Розділ 381 — Весілля століття (Часть 2).
Фу-дум-м.
Після того як приглушили звук, двері скарбниці зачинилися. І коли золотаве світло, що ллється через маленьку щілину, нарешті зник, в коридорі королівського палацу не залишилося жодної душі.
Як тільки Теодор увійшов у скарбницю, спалахи золота і громіздких коштовностей, яких тут була справжня двометрова гора, змусило навіть Теодора відкрити рот та облямуватися перед собою.
- Ха, мені знадобиться близько трьох годин щоб все це оглянути.
Однак це замішання тривало лише мить. Теодор був засмучений, оскільки мав витратити кілька годин часу на перебирання гір скарбів. Він не міг знехтувати весільним подарунком, але при цьому зовсім не розумівся в жіночих прикрасах. Отже, йому довелося звернутися за допомогою до третьої сторони.
- Будь ласка, довіртесь мені, пане! Нехай між поколіннями існує різниця в певних тенденціях, але загальна естетика людського роду зовсім не відрізняється від тієї, якою вона була у Епоху міфів! Цар Соломон сам довіряв мені, коли вони вибирали подарунки своїм невістам.
Як і очікувалося, Арес Гоєтія — его Лемегетон — відразу ж виявив ініціативу. Теодор трохи нервував, оскільки Гої було понад 3,000 років. Але він просто не міг звернутися до великого чоловіка, який спав у Залі Слави. Звичайно, якби він знав, що зіткнеться з подібною проблемою, то міг би спробувати придумати інший варіант, однак...
"Не думав, що доведеться копатися в горі скарбів..."
Однак Ґоетея справді виявилася високорівним оціником. Лише півдюжини ювелірних виробів виявилися відповідно до стандартів Гоєтії. Такі предмети, як намисто з дивними кольорами та кільце з благородного металу низької чистоти, навіть не розглядалися.
- Довіртесь мені! Я впевнена, що їм обом сподобається!
- Що ж, начебто непогано, — пробурмотів Теодор, розглядаючи два кільця: рубинове з золотим окантівкою і сапфірове з платиновим обрамленням. Вони подобалися йому, оскільки кольори колец нагадували Теодорові очі і волосся двох дівчат Вероніки та Сильвії.
- Правда? Вам подобається? Я ж сказала, що все буде добре якщо Ви повірите Гоєтії! Дозвольте мені також попіклуватися про побачення і медовий місяць!
– ... Арс Гоетея, мовчи поки я не скажу по-іншому.
- У-у-в! У-у-Уф!
Незважаючи на задовільний результат, його терпіння досягло свого кінця. Кілька команд утихомирив Лемегетон і швидко залишив скарбницю. Звичайно, його присутність в цьому місці не було якимось особливим секретом, але створювати непотрібні чутки також не хотілося.
« Тепер час відвідати свою сім’ю»
Дивно, але було б досить дивно починати підготовку до весілля без слів у сім’ї. Отже, Теодор вибрав кінцеву ціль і провів пальцем по повітря.
Фьух.
Простір не змусив себе чекати.
***
Помісець Маркіза Міллера, розміщений далеко від столиці, був дуже відмінним від усіх інших приміщень Королівству Мелтор.
Це була земля, власник якої мав велику владу і не слухався палаців. Навіть якщо б у країні відбувся державний переворот, ніхто і ніколи не вторгався би в маєток Міллерів. Існувала навіть тенденція максимально уникати суперечок з сім'єю Міллерів.
І зрозуміти, в чому полягала причина такого особливого відносин не було жодної необхідності.
Звичайно, все було в Старшому Майстра Башен, Теодоре Міллер. Він був героєм війни, який поклав кінець довгому протистоянню з Андрасом і чарівником, що вивів Мелтор у золоту епоху. Як палаци, придушені королем і Вегою Маґії, могли піти проти його влади? У той самий момент, коли вони роблять найменшу помилку, їхнє майбутнє розвалиться, наче картковий будиночок.
Рабенсон, лицар з помети Міллерів теж так само вважав.
- Сьогодні все тихо. Сподіваюся, що далі буде також.
- Згоден. Не думав, що після всього цього я зможу продовжувати залишатися лицарем...
- Ха-ха, це точно. Кінець північної війни і мирний договір з Андрасом - це, звичайно, добре, але ніхто не знав, як це все вплине на таких, яким ми...
Як тільки війна закінчилась, деякі професори втратили роботу. І якщо маги могли застосувати свою силу не тільки на полі бою, але й у багатьох інших сферах, то лицарі могли знайти місце лише в збройних силах. Але, незважаючи на страх перед майбутнім, деяка кількість лицарів все-таки вирішила залишитися в Мелторі. І, на відміну від своїх нерадісних передбачень, вони отримали чимало способів вижити.
- Це все завдяки Теодору.
- М-м, так.
Той, хто хотів миру, мав готуватися до війни. Теодор сказав, що кінець війни не означає світовий мир. Таким чином, він подбав про лицарів і солдатів, які втратили свою роботу. Незважаючи на кінець війни, все ще існувала велика потреба в вартових, прикордонниках і приватних охоронцях. Ті, хто хотів піти у відставку, повинні були отримати пенсійне забезпечення відповідно до їхньої заслуги. Інші були розподілені по регіонах відповідно до їхніх потреб. Те саме можна сказати про цих двох лицарів, які охороняють ворота.
Але саме в цей момент...
Фшух!
Раптом спалахнуло яскраве світло, і Робінсон з Грубером втупилися у самий його епіцентр. Їхні інстинкти і довгий досвід бойової служби говорили їм, що вони помруть, якщо спробують виступити проти новоприбулих. Але вони теж не відступили назад. Сліпе світло швидко розвіявся, розкриваючи звичайну людську фігуру.
- Гарна реакція. Схоже, ви непогано навчені.
Коли лицарі побачили чорне волосся, блакитні очі та затейну мантію, їхні очі полізли на лоб. Якщо це була не галюцинація, перед ними стояв...
- Рицар Робінсон Патер вітає Старшого Майстра Башен Теодора!
- Рицар Грубер Левіан вітає Старшого Майстра Башен Теодора!
Два лицарі швидко викинули мечі і приклонили коліна. За винятком звання героя війни, Теодор був також ядром сили Мелтора.
Він був магом, на якого вони не сміли навіть дивитися.
- Хороша робота. Можу я увійти? - Привітав їх Теодор.
- Ох, звичайно! І якщо вам потрібен провідник...
- Ні, все гаразд. Я тут не вперше.
З якоїсь причини обличчя двох лицарів придбали злегка засмучений вигляд. Отже, Теодор відкрив срібні ворота особняка і увійшов у двір. Оскільки вони були зроблені з міфрила, звуки і скрипів практично не було.
- Хм?
Ні, все-таки якийсь металевий звук він почув. Теодор зробив кілька кроків і зрозумів, що це джерело шуму. Це була простора поляна в саду. Отже, порядок зацікавлений Тео обережно ковзав туди, по дорозі активувавши комбінацію невидимості, Ссолення і деяких інших заклинань. Потім він побачив досить цікаве видовище.
Дзин-нь! Дзинь! Дзи-дзі-н-Н-нь!
Металічні звуки виходили від двох клинків, які постійно стикаються одна з одною. Кожен випадок викликав невелику хмарку пилу, але фехтування не здавалося ідеальним.
"Хм-м, це урок Лео".
Леонардо Міллер, молодший брат Теодора, навчався фехтування у сестри Рендольфа (Ребекки). А ще, що цікаво, навколо його клинка була димка, яка точно нагадує ауру.
« Йому лише 15 років. Він росте так швидко, тому що зустрів хорошого вчителя? "
Звичайно, форма аури все ще була невизначеною, наче туман. Але це все одно була справжня аура. Для досягнення такого рівня потрібно було кілька років навчання. Але завдяки співпраці з Ребеккою, яка була однією з найбільш перспективних мечниць Андрасу, такий результат можна було досягти набагато швидше.
Дзин-нь!
І ось меч Лео підстрибнув вгору від хитрого удару знизу, і спарінг між двома суперниками закінчився.
- Ху-у! Уф-т! Я програв!
- Хороша робота, молодий пане.
На відміну від Лео, Ребекка навіть не дихає. Отже, деякий час поспостерігши за ними, Теодор крокнув вперед.
- Мій пане! - Побачивши його, відразу вигукнула Ребека. А потім, не знаючи, що робити далі, вона відразу опустилася на одне коліно.
У відповідь Теодор махнув їй рукою, пропонуючи встати і привітався:
- Ребекка. Лео. Давно не бачилися.
- Е-е, брат? Як давно ти тут?
- Тільки приїхав. А ти дійсно прогресуєш. Навчання ауре у такому віці... Так само й звання майстра меча буде не за горами.
- Справді? Хе-хе, сестра Ребекка добре мене вчить.
- Ні, це все завдяки таланту і пристрасті молодого пана.
У відповідь Теодор посміхнувся і, простягнувши праву руку до Ребекки, поманив її. Він повинен був переконатися, чи його припущення правильні.
- Підніми свій меч, Ребека. Обміняється пара ударів.
– ... Добре, сер.
Перед тим як Ліо почав їх зупинити, Теодор і Ребекка вирушили назустріч один одному.
Фжу-ух!
Дівчина миттєво нанесла стрімкий колесній удар. Вона вірила в здібності Теодора більше, ніж будь-хто інший, а тому без вагання використовувала всі свої сили.
На обстріці її меча відразу спалахнула синя аура, яка нагадувала про полум'я. Це була техніка сім'ї Кловісів, яка на відміну від фехтування Рендольфа спеціалізувалася на кілових ударах.
« Быстро. Але парні мечі Рендольфа швидше."
У будь - якому разі Теодор не поступався їй. Він втік від льотного клинка, а два наступні удари — це ладоні. Теодор уже був близький до того, щоб стати майстром бойових мистецтв. Сила ефіру, яка для досягнення трансцендентності стала ще густішою, набагато перевершила звичайну аура. Ребекка ще не стала майстром меча, тому їй було б важко протистояти відпочинкам Теодора. Однак...
Фжу-ух, буру-вуху...
Ребекку відкинуло назад, а з її ніг на землі утворився дві борозни. Проте, клинок, який зустрів удар Теодора, не був відброєний назад, а сама дівчина не втратила центру ваги. Це був подвиг, який просто не міг пройти без аури майстерного рівня.
- Вітаю, Ребека. Ти знайшла ключ до наступного рівня?
- Це ганебне досягнення, яке мало відбутися набагато раніше.
- Залишився лише один крок. Я турбувався, що ти не зможеш зробити цього, присвячуючи весь свій час навчанню мого брата.
- Швидше, це допомогло мені багато чого навчитися.
Часто, коли вчителі розуміли їхні недоліки, саме під час навчання своїх учнів. Ребекка сказала, що її прогрес саме цим і пов'язаний. Можливо, це було просто відмова хвалити тих, хто колись навчав її сама, але Теодор вірив їй. Ось чому він без коливань простягнув ліву руку і вимовив:
- Це подарунок. Візьми його.
З цими словами Тео матеріалізував меч Угу і вручив Ребекі. У нього було зігнуте лезо у формі півмісяця, і Ребека відразу зрозуміла його цінність.
- Мій пане. Не думаю, що я співвідчу йому. Дякую за Вашу милість, але я не можу його прийняти.
- Не варто турбуватися. Нехай зараз з ним можуть виникнути невеликі проблеми, але після того як ти остаточно розкриєш свій потенціал, він стане для тебе ідеальною зброєю. Я думаю, що це хороша нагорода за те, щоб ти так довго навчала мого брата і піклувалася про мою сім'ю.
- Мій пане...
У відповідь Теодор постукав Ребекку по плечу, а потім підхопив мовчки спостерігача Лео.
- Гей, хлопче, а ти напружував!
- Б-брат! О-опусти мене!
- А коли ти був дитиною, ти хотів, щоб я робив це кожен день.
- Сестра Реббі дивиться! Я соромлюсь!
Молодший брат Теодора почервонів, але той не збирався його так просто відпускати, потягнувши на собі в особняку.
Його батьки чекали. Зараз все було зовсім не так, як у тихому і бідному Баронстві Міллерів... Але яка різниця, коли вся сім'я збиралася разом?
Отже, Теодор посміхнувся і впевнено помахав убік будинку.
А ще він думав про те, що мине якийсь час і його сім'я стане більше.