Як завжди, після чудової оргії мій настрій був просто чудовим. Звичайно, якби ми мали більше часу, то не вибиралися б зі свого ліжка. Але навіть добре, що є фактори, які перешкоджають нашому остаточному занурюванню в пучінки нескінченної розбещеності.
- Мене не обов'язково проводжати, Ізуку. - Помітила Асуі.
Так, пішли ми разом. І оскільки був вечір, я вирішив провести дівчину до дому. І не важливо, що для цього довелося проїхати ще годину на електричці. Звичайно, я міг би і на руках її віднести, але це не дуже комфортне пересування з огляду швидкість.
- Облиш, Тсу-чан, дозволь мені за тобою трохи похолоджувати.
Правда, я в деяких сумнівах. Незважаючи на всі мої особливості, чи зможу я приділити увагу всім своїм дівчатам, що б вони не почувалися самотніми? У сексі мені й досі їх мало, але щодо всього іншого, тут вже не все так чітко. Але щодо того, як виглядає жаба - це ще один фактор, який допомагає мені і досі думати про злодію, яка нападає на героїв. Брат Теньї адже не якась дрібна соска, а досить відомий професіонал. Загалом, я просто турбувався.
- До того ж, може, я хочу ще тебе трохи потискати. - Вирішив додати я.
І прибрав дівчину за талію, прив'язавши до себе під бік. Ще на півгодини можна затриматися, а тут поблизу є парк.
- Ти ж не проти?
- Ква...
Не проти.
Перед тим як доставити дівчину додому, я завів її в темний вечірній парк у пошуках безлюдного місця. Можливо, я був занадто наполегливим, але Асуі не виявляла незадоволення. Навпаки, почали оглядатися в очікуванні розшукуючи кущі пороманіт.
- Нас тут ніхто не побачить.
Через деякий час ми знайшли укримний куточок парку. Щось схоже на маленьку галявинку з кількох дерев із густим листям. Ну і кущі, куди ж без них. Деякі з них мали колючки. І ось ми дісталися сюди. Жагушонка притулилася до дерева і задрала свою спідницю.
Як добре, що я завжди беру презервативи.
- Розумниця, ти у мене просто скарб, Тсую-чан. – Протягнув я, погладив попку дівчини.
Відтягнувши її трусики, я виявив, що дівчинка-то вже готова і її кисонька вовсю подвоюється пристрастю. Довго гратися з нею я не став, все ж, час у нас не нескінченно. Коли дівчина вже була збуджена, мені залишалось тільки вставити. Мій дракон підняв голову вже від одного тільки виду Асуї в цей момент.
- Мгх... - Глибоко зітхнув жаба.
Асуї, м’яка і ніжна щілина, не була для них чимось легшим за печеру Очако. Хоча, вона стискається всередині, але це вже зовсім інше відчуття, природно, теж дуже приємно.
Що б допомогти собі дівчина висунула мову. І поки вона ласувала язичком клітор, я спритно розстегнув її сорочку і добрався до грудей дівчини. Обожнюю м'яти ці соковиті цицьки. З усіх моїх дівчат - це найбільші жаби. Але, так-то, звичайно, вони у всіх красивих форми.
- Ти просто неймовірна...
Дівчина відповіла, що не могла стриматися від того, щоб заприязнитися з квакерами.
Багато часу нам не знадобилося, ще трохи і я вже був готовий. А слідом за мною кончила і Асуі. Але на цьому ми вирішили не закінчувати нашу вечірню прогулянку, просто замінили позу. Пригорнувши дівчину до дерева спиною, я знову увійшов в неї, міцно тримаючи її стегна. Тсую закинула руки мені за плечі і стиснула мене своїми ніжками, схрестивши їх на моїй спині.
Вона використала свій язик цього разу, щоб зблизити мене.
Але зараз ми досягли оргазму швидко, не розтягуючи процес.
І ще раз...
- Почекай. - Асуї зупинила мене від четвертого заходу.
Присівши на корточки, вона пішла за мовою і обвила їм мій член. Стало ясно, що дівчинці вже вистачило. Може це і егоїстично, але я й не подумав відмовлятися від чудового мінета жаби. Ох, як же вона сосет. У мене ж коліна почали підгинатися.
- Я зараз...
Дівчина почала ще активніше працювати мовою, ніби намагалася видобити мене досуха. Обожнюю її ротик. Ще трохи і я просто спустив все нагромаджене навантаження в її горло. Асуї це не приносить жодного дискомфорту, і вона не зупинилася, продовбавши й далі пестити мій член своєю мовою. Тільки після другого разу, вилизавши все, вона звільнила мого бійця з свого солодкого полону.
- Смачно. - Облизилася дівчина.
- А подякувати за обід?
- Дякую... Хазяїн.
- Що? - Поспішав я.
- Я ж помічниця. - Дівчинка навела на себе.
- О! Справді. Ти добре постаралася!
Може ну його, цю героїчну кар'єру? Зароблюся суперзлеєм, організую свою кримінальну імперію зі своїми милими злодійськими помічницями. Я до того, що ця гра була раптово стимулююча. Але, час вже закінчується. Асуі скоріше повернуться додому. Та й мені ще виправдовуватися перед мамою. Я ж стільки років ховаю від неї свої геройські походження. Ну, сподіваюся, вона не буде сильно турбуватися про це.
- Я живу недалеко. - Помітила жаби.
- Якщо ти соромишся показувати мене рідним, я можу і в сторони пройтися.
- Ква...
- Тоді ніяких проблем. - Потисную плечима.
Не соромиться.
Власне, я міг би взяти її на руки і швидко доставити додому, але мені хотілося ще трохи пройтися з Асуі, тому ми йшли нормальним темпом. А оскільки вже почали темніти, та й людей навколо небагато, я міг спокійно взяти дівчину за руку.
- Батьки вдома. - Вона помітила, коли ми вже підходили до її дому.
Власне, це важливе зауваження. Я ще жодного разу їх не бачив, хоча весь цей тиждень ми часто відвідували Асуї і навіть бачили її брата та сестричку, такі ж жаби як і сама Тсю-чан. Але старші Асуї часто роз’їжджаються за командуванням. І, дивлячись на вигляд, який я міг оцінити по фотографіях, вони майже однакові. Можливо, навіть що це був шлюб заради примхи. Або ж у свій час вони мали подібні здібності.
- Напевно, хочуть тебе привітати з тим, що дісталася до турніру.
Дівчина не відповіла, навіть не кивнула, але якось передала цей посил згоди, мовляв: "Так, напевно вітають".
Що сказати. Ми підійшли і відкрили двері голови сім’ї. Він був ще більше ніж на фотографії, видно, трохи розповнив з тих пір. Здоровий жаба з паралельпідною особою. Його жаба має сильніший вигляд, ніж його діти.
- Привіт Асуі-сан. Доставляю вам вашу доньку, в цілості і у безпеці. Я простежив, що б до неї не приставали натовп поклонників на вулиці і був готовий відбити атаки особливо запеклих фанатів, які готові піти на викрадення ...
- Це мій хлопець, тату. - Спокійним тоном перебила мене Тсу-чан.
- Ха-ха? Ну, можна і так сказати.
Здається, я щось заволав.
- Хто там? О! Мідорія-сан! - Радісно помахала мені рукою, що висунулася в коридор Сацукі.
Це була молодша сестра Тсу-чан, теж мила жаба.
- Привіт.
- Зелений гоблін. - Пригнав Самідаре, молодший брат моєї дівчини.
- Эй! У мене зараз інший псевдонім.
- Але Зелений гоблін звучить крутіше!
- Ні! Зовсім ні! Це просто жахливе прізвисько! І я вже казав, що не дам тобі автограф як гоблін.
Ми трохи знайомі. Кожного разу, коли ми з дівчатами приходили до Асуї для спільних тренувань.
- Гхва... Мідорія-сан, так? – Квакнув батько родини. - Може, пройдёшь в дом? На чай?
Це не було сказано з ввічливості. Швидше, здавалося, що він хоче отримати більше часу, щоб оцінити мене. Він не був ворожий або добродійний. Схоже, старший Асуі ще не вирішив, як до мене ставиться. І, я був не те що б проти, але ...
- Прошу вибачення. Вже й так пізно мама, мабуть, хвилюється, що мене ще немає вдома. Обіцяю, іншим разом я обов'язково прийму ваше запрошення!
Цілувати Тсую взасоз на очах її сім'ї я поки що не зважився і просто прибив її на прощання.
- До побачення Асуі-сан, Тшу-чан до завтра, поки Сацукітян, Самидаре-кун.
Наступного разу я зник.
Точніше, відскочив на пару кілометрів, але для сім'ї Асуі це виглядало так, ніби я випарувався в повітрі. І це було занадто швидко, одяг моя неслабо потрощилася і нагрівалася. Тому далі я трохи скинув швидкість і додому добирався повільніше. Але, все одно, це було набагато швидше, ніж проїзд на електричці.
Як і завжди, коли я повертався ввечері, у вікнах будинку палав світло. Правда, тільки на першому поверсі. Інко, напевно, дивиться серіали на своєму ноутбуці або по телевізору. Я попередив маму громовим бавовною. Цього разу я не планував підкрадатися, очікуючи зловити її за чимось пікантним. І, власне, коли я вже підходив до дверей вона сама відкрила двері мені назустріч.
- Ізо-уку! - Мама завела мене, кидаючись обіймами.
Я був трохи здивований, але не занадто. Іноді на неї знаходить.
Щоб не стояти в проході, я підхопив Інко на руки і відніс її до будинку, закривши за собою двері.
- Ти був такий крутий!
- Хах, але я ж так нерозумно програв.
- Неправда. Ти був кращим!
Вона настільки тішилася за мене, виливаючи любов і підтримку, що я просто не міг відповісти на це. І, звичайно ж, я, як завжди, закрутив Інко по кімнаті і притиснув до себе ще міцнішу дівчину.
- Мамо, ти не голодна? Приготувати тобі що-небудь? — Посміхаючись, запитав я.
- Що? Ні, я сама можу зробити вечерю.
- Ну, я вже поїв.
- Да?
- Після фестивальу ми з друзями влаштували святковий, ну, нехай буде вечеря. Відмітили перемоги на фестивалі.
- Ось як. - Одного разу Інко посміхнулася. - Друзі, це Ашідо-сан? Урарака-сан? Асуі-сан? Ти про них.
- Да...
До мене почало доходити.
Сьогодні імена дівчат відомі по всій країні. А я вже називав матері їх імена, коли говорив з ким проведу всі вихідні. І про те, що у мене може бути дівчина і навіть не одна... Вона все співала!
- Емм, ну, так...
- Ви ж нічого такого не робили?
Я відразу згадала пораду мами.
- Ні, звичайно. Ми захищалися!
Здається, даремно я це ляпнув. А ще мене вразило те, що Асуї так легко видала наші стосунки батькам.
- Ізо-у-Уку...
Обличчя Інко майже миттєво змінилося, потекли сльозли і сльози. Ось такого я вже точно не очікував! Мама просто почала ревіти мені в сорочку.
- Мамо, ти чого?
- А... Ха... - Ревет.
Так і не отримавши відповіді, я посадив Інко на диван і почав гладити її по голові, чекаючи, поки жінка хоч трохи заспокоїться.
- Т-тиы їм масаж дела-а-ал. Т-так? - З часом надривним голосом викрила з себе мама.
- З чого... - Почав я, але згадав, що саме з масажу все і почалося. - Ну, так...
- Єгу...
Я знову почав плакати.
- Г-хооше! - Видала вона раптом.
- Мам?
- Я... Я повинна тебе підтримати, як мама... Тобі ж добре з ними... - Вона несподівано заспокоїлася. - Тобто, ви всі разом, три дівчини?
Її голос був настільки здивований.
- Так. – Киваю. - Спочатку я почав зустрічатися з Міно і Очако, а потім до нас приєдналася Тсу-чан.
Мама похлопала очима, які розмалювалися. Здається, вона тільки почала задумуватися не лише про те, що її син уже зустрічається з дівчатами, але й про його зустріч із трьома доньками. Чи варто її добивати, викладаючи програвання з Тору? Ні, краще поки замовкну про це.
- Невже це так цікаво? - Зробив я легке обурення. - Обговорювати моє особисте життя? Чи ти ревнуєш?
Привівши личко Інко палець до її підборіддя, я заглянув у очі дівчини.
- Невже...
Справді! Я ніби пожартував так, а судячи з погляду, потрапив в саму яблучко.
- Мам, ну що ти? Ти ж знаєш, тебе я все одно люблю більше! І жодна симпатична дівчинка з сексуальними попками і красивими цицьками, тебе не замінять. У тебе найкрутіша дупа і найкращі цицьки!
- Ізуку! - Знущалася Інко.
- Я знаю, про що говорю! - Продовжив я. - Це було моє улюблене дитинство!
Видавши цю чудову фразу, я знайшов тару, в якій зберігалися мої улюблені ласощі.
- Припини. - Сумно відпихнула мою руку Інко.
Я навіть не встиг нахилитися і вкусити, як хотів, але головне, вона почала посміхатися.
- Мама завжди на першому місці. - Кивнув я. - Навіть якщо мама хоче спокусити мене своїм розбещеним тілом, вона все одно найкраща мати.
Принаймні, для мене.
- Та годі. - Ще сильніше почервоніла жінка.
- Ну ладно, все. Давай я тебе нагодую.
У пам'яті спалахнуло обличчя Тсую, коли вона дякувала мені за протеїновий обід у парку. Ні, зараз я говорив зовсім про інше! Але ця шалена уява вже почала замінювати образ Асуї на Інко.
- Приготую щось смачненьке, а потім зроблю тобі масаж! І ні, мамо, я абсолютно точно не втомився на фестивалі, навіть не спітнів. Просто дай мені за тобою похолоджувати.
Здається, я вже вимовляв цю фразу сьогодні, але і зараз вона прийшла до речі. Якось дивно навіть. Чи я ставлюся до мами як до інших дівчат? Или... Я до них ставлюся як до своїх матерів? Швидше перше. Та й взагалі, якісь дивні думки в голові виють.
І, власне, я знову зайнявся приготуванням.
Це принесло несподіваний результат.
- Ого...
Знайоме відчуття тріумфу. Я завжди відчуваю щось подібне, коли підвищується мій рівень. Коли їжа була готова, і я лишився тільки чекати, то сидів за столом і закрив очі на бачення стану.
Іуку Мідорія
Рівень 39
Характерики:
Сила: 2103
Виносність: 2103
Локаль: 2060
Харизма: 39
Інтеллект: 39
Вдача: 39
Таланти:
Тіло Бога 8 ур.
Фортеця 96 ур.
Вибухова регенерація 18 ур.
Мощь 75 ур.
Живо 86 ур.
Героїзм 80 ур.
Навички:
Оборона 42 ур.
Швидкість 57 ур.
Напасти 32 ур.
Критичне підкріплення 38 ур.
Імпульс 28 ур.
Повар 17 ур.
Масаж 10 ур.
Трохи, але показники виросли і зробили мене сильнішим. А ще, час згадати про одну цікаву ідею. Мені б хотілося отримати здатність, яка дозволить мені створювати своїх слонів. Звичайно, що б мати більше часу для кожної своєї дівчини. Але навіть у бою така вправа була б дуже корисною. Питання лише в тому, що мені потрібно зробити, щоб вибрати щось підходяще?
По-перше, пошукаю в Інтернеті той старий мультфільм. Моя здатність досить дивна, хто знає, може, якщо я повторю жести і заклинання, то це спровокує поява навичок.
Власне, цим я і зайнявся, як тільки нагодував Інко, зробив їй масаж та вклав спати. Навіть спокуса Інко відклала на майбутнє, хоча зараз, коли вона була розслаблена після масажу, був хороший момент.
- Саске!
- Наручо!
- Са-а-скке-е!
- На-ару-уто-о!
Поставивши паузу, я струшив головою. Ні, ну і жути, звичайно. Почуваюсь ідіотом.
Однак ручні печатки тенневого клонування я вивчив. Звичайно, це не мало жодного ефекту. Я роблю це в боязкою сподіваючись отримати навички, а не для миттєвого результату.
- Каге бушін але дзюцу. Яка сором.
Після того, як я закінчив друком, я струшив руками, ніби намагався стягнути з них ганьбу.
Зітхнувши, я закрив сторінку з фан-базою по Наруто і повернувся до пошукового рядка. Оскільки я вже зайшов в інтернет, треба дізнатися про ситуацію Тені. Я роблю запит по Інгеніуму. І, взагалі-то, відразу знаходжу свіжу новину. Швидко працюють. Напад стався зовсім недавно, Тенья дізнався про нього тільки сьогодні, а репортери вже склали готову статтю.
Напад вбивці героїв.
Хоча, зазвичай цей хлопець вбиває героїв, Інгеніум досі живий, але знаходиться в критичному стані, на межі життя і смерті.
У статті поміщалось фото злочину.
Рідка покалічена особа, верхня частина якої закрита червоною пов’язкою. І хоч через пов'язки цього точно не видно, але вона занадто рівно прилягає до обличчя, ніби у нього немає носа. Мабуть, саме так і є. Те, що обличчя покалічено, здається саме через цю пов'язки, видима частина особи цілком здорова. Причуда невідома, але злодій завжди користується холодною зброєю і воліє вбивати героїв ножами.
Прозвище – Клеймо.
Я вже чув про нього, але ніколи не стикався. Він ніколи не цікавився мною. Навіть не розумію, звідки у мене з'явилося таке бажання зловити цього типу саме зараз. Так, він напав на брата мого однокласника. Але ми з Іідою навіть не друзі. Але, цей окуляр у колі моїх знайомих. Можна сказати, що цей Клеймо пройшовся зовсім поруч зі мною, хоч і символічно. І тепер я просто не можу спати спокійно, знаючи, що десь поруч точить свої ножі закоренелий маніяк, а пошук інформації в Інтернеті тільки розпалював це відчуття. Не думаю, що його буде так вже просто знайти. Звичайно, я б розібрався з ним. Але пошук тих вбивць, що ховаються - це трохи не мій профіль. Хоча, кілька ідей є. Потрібно більше інформації, так що сон поки відкладається. Інтернет мені на допомогу.
Для Гріма є робота.