Глава 280 — Мсть (Часті 4).
– ... Заклинання прискорення? Ні, це щось інше, - пробурмотів Зест відчуваючи деякий дискомфорт.
Його меч не можна було зупинити просто шляхом прискорення, інакше сюди напевно прийшов Рендольф.
Здатність розрубати простір була надто сильною. Навіть якщо цю атаку було зафіксовано здатністю « Пошук шляху», її не можна було зупинити звичайним зустрічним рухом. Теодору вдалося втекти від Зеста, лише ставши блискавкою.
Тим не менш, Гладіо якимось чином парирував всі випади 2-го меча.
« Ну, у мене немає жодної причини розповідати йому про це."
Теодор знав секрет, але рот більше не відкривав. Тож коли Сест відчув дискомфорт, Теодор почав провертати свої кола і збирати магічну силу. Кількість досяжних йому манів вже давно перевершила стандарти типового чарівника 7-го кола.
Червоні одежки Теодора розстроїлися сильним тиском, а в повітрі з’явилися десятки вогняних копій.
"Запоминання"
« Відкрити чотири слоту».
"Четири полум'яних списів".
Кількість копій, які можна було створити одним заклинанням дорівнював семи, а отже з чотирма слотами Пам’яток — у повітрі народилося відразу 35 вогняних гармат.
Холодне нічне повітря вкисувало, а темрява відступила за межі замку.
Рицарі Тіні були розкриті, а весь простір навколо бійців перетворився на єдиний театр воєнних дій.
- Вперед! - Він наказав Тео, і 35 копій відразу кинулися вперед.
Бу-ду-дих! Бу-дух!
Теодор не очікував, що ця атака нашкодить Зесту Шпійтему. Майстри меча були здатні одним кроком долати десятки метрів, і тому в таких ситуаціях більш ефективною була магія блискавки, а не вогню.
Звичайно, Теодор все це знав, але зупинився саме на останньому варіанті.
Тоді стало зрозуміло, чому це рішення було правильне.
- Кхек, ця лялька цілком пристойна, — процідив крізь зуби Сесті, зробивши три кроки назад.
Він був змушений відступитися, оскільки магія поглинула його в той самий момент, коли Зест блокував удар Гладіо. Звичайно, 2-ий меч отримав мінімальний урон. Будучи майстром меча, захисту Зеста цілком вистачало для того, щоб пережити вогненну силу заклинань 5-го Круса.
Проблема полягала в тому, що вогняні списи були тільки початком.
« Страйна Магія», — наказав Тео одночасно активувавши три заклинання.
Ціпна блискавка.
Гравітаційні узи.
Кислотний туман.
Простір, в якому воювали Зест і Гладіо, заповнив гравітаційні аномалії, блискавиці та отруйний туман. Неживому автоматону було байдуже на такі атаки, але для тіла Зеста вони були смертельними.
« Я б легко уцілів цього, якби ми боролися з ним на один...»
Проте, на даний момент Сесті треба було протистояти двом противникам: небезпечному чарівнику і чомусь, що не поступився в силі майстереві меча. У той момент, коли Зест Шпійтем спробував покинути область туману, до його голови мітнувся клинок Гладіо.
Бжу-м-му!
Другий меч заблокував атаку, але по щиколотки пішов в землю.
- Чорт, оце лайно!
Для нього ситуація справді складалась не найкращим чином. На відміну від Зеста Шпейтема, Ґладіо не отримував жодного урону ні блискавки, ані кислотного туману чи сили тяжіння. Теодор використовував свого підручного, щоб заповнити всю територію широкодіапазонної магії.
Також не слід забувати ще один важливий фактор: захист майстра меча було пропорційно його аурі. Якщо Зест блокуватиме вплив заклинань, використовуючи свою аури, він швидко вичерпається.
Якщо він спробує відступити, то отримає удар в спину від Гладіо. Якщо спробуємо вижити, то швидко розтане всю свою ауру.
Тим не менш, сила 2-го меча, Зеста Шпейтема, була ще далека від виснаження.
Стиль Зеста.
Секретна техніка.
Вбивчий інтервал.
На перший погляд клинок Зеста розрубав тільки повітря. У Ґладіо не було свого его, а тому автоматон не звернув на це ніякої уваги, але Теодора відразу ж охопили підозри. Озираючись назад, кожен удар 2-го меча був незвичайним. Його здатність скорочувати траєкторію руху меча прискорювала його до крайнощів. А оскільки було можливо таке, чи міг Зест використовувати свою здатність для чогось ще?
На жаль, міг.
Його удари створювали розриви в просторі, які можна було використати для наближення до ворога.
- Попався, хлопче.
З'явившись прямо перед Теодором, Сест заніс для удару свій клинок.
Стиль Зеста.
Обезголовлення.
меч огорнув сяйво, а позаду Теодора з’явилася смуга світла на його шию. А в наступному миті на всі боки хлинули криваво-червоні частинки, подібні до крові. Але насправді це не кров, оскільки Теодор стрибнув прямо в руки Зеста і поставив перед собою обидві долоні.
"Це ти потрапив!"
Теодор очікував несподіваного нападу, і тому запозичив силу Умбри, щоб сховатися в іншому вимірі.
Незалежно від того, наскільки різким і смертельно був клинок Зеста Шпейтема, він не міг висікти Теодора Міллеру голову, який тимчасово перебував в іншому вимірі. Все могло виникнути по-іншому, якби Зест використовував одну зі своїх інших секретних технік, але звичайної аурної атаки вбити його було неможливо.
І ось, завдяки дотепності і певній сміливості Тео знайшов колоду у ідеальній атакі противника і викинув вперед руки.
Прямой блок Танца Фей.
Подвійний удар ладонами.
Сонце і родюча Земля.
Незахищений Зест отримав сильний удар у живіт. Це була не просто фізична атака, вона відтворювала ауру за допомогою ефіру і в результаті посилювалася її руйнівна сила.
Бдум-м-му!
Тіло Зеста Шпітема було відкинуто назад, а кров на його губах була прямим доказом того, що постраждали внутрішні органи майстра. Другий меч зовсім не був безтурботним, проте заплатив цю ціну, оскільки не зробив все можливе.
Гладіо машинально кинувся до нього, а Зест, піднявши голову, тихо пробурмотів:
– ... І справді.
Зеста аж ніяк не розлютила цього поранення. Навпаки, він став максимально холоднокровний.
- З цього моменту я повинен докласти всі свої сили.
Аура, яка обкутує клинок Зеста, зникла. Ні, просто вона стала ще щільнішою. Ця сила, яка може розрубати сам простір, зібралася на лезії меча, перетворивши його в щось, що руйнує все, чого він торкався.
Теодор зрозумів, що це сигнал до кінця.
« Він дістав свій останній козир»
Звичайні ударні технології Зеста, які припускають скорочення процесу атаки, були всього лише базою. Справжня бойова сила 2-го меча полягала не в умовних ударах.
Зест Шпійтем не просто завдавав миттєвих ударів, але й розрубував свої цілі, хоч би яким захистом вони були. Його клинок був втіленням руйнування, яке могло пройти через будь-який магічний захист. Ось у чому полягала справжня цінність його просторової здатності.
Теодор повинен був беззастережно уникати його ударів або використовувати магію, яка чинила опір самому розумінню простору. Існувало лише два способи протистояння подібному противнику, а тому Теодор витер піт і витягнув свій козир.
"Запоминання"
« Відкрити три слоту».
"Тройна Адський Клінок"
Адський Клінок стискав магія 7-го Коло до стану меча. Це було досить оригінальне закляття, якому колись навчила його безпосередньо Вероніка. Меч чистилища, який був здатний відправити на те світло навіть майстра меча...
Зест згадав, що вже бачив його в часи останньої війни, а тому закинув свій клинок і прокоментував:
- Ага. Це ж той самий меч відьми. Минулого разу ти його не використовував.
- Можливо.
- Невже ти так виріс за ці чотири місяці...? Я б ні за що в це не повірив, якби сам цього не бачив.
Холодні очі 2-го мечника показали, що він визнав Теодора рівним собі. Зест Шпійм і справді вирішив використати все, що у нього було, щоб вбити Теодора Міллера.
Від рішучості Зеста по шкірі Теодора знову пробігли мурашки.
А в наступний момент...
- Ху-ху-ху, вистачить цих петушних боїв, мій войовничий брат.
– ... Хіба я не сказав тобі втратитися?
- Вибач, але я не можу. Згідно з « Об’явленням », я повинен вигнати все зло у цьому світі. Саме тому Антоніо й живе, — відповів кардинал і зробив крок уперед.
Він проігнорував Теодора, наче той був сміттєм на узбіччі дороги, і продовжив говорити з 2-им мечом, готовим за будь-яку секунду кинутися в бій.
- Чому б тобі не забути про свою гордість? Якщо ти хочеш вбити його, прийми мою допомогу.
– ... Ты...
- Значить, ти не відмовляєшся? У-ху-хо!
Враховуючи це, ситуація почала приймати для Теодора неприємний поворот. Тео не знав про бойові здібності кардинала, але якщо Антоніо був на тому ж рівні, що й хрестоносці, то він був майстром. На сході Тео отримав багато досвіду, і тому чудово усвідомлював: він не може дозволити собі йти одночасно та проти Зеста, а також проти ще одного майстра.
Якщо так, то може йому слід викликати Фафніра? Або, може бути, йому доведеться задіяти те, що він припасував в якості крайньої міри?
"Чорт, від них одні проблеми: спочатку в Солдуні, а тепер і тут."
А потім сталося "це".
Поки Теодор дивився на мерзенного кардинала і прокручує в голові всі можливі варіанти, на замок Дофрун опустився туман. У битві між Андрасом і Мелтором втрутилася третя сила. Вона простягла руку до тих, хто загинув і змусила їх знову відкрити свої очі.
Це була справжня катастрофа.
***
У нічному небі, освітленому освітлюваними вогніми рідкісних смолоскипів, часто спалахували стріли.
Іноді вони були схожі на ласточку.
Іноді вони були схожі на подих вітру.
Іноді вони були схожі на спалах блискавки.
Два лучника без втоми випускали стріли, думаючи приблизно про одне і те ж:
"Хр-м, він дійсно грізний противник"
« Це людина... Він неймовірний!»
Два лучники, Едвін і невідомий майстер цибулі спостерігали за полем бою з відстані в 100 метрів, то й справа натягуючи тітиви своїх луків. А мета залишилася такою ж - Теодор Міллер.
Імперський лучник намагався застрілити його, а Едвін докладав усіх зусиль, щоб цього не допустити. Зест був могутнім противником, і тому будь - яке поранення стало б для Тео фатальним.
Він не міг пропустити жодної стріли. На даний час Едвіну вдавалося придушувати ворогів справжнім градом стріл. На відміну від майстра лука, який не міг обійтися без буквальних стріл, Едвін використав силу елементів. Не було жодного миготу, коли на його тетиві відсутувала б стріла.
Фьу! Фьу! Фьу! Фьу!
Чотири його стріли врізалися у щось невидиме і підірвалися.
« Знати майбутнє... Це дуже дратує здатність" - подумав Едвін, спостерігаючи за тим, що відбувається.
Нехай це і було злегка перебільшено, але атаки його противника в основному були спрямовані у « майбутнє». Кожна з них повинна була зіграти свою роль через одну, дві, а можливо, навіть за десять секунд...
Кінцева мета стрілки — передбачити подальше розташування мети. Лише той, хто мав великий талант і досвід, міг зробити щось подібне. Але майстер лука вийшов навіть за ці рамки, випускаючи свої стріли ще до того, як Едвін відпускав тетиву...
Невелика елементальна стріла ельфів встигла рвонути вперед, як її відразу ж відобразила випущена миттю раніше залізна стріли людини. Ця різниця у часі змушувала Едвіна серйозно напряжетися. Йому не хотілося програвати в цьому єдиноборстві, але він також не міг виграти. Єдиний вихід з ситуації був продовженням бою, аж поки його суперник не опустелив.
"Хм, поки що все не так вже й погано"
Очевидно, що Едвін бачив ситуацію на полі бою трохи задля Мелатора.
Незважаючи на велику вищість Р. Тені, підрозділ Теодора був далеко не тим, що можна було легко придушити. А причиною цього була надзвичайно сильна комбінація бойових магів і ельфів, які мали в арсеналі також магія, луки та мечі, тоді як лицарі могли використовувати тільки зброю ближнього бою.
« Ми вперше б'ємося пліч-о-пліч з людьми, і... Це досить цікаво."
Ельфи були зайняті стрибанням лицарів, тоді як маги підтримували їх ззаду різними відновлюючими і другорядними заклинаннями. Врешті-решт, ельфи змусили своїх противників п'ястися назад, і маги не пропустили цю можливість, обрушивши на виснажених лицарів смертоносну магія.
Ця комбінація була надзвичайно хороша. У той же час майстерові лука було дуже важко подолати безперервний шквал атак Едвіна, а Рицарі тіні не могли наблизитися до нього.
– ... Але є й проблема.
Едвін не міг впевнено сказати, хто виграє. І була вона в присутності на полі бою людей у білих одягах, вишитих золотими нитками.
Їхні ряси збагачували візуалізмами, що зображали бога сонця, а самі жерці співали легкі пісні, зовсім не відповідають полю бою. Це приваблювало до Бога силу, перешкодила магам зосередитися і вздоровлювало рани лицарів.
Пісні Королівства Лайрон були дійсно роздратованими.
Доспехи лицарів окутало золотим сяйвом, і навіть ті воїни, чиє тіло та шкіра були спалені вогняними кулями, лише за кілька хвилин відновлювалися й поверталися на полі бою.
Звичайно, за такий короткий час священики не могли повністю вилікувати поранених лицарів. Однак у цій вирішальній битві Божа сила мала досить великий вплив. Войска Мелтора опинилися в такій ситуації, що їхній ворог не гинув доти, доки йому не завдали смертельного удару.
Завдяки ефективному застосуванню вони змогли придушити свого ворога, але з часом мали бути ще більш ворожими і їх магічна сила просто підійде до кінця.
– Дерьмо! Вбийте цих проклятих фанатиків!
– Чёрт! Щити лицарів надто міцні. Це схоже на титановий сплав ...
- Це ж рідкісний метал, чому так багато його?
- Сукинны дыти! Вони ж не зомбі!
Хтось згадав зомбі. Це була не жити, яка не зупинялася навіть якщо у неї були переломані і відірвані всі кінцівки. Лицарі, зцілені жерцями, справді нагадували себе зомбі. Єдина відмінність від живих мерців була відсутність трупного запаху.
Але ось, коли хтось розсміявся над цією дотепною жартома, один з лицарів піднявся з калюжі крові.
– Ка... Хра... Кху...!
Лужа крові чітко свідчила, що цей лицар зазнав смертельного удару. Хоч би якою божественною силою священики не мали, вони не могли відновити кілька літрів втраченої крові. Цей же лицар був весь у глибоких ранах... Можливо, він зміг подолати обмеження свого тіла за допомогою розумової сили?
У той момент, коли Ріцар Тені спробував піднятися на ноги, інший воїн простягнув йому руку.
Хр-р р-русь!
І поранений лицар вкусив його. Зуби Ріцаря Тені, які були обнажені зламаним шоломом, впилися у шию його колеги, який хотів допомогти йому. Люди, що стояли поруч з жахом подивилися на це дивне видовище. З розорованої сонної артерії бризнула кров, і вкусений воїн впав на землю.
– ... Ч-що за ...?
- Хтось використовував на цьому лицарі закляття берсерка?
- Ти збожеволів? З чого б це раптом нам допомагати своїм же ворогам?
- І навіть якби хтось не використав цю магію, вона б не зробила його канібалом...
На якийсь час тіні і маги, що орали Ріцарі, замерли на своїх місцях, зовсім не розуміючи, в чому справа. А потім правда була розкрита.
– Кха... А-а... Угх-х!
Його ж товариш по зброї зачепив і піднявся на ноги.
- Не жити? - Роздався з чиїх-небудь уст. І ось, наче це було сигналом до дії, двері в пекло відчинилися, і на ноги піднявся не один, а не два, але десятки оживлених мерців.
– Кхр-р -и-і...
Відновлюю стони і хрип. Вся область була заражена магією смерті, яка забрала вбитих як з боку Мелтора, так і Андррасу.
Загальний ворог всього живого на континенті, чорнокнижники...
У замку Дофрун з'явилися темні сили, кожен парафії яких приводили до десятків тисяч людей.