Глава 256 - Вміщування Єдиного (Часть 1).
Мало людей і дві звірі ступили на територію темряви, в їхніх головах з'явилося одне-єдине порівняння: « Це справжня дорога до пекла».
Їхні носи вдарили сильний запах крові, а під ногами зав’язувала тіло. Це місце було напрочень позбавлено вентиляції, а тому гниле повітря тут клубилося справжнім туманними міазмами. Лише один подих викликав рефлекси блювання, змушуючи шлункові соки підніматися по стравоходу.
Зрозумівши, що вони так довго не прорвуться, Тео поспішно очистив довколишній простір магії вітру.
"Ветер".
Розлетілися клуби міазми, і обидва духа глибоко зітхнули. Вони були набагато вразливіші до цього згубного впливу, оскільки звикли до чистого повітря Гор Бекун.
- Чорт забирай, що це за місце? Якщо я пробуду тут півгодини, у мене точно ніс відвалиться — помахавши перед собою лапою, поскаржилася Цар-Тіґр.
Тим часом, Білий Ведмідь зачерпнув рукою трохи чорного грунту і додав:
- Таке місце неможливо створити природним шляхом. Ця отруйна земля має свою власну силу, і тут немає нічого крім злоби та смерті.
- Отже, давайте рознесемо тут все! Інакше навіщо ми приперлися в це богом забуте місце?
- Не варто поспішати. Якщо причина забруднення знаходиться в межах даного бар'єра, ми повинні усунути саму причину і потім зруйнувати все навколо.
У цих словах був певний сенс. Якщо чорний бар’єр буде зруйнований, то забруднення вийде за його межі і пошириться по всьому гірському пасма.
- У будь-якому разі, щоб знищити це місце, ми повинні дістатися до його центру, так що пропоную поки що зосередитися на пошуку чогось незвичайного, - запропонував Теодор.
– ... Ай, робіть як знаєте! Чоловікам завжди легше знайти мову один з одним! - Пирхнула Цар-Тіґ, замахавши своїм смугастим хвостом так, як це роблять звичайні двори.
— Дякую, — відповів Тео. Якби вона була не такою великою, він би навіть погладив її по голові.
Отже, три компаньйони рушили вперед.
Теодор взяв на себе ініціативу очищення повітря, так що два духа слідували позаду. Хоча розкладання мага в авангарді не було наймудрішим вибором, але у випадку Теодора, який добре знався на бліжній війні, це не була велика проблема.
Пройшовши близько десяти хвилин, Теодор зрозумів, що простір спотворений.
« Розширений простір...? Або чи ми знаходимось у негативному полі? Так чи інакше, це трюк, який зустрічається виключно в стародавній літературі» - подумав Тео, згадавши, що за часів Сеймея було всього кілька людей, які могли створити щось подібне.
Навіть сканувати всі сторони одночасно, він відчував, що навколо цілі милі такого ж ландшафту.
« У ньому є велика кількість створінь, які можуть створити незалежне місце і згодом перетворитися в нього... Десь я вже читав про це. Цей фокус покликаний... Створити армію?»
- Можу я дещо сказати?
- Кхак!
Від несподіванки Теодор підскочив на місці, поставивши двох наступних духів машинально заглядатися по сторонах. Щоб заспокоїтись, він глибоко вдихнув і зосередився на собі. Джерело голосу було зовсім не обжерливість. Ні, власником цього одночасно насмішливого і безстороннього голосу був...
« Як Ви тут опинилися, Семе?»
Це був Абэ-но Семей, великий шаман, який став першопрохідцем у системі Омодо. На відміну від Лі Юнсуна, Теодор мав досить тонку зв'язок з Сеймеєм, але він якось зміг пробитися назовні.
- Не варто спілкуватися з людиною так, ніби вона тарган. Мої наміри досить привітні.
« Як ви це зробили? »
- Ти все той же... Що ж, я розумію, - відповів Сеймей, розуміючи, що йому спершу потрібно пояснитися, — Це доволі гарне місце для відпочинку. Воно досить далеко від світу, і тому я можу діяти автономно. Але це не означає, що я можу зашкодити тобі, тому не турбуйся.
«... Зрозуміло».
- До речі, воно дуже непогано зроблено. Серед моїх учнів мало хто навчився створювати такі висококласні обе́ги. Звичайно, він ще далеко до моїх, але все одно непогано.
Семей сказав Теодору не турбуватися і почав оглядатися довкола, прославляючи здібності шамана, який створив це місце. Творець цього простору мав виняткові навички. Але Сеймей все одно ставив себе вище.
- Це "Влучно єдине".
"Єдиного?»
Теодор вже десь бачив це слово. Він прочитав про нього декілька рядків в книжці про шаманізм, взята у сім'ї Беків.
« »Хіба це не спеціальна банка, в яку поміщаються комахи з метою створення отрути? " – Згадавши зміст підручника, він запитав Тео.
- О, так ти чув? Не обов’язково, щоб комахи ставали об'єктами. Ефективність цього методу є доброю, тому що потрібне будь - яке отруйне створіння, як наприклад жаба чи змія. Але цей простір ще жахливіший.
«...».
- Мова йде про куди страшніші речі, ніж отрута. Усі, хто перебуває в межах цього захисту, вбивають одне одного для того, щоб отримати силу. Очевидно, хтось придумав нове застосування старої технології і хоче породити щось справді кровожерливе...
Навіть мурашки пробігли по шкірі від неупередженого пояснення Сеймея. Отже, плоть, яку Тео побачив на вході в це місце була залишками живих істот... Що могло народитися на світ у подібному місці, де день за днем сталася жахлива бійня? І ось, як тільки Теодор збирався запитати Сеймея про це більш імовірно, « відповідь» прийшов сам.
– Фра-а-А- а-аргх!
Роздався жахливий рів, наповнений нескінченною ненавистю і прагненням крові, а також темні фігури почали з’являтися всюди. Оскільки навколо була суцільна темрява, Теодор міг бачити лише спільні обриси цих незнаних істот.
– ... Що, чорт забирай, це за творіння такі?
Очевидно, що зір двох духів був кращим за людину, тому Царя-Тугра мало не знудило від їх виду. Людина подібна до тигриця відразу ж випустила свої кігті, в той час як Білий Ведмідь мимовільно пробурмотів:
– Жуть...
Це були тварини, люди і монстри, чиї очі горіли справжнім божевіллям. На головах у них росли шипи, а гострі ікла випилювали настільки неприродним чином, що розривали їх власні скули.
Навіть хімери виглядали менш жахливими.
– Фра-а-аргх! - Одне з істот, що рухалося на чотирьох ногах і пам'ятала леопарда. На відміну від його потворного зовнішнього вигляду, швидкість монстра була аналогічною до користувача аури, а його оголені ікла були гострі сталевих ніжів. Але цього разу монстр вибрав невірного противника.
Бу-ду-дих!
Кулак, подібний до кувалде, врізався у голову істоти. Я наручу вам мозокову речовину, а монстр, який втратив голову, безконтрольно впав на землю.
- Кхек! Ця сволота наважилася забруднити моє хутро! - Програла Цар-Тіґ, дивлячись на труп біля своїх ніг. Погрожуючи ревіння, вона кинулася в саму гущу монстрів. Три або чотири монстри відправлялися на той світ лише від одного удару, а від дотику до пазурів Царя-Тігра їх тіла просто розривалися.
Це було справжнє криваве побоїще. Там, де проходила Цар-Тіґр, виникали криваві фонтани, в той час як дивні монстри могли тільки кричати.
«... дивує. Мені навіть нічого не потрібно робити."
Тіо, коли любив бойові навички Царя-Тегра, займався вивченням мертвих тіл. Нехай монстрів роздирали на клочки, наче солом’яними чучелами, але це не робило їх легкими противниками. Їхні шкіра була твердішою за сталь, і кожна з них мала чудову здатність відновлюватись.
Якби всі монстри зібралися разом, то мали б достатньо сил знищити кілька лицарських дивізій.
- Користувач, — раптово заговорило безмовне Обжерство, - Будь пильний. Ці істоти не вдалися до випорожнення похоті.
« Невдачі? Але хіба Похоті не завжди породжує більш прогресивних дітей?"
- Здобути більшу силу ще не означає повний успіх. У міру того як вони продовжують розвиватися, деякі особини втрачають людський вид. Можливо, це місце являє собою сховище для таких побічних продуктів.
Один мудрий чоловік якось сказав: « Не зраджуйся грузом ».
Контекст був трохи іншим, але зміст був одним і тим же. Прогрес, який не думав певних втрат, був звичайною вигадкою. Похоть не могла створити найсильнішу тварину без певних боїв. Вона витягала тільки « корисні » гени у батьків і передавала їх дитині. У зв’язку з цим баланс часто порушувався, а кінцевий продукт був нестабільним.
- Так, звучить раціонально.
"Сеймей".
- Якщо виробництво вимагає отримання побічних продуктів, то найкращий вихід з ситуації — це їх повторна переробка. А раз всі ці невдалі спроби були зібрані в одному місці ... Навіть якщо вони не вдалися, зрештою з'явиться справжній сильний монстр. Однак для цього потрібно принаймні тисячі таких створінь.
Разом з поясненням Сеймея в голову Теодора почали поширюватися його знання. Жертвування тварин та інших створінь перетворило Весла Єдиного в землю, де нащадки похоті повинні були пожирати одне одного доти, доки не народиться незрівнянна істота.
"Тоді я повинен знайти його і зупинити, поки це дійсно не сталося".
Висновок, до якого прийшов Теодор, був досить очевидним. Ми повинні знищити небезпечного монстра, перш ніж він стане ще небезпечнішим. Це було цілком логічним навіть для звичайної людини, не кажучи вже про мага.
Тим часом Цар-Тігор практично закінчила очищення навколишньої місцевості. Тепер, коли ми хочемо знищити незавершену істоту, а потім все це місце. Однак, хоч би яким сильним був цей монстр, йому навряд чи вдалося б впоратися з трьома майстрами.
- Е-е, я тут згадав дещо... Пробач, що не сказав про це раніше.
«... що?»
З якоїсь причини слова Сеймея звучали зловісно звичайного.
- Це Влучно відрізняється від інших, вірно? Сильні слабі.
« Будь ласка, коротко»
- Я маю на увазі, що дівчинка-тигри вбиває слабких істот. З точки зору сильної істоти, хіба ви не відбираєте у нього їжу?
"Ах".
Теодор нарешті зрозумів сенс слів Сеймея.
Це був світ, призначений для «Єдинального». Слабкі створіння пожиралися сильними. І цей цикл повторювався, поки не залишалось однієї-єдиної істоти. А оскільки так, то сильніші істоти завжди були під контролем позиції один одного.
За минулий час від лап Царя-Тагра загинуло багато майбутньої здобичі. Тому не було жодної ймовірності, що про це ніхто не зможе сказати сильної особи, яка страждає від голоду!
– ---- - ...-!
Коли Теодор зрозумів це, пролунав рів. Це був лев, який залишився без здобичі. Рів, що несе в собі нескінченний голод. Він був втіленням ненависті до тих, хто кинув його у Веслалище і змусив поїдати його ж братів.
- Що це? - Поквапившись, запитала Царя-Тігри.
– ... Грм-м. Сьогодні, насправді не видалений день, — прокоментував Білий Ведмідь повільно опускаючись на всі чотири лапи — воно вже близько.
Істота, що наближалась до них була за сотні метрів, тому Цар-Тіґр і Білий Ведмідь почали змінюватись.
Якщо спочатку вони виглядали наполовину людьми, напів тваринами, то тепер великою частиною нагадували собою тварин. Їхні природжені інстинкти називали їх, що ворог є надзвичайно небезпечним і йому не можна протистояти лише вґрунтовані.
І ось, незабаром прибуло « це».
– ... Хвост?
Ісло виявилося менше, ніж очікував Теодор. Його розміри були цілком подібні до людських, але він не міг роздивитися його ліпше за Тео. Чудо було оточене чорною аурою і єдине, що можна було помітити — це висячий позаду хвоста. Або, якщо бути точнішим, вісім хв.
Єдина істота, яка має жахливу силу, бачила своїми червоними очима на Теодора та двох духів.
- Ух?
У той момент Теодор відчув, як щось неосяжне намагається зв'язати його і швидко прийняв контрмери. Він прямо-таки бачив силу, яка намагається скувати його розум і тіло.
« Могічні очі. Ні, зміїні очі...?»
За їхніми словами, людина втрачає здатність рухатися, коли дивиться на змія. Таким чином, це була варіація традиційного заклинання « Змеїнні очі», що використовується шаманами. Звичайна людина просто-но замер би на місці, не в силах шевельнути рукою або ногою. У деяких випадках люди могли навіть перестати дихати.
Істота намагалася напасти, але це не спрацювало з таким старшим чарівником як Теодор. Однак, це була дитина одного з семи гріхів, Похоті. Всього одним поглядом він змусив наховатися відразу двох духів і чарівника 7-го кола.
Можливо, це був перший раз, коли його трюк не увінчався успіхом. Однак, замішання монстра тривало зовсім недовго.
– ------! - Відчиняючи свою пащу, загорілося воно. А потім, мінуючи будь-які переговори, єдиний перейшов у напад.