Розділ 334 — Обітниця (Часть 1).
Нехай Джерем і скористався заклинанням з самопожертвою як своїм останнім засобом, в якійсь мірі для Великого Лісу це виявилося дуже до речі. Інакше ельфів буде проблема у вигляді двохсот тисяч, що вийшли з-під контролю мерців.
Навіть враховуючи поразку Джерема і Нідхьоґґа, завдання щодо усунення такої кількості неживих дерев було дуже неприємним. Прогнилі трупи були наповнені смертельним отрутою, а їхня життєва енергія складалася з проклятої мани. Ця мана, яка заперечує все живе, могла завдати Ельфхайму серйозної шкоди.
Проте Джерем упокоїв не жити власними руками. Він прийняв рішення, щоб на деякий час зробити Нідхьога сильніше свого опонента, але його вчинок допоміг як Великому Лісу, так і ельфам.
Позбавившись проклятої мани і отрути, нежити стало найпростішим добривом. Битва закінчилася цілковито і безповоротно, тому жителі Великого Лісу змогли відразу поїхати додому. Південна частина поля бою зазнала певних ушкоджень, але східні та західні райони лісу отримали відносно невеликий урон і відновлювали свій первісний вигляд досить швидко.
« Щоб повернути все на свої кола, потрібно трохи більше часу... Для ельфів навіть кілька років - короткий термін."
Люди і ельфи по-різному ставилися до такого розуміння, як « час». На відміну від людського роду, представники якого ставали нетерплячими, якщо кудись спізнювалися всього на пару днів, ельфи могли тижнями чогось чекати, насолоджуючись листним чаєм.
« Я радий, що наші втрати не можна назвати незбереженими» — з полегшенням зітхнув Тео, дивлячись на зелені крони дерев.
По суті, вся ця ситуація відбулася виключно через Теодора. Незважаючи на чітке розуміння можливих наслідків, Джерем мусив піти на ризик і звільнити Джема. І це призвело до катастрофічної загрози.
Так чи інакше, чорнокнижника вдалося перемогти, а ліс - захистити, але в бою загинуло понад 1000 ельфів. Хоча найвищі ельфи не вважали це йому винним, Теодор все одно не міг ігнорувати тягар відповідальності, який звалився на нього.
Відновлення світового дерева є найкращим способом, яким Теодор міг зробити для цього лісу.
Топ, топ.
Тим часом кілька ельфів увійшли до кімнати Теодора. Ні, це були не просто ельфи, а справжні хоронителя світового дерева, істоти, які успадкували силу Арв.
- Що сталося, Теодор? — запитав Алукард, найвищий ельф з вражаючою темною шкірою.
Очевидно, його порядком турбувало те, чому Теодор так терміново вирішив зібрати їх, коли ще залишалося стільки роботи.
Тео мовчки обвів присутніх поглядом, а потім запропонував їм сісти і почав свою розповідь:
- Перш за все дякую, що відповіли на мій поклик. Я хотів поговорити з вами тільки після того, як все залягнеться, але є дещо, до чого вам слід бути готовими.
Ці слова сильно змінили обличчя вищих ельфів. Навіть Найя, яка все ще виглядала сонною, мимовільно здригнулася, наче відчуваючи щось погане. Невже він збирався розповісти про щось, що стосується Великого лісу чи Ельфхайму? Про щось, про що не знали навіть вищі ельфи...?
І ось, коли Теодор розповів всю історію від початку до кінця, очі вищих ельфів наповнилися подивом.
- Що? - Перепитала Аліса, чий голос був на кілька октав вище ніж Теодор Міллер.
- Так.
- І скільки у нас часу? Ти ж розповів нам про це не відразу, значить, ситуація не актуальна?
- За моїми розрахунками 50 років. У ліпшому випадку — 70, — кивнув Тео.
- Це дуже термінова ситуація!
Почувана новина для вищих ельфів була подібна до грому посеред ясного неба. І на відміну від розслабленого Теодора, вони показали дуже бурхливу реакцію. Аліса закричала; Алукард стиснув кулаки, задумливо похитав головою; Люмія стала похмурішою хмари, як і Елленя. Обличчя Титанії залишилось абсолютно безстороннім, а емоції Найі були занадто складними, щоб їх розшифрувати.
« Чорт, люди мають інше поняття часу" - зітхнув Теодор і зрозумів причину цього.
Людське життя було надто коротким, порівняно з тисячолітнім життям нижчих ельфів. Для людини десятиріччя були величезним періодом часу, але для ельфа десять років було еквівалентно лише одному людському року. Для них це був не такий вже й великий термін. Ось чому період у 50-70 років здавався їм не більше ніж п'ять-сімю роками. Не дивно, що вони вважали цю проблему дуже важливою.
– ... Чи є якісь заходи, які можна зробити? - Найя запитала, чи ти почав би нас скликати, якби не хотів щось запропонувати.
- Є три речі.
- Розкажи нам.
Між двома співрозмовниками зав'язався серйозна розмова, і тому решта відразу замовкли й перетворились на слух. Незважаючи на весь сон, Ная славилася своєю мудрістю. До певної міри вона була найкращим кандидатом на посаду лідера для участі в переговорах.
- Перш за все, потрібно якнайшвидше відновити зруйнований ліс і зробити його первинним.
- Покращити вихідний стан?
– Да.
- То ти хочеш відмінити зв'язок взаємного росту? Ліс може допомогти світовому дереву рости... - Похитала головою Найя, розуміючи про що йде мова.
- Верно.
- Але сили одного лісу буде недостатньо. Який другий метод?
- Так, одного лісу буде недостатньо. До нападу на ліс був менш життєздатний, ніж у світового дерева. І якщо це так, то нічого не вийде навіть тоді, коли ми підвищимо його життєву силу.
Тільки тепер усі присутні почали розуміти суть озвученого Теодором речення.
- Це неможливо зробити за допомогою існуючих інструментів. Ти пропонуєш використовувати якийсь зовнішній ресурс?
- Так, подивіться на це, — відповів Тео і витягнув у себе через пазухи сплячого трихвостого лисичка на ім'я Трес.
- Тьху-а-ав?
Прокинувшись і побачивши, як на нього пильно дивляться шість вищих ельфів, лисок відразу ж тявк та заткнувся головою в груди Тео.
– На цього лисика? - Нерозумна, перепитала Найя.
— Це дух, — усміхнувся Теодор.
- Дух?
– Да. Колись давно вони існували і на західному континенті, але тепер їх можна зустріти тільки за морем, східним материком. Вони впливають на темпи росту тварин і рослин, у тому числі й світових дерев.
Звичайно, сила світового дерева була занадто велика, щоб бути на одному рівні з духами, адже Ігграсіль був цілком подібним до могутнього божества. Однак, найвищі ельфи, які спостерігали за тим, як Тео погладило Треса по хвості, були переконані, що цей метод може спрацювати.
- Якщо ви приймете кілька таких молодих духів у свій ліс, то зможете зробити набагато більш життєздатним, ніж було в старих лісах.
- Ум-м... З цим можна погодитись. Але де ми знайдемо так багато духів? Ах, тільки не кажи мені...
- Так, я привезу їх зі сходу. А ще...
Перед тим як Найя встиг щось сказати, Теодор витягнув маленький мішечок. Відчувши аромат, який витікав з нього, найвищі ельфи просто не могли засторонити. Почуття ельфів були більш гострими, ніж у людей, а чистота мана, що виходить з мішечка, була достатньо сильною, щоб прямо-таки одурманити їх свідомість. Це були насіння і паростки, які залишилися від подарунка Теодора Міллера хоронителями Гор Бекун.
- Якщо ви посадите ці зерна, ліс теж отримає деяку допомогу. Хіба не так, Найя?
– ... Але ж, наскільки я можу здогадатися, вони дуже цінні для тебе?
- Пустяки.
- Ти відрізняєшся від більшості людей. Тобі варто бути трохи більш жадібним.
Коли Теодор почув комплімент усмішки Наї, який насправді не був похвалою, він просто потиснув йому плечі. Проте, вищі ельфи досі не почули про третій метод.
- Отже, останній?
- Так, і він же найважливіший. Елленя?
– А-а, так? - Погодься, Елленоя почула, як її так раптово покликали на ім'я.
- Сила світового дерева ослабла не тільки через блокування дихання Нідхьоґґа, але й тому, що Ігграсіль допоміг Мітрі стати богом. Нам потрібен посередник, який допоможе отриманню «вери» яка була передана Дмітрі для того, щоб потім повернути її Ігдрасілю - з посмішкою проговорив Теодор.
– Посередник?
- Ну, це не зовсім правильний термін. Так само, як найвищі ельфи називаються "танцерами" світового дерева, боги теж обирають людей на відповідні ролі.
Боги існували ще з давніх часів, і кожен із них мав своїх власних послідовників для поширення релігії. Ті, хто виконує цей обов’язок і підтримує зв’язки між богами та смертними, зазвичай називались святими.
- Я думаю, що для Мітри на цю роль найкраще підходить Елленя.
– Я-я... Чому?
- Ти уклала контракт з володарем елементів землі, що практично ідентично зі стародавнім духом Землі. Мітра також хоче вибрати саме тебе. Проте остання причина не має значення, — усміхнувся Теодор, підійшовши до Елленині, - я сам цього хочу.
– ...
- Але якщо це занадто великий тягар...
- Н-ні! - Елленя замочила головою, — я зроблю це.
– Но...
- Якщо Теодор вважає, що я є найреальнішим кандидатом, то я зроблю це.
- Елленя... - Стрила Аліса, яка більше не могла виносити цю дивну атмосферу між двома людьми. Що ж, хіба це не на краще? Наприклад, я втомилася і від інших ролей, тому охоче залишу це тобі.
- Я теж так вважаю. Решта?
Після Аліси і Люмії, Алукард та інші ельфи також дали свою згоду. Рішення було прийнято настільки швидко, що декому з присутніх було навіть незручно, але вони не заперечували цього.
А потім Теодор викликав Мітру.
- Хонь! А ось і велика Мітра! - Дівчинка, що народилася з-під землі. Завдяки тому, що воно розтягнулося по всьому Великому лісі, тут могло з'явитися будь-де. А оскільки вона стала втіленням світового дерева і асимілювалася з ним, вищі ельфи просто не могли не прочитати в ній присутності божественності Ігдрасіля.
- Мама Елленя! Ти справді станеш моєю святою? Правда?
- Правда... Але слово "мама"... - Елленя пробурмотіла з почервонілою особою.
- Хі-хі-хи, це з оглядкою на майбутнє! Ну, гаразд. Якщо хочеш, я буду називати тебе просто своєю святою!
Лише мить дівчина з пшеничним волоссям виглядала абсолютно серйозною, після чого подивилася на Теодора та Елленю і знову розсміялася. Її очі небезпечно заблудлі, але не встиг Тео зупинити її, як дівчинка кликала до решти сили Дмітри.
- Е-е!
Усі присутні відразу відчули невеликий тиск, який не містив жодних ворожь. Теодор напружився, не в змозі відвернути очей від сцени, що відкрився перед ним.
Рожевий, синій, червоний і оранжевий... У повітрі пелюстки різних квітів, що з’явилися внаслідок того, як вони утворюють кільце. Крім Божої сили, яка походить від нього, це був аксесуар, який нічим не відрізнявся від добре зробленого кольорового кільця.
– На!
А потім Мітра передала перстень Теодору.
- Чому ти передала його мені?
- Хі-хі-хи, тому що вдягнути його повинен ти!
- Що?
- Я йду!
З цими словами Мітра знову занурилася в землю, переставши відгуки на заклик Теодора. Ні, у цьому випадку вона не відповідала свідомо. Таким чином, він не міг повернути її примусово.
- Ех-х, що ж, нічого не поробиш. Мітра надто гравіта...
З обличчям червоним, наче стиглий помідор, Елена простягнула вперед свою ліву руку. Теодор не знав, чи Еллена знала про людські звичаї, але саме таким був результат.
– ... Дякую, Еллено.
Врешті-решт, Теодор одягнув кольорове кільце на палець Елленої. У той же час між Тео і Мітрой встановили ще один зв'язок. Завдяки їхнім контрактним стосункам він відчув присутність Еленої, яка тепер була « Святою» Мітри.
І ось, поки Елленоя продовжувала з подивом п'ятися на своє кільце ...
Хлоп, хлоп, плеск!
Алукард кілька разів плескав долоні, заклинаючи присутніх до слухання.
- Я все ще нічого не розумію, але схоже, з цим вирішено. До слова, Теодоре, у мене є пропозиція.
- Яку?
- Сьогодні ввечері відбудеться фестиваль.
Очі Теодора трохи округли, на що Алукард з гіркотою посміхнувся.
- Навіть якщо ми перемогли, багато наших братів і сестер назавжди пішли в світ інший. Сьогоднішній фестиваль — це можливість вихваляти душі загиблих і заохочувати живих. Як наш Спаситель і друг, ми сподіваємося, що ти також приймеш в ньому участь.
– ... Добре.
- Дякую. Інші люди з радістю це побачать.
Можливо, цей фестиваль мав стати прощальним обрядом Теодора. Таким чином, він охоче кивнув, і задоволений Алукард вийшов з кімнати. Тим часом Люмія і Аліса нарешті змогли насолодитися довгоочікуваним відпочинком, Титанія - продовжувала нудьгувати, а Найя опустила голову на стіл і заснула.
Одна лише Елена все ще дивилася на свій палець.
– ... Сьогодні вночі.
Вона доторкнулася до свого квіткового кольцина і відчула його запах та силу.
- Сьогодні вночі, - знову пробурмотала ельфійка надзвичайно рішучим для неї тоном.