Розділ 259 — Вміщування Єдиного (Часть 4).
- Укх...!
Після виснаження Теодор впав на коліна. З точки зору часу це зайняло лише 10 секунд, але 80% його магічної сили як і не бувало.
Тео очікував різкого споживання енергії, але ніяк не думав, що це викличе такий інтенсивний навантаження на його колах. Це могло б навіть зашкодити його здоров’ю, якби не досвід у таких справах.
« Це було якесь модифіковане благословення? Так, так воно і є." - розмірковуючи над тим, що відбулося, Тео подивився в сторону епіцентру атаки.
Земля була повністю випалена. Ні, це слово не передавав наслідки використання « Прилучення Бога Молній» і заклинання Сеймея. Земля розсипалася в струмок, перетворивши сотні метрів навколо кратера.
Хто б міг подумати, що все це було результатом лише двох кулаків? Навіть Теодору було б важко повірити в щось подібне, якби він не побачив це на власні очі.
– Ха, здорово. Здається, що я навіть не бачу дна - прокоментувала Цар-Тіґ, спостерігаючи над величезною хмарою пил.
Щоб витримати постійний удар блискавки, восьмихвосту довелося зібрати всі свої хвости докупи і тому його клони зникли ще до нанесення останнього удару.
- Цей золотий хлопець - ти його викликав? – запитала Цар-Тігор, нарешті повернувшись до своєї гуманоїдної форми.
- Так, це не жива істота.
- Правда? Ти справді чудовий чоловік!
Як не дивно, але її сяючі очі були як у звіра, що готується до стрибка. Тео згадав, що вже бачив такий погляд. Так, це було на Піратському Архіпезі, коли дух води запросив його зустрітися з Аквіло.
Відчувши навислу кризу, Тео збирався відповзти назад, як тут...
- Ще не кінець, - проговорив Білий Ведмідь, що стояв поряд з Царем-Тіґром, — у цій ямі все ще є життя. Монстр слабший, ніж раніше, але він безумовно пережив цю атаку.
— Тепер уже немає потреби пильнувати, — відповів Теодор.
– ... Чому це?
Два духа подивилися на нього з явним замішанням, від чого Тео посміхнувся і піднявся на ноги. Якщо слова Сеймея були правдою, то істота, що залишилася в цій ямі, більше не було злим. Мантри « Вигнання зла » і « проясування добра» не допустили б цього.
Великий омьоджі зробив над тілом восьмихвоста еккорцизм. Якби душа монстра була зіпсута злом, то й тіло її було б зруйновано. Але те, що він все ще дихав, означало що в цьому створенні залишилося щось хороше.
Теодор потиснув плечима і пішов до ями.
- Гаразд, давайте подивимося. Я теж до кінця не впевнений.
Вони не могли спуститися на 100 метрів, тому Теодор використовував магію левітації як для себе, так і для двох духів.
Спочатку Білий Ведмідь і Цар-Тіґр ніяк не могли звикнути до цього відчуття, то й справа звиваючись в повітрі, але незабаром заспокоїлися та повільно опустилися на дно ями. Світло тут не було, тому чим глибше воно опускалося, тим темнішими ставали темніші промені.
А коли їхні ноги повністю торкнулися землі, їхнє світло не зникло зовсім.
Вшух.
Теодор використав свою магічну силу, щоб створити кілька сяючих сфер.
Тим часом обидва духу виглядали якось дивно.
- Ем-м, а нас тут не засипає?
- Воронка виглядає досить міцною, так що все повинно бути добре...
Навіть тварини, які жили в печерах, почувалися дуже незручно. Звичайно, вони б без проблем змогли вибратися звідси, якби земля почала обвалитися, але « така» поведінка Царя-Тігра і Білого Медля була досить милою.
Коли Теодор спостерігав за двома духами, він згадав про мету, з якою вони спустилися сюди.
— Виявлені життя, — пробурмотів чарівник і навколо нього почали розходитися хвилі магічної сили.
Це було заклинання, яке здатне знаходити життя. Якщо потенційний противник скористався деякими трюками, то ознаки життя були б приховані. Проте Теодор припускав, що восьмихвост або знепритомнів, або був занадто слабкий для чогось подібного.
І ось, відповідь не змусив себе чекати.
- Сюди.
- О, зачекай!
- Не поспішай так!
Теодор пішов першим, а два - позаду. Потім вони побачили щось дивовижне.
- Хрм-м...
- Це не зло...
– ... Три хвости.
Перед ними лежав міцний сплячий лисець, розміром не більше за звичайного цуценя. У нього був пухнастий золотий хутро і три маленьких хвостика. Можливо, тепер його слід було називати трихвостим лисом? Однак, якщо вірити легендам, то навіть три хвости мусили принаймні 300 років відрочуватися. Схоже, це було результатом втрати впливу з боку Веслування єдиного.
"Сеймей".
– А-а?
« Хіба ж ви не казали, що у всесвіті є лише люди, які втратили свої тіла? Будь-яка зла сила розсіялася, так чому замість людини тут лежить трихвостий лис?" - вуглюмо запитав Теодор.
- Ну, я так сказав, тому що було вже занадто пізно.
"Слишком пізно для чого?"
- Ну, в цьому немає твоєї вини. Коли людина стає злим духом, то вже не може повернутися в людські тіла. Як тільки він виявляється під впливом Веж Єдиного, всі його спогади про людське життя просто-напросто стираються. Єдине, що залишилося у цієї тваринки - це набір генів « Хтось» хто зміг відновити лисицю. - Переглянувши горло, він пояснив Сеймей.
« Тоді ті, що вижили...»
- Їх не було з самого початку. На жаль, живі істоти втрачають своє життя відразу після того, як потрапляють у Весла Єдинотвердного.
Шаман спокійно заявив, що ще до прибуття сюди Теодора це місце вже було долиною мертвих. А раз так, Теодору більше не про що було турбуватися. Але він все ще ніяк не міг придушити відчуття небезпеки, дивлячись на спокійно сплячого лисика.
- І цей малюк був монстром...? Просто не віриться, як би я про це не думала.
- Аналогічно. З боку виглядає звичайний дух, — сказав Білий Ведмідь, погладивши золотове хутро лисиці, - вся зла енергія вийшла з нього. Отже, нам ні до чого його вбивати.
- Згодна. Я не відчуваю в ньому зла.
- Але ми повинні бути однодушні в цьому питанні.
Два духа подивилися на Теодора. Він відіграв головну роль у перемозі над монстром, і тому духи не могли б ігнорувати думку мага, якби він хотів вбити тварину. Наступного дня сплячий трихвостий лис відкрив очі.
– Тяв... Тягни...
Золотий тельце лисицю і три його хвости мілко підрогивали. Йому було страшно бачити двох величезних духів. Лісочок не міг втекти і тільки сумно потягував.
Але через кілька хвилин він виявив Теодора, від чого очі маленької тваринки розширилися. А потім лисик кинувся до ніг Тео, почав тертися об них своєю головою.
– Э-э-е...?
Якщо вірити Сеймею, то цей лисець був схожий на новонароджену дику тварину. Чому ж тоді він так любив Теодора? Це було більше схоже на ставлення малят до своїх батьків. Листок без найменшого страху про ноги Тео, навіть найбільш важливою частиною свого тіла - хусткою своїх хвостиків.
- Хо-хо, схоже, він визнав тебе своїм батьком.
"А-а? Родичем?»
- Так сталося тому, що саме ти вигнав з тіла цієї дитини всю злу силу. І ось, під час процесу він вгадав тебе як свого батька.
"Захоплений...!"
Тео усвідомив свою ситуацію і зацікавив її. Так само як новонароджені пташат сприймали перше, що вони бачили в утробі матері, трихвостий лис відчув силу Теодора, яка розсіяла темряву і зачела його своїм батьком.
Більше того, духи не могли змінити своє сприйняття магічної сили, яка була більш інтенсивною, ніж візуальна інформація.
« Ух... Ну і справи... Що ж, нічого не зробиш."
Змирившись, Тео взяв лисицю на руки. Маленька тварина, яка вперше в житті відчула чись тепло, всім своїм видом намагалися виразити справжнє щастя. Однак, ліжок до цих пір нервово принюхався до двох жахливих духів, що стояли поруч.
А потім виснажений трихвостий лисичок знову заснув. Він стомився від того, щоб розпочати війну з трьома такими грізними противниками та його наступним переродженням.
А через кілька секунд...
Тр-тр-тре-трі!
Зверху пролунав дивний звук. Три компаньйони здивовано підняли очі і побачили, що по чорному склепінні розповзаються павутинні тріщини. Вміло Єдиного порушувалося.
Теодор зрозумів, чому це відбувається раніше ніж два дні тому.
- Загублена за допомогою восьмихвоста, а тому вісь цього простору зникла!
Зазвичай вісь окремого простору була своєрідним об’єктом або артефактом, але не жива істота. Проте, у випадку Веслування єдиного, саме монстр був як його силою, так і рішучою метою.
Щоб знищити цей простір, потрібно було вбити восьмихвоста. І це було в кілька разів складніше, ніж зруйнувати його зовні.
Навіть Теодор опинився б у небезпеці, якби не допомога двох духів. Підтримуючи один одного, вони швидко вибралися з ями, а потім і зовсім покинули це пекельне місце, цілком задоволені спільним результатом.
Бу-ду-дих!
Через деякий час чорні стіни Вмістилища єдиного почали розвалитися, і Теодор раптово подивився на двох духів. Вони знищили досить багато монстрів, але деякі особини напевно вижили. Буде дуже погано, якщо ці тварюки виберуться назовні і розійдуться по горах Бекун.
- Почекайте, всередині ще залишилися монстри!
Але два духа лише усміхнулись і заспокоїли його:
- Не хвилюйся, у нас є одна думка на цей рахунок.
- Саме так. Тобі потрібно відпочити.
Коли вони встигли про щось домовитися, якщо Тео весь цей час був поруч з ними? Цар-Тіґр і Білий Ведмідь обмінялися багатьма критичними поглядами, після чого голосно зречили в напрямку туманних гір.
- Угор-р-ор-рд-н!
– Гро-о-О- о-у-ох!
Тео зрозумів, що цей рів був не переляканим, а призовним. Вони обидва були лідерами своїх видів і мали здатність керувати своїми духами. У Горах Бекун жили не лише ведмеді та тигри. Окрім диких хижаків, тут зустрічались і птахи, які гніздилися на 1000-річних соснах, та кроти, що виривали під землею величезні нори.
Зазвичай вони не залишали місця свого існування, але коли виникала критична ситуація, двоє старших осіб могли вимагати їхньої допомоги.
... Як зараз і сталося.
– Ку-і-и-ї!
У відповідь на поклик до Трійці ламали коршуни. Ці хижі птахи могли розвивати жахливу швидкість, подолавши сотні кілометрів за годину. Тоді як щодо швидкості коршунів, які відродилися в якості духів? Відповідь була проста: вона перевищувала швидкість звуку і сама по собі була зброєю.
З грізними криками коршуни обрушувалися на голови й тіла тих монстрів, які вижили. Ці величні птахи справді були небесними повелицями.
- А-у-о-ву!
Слідом за коршунами пішли змії та вовки. У порівнянні з царем-Тіґром і Білим Ведмедем, вовки були відносно слабкими, але їх перевага полягала в кількості. Після вовків прийшли олені, газелі та леопарди. Тварини, які ніколи б не співпрацювали між собою в звичайних екосистемах, тепер же зібралися разом, щоб знищити потворних монстрів.
– ... Це справді дивовижне видовище, пробурмотів Теодор із захопленням спостерігаючи за тим, що відбувається. У всесвіті було багато монстрів, але навіть ці істоти не могли протистояти об’єднаним зусиллям такої кількості тварин.
Так чи інакше, але завдяки допомозі мешканців Гор Бекун, через деякий час бій був закінчений.
- Ну ось, тепер вже точно все. Правда, ще потрібно відновити драконячу вену, і я досі нічого не знаю про мету цього проклятого шамана... Але я не можу дозволити собі залишатися на східному континенті, і це скінчило мій час.
Захоплюючи трихвостого лисичка, Тео задумливо дивився вдалечінь. Минуло понад сто днів відтоді, як він прибув на схід.
Завдяки Аквіло інші, мабуть, знали, що він живий і здоровий. Але Тео навіть не здогадувався про можливість його відсутності. На півночі західного континенту « Перемир'я » було відносним поняттям. У будь - який час могло спалахнути тотальна війна.
- Мені треба поквапитися.
Він попрощався з двома духами і залишив Гори Бекун, але вирішив поїхати до Західного Ся. Там він знайде корабель, який іде в одну з північних гаваней. Проблема з морськими течіями буде вирішена завдяки благословенню Аквіло, а отже ключовим питанням було лише час.
- Що ж, підемо.
Теодор хотів якнайшвидше повернутися додому.
Тепер вже Зест не зможе змусити його п'ятитися назад. Ні, цього разу він сам змусить його думати про втечу з поля бою.
Коли Теодор дивився на сутінки, його блакитні очі іноді спалахували фіолетовим світлом.
Його місія в Горах Бекун була завершена.