Глава 353 - Перевантаження (Часть) 3).
Складність просторового руху в першу чергу була різною залежно від відстані. Переміщення в межах одного села або невеличкої області без особливих труднощів могло здійснити навіть старші маги, а старійшини з достатнім досвідом могли дістатися від Мана-віля до самого околиці Мелтора.
Але далі все ставало дедалі важче.
Для того щоб на територію іншої держави було багато магічної сили, яку могли дозволити головним чином лише майстри. Крім того, їм було важко контролювати такі високі витрати магічної сили навіть з відповідною підготовкою та усіма необхідними матеріалами.
Навіть сучасний геній просторової магії Орта, після перетину кордону своєї держави був організований.
«... Вийшло. Невже це так легко?»
Проте Теодор зрозумів, що його переміщення простору закінчилося абсолютно успішним ще в той момент, коли він перебував на південному болоті.
Він не відчував нічого з того, що зазвичай відбувалося під час переміщення на такі відстані. Все сталося занадто швидко, це було схоже на те, як якби він просто зробив один крок.
Проте недаром трансцендентними називали саме тих, хто приохотив владу втручатися в час і простір, виходячи за рамки інших форм життя, які народилися у цьому матеріальному світі. Те, що він зробив, не мало ніякого відношення до навичок або майстерності використання просторової магії. Просто кажучи, змінився сам підхід до управління простором.
Якщо магічні очі Орти могли проникнути крізь простір в радіусі доступного йому огляду, то Теодор міг просто закрити свої очі і з'ясувати просторі координати абсолютно будь-якої точки та шлях, який дозволяє туди дістатися.
Можливо, це якось пов'язано з контролем Клепеуса.
« Ні, не тільки в цьому. Абракадабра... Якщо це означає те, що я думаю ...!"
Це слово могло здаватися беззмістовним набіром літер, але Теодор вважав його своїм досягненням.
На перший погляд, Абракадабро нічим не відрізнявся від « привіду ». Але різниця ставала очевидною, коли треба було заглибитися. Наказ змусив світ дотримуватися волі заклинача, а освічення Теодора змушувало світ трансформуватися для виявлення його волі.
Вогонь, згусток полум’я та палиця сфера не мали значення назва. Теодору потрібно було лише подумати про те, чого він хотів. Магія відтворювалася сама по собі. До цих пір Теодору здавалося, що одне з найскладніших заклинань — це Ультіма, але достатньо було просто згадати Саймона Магуса, який активував Просте Вигнання без жодного слова.
Можливо, цей великий чарівник дійшов до кінця шляху, де він міг використовувати магію просто роздумуючи.
Теодор не міг розсміятися.
– Ха-ха.
Він добре відчував відчуття всемогутності від повного контролю навколишнього середовища. Він розумів будову землі, потік повітря... Але разом з цим він також знаходив дивовижні і те, що незважаючи на все це, йому залишалось ще довгий шлях.
А потім Теодор відкрив очі і побачив у своїй знайомій лабораторії Аквіло.
- О, ти прокинувся? - Привіталася з ним дівчина.
Мабуть, час, який вони затрачали на розуміння всього цього, виявився досить довгим. Потім Тео перевірив розташування інших двох компаньйонів і зрозумів, що вони вирушили до ванни та кімнат відпочинку відповідно. Спочатку вони намагалися дочекатися його пробудження, але бажання привести себе в порядок і відпочити виявилося вищим.
Ось чому Тео злегка здивовано подивився на Аквіло.
- Що? Ти здивований, що я чекала? - Розсміявшись, запитала дракон.
- Трохи.
- Це вже занадто. І щоб ти знав, я тут нічого не чіпала. Чи ж я не заслуговую похвали з огляду на це?
- Я думаю, що не чіпати чужі речі є природною ввічливістю...
Зрештою, Аквіло вже давно не була дитиною з хворобливою цікавістю. На щастя, ці слова не злетіли з уст Теодора. Протягом минулих п’яти років він накопичив достатньо досвіду, щоб автоматично відфільтровувати те, що міг або не зміг сказати. Таким чином, він злегка посміхнувся і відповів:
- Добре, дякую, що почекала мене. Ти дуже добра.
– Д-доро? Я...?
Аквіло, злий морський дракон, з подивом дивилась на своє візави. Вона руйнувала гавані, керувала піратами і в залежності від свого настрою спустошила цілі міста. Мешканці прибережних поселень говорять, що від одного її імені діти починають плакати, а рибалки тремтять руки.
Проте Теодор сказав, що цей егоїстичний і злий дракон був добрим?
Аквіло була просто паралізована такою несподіваною контратакою, тоді як Теодор пішов до виходу з кімнати.
- Отже, ти будеш слідувати за мною?
– ... О, так, — з деякими запізненнями відповіла Аквіло — Лорд показав, що схвалює це. Правда, я не зовсім розумію, що це означає.
"Ху-ху, як я розумію" - безсоромно посміхнувшись і подумки додала Аквіло.
Не було жодних сумнівів, що Аквіло добре розуміла суть цієї промови. І нехай лорд вимовив ці слова без особливих сподівань, Теодор Міллер був жертвою, яку вона вибрала особисто. Якщо все піде добре, і їхні відносини перейдуть в розряд "чоловіків-жінки"... У такому випадку одна дитина була б цілком до речі.
У сучасному світі дракони вже не могли народжуватися природним шляхом, але трансцендентність могла подолати навіть ці обмеження. Ось чому бажання, яке більше нічим не могло бути придушене, змусило Аквіло прямо-таки ввиватися.
« Здається, у нього добрі стосунки з цією червоною відьмою... Проте, ще з давніх часів чоловіки є істотами, яких не може задовольнити лише одна жінка."
Те саме можна сказати про цього чеснотливого героя. Ось чому Аквіло міцно обняла його і свідомо притиснула до нього. У неї було достатньо досвіду в методах спокуси чоловіків, щоб написати цілий буклет.
«... Ех, у неї немає поганого задуму, але я вже втомився мати з нею справу." - подумав Тео, чудово розуміючи, що Аквіло щось задумала.
Він волів би, щоб друга сторона була легко переможена його власною силою. Але коли справа дійшла до таких питань, Аквіло був противником, з яким Теодор не міг справитися. Якби він швидко не розвинув стосунки з Веронікою, то це тривало б до нескінченності.
Але він не встиг довести свою думку до логічного кінця...
- Ласкаво просимо, хазяїне, — ввічливо привітався Ґладйо через поріг диспетчерської. Аквіло відразу глянула на Гладіо цікавим поглядом, але потім вона зрозуміла, що це не жива істота і відвернулася.
- Гладіо, чому ти в диспетчерській? - З похмурим обличчям запитав Теодор.
- Є дещо, про що я повинен негайно повідомити Вам.
- Ясно. Чи це є важливим?
- Друга.
Від цих слів Теодор застиг. Це була 2-а ступінь, який згодом міг перейти в 1. Таким чином, мова могла йти про щось на зразок національної катастрофи або того гірше. Що могло статися за його відсутності, коли він повернувся набагато раніше? Здавалося, що хтось спеціально чекав слушного моменту коли Теодор Міллер залишить Мелтор.
- Це сталося відразу після того, як Ви покинули столицю. На двері, пов'язані з східним континентом, появився червоний сигнальний вогонь. Ситуація виникла, і інша сторона в терміновому порядку попросила допоміжні війська. Згідно з отриманою інструкцією, коли господар не мав господаря, я повідомив майстерам інших башт. Отже, для надання допомоги я відправив військо на схід.
- Мудре рішення. Кого з трьох ти відправив?
Окрім Парагрануми, який не міг покинути столицю, залишалося тільки троє кандидатур. Лише Вероніка, Орта і Сильвія могли подолати загрозу червоний сигнал. Цей сигнал, що відповідає найбільшому ризику, був проблемою, з якою міг впоратися лише майстер.
— Майстер Красної Вежі, Вероніка, та майстер Синей - Воульвия відразу ж відповів Ґладіо.
Раз так, в Мелторі все ще повинен був залишатися Орта. Теодор швидко проаналізував ситуацію і відвернувся. Йому було шкода залишати Аквіло одну, але часу у нього просто не було.
- Дай мені координати Майстра Белої Вежі.
За декілька секунд було знайдено розташування орти. Їм виявилася Центральна Башта, і тому Теодор зробив те, що було необхідно.
***
Після закінчення великої північної війни, мешканці Мелтора, магічного уряду змогли досягти процвітання свого королівства швидше ніж в будь-який інший час. До того ж у їхні руки перейшли нові землі, і тому скрізь будувалися будинки та адміністративні споруди. Райони, які постраждали від війни, швидко відновлюються і кількість населення зростає.
Одним з найславетніших фігур, що стояли за цим процвітанням, був майстер Білої Вежі Орта.
«... Будь ласка, повертайся швидше, Старший Майстер Башен ...."
Коли він вперше побачив творіння Теодора Міллера, то яке замішання це викликало? Він розумів, що створення просторових вратів, які ведуть до інших частин континенту, цілком можливо, але щоб налагодити повідомлення з східним материком, яке розтягнулося за морем... Він дуже хотів вивчити і зрозуміти принципи цього механізму.
Але його бажання не призначено було збутися, тому що людина, яка назвала себе директором Центральної Вежі, до того ж дуже схожою на 7-го меча, скликав усіх Майстерів Башен і оголосив про надзвичайну ситуацію.
- У просторових воріт східного континенту зареєстровані великі заворушення. Степінь загрози була оцінена як « фарба» що, згідно класифікації господаря, ставиться на рівні 2-ої ступеня небезпеки. Відсилання немайстерів беззмістовне. Ви вільні вирішувати, що робити.
У голосі Ґладйо не було жодних емоцій, але цей бездушний тон порядку зацікавив Вероніку, якій нудно сидіти без діла. Інцидент був визначений як найвищий ступінь ризику, а оскільки ця класифікація була розроблена Теодором, якого Вероніка цінувала і поважала, вона хотіла бути корисною йому. Проблема полягала в кількості людей, які могли скласти їй компанію.
- Я буду супроводжувати Майстра Красної Вежі, — крокуючи вперед, заявила Сильвія. Ніхто з присутніх не міг наказати їй цього робити, бо вона також була майстром Вежі. Орта також була найкращим кандидатом, який підтримував стабільність руху просторих дверей. Зрештою Вероніка і Сильвія вирушили на схід, а Орта залишився у столиці.
І ось, зараз він нетерпляче дивився на просторові двері, очікуючи хоч якийсь зворотний зв'язок.
– Эх...
Але, як тільки Орта важко зітхнув...
Фшух!
Раптом перед ним з’явився чоловік.
Орта здивувався перед собою... Королівство Мелтор було досконалим мірилом безпеки проти просторової магії. Він особисто створив магічне коло, що блокує телепортацію на важливі об'єкти, включаючи королівський палац і вежі магії. Але хтось зміг обійти абсолютно всі перешкоди і прибути в Центральну Башню магії.
І цим чоловіком був найсильніший маг континенту, Теодор Міллер.
- Старший Майстер Башен!
Орта відразу впізнав Теодора і піднявся, щоб привітати його.
Він відчайдушно потребував повернення Теодора, але першими заступилися його інстинкти, як досвідчених чарівників. Незважаючи на успіх просторового руху, магічне коло, яке захищає цю ділянку, було неушкодженим. Іншими словами, Теодор просто пройшов крізь нього.
Але справа була не тільки в цьому. Очі Орти бачили, що Теодор змінився.
« Це... Це галузь, в яку я не можу втручатися...?»
Магічні очі Орти мали абсолютну силу в маніпуляціях з простором, але все тіло Теодора було суцільною ділянкою, до якої навіть орта не могла втручатися. Це була стіна, недоступна навіть для 2-го меча Імперії Андрас, Зеста Шпейтема.
На жаль, першим попросив пояснення Теодора, а не Орта.
- Розкажи, що тут відбувається.
- Кха! Звичайно, старший Майстер Башен.
Вперше в своєму житті Орта пожалкував, що його позиція була нижче ніж у когось іншого і проковтнув всі ті питання, які він висів на мові.
А потім він сказав щось неймовірне:
- Два дні тому центральна імперія впала.
Найбільша імперія східного континенту всього за одну ніч повністю припинилася.