відчуття колишньої бадьорості, і дівчина почала активно працювати язичком та ротиком. При цьому вона почала ще й попикувати. На відміну від інших моїх дівчат, вона навіть не намагалася розтягнути процес, намагаючись якомога швидше вичавити з моєї кульки все. Щоправда, після кількох десятків оргазмів вона ніби витратила весь запал. Кого іншого, правда, за цю божевільну годину вона реально стрибала б до напівсмерті. Але, як на мене, вона хоч і була божевільно хороша, але швидко видихається. Щодо, звичайно ж, жодна інша дівчина, яку я вже встиг « з'їсти» не могла б так само протриматися. А потім ще зробити такий бадьорий мінет!
- Румі, ти просто неймовірна!
Від перевищення почуттів я не переставав її нахватити.
- Ммм...
- У тебе просто суперський ротик.
З таким темпом я, звичайно ж, не міг довго протриматися і вже був готовий.
- Я зараз кончу, Румі. Не здумай зупинятися.
Дівчина подалася вперед, закриваючи мій член особливо глибоко. Це вже був фініш і, притримуючи її голову, а спустив все прямо в її горло. Але це навіть близько не було закінченням. Світуко така дівчина, що мені навіть не хотілося давати їй і хвилини на перепочинку. Принаймні, поки вона тримається достатньо бадьоро.
Через деякий час, коли Румі трохи передихнула і почала нетерпляче какати тазом, я підняв дівчину на ноги й розгорнув. Не вставляючи його всередину, я протиснув свого напарника між її міцними стегнами і одночасно притиснувши його прямо до ніжного клітру кролі. І поки ми, таким чином, терлися один про одного, я ще й задню норку Міруко перевірив. Але для анального сексу вона не робила цього, і дівчина з підозрою б’ється на мене. У попу вона безумовно не хоче. Хоча, можна було б і настояти, але, може наступного разу ...
Не здавшись, я все ж таки запустив дракона в кролячу нору, що явно довелося на смак Румі. Але коли він був готовий вивергнути полум'я, то швидко вибрався назовні. Притиснувшись до пружної попки Міруко, я нарешті розрядився, покривши її спину своїм насінням. Воно було достатньо густим, щоб вода, що рухається на нас, не змила все відразу.
Дивлячись на це, я захотіла спробувати зробити те ж саме, але вже на груди Румі.
- Мі-мідорія... - Пискнула крольчиха, коли я знову перекинув її.
Мімідорія? Серйозно?
- Клич мене по імені.
- Добре, Ізуку.
Яке ж миле в неї обличчя!
Після стількох соитій мій дракон уже здумав опустити голову ненадовго. Але личко Міруко в цей момент, а все інше її прекрасне тіло, негайно повернули моєму товаришеві енергію духу.
Так, щодо її витривалості. Хоч крольчиха і швидко видихається, відносно, але, вона так само швидко й відпочиває. Власне, її кицька вже знову готова на мене кинутися, щоб з'їсти нафіг. У неї аж слина капає! Ну, не зовсім слина, звичайно...
Мені було тільки вставляти, як крихітка відразу засуджувала стегнами.
І через півхвилини мені ледве вистачило витривалості не кончити в неї. На щастя, крихітка ще була дуже слухняною. Інакше я б не встиг відчепити її від себе. Моя ж перемога була позначена моєю спермою дівчиною. Один залпом мій напарник покрив її живіт і груди перев’язаним насінням. Добре, що ми вже в душі.
- Хаа... гаряча... - Видихнула Міруко.
- Так-так, ти чертовски гаряча, Румі! - Підтримав я її.
Врешті-решт, помилися ми лише через пару годин.
Цікаво, чи вода у них на лічильниках?
Гаразд, не важливо.
На вулиці вже потемніло. Світуко переодяглася в повсякденний одяг.
- Що? - Слегка злякалася вона, побачивши мій погляд.
- Нічого, просто трохи незвично бачити тебе в якомусь іншому одязі, крім костюма. Виглядаєш мило.
- Заткнись. - Буркнула вона, відвівши погляд.
Милашка.
Звичайний одяг дійсно виглядав на ній непогано. Можливо, дівчина з такою зовнішністю залишиться надзвичайною в будь - якому одязі.
- Ізуку...
- Да?
- Я можу збільшити твої години практики. - Обережно помітила вона.
- Що б я проводив з тобою більше часу? - Я посміхнувся.
Підійшовши ближче, дівчина ніжно прибила мене. Її поведінка сьогодні дуже відрізнялася від поведінки, яку вона зазвичай чинить.
- Оплата теж буде більше.
Спочатку я хотів відразу відмовитися, але подумав, що це не така вже й погана ідея. Зрозуміло, що нам з Румі не потрібно додаткового догляду за цим непотрібним годинником. Але, з підвищеним зарплатням мені буде що сказати Інко, коли я почну пізніше повертатися. Тож я не відмовився від пропозиції Міруко.
А наступного дня...
- Де ти копався? Офіс відкривається через хвилину! - Грозно прикрила на мене Румі.
Вона знову була сама собою.
- Просто я пунктуальний.
- Перевдягайся і бегом за мною! Мені не подобається пунктуальність, приходь за десять хвилин до відкриття!
- Як скажеш, босе!
Під час роботи вона не дозволяла собі приставати. Принаймні, занадто явно. Спочатку робота, дикий тваринний секс потім. Але коли ми залишаємося наодинці, після роботи вона знову стає слухняною кролячою. Схоже, цей бій я вже виграв.
- А це моя улюблена частина навчальної практики!
Ми знову були самі у спортзалі, побудувавшись на диванчику. Прийшов час моєї нічної чергування.
Мільяшка Міруко притиснула ушки і послужила за своїм попком, що було б зручніше зайти в її ніжну щілинку. Одного у неї не забрати. Хоча під час роботи вона стримується, її тіло готове трахатися в будь - яку пору дня. Навіть якщо ми запланували провести кілька годин разом, то дівчина повинна відпочити декілька хвилин і її киска знову готова зустріти дорогого гостя. Так вже в неї організм влаштований.
- Ізуку? – Крольчиха мила обурює від того, що я будь-яку її позі і все ще не вставив.
- Так-так, давай сюди свою розбещену норку!
Дівчина хотіла щось відповісти, але я вже увійшов в неї і, провівши рукою крильчики, притиснув її до дивана. Перший раунд!
Але, перш ніж хтось з нас встиг досягти оргазму, зовсім некостаті забирав мій смартфон.
- Що там...
- Не зупиняйся! - Майже не збудила Міруко.
Я злегка поспішав. Відмовити дівчині, коли вона просить таке тоном і в такому стані, просто неможливо. Але й не перевірити телефон я не міг, раптом там щось важливе. Отже, довелося одночасно снохати крольчиху і читати пришещедне повідомлення.
- Охх... Світуко дуже зітхнула, отримавши свій кайф.
А от я вже не зміг.
Повідомлення повністю змінило мій склад розуму і охололо запал.
- Схоже, у нас була робота.
- Ізуку?
Румі з великим жалем дивилася, як я витяг з її норки свого бійця. Ще трохи, і вона вимагає повернути все назад.
- Клімо в Хосю, нам потрібно поквапитися, якщо хочемо його зловити.
Світуко відкрила рота. Вона явно хотіла сказати щось у дусі "пустість без нас розібрані", але коли струшувала свої крихітки вушках, вона згадала про те, що це топовий професійний герой. Похилий погляд ніжного кролика змінився жорстким, палаючим поглядом травоїдного хижака, який відчув запах моркви. Так, мені прийшло повідомлення від Індіанця. Точніше, він прислав тільки адресу, але, не потрібно бути генієм, що б зрозуміти що він просить допомоги, проте у нього просто немає можливості рядок звичайне повідомлення. Власне, навіть надіслана адреса він, схоже, не сам набирав, передав свідчення свого gps. І як вдало, що ми з Румі обидва вже в костюмах, ха-ха!
- Якщо поквапимося, будемо там через десять хвилин...
Мируко, швидкісна бігунка.
- Швидше. - Я посміхнувся.
Стояло дівчині виправити свій геройський костюм, як я підхопив її на руки.
Відкривати замкнені двері було б занадто довго, тому я відчинив вікно і вистрибнув у нього.
- Я можу бути набагато швидше!
Підсковзнувшись вище, я створив потужну ударну хвилю ногами і обмежив її руйнівний потенціал імпульсом. Міруко має міцне й витривале тіло, достатньо сили, щоб витримати навіть половину моєї швидкості. Хоч сама вона не може пробити звуковий бар'єр, він не постраждає якщо це зроблю я.
Вона вчепилася у мене сталевої хартії і захвилювалася. Правда, сам вереск не був чутний, тому що неслися ми на надзвузі. Ось мої вуха щось вловили, але це було лише гул, який переривав всі інші звуки.
Іноді люди піднімали голови, намагаючись зрозуміти, що це так гуркотить.
Щоб зберегти швидкість, я створював все нові і нові хвилі. До того ж, коли я побачив, що Міруко почувається нормально при таких роботах, то вирішив прискоритися. До Хосю ми прибули в рекордні терміни, але я все одно боявся, що ми могли запізнитися. Я навіть не звертав уваги на те, як притиснуться до мене вусагіяма і поклавши мені голову на плече.
- Що тут взагалі відбувається? - Поспішав я, прибувши до самого міста.
Ми ще не добралися до індійської адреси, але я зупинився на даху одного з багатоквартирних будівель.
- Дерьмо. - Румі була вражена?
Центральна частина міста палала вогнем.
Відповідь була знайдена відразу. Над будівлями взвучала фігура з великими нетопирськими крилами. Це була істота, дуже схожа на Німу, тільки блідо-сірого кольору. І, здається, там внизу бушує ще, як мінімум, один такий же монстр. Питання, що робити? Бігти на допомогу до Індіанця чи піти до завареної змалечки? Зачекайте, якщо ці істоти тут, значить...
Я відразу оглянувся і побачив вдалеку, на величезній бочці з водою, похмурий чорний вихор портула Курогірі. І він закривався. Можливо, я навіть встиг би застрибнути в нього, але хто знає, що мене чекає на тому боці. І чи може туманник захлопнути портал, коли я вийду в нього частково, тим самим розірвав мене на частини, ігноруючи мій захист. Так ризикувати я не збирався.
- Треба розділитися. - Говорю крольхі.
- Ці злодії небезпечні. - Нахмурилася вона.
- Візьмеш їх на себе? Вони тупі як корки, я вже стикався з одним таким, але ці істоти дуже сильні.
- Ха!
- Постарайся зупинити їх, поки я не розберуся з нашою адресою. Схоже це не Клеймо, але, ситуація не краща.
- Я за тебе відповідаю, спльяк!
Чорт. Ми вже мали почати діяти, а вона раптом заморожала своїми наставними обов’язками! У нас немає на це часу. У мене адреса Міруко просто не встигне освоїтися з моїм смартфоном, та і в цьому місті я орієнтуюся краще. Тому, міцно обхоплюючи Румі однією рукою за талію, другий беру її за підборіддя, торкаючись горла.
- Роби те, що я тобі кажу. — Я роблю все можливе, аби якомога більше чути це.
Світуко аж здригнулася від збудження, яке нахлинуло її. І все ж таки, я дійсно маю сильний вплив на цю дівчину. Навіть коли вона зібрана і так войовнича, я можу змусити її підкоритися.
- Зараз не... - Її голос зрадникки тремтів.
- Розберися з ними! - Кинув я тим же тоном і підштовхнув дівчину в сторону бойні.
Принаймні, в її бойових здібностях я більш-менш впевнений. Якщо ці мутанти такі ж, як і той Ной, то нехай не перемогти, але втримати їх. І, поки дівчина не опам'янулася, я зриюся в політ. Якщо я правильно зрозумів, це навіть недалеко звідси.
- Раах! Я тобі це ще пригадаю, Ізуку! - Донеслися мені в спину.
Тим не менш, крольчиха кинулася в бій проти мутантів.
- Сподіваюся, мені це сподобається. - Немовно посміхнувся я, пред'явивши, як саме вона може це мені пригадати.
Але, струшуючи головою, я заглянув у підворот. Це те місце.
Я замер, озираючись в темряву. Здається, я чув якийсь дзвін, сталевий лязг ...
- ТИ ПРОСТУ ВБИВЦЯ! - Розірвав тишу крик.
Цей голос. Що він тут робить?
- Ііда! - Я відразу зірвався з місця.
Влітавши вглиб темного перевулку, я відразу знайшов його. Це дійсно був вбивця героїв, Клеймо! І, схоже, підспівав я в останній момент. Злочинець вже заніс окрівну катану над підлітком. Тінья лежав без руху в калюжі власної крові. Але він напевно був ще живий...
Жоден з них навіть не зрозумів, що сталося.
Тільки в останній момент я згадався і використав імпульс, щоб розсіювати енергію удару. Завдяки цьому обличчя вбивці, коли з ним стискувався мій кулак, не було перетворено на кривавий пил, а просто злегка поламалося відразу в багатьох місцях. Я прямо відчував, пальцями, як тріскаються і крошуються лицьові кістки його черепа.
- Пішов ...
Все було нереально швидко, якісь долі секунди, я ще був в повітрі і, згрупувавшися, упер ногу в груди Клейма.
- Геть!
З громовим бавовною його відкинуло прямо в стіну будівлі навпроти, та з такою силою, що, здається, сам будинок здригнувся, коли у нього вражало злочинця.
- Мідорія? - Ошарашено видихнув Іида.
Він живий.
- Ти можеш рухатись? - Опускаю погляд на хлопця.
- Ні, моє тіло... він мене поранив, схоже, це його примха. Я не можу рухатися.
А ще це може бути отрута на клині, раз хлопця паралізувало відразу після поранення. Але якщо це отрута, схоже не все так погано. Хоч хлопець і зеззрува, але він все ще може дихати і говорити.
Тут мій погляд впав трохи далі, і я помітив в напівмракі ще одного персонажа.
- Індіанець!
- Мідорія... - Відкрив очі поранений герой.
Він також був паралізований.
- Мідорія. Не лізь у це справа. - Вперто вимовив Ііда. - Тебе це не стосується!
Він прямо всю силу духу вніс це, тільки все одно залишався обезрухомим.
- Слухай, Тінья, ти чого там за марення несеш?
Досить, у мене немає часу виховувати цього недоробного месника.
Залишивши хлопця валятися, я попрямував до злого на землю. Поки ми з однокласником перекидалися пару словечок, вбивця зумів дещо піднятися на ноги. Щоправда, він так само тремтів і не міг навіть крок поступитися. Пов'язка з його обличчя злетіла, і тепер це особа представляла собою вкрай потворне місиво. У нього дійсно не було носа, а тепер ще й мій удар перекрутив все, що залишилося.
- Хром... - Сплюнув згусток крові Клеймо.
- Не хром, Грім! - Поправив я, наближаючись. - Взагалі-то, забий. Краще скажи, як ти пов'язаний з тими злочинами! Це ти привів сюди цих тварів?
Коли я вже був перед ним, вбивця намагався атакувати мене мечем. Не звертаючи очей на спотвореного злочинця, я переломив його клинок зустрічним ударом кулака. У рукавичці висічені металеві пластини розбили позолочену сталь, а кінетичний імпульс з меча переломав пальці негідників. Його погляд змінився від болю, але рух не сповільнився. У цей момент вже наносив удар іншою рукою, стискаючи широкий тесак з зазубленими. Він би навіть костюм мій не пробив, але я зараз був трохи злий і мені хотілося ламати й красувати. Так що ніж Клейма був перехвалений моєю рукою. І зтиснувши клинок, я смив його і переломив, після чого штовхнув вбивцю.
- Я можу бути для когось рятівником, але для тебе, ублюдок, я найстрашніший нічний кошмар.
Так, я був до біса злий.
Цей хлопець зранив мого товариша.
А от сьогодні в місті живуть жахливі монстри. Навіть не знаю, скільки вони вже встигли вбити. І поки там діється кривава бійня, цей мерзотник б'ється тут зі своїми ножами. Я був на межі і втримався, вдаривши вбивцю. Але, я все ще досить контролював себе, що б не пробити його кулаком наскрізь і не вбити. Але, думаю, ще пару кісток я йому поламав.
- Що ти зробив з ними. - Підхопивши Клеймо за воріт, я кивком голови вказав на паралізованих хлопців.
- Кхе-хе-хе... Ти сильний, як Він... - Зловісно прохрівав убивця у відповідь. - Але тобі не бути символом світу... Ти не заслуговуєш...
- Мені байдуже! - Стріпнув я злочинця, від чого той хворобливо застонав.
Він намагався встромити мені у бік свій шипастий черевик, але я перехопив його стопу зустрічним ударом свого коліна. І вбивця захрипів від болю, коли його ногу зм’яло, переломивши відразу купу кісток. Боюся, у нього вже стільки переломів, що без допомоги він і поміряти може. Окрім пошкоджених кінцівок та кісток, у людини виникають проблеми з кров’ю. А кров, що тріснула з його рота, говорить про внутрішню кровотечу. Потрібно швидко його закінчувати. Тобто, розібратися, затримати і здати поліції. Вони його і підлікують, якщо треба.
- Не важливо, що ти думаєш, або хтось ще. Я роблю це не заради схвалення.
Хоча, визнання це досить приємно.
У погляді вбивці промайнула несподіванка.
- І я повторюю питання, що ти зробив з цими хлопцями? Це твоя примха? Отрута?
Вбивця не падав поки тільки тому, що продовжував його тримати.
- Я помилився... на твій рахунок... Але ці двоє повинні померти!
Треба було і руки йому зламати.
Він вихопив звідки-небудь через спини пару коротких вузеньких ножів і мітнув їх у обез рухових героїв. Точніше, спробував. Я перехопив його руку ще до того, як він їх кинув, в результаті чого ножі випали на землю. Тим не менш, ламати йому руку я не став. Вбивця і так був серйозно покалічений. Не те, що я боявся його вбити, але не хочу псувати свою репутацію без необхідності. Тим більше, будь-які мої дії зараз так само вплинуть на Міруко, оскільки вона несе відповідальність за мене.
- Ти намагаєшся їх добити. Значить, що б це не було, отрута або примха вони від цього не помруть. - Осеніло мене.
Вбивця знущався.
З боку центру пролунав сильний гуркіт.
Тепер я став байдужим. Мені потрібно бути там, а не допитувати цього засранця тут. Треба вирішувати швидше!
- Чорт... - Заручивши злочинцеві руку, я втискав його обличчям у землю.
Клеймо майже що жалібно закупив від такого фінта. Напевно, це було нереально боляче.
- Вибачте, я це запозичую. - Пробурчав я, вихопивши один з невикористаних ніжів Клейма з його численних ножен.
Злегка погнувши клинок, я зрозумів, що ще трохи, і він зламається. Тоді, зробимо так...
- Що? Мідорія... - Іїда вилякав очі, зрозумівши, що я роблю.
Я просто розтер клинок, затиснувши його між великим і вказівним пальцями. Достатньо швидко, щоб від тертя лезо розжарилося і почервоніло.
- Кх...чхто ти задумав? - Відкашлювався Клеймо.
він вже не кашляє кров'ю.
- Вибач, нормальних наручників у мене немає. – Пояснёл я.
Треба, до речі, врахувати це. Наступного разу, коли зустрінуся з Мей, попрошу у неї щось таке. І, що б з підвищеною міцністю. А поки, зігнувши гарячий ніж, я надав йому відповідну форму, після чого дав трохи часу клинку, щоб він злегка охолодив. Ще й приклав його до холодної землі.
- Ось так.
І, нарешті, складаю руки вбивці тим, на що перетворився його ніж. Остроє лезо було так само зм’якшено і застуділо, отже, порізати собі вени він такий же "навчителями" не зможе. Тим не менш, цим я не обмежувався. Зірвавсяши з Клейма шарф, я також використав його, щоб зв'язати вбивцю ще міцнішим. А ще ці його ножі, він адже їх до ременів кріпить, їх у нього відразу кілька штук! Теж у справу.
- Мідорія, навіщо ти завадив? - З злобою кинув мені Ііда, піднімаючись.
Виявляється, ефект паралізуючої ємунди дуже короткий.
- Ти тут ні до чого. - Відповідай йому. - Мене покликав він, а я прийшов на допомогу.
Кивком вказує на Індеца. Він, до речі, все ще валяється без руху.
- Хех... Ты и правда... - Протягнув злодей.
Але він так і не договорив, багатозначно замовкнувши.
- Просто заткнись. - Ткнув я його пальцем в бік.
- Кха!
Нічого, у нього ще є цілі ребра, начебто б. Переживет.
Ііда встав, це добре. Це означає не тільки те, що параліч проходить повз мене, але й також те що рани хлопця не такі серйозні, як я думав. Але, все ж, його потрібно віддати медикаментам.
- Інгеніум. - Пам'ятаю, як я згадав ім'я героя Іда. - Можеш йти сам?
- Да... - Він все ще був злий, але намагався взяти свої почуття під контроль.
- Чудово.
Підхоплюю вбивцю, після чого йду до Індіанця, щоб і його підбадьорити собі на плечі. Потрібно також стежити, що Клеймо не вбив героя поки я їх носа. Цей мерзотник викликає сильне відчуття небезпеки, боюся, навіть в такому стані він може викинути якийсь сюрприз. Отже, я не ослаблював пильності.
- За мною! - Командую парню в броні.
Іїда був не радий такому розкладу, але кивнув.
Тепер потрібно їх витягнути звідси, здати вбивцю, і поспішати на допомогу Міруко.
Чорт, ну що за день такий?