Розділ 269 — Триденна відпустка (Часть 3). Кінець 12-ої книги.
Обличчя Тео застигло. Ніякого запаху не залишилося, але Вероніка безсумнівно відчула, що між ними з Аквіло щось сталося.
Можливо, це була інтуїція мага або можливо гострі відчуття потомка драконів.
Але все могло бути і зовсім у звичайній жіночій чутливості. Тонки руки Вероніки почали мало-помалу стиснути Теодора, підвищивши його і без того високу температуру тіла. Це було доказом того, що могутня магічна сила Майстра Червоної Вежі почала виходити з-під контролю.
- Це...
Він не повинен був брехати. І ось мозок Теодора відчайдушно заробив і зумів знайти переконливе виправдання.
- Ми провели три-чотири дні разом, перетинаючи море.
- Грм-м...
Звичайно, такого пояснення не було достатньо, але зрештою з похмурим виразом обличчя Вероніка протяжно зітхнув. Вона вирішила закрити очі. Правда, тільки тимчасово.
- Що ж, чудово... Я ще до цього обов'язково повернуся, але зараз я занадто втомилася щоб метушитися ...
Минув лише місяць від початку війни, але Вероніка вже втратила свою звичайну динаміку.
Вона була магом 8-го Круса, який успадковував кров червоного дракона. Але ось, цей абсолютно сильний чоловік стояв з надзвичайно виснаженим обличчям ... Звичайно, вона могла показати себе таким лише перед вузьким колом людей, і тому Теодор зрозумів, наскільки важко це поле бою.
Вероніка ще раз міцно обняла Теодора, після чого відпустила.
- Малюк.
У її глибокому голосі більше не було ігор.
- Є небагато людей, які можуть тебе ще чогось навчити. Вінс — гідний чарівник, але навіть він не може всього бачити, оскільки повністю довіряє тобі.
Люди, в чиїх жилах текла кров двох видів, не просто отримували певні характеристики своїх предків. Сама природа змінювалась.
Полуельфи жили втричі довше від звичайних людей, але вони були дуже близькі з природою і мали м'яку натуру. Тим часом, напіворки в розмірах були більші за людей, але не могли похвалитися високим інтелектом і зазвичай вели себе надзвичайно експресивно.
У випадку Вероніки їй дісталося дикість червоного клана і проникливість драконів у цьому світі протягом довгих тисяч років.
Отже, вона побачила гоління, про яке Теодор ще не знав.
- Тео, ти вже пройшов громадянську війну в Королівстві Солдун. Ти діяв по-своєму і, ймовірно, вважав, що пристосувався до військової дії.
- Це не так?
— Не так, - відповіла Вероніка, по-дружинці потріпивши Теодора з щоки, — єдине, що ти зробив під час війни в Солдуні, це вразилася обличчям до обличчя з кількома майстрами: із Маркісом Ферґаною і Паном Елліонесом. Ти не був командиром підрозділу і не відчував усім своїм тілом глибокої ненависті до свого ворога. Ти не воював по-справжньому.
- Це...
Це була незаперечна правда. Під час громадянської війни в Солдуні Теодор Міллер був не таким, як третій. Його дії були спрямовані на те, щоб перешкодити Андрасу втрутитися у поточний режим сили. Але цього разу його ситуація була іншою.
Як справжній герой Королівства Мелтор, Теодор Міллер буде стояти на передній краї і стане мішенню для сотень тисяч ворожих солдатів. А це вже було зовсім іншим розкладом.
Цього разу йому доведеться переступати через криваві озера і гори трупів.
Скільки талановитих молодих людей зламалося, не маючи можливості цього зробити? Тому Вероніки мали зважати на слова, які він промовив.
— Ну, за тебе я можу не хвилюватися, — з легкою посмішкою продовжувала говорити Майстер Червоної Вежі. Будь холоднокровним і не впивайся своєю силою, убиваючи тисячу чоловік одним заклинанням. Маючи таку владу, легко піддатися надмірному марнославству.
– ... Здається, я розумію.
Звичайно, людям присутньою була надмірна емоційність. Ті, хто має силу завжди зверхньо дивилися на тих, у кого її не було. Імперія Андрасу була державою, зосередженою на культі сили.
Іноді Теодор теж цього хотів. Він хотів зустрітися зі своїми одногрупниками, які зневажали його в академії, і змусити їх поклонитися йому. Однак він розумів, що це не відповідь на його запитання.
Щодо поля бою, то воно зосереджувалося на найнижчих цінностях. Закон і порядок тут були безвладні, залишаючи все правом сильного. Ціна людського життя перетворилась на цифри і ресурси, а жертви вважалися неминучими втратами. Тільки тут деякі люди п'яніли почуттям власної вищості, викликаного вбивством, в той час як інші тішили своє марнославство великими військовими досягненнями.
Часто вони ставали жорстокими і активно брали участь у справжній різанині.
- Але, врешті-решт, хіба ми не чарівники?
Як і сказала Вероніка, перш за все на полі бою Теодорові потрібно було захистити не тіло, а розум.
- Не забувай, що хоч ти і можеш використати цю силу для боротьби, тобі не слід використовувати її для безглуздих вбивств. Зрозумів?
Коли Теодор почув тепло на своїй щоці, він закрив очі і кивнув. Але він зажмурився не тільки від тепла, висточеного Веронікою, але й від її голосу. Можливо, саме тому він зовсім несвідомо відповів:
– Да. Я буду пам'ятати про це, сестричка.
– ... Е-е!
Обличчя Вероніки почервоніло. Потім вона прочистила горло і міцно притиснулася до щоки Теодора, щоб той на неї не дивився.
- Т-ти дійсно обеззброїш мене такими речами! Де ти навчився цієї техніки? Ти що, гравець?
- І-іґрок...?
- Не роби вигляд, що не розумієш!
Вероніка забрала руку з голови Теодора і відступила назад.
– ... Мені пора.
Сонце вже почало опускатися до лінії горизонту, і тому небо набувало червоноговатого тону. Вираз обличчя Вероніки на мігновому потемніло, ніби вона глянула на віддалене поле бою, невидиме з вікна Червоної Віжі.
Вероніка помахала Теодору, і він заспокоє своє волосся.
- У найближчий час я більше не зможу з тобою побачитися. Їдь через три дні на Карульські рівнини. Там і побачимося.
– Да. Бережи себе, сестричко.
- І ти себе, Тео.
Після цього Вероніка нарешті пішла. Звук її кроків поступово розчинився у півтьмі коридору, залишивши Теодора мовчки дивитися на порожній кімнату.
- Та невже справжня війна...
Можливо, він не думав про це настільки серйозно, але... Теодор визнав свою власну пихатість.
Він, в основному, боровся з набагато сильнішими ворогами.
Іноді вони були не людьми, а монстрами, тому в таких випадках їм бракувало місця для совісті та моралі. До того ж, як він міг відчувати якісь емоції до ворога, який сам хотів відправити його на той світ?
- Але з цього моменту я повинен не забувати про це.
Через три дні йому доведеться вбивати людей, які не представляли для нього абсолютно жодної загрози. Вони були наче метелики, що літали на полум’я. Його чекає бійня, якої не бачив навіть герой війни Альфред Беллонтес. Тому Тео не був упевнений, що без підготовки його дух залишиться таким же непохитним. Ось чому він повинен постійно тримати це в голові ...
Він повинен пам'ятати, що все це робиться заради його молодшого братика і батьків, які жили в Мелторі...
Він буде вбивати заради його товаришів, які також будуть проливати свою кров...
Він битиметься заради Вероніки, пораненого Орти і супутників, які будуть супроводжувати його.
- Хм?
І в наступний момент у голові Теодора промайнула одна думка.
« Це можливо? Ні, це ще як можливо. Якщо я все зроблю правильно, результат буде ..."
Після торгівлі з Парагранум у нього залишилося близько 70 відсотків від первинної кількості лікарських рослин. Також у нього залишилося близько 50 відсотків здобичі, отриманої в лабораторії Парацельсу. Свідомість Теодора засяяла яскравим спалахом. Ні Імперія, ні Мелтор не знали про це. А для того щоб обманути ворога, треба спершу обманювати своїх друзів.
— Давайте спробуємо, — вирішив Теодор і розповів про свою втому.
***
Белфорт, столиця Імперії Андрасу.
- Хо-хо, — дивлячись на поклонника йому лицаря, захитався статичний чоловік. У нього було розкішне світле волосся і червоні очі, а на поясі висіла кров’яний меч. Це був Фермут, третій меч, який зовсім недавно провів успішний захист Рутбена.
- Значить, він повернувся?
- Так, він прибув до порту Рібенди. Він приплив разом з морським драконом, очевидно Аквіло. Дракон висадив його і попрямував назад у море.
– ... Морський дракон. Мабуть, та жінка на зібранні зіштовхнулася кулаками і пробурмотів Фермут.
Після того як вони втекли від запеклої Вероніки, Крауд пояснив їм причину цього. Синьолоса красуня, яка супроводжувала відьом, нібито була драконом. Фермут не міг докорити першому мечові в такому ганебному вчинку.
Може, дракон був втягнений ще й у « його» повернення?
- Ця чортова ящірка насмілюється втручатися не в свої справи ...!
Тим не менш, наслідний принц не міг не визнати, що в тій ситуації йому дійсно було страшно. Ще ніхто не втягував його у багно, що піднялося до неба зарозумілість. Але насправді Фермут не боявся Аквіло, а просто злився.
- З цим зрозуміло. Що сказав імператор? - Заспокоївшись, запитав наслідний принц.
- Він залишає Вам командування лініями фронту.
- Зрозуміло... Значить, він не хоче в такому віці йти на фронт особисто.
Фермут виріс, добре усвідомлюючи силу свого батька нинішнього імператора. Незважаючи на те що імператор був старшим майстром меча, він мав достатньо сили, щоб змусити голови всіх Семерних мечів.
Огненная відьма, водний мудрець...
Навіть дві найбільші козирні групи Мелтора не перешкоджали імператору Андррасу. Фермут був упевнений у цьому, адже його спогади про могутність свого батька все ще сяяли яскравими фарбами.
- Що ж, з цим нічого не поробиш.
Однак Фермут не здавався. Він знав, що його доба лише наближається. Зовсім ні до чого було посилати на полі бою вже давно зашеве сонце, щоб відродити його славу. Після закінчення війни Фермут буде коронований.
Наслідний принц поламав свій страх перед імператором і подивився на поле бою, де вже майже місяць не вщухали дрібні битви.
Він вже досягнув визначного успіху, зупинивши в Рутбені Майстра Білої Вежі. Орта був одним з тих чарівників, які доставляли в Імперії Андрас найбільшу кількість головного болю.
Фермут також знав, скільки часу піде у Майстра Білої Вежі на лікування.
- Принаймні два, а можливо й три тижні. До цього вихід на поле бою йому замовлено.
Фермут хотів вбити Орту, але несподівано з’явився зрадник і зруйнував усі його плани.
- Я повинен закінчити війну протягом двох тижнів, і усміхнувся найспекотливіший принц, коли згадав ненависного Кловіса.
Роль Майстра Білої Вежі в Мелторі полягала не просто у проведенні безшумних вбивств. Саме він був відповідальним за всі потоки інформації, які могли визначити розвиток ситуації на полі бою. Не було перебільшенням сказати, що без орти армія Мелтора стала на 30% менш ефективною. І якщо Фермут не скористається цією можливістю, то стане посміховиськом для всього світу.
— Передай всім гарнізонам, — піднявшись зі свого місця, розлюченим тоном проголосив наслідний принц, - негайно зібрати війська, залишивши позаду мінімум Вартові, і висунутися на Карульські рівнини. Я збуду армію Мелтора!