Розділ 365 — Кінцевий плід еволюції (Часть 2).
- Усунення демона?
Говорячи буквально, мова йшла про « прихід демона неба». Це поняття не вказує на конкретний вигляд, так само як і не характеризувало демонів, які зазвичай пов'язані з адом. На сході демона неба називали щось, що символізує найбільшу владу і силу.
З огляду на західний континент, це був аналог розуміння « король демонів» і тому, як тільки Теодор зрозумів суть цього значення, обжерливість важким тоном додала:
- Король демонів... Аналогія користувача правильна, оскільки в різних вимірах подібні істоти називаються по-різному. Демон-імператор, перший небесний демон, цар демонів, який керує небом і Мара-папійас - це лише деякі з його імен.
- ... Що? - Застивши, перепитав Тео.
— Цар, який існує на небі, володар неба і правитель світу демонів. Його ім’я є надто багатостороннім, і через це усвідомлення користувача важко зрозуміти.
Зрештою, терпець Теодора лопнув і він вигукнув:
- Ні, що за дурня ти говориш?
Мара-папійас - це істота, яка здатна розчавити цей матеріальний світ одним своїм пальцем! Навіть у найзапеклішому розпалі міфів не існувало чогось подібного!
Ні, сама можливість його присутності у цьому світі була практично неможливою. Так само як чаша не могла утримувати в собі більше об'єму, ніж дозволяли її розміри, Мара-папійас був монстром, якого цей дрібномасштабний матеріальний світ просто не міг витримати. Те саме правило стосувалося семи гріхів сьомого етапу.
Іншими словами, перебування Мара-папійуса в цьому вимірі означало його повне знищення.
- Але ж це просто ірраціонально! Хіба ваша мета існування не полягає в особистому інтересі? І навіть якщо вона зайшла в глухий кут, у чому сенс знищення цього світу?
- Ти не розумієш.
- Що?
–Я ще не закінчив свою розповідь, користувач. Я спробував пояснити концепцію "демона неба", але не говорив, що демон небес точно такий самий як Мара-папійас.
Після цих слів глибокий розпач Теодора змінився деяким спокійним і він, закривши рот, зосередився на подальшому поясненні.
- Спробую пояснити якомога простіше. "Демон небес" - це назва проекту, а не конкретного об'єкта. Як тільки Похоть зрозуміла, що її можливості в цьому вимірі вичерпані, вона запустила цей проект і сконцентрувала всі ресурси на народження однієї-єдиної істоти.
- Не обов'язково?
- Ціль – кінцева істота. Але проблема полягає в ймовірності успіху. Отже, демон неба стане останньою невдачею на шляху до народження звичайної істоти.
Саме це створіння мало стати кінцевим кроком до створення досконалого гена.
Тим часом обличчя Теодора перестало бути таким блідим, як раніше, але йому все ще було не по собі. На щастя, на даному етапі йому не потрібно було битися з такою страшною загрозою, як Мара-папійас, але кінцевий противник був нічим не кращим від нього. Це був монстр, здатний відродитися великим богом навіть в інших вимірах! Він не знав, скільки ресурсів на це пішло у похоті, але її « проект» прямо загрожує всьому матеріальному світу.
- Значить, Похоче знає, що її спроба принесе тільки демона неба?
- Звичайно,- Схвалено обжерство, — Але навіть така невдала спроба буде достатньо, щоб отримати необхідні дані. Проаналізувавши « ідефекти» створеного демоном неба, ми зможемо внести корективи у основне тіло. Крупномаштабна мутація східного континенту — це лише процес поставки матеріалів для створення повноцінного Небесного демона.
- Прокляття! І заради цього треба було вбивати мільярди!
- Людський здоровий глузд і етика є безглуздими поняттями для гримуарів.
З-під зубів Теодор вирвався скрипливий звук. Лише через декілька секунд йому вдалося придушити свою шалену лють і визнати, що його власний спосіб мислення був надто звичайним. Гримуар міг пожертвувати на цілий континент лише для одного експерименту, ніби це були пошуки лікарських трав на гірському опуміку. Високий інтелект і логіка були всього лише невеликими хвилями перед божевіллям, яке називалося "цілицею їх існування".
– ... Ми повинні зупинити народження демона неба.
- Верно.
Не було нічого дурніше, ніж очікування того, коли противник завершить підготовку. І ось, з кожним подихом Теодор всмоктував у себе навколишнє ману. І 9-го Круса дозволяв йому вести просте спілкування зі світом. І навіть якщо його магічна сила була на дні, йому потрібно було лише годину, щоб повністю відновитися.
І цей час він вирішив витратити на вивчення кількох нових трюків з Небесним Мечем і способів його поведінкування з кінцівкою магії. Тео знав, що якщо повністю контролювати два невідомих йому артефакту, то стане ще сильнішим.
- Обжерливість.
Він знав себе і свого ворога, тому міг вступити у сотні битв. Отже, щоб підготуватися до будь-яких непередбачених обставин, Теодор вирішив порадитися з Обжерством:
- Розкажи мені про силу і спільні характеристики демона небес.
– Добре. Сини небес мають власні обмеження щодо генетичних складових його тіла. Він також має силу, яка поглинає і вміщує. Це означає, що він може поглинути душу без фізичної субстанції одним лише дотиком до неї і поглинати будь-яких істот, які падали від його руки...
Теодор продовжував слухати Обжерство, тоді як його блакитні очі дивилися вдалечінь — туди, звідки почав дути неприродний вітер.
***
Фу-жух!
У Хенканському замку, розташованому за триста кілометрів на північний захід від гір Бекун, почалася запекла битва.
Монстри, які кишіли в околицях, відчували запах людей і продовжували збиратися у цьому напрямку вже третя година дня. Замок убитих істот вже досягав половини висоти закового муру. Усі присутні розуміли, що буде ще гірше.
Якщо б не зусилля однієї людини, Хенканський замок вже перетворився би на кладовище мерців.
- Якщо ви ще живі, підніміть свої мечі! Не віддамо наші сім'ї цим монстрам! Будьмо з вами пліч - о - пліч до самого кінця! - Поспішаючи вперед, закричав чоловік середніх років.
Чва-а-ак!
Лізання з аури, яке на сході називали енергоносічним мечем, без утоми перерізав монстрам шиї, тоді як солдати - бігуни нагадували собою озброєні сили стародавніх часів.
- Якщо все так і буде тривати, то ми зможемо купити ще максимум два дні...
На відміну від своєї енергійної поведінки, Вічунг дивився на поле бою цілком тверезим поглядом. Він був надлюдином, вищим за межі смертного, мечем, досягнув вершини майстерності... Але він не знав сну вже більше трьох днів, а тому його тіло стало таким же важким, як вологий тампон.
Він відчував велику відповідальність і гордість за те, що був справжнім воїном. Але поряд з ним майже не залишилось людей. За винятком...
- Пошановний лорд, будь ласка, зробіть кілька кроків назад.
Як тільки він виконав цю вказівку, з неба впав синій світло. Вічунг пустив тіло монстра, перевершеного в деревне вугілля, і озирнувся. Якщо б не своєчасна допомога, він був би убитий ще кілька годин тому. Таким чином, останні пів дня їх замок висів на волосинці від повного знищення.
«... Якби не ці жінки, ми б всі вже були мертвими."
Розрубавши на дві частини мутирового леопарда, Вічунг придивився і подивився на тих, хто підтримував лінію фронту з відстані. Це були два іноземні маги, які нагадували вогонь і лід. Те, що такі дві зовсім різні красуні були для них справжнім безглуздям, але замішання захисників тривало недовго. За скрутних обставин вони не мали часу ставити собі такі запитання.
Єдине, що Вінчунґ зрозумів - це два факти: срібнолоса жінка з прохолодною атмосферою майже не поступалася йому самим, тоді як жінка зі палаючим волоссям осяяла однією лише своєю присутністю.
Вони називали себе майстрами Сіней Вежі та червоної вежі і були останнім бастіоном замку.
Тьху-ух!
Раптом з-під землі виникли вогняні стовпи. Один, два, три... Вісім стовпів перепліталися, перетворюючи сотні монстрів в чергу попелу. Це була руйнівна сила, яка дозволила Вінчунгу хоч трохи відпочити.
І, природно, її джерелом була Вероніка.
– Дерьмо!
Тим не менш, порожній простір, що з'явився після знищення кількох тисяч монстрів, був заповнений за лічені секунди. І звідки вони тільки бралися? Вероніка мала велику магічну силу, але навіть вона відчувала, як мало-помалу починає втомлюватися. Вероніка розуміла, що їхня сторона понесе надто великі втрати. Але використовуючи потужні закляття, її сили швидко підіймуться до кінця.
Що стосується Сильвії... З нею все було добре. Схоже, вона отримала досвід під час північної війни. Бланделл підготував справді достовірну премію.
Тим часом монстри знову кинулися в напрямку Сильвії.
Коли Вероніка вирубалася, то глибоко зітхнув і навмисно занизила свою найбільшу силу. Це Дихання Дракона, якого не бачили на східному континенті вже тисячі років.
------...!
Розжарений жар, що з'явився із губ Вероніки миттєво розірвав усіх монстрів в радіусі сотні метрів. Сила удару була не настільки високою як раніше, проте це був далеко не той рівень, який могли витримати мутирові істоти.
100 метрів, 200 м/с...
Як тільки штурмуючі замок монстри перестали існувати, зі стін фортеці відразу ж розступилися привітні крики:
- Богиня! Богиня!
- Огненна Богиня зробила це!
- Досить витріщатися, ідіоти! Швидко зайняти позиції, щоб богиня могла відпочити!
Мабуть, недарма було сказано, що найміцніша дружба з’являється в людей, які разом побували на краю знищення. І ось Вероніка засміялася і зробила кілька кроків назад. Максимальний запас її магічної сили значно зменшився після використання Дихання Дракона. Однак завдяки цьому оборонці змогли зміцнити свої захисні кордони і трохи відпочити. Але якщо кількість монстрів продовжуватиме рости, через пів дня Хенканський замок знову опиниться в справжньому пеклу.
- А ти хороша, жінка.
Фраза, що прозвучала з-ніотокда...
Фшу-ух!
Як і кулак, націлений пряміком в живіт Вероніки.
І сноп іскри, що з'явилися від зіткнення з кулаком самої Вероніки.
Хвилі, що утворилися від цього зіткнення, змусили замкові стіни випростати свої замкові мури і з’явився тиск більше схожий на другий ефект від бомби, яка розірвалася, ніж через звичайний обмін удар.
А потім Вероніка зрозуміла, що її успішний блок ніяк не вплинув на ворога, від чого її золоті очі наповнилися цікавістю:
– ... Зате ти не хороший, білий кіт.
- Та ти хоч знаєш, з ким розмовляєш, екзотична жінка? Достатньо того, що ми тримаємо кров священної істоти особисто знизили до вас смертним! Ми віддамо тебе найгіршому покаранню щонайменше 100 разів! - Видавши низький рів, проричав жахливий монстр, схожий на білого тигра.
- "Ми"? Ну і справи. У ці дні навіть кішки величають себе імператорським "ми"?
- Уб'ю-йо-о-О-ой!
Тьху-ух!
А потім повітря в охрестому регіоні стало у кілька разів важчим.
Страх — це повне домінування розуму й тіла, яке могло бути використане тільки такими вищою расою як дракони. Вероніка була вражена, коли вона з’явилася.
Проте, в цьому світі не було жодної раси, яка могла застосувати страх щодо дракона.
- Що, кошеня? Хочеш зі мною пограти? А-а, м'яу-мею?
- Скоро ти перестанеш рухатися своєю брудною мовою! - після чого, вставши на дві лапи, пробудив силу священного створіння Білого Тигра, — Ми, Принц Хогай, приговоримо тебе до смерті! Опусти голову перед великим володарем!
– Принц? Принц? Ось хто, значить, лідер зграї цих мавп? - Я провокувала свого противника, хіхнула Вероніка. Тепер я точно знаю, кого має вбити.
А потім майстер Красної Вежі стиснула кулаки, від чого вздовж її тіла почало з'являтися полум'я.
- Кіс-кіс. У мене для тебе готель.
- Угор-р-ор-рд-н-х!
Потім почалася битва з драконом, а другий — тигром.