Протягом цілого тижня я почувався просто чудово.
Спершу навчання, яке займає цілу першу половину дня. Вчителі зробили особливий поступ у вивченні законів щодо діяльності героїв і героїств. Очевидно, нас намагалися так підготувати до майбутнього життя. Крім того, після занять ми з дівчатами кілька разів відвідували Хатсуме, допомагаючи їй з технікою. Після фестивалю вона зробила деякі зміни у своїх малят, і їх знову потрібно було випробувати.
Крім того, у моєму житті з’явилося більше сексу.
Чи, точніше, він став різноподібнішим? Тепер я вже точно не думав про переїзд до дівчат. А ще, мені варто подумати про гроші. Донедавна я мав достатньо кишенькових грошей. Але раптом виявилося, що гумові вироби не дуже-то і дешеві, якщо купувати їх у таких кількостях. Тож для початку я почав економити. Для минет чи куні не потрібні презервативи.
Так само ми з Інко поки що не обговорювали мої стосунки з іншими дівчатами. А дівчата не знають, що у мене є ще хтось. І це було навіть якось інтригуюче.
Але були й інші справи.
Я продовжував стежити за ситуацією в Хосю. Клайн ще не виявив себе, Індеєць мовчав. Але, вивчаючи інформацію про місцеві агентства, дізнався, що Іїда буде проходити практику саме там. Схоже, він все ж зробив Клеймо своїм особистим ворогом. Що стосується мене, то я теж вибрав собі агенство для практики...
- Ваша практика буде тривати тиждень, і вибір дуже важливий. - Казав Аізав-сенсей.
Ми пропустили тиждень після вихідних, і вже настав час зробити остаточне рішення.
- Я вирішила піти в агентство Ганхеда!
- Да? Але ж він спеціалізується на затримці злочинців. - Здивована Ашідо. - Я думала, тобі більше підійде агентство порятунку.
- Ага, пам'ятається, її улюблений герой Номер тринадцять.
- Ха-ха, так, напевно. – Заулыбалась Урака. - Зрештою я хочу займатися рятувальними операціями, але мені здавалося, що не завадить бойовий досвід.
- Ясно...
- О! Ізуку, а куди підеш ти?
- До Міруко. - Заявив я.
Вона ж Румі Усагіяма, героїня-крольчиха. І вибрав я її не за те, що вона гаряча мулатка з платиновим волоссям. Ну, не тільки через це. Чесно кажучи, якби мене цікавила лише можливість набратися досвіду, я б пішов до офісу Тодоріки, від якого так само отримав запрошення. Але Міруко теж топовий профі і має славу досить дієвого борця зі злочинністю. У неї в агентстві мене не засунуть на роль глядача, боячись підпускати до будь-якої справи. Мол, що якщо стажер постраждає, потім проблем не оберешся. А ще у неї є милі кроличі вушки.
- Ква!
- О! Вона ж у десятці кращих! - Ашідо вихиталася.
- Ага, просто круто! Вона справжній боєць! – Выла Урака.
Поблизу пройшов Мінета, гордо задираючий ніс.
- А я вибрав Леді Гору.
Цікаво, значить, йому теж відправила запрошення? У будь-якому випадку, нічого не кажучи я простягнув парню розгорнуту долоню.
- О! Ти мене розумієш, так? - Усміхнувся Мінору, змусивши мені "п'ять".
- Вона новачок у світі профі, але це не применшує того факту, що вона ...
- Дзвінна красуня?
- Підтримую. Але будь з нею обережним.
- А що таке... - Настовзився хлопець.
- Є думка, що вона зла.
- Це ризик. - Згода коротун. - Але я готовий на нього піти.
Дівчата дивилися на все це з непередаваними виразами обличчя.
- І вам не соромно все це обговорювати вголос? - Зітхнула повернута до нас Джиро Кьєка.
- Мідорія-сан, ти ж староста. - Покачала головою Яорозу.
- Ха, ну це ж Ізуку. - Ашідо хмикнув. - Так і Міруко, крім того, що крута драчунька, вона ще й дівчина-кролик!
Очако и Тсуу-чан одночасно кивнули.
- Девочки. - Здохнув я.
Вони у мене просто лапочки. Навіть матка вулика ксеноморфи. Вона весела лапка.
Загалом, більшість класу вже визначалася. Учитель підганяв і протягом кількох днів залишилися також були готові зробити свій вибір. З огляду на те, що ми не побачимося ще цілий тиждень, у нас з дівчатами відбулася шикарна оргія.
А ще, в один з вечірів я знову нагрюнув у Хосю. Просто прогулянка...
- Нда, тут стає неспокійно. - Прокоментував я.
Я опинився в місті, де майже відразу зіткнувся з місцевими хуліганами. Ну або, точніше, набрав до місця злочину. Вже знайомі мені три студенти. Здається, минулого разу їх або відпустили відразу, або протримали під арештом пару днів лише.
- Чуєш, ти!
- Давай гроші сюди.
- Нам треба на проїзд.
Вони притиснули молоду дівчину в підвороті. Один з хлопців розмахував ножем-бабочкою, в той час як інші корчили страшні ріжки і випускали очі. Я б у будь-якому випадку втрутився, але, тут було і ще дещо. Зовнішність дівчини була дуже цікавою. Я відчував в ній щось дуже знайоме, але я не міг зрозуміти, що саме.
- Вибачте, я відмовляюся!
Тільки я хотів втрутитися, як...
- Ой-ой!
- Ти че твориш, дурна!
- Відвали від нас, сучко!
Студенти кинулися в втечу, коли дівчина створила крижану моргенштерну і як розкручувалася нею. Визирало дуже травмопасно. Крім того, стіни й асфальт під її ногами також почали покриватися крижаною коркою. І тут, вже ті, хто уже втікав хлопці побачили мене.
- Знову ти!
- Це ж той дурень з ЮВЕЙ!
- Точняк, братни, бежим!
Робити мені нічого, як з ними возитися. Але просто відпустити їх? Я герой! Ну, поки ще тільки вчуся. Я не дозволив кутовничкам втекти, а повалив їх на землю, вдаривши зверху хвилею.
- Морди в землю, руки за спину, засранці! Хто б'ється, рікизію Клізму отримає, всім ясно?
- Та йди ти!
Решта також збиралися щось додати, але всіх трьох вміг приморозило до асфальту примха дівчини. Вдячно кивнувши їй, я дістав телефон і набрав Індейця. Нехай він з ними розбирається. Давши йому точнішу адресу, я вирішив залишити напівфабрикати морозива і звернув увагу на саму жертву. Вона навела мене на думку, чому вона мені знайома.
- Вибач, думав, тобі потрібна допомога. - Посміхнувся я дівчині. - Але ти й сама справилася.
- А, дякую...
І, я повинен поцікавитися.
- Вибачте, а ви випадково не знаєте Тодорики...
Її зовнішній вигляд нагадував мені нашого Зуко. Тільки якщо б "льда" в ній було б більше. Її волосся майже повністю світле, лише кілька темно-рижих локонів. А у Шото рівно половина.
- Д-да, це моє прізвище. - Наздогналась дівчина.
- Вау. Пробачте, я просто вчуся з вашим молодшим братом. Шото Тодорики.
Вона дійсно виглядала трохи старшою.
- Правда! - Здивована дівчина. - Так, ти був на фестивалі! Я Фюми Тодорики. І ти правий, я старша сестра Шото-куна.
- Здорово. Я Ізуку Мідорія. Ви не проти, якщо я вас проводжу? Останнім часом у цьому регіоні досить небезпечно.
Гадаю, це пов'язано з тим, що Клімо перерізав кількох героїв у місті. Ось злочинці різних масей і насміхалися. Фюмі мої аргументи прийняла, знову поглянувши на затриманих хуліганів.
- Звичайно, якщо тобі не важко.
На цьому моя прогулянка по Хосю закінчилась. Дівчина відразу попрямувала на станцію метро.
- Ви не в Хосю живете?
- Ні. - Похитала головою вона. - Я тут була по роботі.
- А ким ви працюєте?
- Я вчитель в молодших класах. А тут... Ну, це більше підробка, у вільний час я іноді працюю репетитором.
- Круто. Заздрю вашим учням. Коли я був у молодших класах, в нас не було таких симпатичних викладачів...
Чорт! Воно само-собою виходить! А це була вже відверта лестощі. Як на мій погляд, Фюмі не така милашка, як мої дівчата. И не так гаряча як моя матуся. Як дівчина, мене вона не приваблювала. Але, не те що б я відмовився, якби така можливість...
- Ха-ха, дякую. - Польщено усміхнулася дівчина. - А, як мій брат... в академі? Можеш розповісти який він там, Мідорія-сан?
- Знатний мовчун, і тримається відокремлено. - Потисную плечима. - Мабуть, тільки останнім часом він трохи пригнічений. Думаю, його збиває невдача на фестивалі. Мабуть, справа навіть не в тому, що він програв, а у тім, як це сталося.
- Я пам'ятаю, це було небезпечно. - Помрочила дівчина. - Добре, що ти вчасно з'явився.
- Я і сам тоді програв. - Усміхаюся. - До речі, ви живете разом?
- Так. - Кивнула Фюми. - Брати, я і наш батько...
- А мати?
- Це... Вона в лікарні. Уже давно. - Ще сильніше зачепила дівчина.
- Нда, я сподівався, що ви живете окремо. - Вітхнув я.
Дівчина ошмарено на мене подивилася.
- Я так зрозумів, у Шото якийсь конфлікт з батьком. Можливо, їм варто було б пожити окремо. - Потисную плечима. - Вибачте, якщо лезу не в свою справу. Я б і хотів допомогти, але не знаю як.
- Ні, не варто. Вибач, що ми змушуємо тебе турбуватися.
Та вже ця традиційна ввічливість.
Якийсь час ми йшли мовчки. У електричці я подумав, що можна було б запропонувати дівчині віднести її на руках, так було би набагато швидше. Заодно і поєднував би під люб’язним привідом.
- Знаєш, Мідорія-сан, ти в чомусь правий. - Ви казала, що вона така щаслива.
- Тодорики-сан?
- У мене гарна робота, я цілком зможу забезпечити себе. - Пояснила дівчина. - Але, забрати Шото я навряд чи зможу. Батько просто не дозволить.
- Ось як... - Встав я. - Якби можна було вирішити проблему силою, ну, набити морду, там... Я б допоміг. Але це навряд чи буде доречно. А в таких точних речах як сімейні проблеми я не майстер.
- Ха-ха.
- Но! Якщо йому все ж потрібно набити морду! Візьми мою пошту.
- Вибач, але... - Почала Фюмі, але замислилась і, все ж, скопіювала на свій телефон адресу моєї пошти.
Схоже, їхній батько дійсно такий суворий чоловік, якщо вона вирішила взяти мій контакт на всяк випадок. І я взагалі не сприймав себе як такого дурного гойдалку, вирішальної всі проблеми силою. Але, ця проблема дійсно була занадто делікатною для мене, як для сторонніх. Я просто не міг придумати нічого, ось і видав найпростіший варіант. І я допоможу, якщо вона попросить. Не люблю лицемірно виявляти турботу і відразу віддалятися від неї. Я не заради ввічливості запропонував допомогу. Якщо зможу, то допоможу. Навіть якщо для цього справді потрібно « набити морду» Старатель. Хех...
Проте, я думав, що якщо моя допомога і потрібна, це станеться коли-небудь потім. А вийшло все набагато швидше ...
- Так ви тут живете? - Трохи здивувався я.
Це була інша частина міста, але все одно це те саме місто, де знаходиться академія ЮЕЙ і дівча барлога Очако та Міно. До речі, сам будинок Тодорики був справжнім особняком у старому японському стилі. Ці паперові стіни і двері...
- Да... - Зітхнула Фюмі.
І в наступний момент одна з стін будинку була прожена ревучим потоком вогню.
- Вау... - Я поспішав.
Гуркот вогненного гейзера зачепив дівчину. А ось я відразу кинувся до місця надзвичайних подій. Зрозуміло, що це може бути буяніт старшого Тодоріка. Але не означає, ніби там немає жертв. Нехай це і сімейні сварки, але герої ж не питають дозволу, перш ніж втрутитися у чужі проблеми, вірно? Ну, взагалі-то питають, без ліцензії їм не можна діяти офіційно, але це вже трохи інше...
- І! ПІСЛЯ! СВОГО! ПОЗОРА! Ты! ГОВОРЯТЬ! МЕНЕ! ЩО! ЦЕ! МОЯ! Вина!
Могутній грубий голос Старателя люто скакав кожне слово, супроводжуючи його потужним вогненним пострілом. Під цим напором у внутрішнє подвір’я особняка відступав Шото, відкидаючи кожен удар батька. Він успадкував владу над вогнем, і це дало йому можливість частково гасити та відкинути могутні атаки старого. Але руки хлопця вже покрились пухирями і помітно прокоптувалися. Енджі Тодорики, герой номер два, був розлючений. І в мене виникали серйозні сумніви на рахунок того, чи зможе він зупинитися. Кожен наступний удар був сильнішим за попередній, і з кожним вогненним пострілом герой, здається, ярився дедалі сильніше. Волосся на його голові і обличчі повзали лютим полум’ям, а в очах палала справжня ненависть. Зараз він точно не був героям, а навіть не злочинцями, але монстром, що виліз з пекла. Це дуже відрізняється від сімейного скандальця.
- НІЧТЖЕСТВО! - Взрів ще голосніше Старальник.
Полум'я в його руках гудело від могутності. Він уже не стримувався. А Шото так і не відповів, пригнічений силою батька, він тільки захищався і вже виснажився. Цей удар повинен був його вбити!
Саме в цей момент шалена хвиля зупинила ревуче полум’я.
У ривці я закрутився, створюючи спіральну хвилю, яка розгнила полум’я. І на зліті якось так вийшло, що мені було зручніше не перехопити обіймовий кулак Старача, а дати йому підзатильник п'ятою. І, повністю порушуючи пафос свого з'явлення, я абсолютно негарно вражав героя номер два особою у землю. Це виглядало безглуздо. Крім того, під час всього цього я прийняв на себе частину вогню Тодоріки, і тепер вся моя одяг була поранлена чорними підпаленими та дималися.
- Я тут! Ха-ха! - Зробив я ситуацію ще більш безглуздою.
На мить я відчув себе Оллмайтом. Думаю, він часто відчуває себе так само незручно як я зараз.
- Тодорики, ти цілий? - Обернувся я до Шото.
При цьому ногою я продовжував притиснути до землі іншого Тодорики. Енджі намагалася встати від натуги, у нього все тіло загорілося м'язами. І зривів, він видав сильний потік полум'я з усіх кінців.
- Старач-сан, я б хотів наполягти вас попросити взяти себе в руки. Технічно, ви вже вчинили злочин. Чесно кажучи, ви доросла людина... Тарас Бульба хренів.
Тільки, сказав я це після того, як вгнав чоловіка ще глибше у землю, погасивши полум'я хвилею. Він явно був сильним, набагато сильнішим за звичайного, навіть тренованого, людини. Але я не відчував особливого опору. Але від того жару, який вивільняв герой, у мене взуття почало плаватися. От же гад, а? Весь одяг мені зіпсував, мерзотник.
- Тодорики, і ти цього слабака боявся? - Я ще раз прогулювався по гордощах старого.
Я не можу точно це висловити, але другий герой викликає у мене сильне почуття антипатії. Ранений Зуко зараз мав такий жалюгідний вигляд. Плюс у розпачі Фюмі. Щось мене сильно дратувало те, що ця людина довела власних дітей до такого стану. Так, це не моя справа, але...
- МВРИХОВІР! - Ричал Энджи в землю.
- Мідорія? - Втомило простягнув Зуко, звалившись на дупу.
Він був не те щоб втомленим, швидше, виснаженим.
- Шото! - До брата кинулася Фюмі.
Поки я не втримав Енджі, вона почувалася досить безпечно і почала стурбовано носитися навколо Зузу.
-Ками-сама... Як він міг так з тобою? Тобі терміново потрібно в лікарню!
- Ви там вже заспокоїлися? Або пора викликати поліцію та інших героїв?
- Мововирпфір.
- Ви його розумієте? - Обернувся я до молодшого Тодорики.
Фюмі якимось нікчемним поглядом дивилась на батька. Шото був занадто ошуканий всім, що сталося, щоб якось відреагувати.
- І ти його... - Фюмі була дуже здивована.
Вона тільки почала розуміти, що я ось так спрацьововано, без напруженості, стримую її розлюченого батька, офіційного другого по силі героя в країні.
- Ну, я сильний. - Потисную плечима. - Тому і пішов вчитися на героя.
Шото вже почав приходити в себе. Все ще кілька відрешений, він невміло подивився на свої руки. Вони виглядали погано, повинен сказати. Фюмі вже провела ладонами по опіках хлопця, охолоджуючи їх своєю примхою. Але це все дурниця, пара справді потрібна госпіталізація.
- Здається, Старач-сан перестав тріпнутися. він там живий?
Я дійсно злякався, що міг випадково вбити героя. Він там може задихнутися! Прибравши зі спини Енджі ногу, я відразу схопив його і ривком підняв.
- Кха! – Тут же виплюнув він ком сирої землі.
- Фух, не помер. - Зітхнув я з полегшенням. - Мужик, ти це, вибач, хотів як пом'якше, що б не покалічити ...
І, так, я знову не втримався, зображаючи фальшиве співчуття, що б ще сильніше принизити героя. Старач гордий, який підживлює особисту силу у своєму поклонінні. Для нього це має бути дуже боляче.
- Ти!
Я поежив від його божевільного погляду.
Але чоловік вже контролював себе і не мочив вогнем у всі боки.
- Що ти тут робиш ЩЕНОК? - Вежливо запитав Стартель.
Вени на шиї Старатель здулися від гніву, а обличчя і так було червоним.
- Ой, та нічого такого. - Помахав я рукою. - Я взагалі не збираюся втручатися в ваші сімейні сварки.
Молодші Тодорики поспішили, обидва.
Старший же ще сильніше з'явився, але моя фраза явно поставила його в глухий кут. І тепер Енджі просто відкривала і закривав рот, не знайшовши безцінніх слів для свого гнівного відпочинку. І витримка його вже підходила до межі, він все сильніше стискав кулаки.
- Як ти посмів! - Мало не взгнула Фюмі.
Не на мене, це вона батькові кричить. Вставши, вона на одному ентузіазмі підскочила до Енджі і з усієї сили вдарила того в живіт. Герой навіть не зморщився, але вид мав трохи розгублений.
- Тобі мало того що ти зробив з мамою? Виродок!
- Помовч. - Намагався чоловік грубо відпихнути дочку.
Але, тут вже знову втрутився такий чудовий я, перехопивши руку героя.
- Так, хоч я й сказав, що не буду втручатися в ваші сварки, але, вдаривши цих двох, і я тобі все кінцівки переломаю так, щоб ти вже ніколи не зможеш бути героєм. Ні другим, ні десятим, ніяк. Це не пуста погроза.
Я ніби знову стояв Мускул. Пам’ять швидко витягнула його образ зі своїх глибин. А те, що він мав, було майже таким самим. Я дійсно був готовий зайти так далеко. І, схоже, він теж це відчував. Але в очах другого героя не було, ні страху, ані навіть побоювання, це було щось інше. Якесь гірке розчарування.
- Убирайтесь. - Процідив він крізь зуби.
І, одійшовши, розвернувсь, заїхавши в будинок, прямо через прожжену стіну. Було помітно, що він ледве стримується. Коли ж чоловік зник у особняку, почувся його воою і тріск ламаного дерева. Він знову бісів, відглядаючи на меблів і стінах, але вже без вогню.
- Мідорія-сан... - Якось відчайдушно глянула на мене Фюмі.
- Його потрібно до лікарні. - Киваю на Шото.
- Да... ви...
- Я допоможу.
Зрештою я повернувся додому лише глибокої ночі. Мама дуже хвилювалася, але я надіслав їй кілька повідомлень і сказав, що затримуюсь. А потім і дійшов до того, що попросив дозволу привести гостей на пару днів. У лікарні опіки Шото швидко опрацювали. Сьогодні лікарі часто відвідують людей, які мають подібні звички. Звичайно, чисті цілителі як наша шкільна медсестра трапляються рідко, але всі мислиці знаходяться. У результаті добрі лікарні зазвичай можуть швидко справлятися з багатьма травмами та хворобами.
Так що, клавість хлопця в лікарню не стали, але опіки перев'язали, і тепер він міг похвалитися стильними бинтами, як герой бойового зейну.
Інко, звичайно, дозволила привести цих двох до нас, так що ...
- Дякую. - Мало не оплакувала Фюмі. - Я постараюся швидше знайти житло для нас з Шото. Тепер ми точно не можемо залишатися в тому будинку...
- Не варто. - Вітхнув я.
Правда, знайти виправдань, чому дякувати мені не варто, я не знайшов. Будь-хто на моєму місці вчинив би так само? Мені в це якось не вірилося. Навіть якщо б він мав таку ж силу, то не кожен втручався би в чужі проблеми.
Я відчуваю занепокоєння як старости класу? Це навіть не смішно.
Герой це не просто носиться по місту в квіткових костюмах, і бити злочинців.
Я так довго уявляв собі героя, що цей образ міцно в'ївся мені під шкіру. Це не професійний образ, а якийсь кодекс. Коли я бачу людей у біді, то вже не можу залишатися осторонь. Крім того, я відчуваю деяку несправедливість через те, що отримав таку силу. Я абсолютно не впевнений, що заслуговую її. І тому я теж не можу стояти осторонь і нічого не робити, коли хтось інший потребує цієї сили.
- Я герой. - Прошепотів я.
Хоч це і було сказано дуже тихо, мене почули.
- Так, справжній. - Фюмі посміхнулася.
- Сестра... - Поглянув на неї Шото.
Хлопець намагався не дивитися мені в очі. Після всього, що трапилося він вже трохи знеславився і, чомусь, йому було соромно переді мною. Боюся, йому буде важко прийти в себе після такої черги невдач. Тепер він ще пригнічений, просто бліда тінь себе самого.