Розділ 318 — це Той, хто успадковує і ховається за лаштунками (Часть 1).
Підземний, прихований глибоко під поверхнею землі світ, що викликає інстинктивний страх у будь-якого живого створіння...
За час його існування туди не потрапило жодного променя світла. Це був простір, відрізаний від блакитного неба і яскравого сонця. І якщо місце, що знаходиться десь над небом, вважалося священним і прекрасним для людей, то простір під землею завжди був подібний до мук та смерті.
У більшості культур померлих ховали під шаром землі, перетворюючи те, що було внизу, на справжній світ мертвих.
І на це була своя причина.
Щоб зрозуміти її, не потрібно було повертатися до витоків, які беруть початок з Епохи міфів. Навіть у цьому столітті існували сили, які перетворили підземний світ на свій дім.
Не тільки був підпільний аукціонний будинок у Королівстві Карґас.
У будь - який час і в кожному місці ті, хто переховувався у підпіллях або боялися сонця, або ховали те, що не хотіли відкривати іншим. Такі люди мало-помалу сповзали в темну темряву, щоб приховати від сторонніх очей свої злі бажання.
Але після довгого перебування в безодні вони самі ставали її їжею.
- Ухра-Хр-хуру!
Тіла, тіла і ще раз тіло... Цей чоловік стояв на вершині пагорба з сотень, а, можливо, навіть із тисяч тіл.
З його уст вирвався хрипкий і порядком спотворений сміх, який змусив би будь-яка розумна істота відчути живіт жах.
Потім людина, одягнена в чорну, як смола, мантію, розчавив один з його ніг черепів, після чого пробурмотів:
- Ку-хру-кру, я думаю, що цю ситуацію варто назвати "запекти гончену після того як вона зловила зайця"? Так, це мій улюблений вираз (п/п: позбутися від когось, хто вже виконав своє призначення).
Все було так, як він і сказав. Більшість цієї гори з трупів становили його власні маріонетки.
І серед них був голова Компанії Оркус, Ісак.
Після воскресіння Джерема чотири вершники перетворили організацію, яку вони колись і створили на їжу для Джема. Це узгоджується з відомою приказкою, коли пос, який втратив свою цінність, став обідом для мисливця, що обголодував.
- Не хвилюйтеся, ваші смерті не будуть даремними. Хіба це не чудовий досвід для таких відходів, як ви? - Дивлячись на закривавлені трупи, утворив червоний лицар Елохім.
Ці люди загинули не просто від перевищення фізичних травм. Їхні душі, які є основою самого життя, також були поглинуті. Ті, хто помер, не могли сподіватися спасіння. Джерему за свою службу чекали тільки вічні муки.
- Що ж, це підтримає мене в живих ще місяць або два, — кивнув Джерем і витягнув з-під мантії свою руку.
Її шкіра була напівзгнилою, як у хворого проказа.
Тіло блідого вершника не могло зупинити розпад його душі. Цей процес був незворотним одразу з двох причин: через відсутність відповідної посудини для душі Джерема, а також через смертельну рану Мітра. Поглинання сил і душ живих істот було лише необхідною мірою, а не фундаментальним розв’язанням проблеми.
Щоб вилікувати цю рану, він повинен був заплатити еквівалентну ціну великого дракона, Нідхьоґґа.
- Якщо можливо, я хотів би підготуватися трохи краще, але... Тут вже нічого не поробиш. У цієї плоті залишилось зовсім мало часу.
З уст Джерема продовжували з'являтися загадкові слова, ніби чорношкірий щось задумав.
Гори тіл і ріки крові... Серед купи вбитих можна було розпізнати чудового мага. Також один з трупів належав мечнику, який вже давно зробив собі ім’я.
Лише один чоловік вигубив цілу організацію, наче зграя курчат. Питання залишалося тільки: « Навіщо? » Щоб накреслити нове магічне коло.
- Мені ні до чого викликати повну форму володаря. Досить закінчити її після того, як він буде покликаний. Набагато простіше створити аватар, використовуючи зібрані в Лайроні душі і тіло Бальдера.
По центру цього зловісного магічного кола стояв жертовний вівтар. З лівого боку був камінь душ. Це кришталева куля з 10 мільйонів душ, віра якої була спотворена маніпуляцією чорнокника. Він мав силу, яку міг би мати лише кілька впливових демонів.
Але по правому боці вівтаря розміщувалася ще цінніша жертва. Це було тіло Бальдера. Його залишки були засліплені, навіть для найвірогідніших людей. Джерем міг лише вислизнути на нього, а вершники не наважувалися навіть наближатися до нього. Бальдер був богом, який представляв світло - іконо-видабне явище для всіх чаклунів.
- Пожирач світового дерева, Король Настронда! - Викрикнув чорнокнижник, і магічне коло на створення якого знадобилася кров тисяч людей спалахнуло червоним світлом.
Темрява, що панувала в цьому глибокому і похмурому місці, почала тремтіти так, ніби з’явилася форма. Це було очевидним доказом того, що стіна, яка розділяє матеріальний світ і Настронд, почала розвалюватися.
- Ти той, що приносить кінець всьому живому і п'є вбитими ворогами.
А потім у матеріальному світі з'явилося щось, що ще з часів Епохи міфів було під загрозою. Це було око Нідегга, Короля Настронда. Його погляд проник крізь стіни вимірів і впав у Джерема.
- Це ти кликав мене, послідовник?
У підземний простір, де відбулася церемонія, зненацька зайшла хвиля невимовного жаху. Як тільки Джерем відчув на собі цей погляд, він негайно забув про свою позицію трансцендентної істоти. Нідхегг був монстром серед монстрів, що здатні вбити його, як набридливу муху.
Спочатку Джерем уклав угоду з Нідхьоґом, щоб отримати могутню силу. Але через прірву в їх владі, навіть стародавній чорнокнижник неминуче відчував жахливий жах.
- Мені потрібна ваша сила, володарю. Прийміть жертву, яку я приготував, і дозвольте мені позичити Вашу силу — пронісши Джерем з тремтінням у голосі.
- Ха?
Нідхегг окинув незацікавленим поглядом камінь душ, а потім виявив присутність дещо дійсно цікавого. Це було тіло бога з Епохи міфів. Можливо, Балдер давно був мертвий, але його слава була дуже поширеною, щоб Нідгегг проігнорував так заманливу жертву.
Було сказано, що дракон прийняв її.
– Добре. Назви мені своє бажання. Ти отримаєш силу, відповідну жертвоприношенням.
З цими словами камінь душ і божественні рештки були втягнуті у темну прірву. Це означало, що вони перейшли в власність Нідгегга, правителя Настронда.
А потім Джерем оголосив своє бажання.
- Іггдресіль, як цікаво. Багато хто хотів отримати його в Епоху міфів. Але, зрештою, він був спалений так нікому і не добившись.
У очах злого дракона було дуже важко читати про те, що він хотів покуштувати святе дерево.
- Що ж, це буде хоч якась розвага. Послідовник, я приймаю твою пропозицію. Цей саженець стане моїм.
– Дякую, великий дракон.
- У той день, коли це тіло проковтне Ігграсіль я дам тобі частину території Ніфлхайма.
Джерем посміхнувся, а Нідхьогг відкрив свою пащу. Ніяка магія не могла пробити стіни вимірювань. Навіть у своїй кращій формі чорновозник не міг сподіватися на подолання цього муру.
Але для Нідхьоґґа така перешкода була лише дрібною неприємністю.
- ------!!
Потім злий дракон зрубав, розсіявши на багато кілометрів навколо запаху неминучої смерті.
***
Тим часом група Теодора закінчила обговорення план подальших дій і вже встигла виконати перше завдання. Вони мали якнайшвидше вирішити проблему Вероніки, про яку згадала Титанія. І ось, все було зроблено навіть швидше, ніж очікувалося, у зв'язку з чим мана Майстра Красної башти нарешті заспокоїлась.
– ... Тьху.
Однак стан самої Вероніки був далеко від спокійного.
- Чудово спрацював. Тепер її магічна сила нічому не загрожує, – Титанія вийшла з ладу, дивлячись на створений Теодором обларег.
Тільки дурень став би перепробувати чутливість вищого ельфа, а тому інші охоче покидали головами. Занепокоєння не пропускали ні краплі жару. Проте Вероніка, очевидно, була незадоволена:
- Ти б з Тео не поводилася так зарозуміло!
- ...?
Титанія, очевидно, не розуміла значення сказаного і просто відвернулася. Звичайно, її байдужість ще більше розлютила Вероніку.
- Я скоро повернуся. Почекай трохи, навіть якщо буде нудно.
Теодор намагався заспокоїти Вероніку, а потім пішов за Титанією. Він уже бував у Ельфхаймі, але більшість місць йому було незнайомо.
- Пропоную переміститися вище. З висоти буде набагато ефективніше пояснювати особливості кожної зони, — озирнувшись і вимовила крок попереду Титанія.
– Добре.
Обміняючись ще кількома словами, компаньйони злетіли в повітря. Теодор використав магію левітації, а Титанія використала допомогу стародавнього духу Геросу. І ось, як тільки Тео піднявся в повітря, він почув голос Титанії, змішаний з вітром:
- Я хочу задати тобі одне питання.
Тоді дівчина трохи похитнулася і запитала:
- Мій тон дійсно такий зарозумілий?
– ... А-а?
- Коли ми зустрілися, я не була занадто ввічлива. Але у мене немає до тебе ніяких поганих відчуттів, і я не хочу, щоб ти відчував себе нікому зручно. Якщо у тебе будуть якісь претензії до мене, скажи мені про це прямо.
Теодор подивився вгору і зрозумів, що на Титанія звичайна спідниця та відвернувся. Це був головний брак магії левітації. Однак Титонія, очевидно, зітхнула його від відповіді і дуже зідихала.
- Навіть якщо я недостатньо ввічливий, я поважаю тебе. Ти доброчинець Ельфхайму. Я не занадто високомерна або дурна, щоб не визнавати цього. Якщо є проблема... Скажи про це, оскільки мені просто не вистачає соціальної взаємодії - вимовила вона все ще в досить жорсткому манері, але при цьому достатньо щиро.
— Зрозуміло, - відповів Теодор, зрозумівши, що має на увазі Титанія, — тоді тобі варто дещо виправити.
- Що?
- Почни звертатися до людей по імені.
Титанія з подивом подивилася на нього і гірко посміхнулася. Це була лише маленька усмішка, але Теодор вперше бачив її на обличчі цієї дівчини.
– ... І справді. Теодор - так тебе звуть?
- Так, Титанія.
- Цей день особливий. Окрім вищих ельфів і вчителів, ти, Теодоре, перший хто назвав мене по імені.
Атмосфера поліпшилась, і компаньони продовжили підніматися до неба.
Піднімаючись на кілька кілометрів над землею, Титанія і Теодор приземлилися на одну з гілок світового дерева. Вони злітаються за кілька хвилин, але не подолали навіть половини висоти Іггдрасиля. Звичайно, вони могли б піднятися ще вище, але тоді ті чи інші об'єкти Великого лісу стали б занадто складними.
« Вражає. Якби ельфи дозволили пускати сюди туристів, Ельфхайм став би найбагатшою країною на континенті. Але цього навряд чи сталося.
- Теодор, — раптом гукнула його Титанія.
- Ага, ти хочеш мені щось пояснити?
- Ні, я просто згадала, що повинна тобі дещо віддати.
– А-а?
На такій висоті, де вони перебували, часто дули сильні вітри. І ось, з розгалуженими волоссям і в білому хутровому одязі Титанія витягла дещо книгу.
І коли Теодор побачив обкладинку книжки, він мимовільно здригнувся.
- Вчитель попросив мене передати це Теодору.
– Ха...
Пошкоджений Тео взяв із рук Титані повезну книгу. Її обкладинка була настільки загорнена, що навіть йому було важко визначити її вік.
« Це ще раз підтверджує, що Мирдаль насправді не людина» — подумав Теодор, торкаючись своїми податливими пальцями до букв: « Дуже глибокі теорії про дух.
"Учення в магію духів II" - це те, що Теодор купив кілька років тому на підпільному аукціоні допомогло йому збільшити своє розуміння магії та елементів, але друга можливість поговорити з Світдалим ним так і не представилася. Хоч це була оригінал книги, то світдалий сам по собі не залишив фрагментів його душі.
А що сказати про цю книгу, написану задовго до народження Теодора?
– Уф-фу...
Теодор зробив глибокий вдих, заспокоюючи свій пульс і після чого викликав дуже характерну для нього дію: « Оцінка».